Справа № 638/18199/17

Провадження № 2/638/2085/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2019 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Шестака О.І.,

за участю секретаря - Калінової А.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_4, про визнання права власності на майно і зняття арешту, -

встановив:

29.11.2017 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова через свого представника звернувся ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання права власності на майно і зняття арешту з майна.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року у справі № 638/3747/16-ц було задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та стягнуто з ФО-П ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 47 638,00 (сорок сім тисяч шістсот тридцять вісім гривень 00 копійок) гривень та судові витрати в розмірі 2560,00 (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень 00 копійок) гривень. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10.08.2017 р. вищезазначене рішення Дзержинського районного суду м. Харкова було залишено без змін. Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.10.2017 р. у справі № 638/3747/16-ц було відкрито касаційне провадження. 08.09.2017 року на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року у справі №638/3747/16-ц було видано виконавчий лист № 638/3747/17. Постановою від 26.10.2017 р. було відкрито виконавче провадження № 55008179. В межах вказаного виконавчого провадження 22.11.2017 року було описано та арештовано майно.

Позивач повідомляє суд, що частина майна, яка зазначена в постанові № 55008179 від 26.10.2017 р. про опис та арешт майна боржника, належить на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, тобто позивачу, а не боржнику, а саме: монітор Philips чорного кольору, модель ID:226Y; монітор Samsung чорного кольору, модель ID:730BF; маршрутизатор CDMA Hyndai білого кольору; роутер TP Link білого кольору 841; системний блок чорного кольору; ксерокс Canon F 138400 білого кольору; окуляри додаткової реальності HR Box; ігровий маніпулятор SVEN; стерео навушники DF - 780; акустична система червоного кольору DETECHSP 3000G; веб-камера DETECH FM 330; телефон факс білого кольору FRICSSON; сканер Muster 1248 MB; принтер Samsung ML 2015 сірого кольору; вітрини скляні у кількості 5 шт; стіл офісний коричневого кольору.

Позивач, також повідомляє суд про те, що здійснює господарську діяльність за тією ж адресою, що і ФО-П ОСОБА_4, а тому вищенаведене майно, що належить йому, знаходиться в одному офісі з майном ФО-П ОСОБА_4

Право власності на зазначене майно, на думку позивача, підтверджується накладною №С 2821 від 16.11.2016 р., про що, як стверджує позивач, державному виконавцю неодноразово повідомлялось боржником під час опису майна.

З вищенаведених підстав ОСОБА_1 через свого представника просить суд Визнати право власності ФО-П ОСОБА_1 на наступне майно та зняти з нього арешт: монітор Philips чорного кольору, модель ID:226Y; монітор Samsung чорного кольору, модель ID:730BF; маршрутизатор CDMA Hyndai білого кольору; роутер TP Link білого кольору 841; системний блок чорного кольору; ксерокс Canon F 138400 білого кольору; окуляри додаткової реальності HR Box; ігровий маніпулятор SVEN; стерео навушники DF - 780; акустична система червоного кольору DETECHSP 3000G; веб-камера DETECH FM 330; телефон факс білого кольору FRICSSON; сканер Muster 1248 MB; принтер Samsung ML 2015 сірого кольору; вітрини скляні у кількості 5 шт; стіл офісний коричневого кольору

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.12.2017 р. відкрито провадження у справі.

04.12.2017 року через канцелярію суду через свого представника звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.12.2017 р. заява про забезпечення позову судом було задоволено.

29.01.2018 року суд на місці ухвалив притягнути у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні суб'єкта оскарження - ОСОБА_3 та притягнути у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні суб'єкта оскарження - ФО-П ОСОБА_4

У судове засідання з'явився представник позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_5 Представник позивача підтримала позовні вимоги повністю і просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (надалі Шевченківське ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області) - Старший державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Кузнєцова Тетяна Миколаївна у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог категорично заперечувала, та просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Представником відповідача Шевченківського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Кузнєцовою Т.М. через канцелярію суду були подані заперечення на позовну заяву, в яких було пояснено і зазначено наступне:

На примусовому виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби м. Харків ГТУЮ у Харківській області знаходиться виконавче провадження № 55008179, з примусового виконання виконавчого листа № 638/3747/17 від 08.09.2017 р. виданого Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором купівлі продажу від 03.02.2016 у розмірі 47638,00 грн. 26.10.2017 року на примусове виконання надійшов вищевказаний виконавчий документ, на виконання ст.ст. З, 14, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», того ж дня державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

В ході примусового виконання державним виконавцем були здійснені заходи примусового виконання рішення, а саме: з метою встановлення наявності або відсутності майна належного боржнику ОСОБА_4 направлені відповідні запити.

Згідно відповіді ДФСУ за боржником зареєстровано рахунки в банківських установах, згідно відповіді УПФУ боржник - на обліку в управлінні не перебуває, згідно повідомлення ВДАІ за боржником автотранспортні засоби не зареєстровано.

07.11.2017 р. Державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, та направлено для подальшого виконання до банківських установ, але згідно відповідей з банківських установ кошти на рахунках боржника ОСОБА_4 відсутні.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, ЄР заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено: за боржником зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3, але заставлена боржником в АКІБ «Укрсиббанк».

Боржник ОСОБА_4 рішення суду не виконав, продовжує ухилятися від його виконання, у зв'язку з тим, що тривале невиконання рішення суду призводить до порушення прав та законних інтересів стягувача та може призвести до неможливості повного й фактичного виконання в подальшому, 22.11.2017 року, державним виконавцем був здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_4 та відповідно до акту опису та арешту майна було описане, та передане на відповідальне зберігання майно належне боржнику ОСОБА_4, опис майна проводився в присутності боржника, який добровільно впустив державного виконавця та осіб залучених для проведення виконавчих дій.

У позовній заяві представник ОСОБА_1 посилається на те, що позивач здійснює діяльність за тією ж адресою, що і ФО-П ОСОБА_4, а саме: АДРЕСА_4, при цьому ні позивач, ні боржник не надали ані суду, ані безпосередньо державному виконавцю документи (наприклад, договору оренди) щодо підтвердження здійснення ОСОБА_1 діяльності за вказаною адресою. Замість виписки про реєстрацію ФО-П ОСОБА_1 надана роздруківка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якій зазначено адресу реєстрації: АДРЕСА_1, яка жодним чином не підтверджує здійснення діяльності ФО-П ОСОБА_1 у одному приміщенні з ФО-П ОСОБА_4

Також, представник позивача ОСОБА_7 у позовній заяві зазначає, що державному виконавцю неодноразово повідомлялось про те, що описане майно належить ОСОБА_1, а не ОСОБА_4 відповідно до видаткової накладної №С 2821 від 16 листопада 2016 року. Проте, під час проведення виконавчих дій та складання акту опису майна зазначений документ або будь-які інші документи, які б підтвердили право власності ОСОБА_1 на зазначене майно, державному виконавцеві ані боржником, ані представником боржника та позивача ОСОБА_7 не надавались. Вперше копію цього документа державний виконавець отримав з разом позовною заявою, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Представник відповідача вважає за необхідне зазначити, що у видатковій накладній №С 2821 від 16 листопада 2016 року порушення вимог п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року (в редакції, яка діяла на момент нібито укладення видаткової накладної), відсутні наступ відомості: місце складання, одиниця виміру господарської операції, посади осіб, відповідальні за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (наприклад, індивідуальний податковий номер). Крім того, видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку, які ФО-П ОСОБА_4, зареєстрований як платник єдиного податку, відповідно до норм Податкового кодексу України взагалі не зобов'язаний вести. Фактично, на думку представника відповідача, між ФО-П ОСОБА_4 та ФО-П ОСОБА_1 укладено договір поставки. За загальним правилом, передбаченим ст. 208 ЦК України, правочин між фізичними особами підприємцями, сума якого перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходи громадян, має укладатися у письмовій формі. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України складає 17 грн. Загальна вартість майна, нібито переданого ФО-П ОСОБА_1, відповідно до видаткової накладної складає 97212,00 грн., що значно перевищує суму правочину, за якої договір може укладатися в усній формі. Проте, зазначений договір, в якості підтвердження переходу прав власності на товар від ФО-П ОСОБА_4 до ФО-П ОСОБА_1, позивачем, боржником або їх представником не надавався ані разом з позовною заявою, ані безпосередньо державному виконавцеві.

Представник відповідача вважає за необхідне зазначити, що у приміщенні магазину за адресою АДРЕСА_4 всупереч вимогам Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів відсутній куточок покупця, в якому розміщується інформація про найменування власника, книга відгуків та пропозицій, адреси тощо, яку б мав розмістити ФО-П ОСОБА_1 у разі здійснення ним діяльності за вказаною адресою разом з ФО-П ОСОБА_4, куточок покупця з даними якого виявлено під час проведення виконавчих дій.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача, вважає, що доводи позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню

Представником відповідача Шевченківського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Кузнєцовою Т.М. через канцелярію суду 04.06.2018 року були подані додаткові пояснення, в яких було пояснено і зазначено наступне:

Представник відповідача зазначає, що разом з позовною заявою ФО-П ОСОБА_1 у якості доказу права власності подано копію видаткової накладної С 2821 від 16 листопада 2016 року відповідно до якої ФО-П ОСОБА_4, на думку представника відповідача, нібито відпустив ФО-П ОСОБА_1 товар загальною сумою 97212,00 грн. У судовому засіданні представником ОСОБА_1 зазначалося, що договір нібито укладено у спрощеній формі - у вигляді видаткової накладної.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через: ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

На думку державного виконавця, видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку, який хоч і містить відомості про господарську операцію, проте не є достатнім для підтвердження вчинення правочину у письмовій формі. Крім того, навіть укладений у спрощеній формі договір має містити всі істотні умови, притаманні для такого виду договорів, а саме: предмет договору, асортимент, кількість, якість товару, строки поставки і ціна. Як вбачається з наявної у матеріалах справи видаткової накладної, у ній не зазначені строки поставки та вимоги до якості товару.

Також, як зазначалося вище, покупець, зобов'язаний не тільки прийняти товар, а й сплатити його вартість. Доказами сплати товару ОСОБА_1 можуть бути рахунок-фактура, товарний чек, виписки з банківських рахунків продавця, записи у Книзі обліку доходів ФО-П ОСОБА_4, податкові декларації. Ці документи не надані ФО-П ОСОБА_1 на підтвердження його права власності на арештоване майно. Оригінал видаткової накладної також не надавався позивачем або його представником на огляд суду.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до частини 5 цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Представник відповідача зазначає, що незважаючи на нібито відчуження наступного майна: монітор Philips чорного кольору, модель ID:226Y; монітор Samsung чорного кольору, модель ID:730BF; маршрутизатор CDMA Hyndai білого кольору; роутер TP Link білого кольору 841; системний блок чорного кольору; ксерокс Canon F 138400 білого кольору; окуляри додаткової реальності HR Box; ігровий маніпулятор SVEN; стерео навушники DF - 780; акустична система червоного кольору DETECHSP 3000G; веб-камера DETECH FM 330; телефон факс білого кольору FRICSSON; сканер Muster 1248 MB; принтер Samsung ML 2015 сірого кольору; вітрини скляні у кількості 5 шт; стіл офісний коричневого кольору, ФО-П ОСОБА_4 фактично продовжує використовувати їх у своїй підприємницькій діяльності, що також може свідчити про фіктивність угоди між позивачем та боржником.

Враховуючи викладене вище наявні всі підстави вважати, що боржник ФО-П ОСОБА_4 може ухилятися від сплати боргу та приховувати належне йому майно, у т.ч. шляхом нібито продажу (поставки) їх іншим особам. У такому випадку, не можна вважати видаткову накладну єдиним належним доказом переходу права власності на майно від ФО-П ОСОБА_4 на ФО-П ОСОБА_1

Представник третьої особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судове засідання з'явилась, проти задоволення позовних вимог категорично заперечувала, та просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 через канцелярію суду 07.06.2018 року подала письмову заяву, в яких було пояснено і зазначено наступне:

Постановою державного виконавця Кузнєцової Т.М. від 22 листопада 2017 року описано та накладено арешт на перелічене ФО-П ОСОБА_1 майно. Під час проведення виконавчих дій та опису майна зазначений документ або будь-які інші документи, які б підтвердили право власності ОСОБА_1 на зазначене майно, державному виконавцеві ані боржником ОСОБА_4, ані представником боржника та позивача ОСОБА_7, не надавались. Жодних ознак або документальних підтверджень того, що у приміщенні за адресою: АДРЕСА_4, здійснюється підприємницька діяльність будь-ким крім ОСОБА_4 також не було.

Позов ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу поданий до Дзержинського районного суду м. Харкова 09 березня 2016 року. Ухвалу про відкриття провадження у справі №638/3747/16-ц судом винесено 08 квітня 2016 року. Понад 2 роки відповідач докладає максимум зусиль для ухилення від сплати заборгованості. Фактично зловживаючи наданими процесуальними правами, відповідач та його представники протягом всього часу розгляду справи регулярно подавали невмотивовані заяви та скарги, які значно затягували розгляд справи. Як приклад, можна навести апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження від 31 травня 2016 року, у якій відповідач просить суд повернути позовну заяву позивачу з тих підстав, що нібито справа непідсудна Дзержинському районному суду м. Харкова у зв'язку з тим, що відповідач нібито не проживає хоча факт реєстрації ФО-П ОСОБА_4 за відповідною адресою підтверджується витягом з ЄДР та довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України. Як вбачається з матеріалів справи, тільки 27 вересня 2016 року зазначена апеляційна скарга визнана Апеляційним судом Харківської області неподаною, оскільки ОСОБА_4 не тільки не виконав вимоги суду про усунення недоліків (сплату судового збору), а й навіть не з'явився на пошту забрати ухвалу суду, яка неодноразово направлялась на його адресу. Розгляд справи судом першої інстанції поновився лише 26 грудня 2016 року. Не зважаючи на такі дії відповідача, 25 травня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова винесене рішення у цивільній справі, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу. Ухвалою від 10 серпня 2017 року Апеляційний суд Харківської залишив рішення суду від 25 травня 2017 року без змін.

20 жовтня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_10 відкрито касаційне провадження у справі.

17 квітня 2017 року справа зареєстрована у Верховному суді, передана судді-доповідачу Карпенко С.О. На дату написання пояснень жодне рішення у справі не прийнято.

Оскільки відкриття касаційного провадження не є відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зупинення виконавчих дій або повернення виконавчого листа стягувачу, представником боржника та позивача ОСОБА_1 ОСОБА_12 27 листопада 2017 року подано до Дзержинського районного суду м. Харкова нічим невмотивовану заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні. Розгляд наявної заяви є неможливим для суду у зв'язку з тим, що матеріали цивільної справи знаходяться у Верховному суді України.

Як виявилось згодом, 28 листопада 2017 року представником ОСОБА_5 подано позовну заяву від імені ОСОБА_1 про визнання права власності та зняття арешту з майна. Проте, єдиним документом, що на думку позивача та його представників підтверджує право власності ФО-П ОСОБА_1 на арештоване майно, є копія видаткової накладної.

Враховуючи тривалу (як зрозуміло з пояснень представника ОСОБА_12 та наданих документів - близько 2 років) співпрацю ФО-П ОСОБА_1 та ФО-П ОСОБА_4 у одному приміщенні, а також той факт, що боржник продовжує використовувати частину переліченого майна для здійснення підприємницької діяльності є підстави вважати, що боржник ОСОБА_4 таким чином вкотре намагається ухилитися від сплати заборгованості.

За відсутності інших доказів, які б могли підтвердити реальність правочину, нібито укладеного між ФО-П ОСОБА_1 та ФО-П ОСОБА_4, а відповідно й перехід права власності на майно до ФО-П ОСОБА_1, враховуючи відсутність будь-якого іншого майна або грошових коштів у ФО-П ОСОБА_4, зняття арешту з описаного та арештованого державним виконавцем Кузнєцовою Т.М. майна, остаточно заблокує можливості виконавчого провадження та унеможливить отримання ОСОБА_3 належних йому грошових коштів, чим вочевидь буде порушено його законні права та інтереси.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду та ставлення до позову не повідомив. 26.02.2018 року через канцелярію суду ОСОБА_4 була подана заява про розгляд справи за відсутності третьої особи, у які, зокрема, зазначено, що ОСОБА_4 позовну заяву ОСОБА_1 підтримує та просить задовольнити її у повному обсязі, а також просить розглядати справу за його відсутності.

Суд , дослідивши доводи представника позивача та представників відповідачів та третіх осіб, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону).

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та роз'яснень, наданих у п. 24 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вимоги осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 6 від 27 серпня 1976 року, при розгляді позовів про виключення майна з опису, суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року у справі № 638/3747/16-ц було задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та стягнуто з ФО-П ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 47 638,00 (сорок сім тисяч шістсот тридцять вісім гривень 00 копійок) гривень та судові витрати в розмірі 2560,00 (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень 00 копійок) гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10.08.2017 р. вищезазначене рішення Дзержинського районного суду м. Харкова було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.10.2017 р. у справі № 638/3747/16-ц було відкрито касаційне провадження.

На виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року у справі №638/3747/16-ц 08.09.2017 року було видано виконавчий лист № 638/3747/17.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кузнєцової Тетяни Миколаївни від 26.10.2017 р. було відкрито виконавче провадження № 55008179.

В ході примусового виконання державним виконавцем були здійснені заходи примусового виконання рішення, а саме: з метою встановлення наявності або відсутності майна належного боржнику ОСОБА_4 направлені відповідні запити.

Згідно відповіді ДФСУ за боржником зареєстровано рахунки в банківських установах.

Згідно відповіді УПФУ боржник - на обліку в управлінні не перебуває.

Згідно повідомлення ВДАІ за боржником автотранспортні засоби не зареєстровано.

07.11.2017 р. Державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, та направлено для подальшого виконання до банківських установ, але згідно відповідей з банківських установ кошти на рахунках боржника ОСОБА_4 відсутні.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, ЄР заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено: за боржником зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3, але заставлена боржником в АКІБ «Укрсиббанк».

Боржник ОСОБА_4 рішення суду не виконав, продовжує ухилятися від його виконання.

В межах вказаного ВП № 55008179 виконавчого провадження 22.11.2017 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кузнєцовою Тетяною Миколаївною був здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_4 де було описано та арештовано майно належне боржнику ОСОБА_4, про що була складена відповідна Постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.11.2017 року, яка була складена в присутності боржника, його представника, представника стягувача та понятих.

Описане та арештоване майно (монітор Philips чорного кольору, модель ID:226Y; монітор Samsung чорного кольору, модель ID:730BF; маршрутизатор CDMA Hyndai білого кольору; роутер TP Link білого кольору 841; системний блок чорного кольору; ксерокс Canon F 138400 білого кольору; окуляри додаткової реальності HR Box; ігровий маніпулятор SVEN; стерео навушники DF - 780; акустична система червоного кольору DETECHSP 3000G; веб-камера DETECH FM 330; телефон факс білого кольору FRICSSON; сканер Muster 1248 MB; принтер Samsung ML 2015 сірого кольору; вітрини скляні у кількості 5 шт; стіл офісний коричневого кольору) було передане на відповідальне зберігання ОСОБА_4

Опис майна проводився в присутності боржника, який добровільно впустив державного виконавця та осіб залучених для проведення виконавчих дій.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кузнєцової Тетяни Миколаївни від 01.12.2017 р. було зупинено вчинення виконавчих дій за ВП № 55008179.

Ухвалою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Стрільчука В.А. від 26 квітня 2018 року у справі № 638/3747/16-ц ухвалено рішення про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року у справі № 638/3747/16-ц до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_4, про визнання права власності на майно і зняття арешту задоволенню не підлягає з наступних підстав:

У позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 стверджував, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює діяльність за тією ж адресою, що і фізична особа-підприємець ОСОБА_4, а саме: АДРЕСА_4. В матеріалах справи міститься інформація про місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2, жодних документів, що підтверджують право користування або власності на приміщення за адресою АДРЕСА_4 суду позивачем надано не було. Суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення своєї господарської діяльності за адресою АДРЕСА_4.

Представник позивача у позовній заяві зазначає, що державному виконавцю неодноразово повідомлялось про те, що описане майно належить ФО-П ОСОБА_1, а не ФО-П ОСОБА_4 відповідно до видаткової накладної №С 2821 від 16 листопада 2016 року. В матеріалах справи міститься Постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21.11.2017 року, яка була складена Старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Кузнєцовою Тетяною Миколаївною у присутності представника боржника, представника стягувача та понятих, якою було описано та накладено арешт на спірне майно, що належить боржнику ОСОБА_4 Під час проведення цих виконавчих дій та складання акту опису майна будь-які заяви або інші документи, які б підтвердили право власності ОСОБА_1 на зазначене майно, державному виконавцеві ні боржником, ні представником боржника та позивача ОСОБА_7 не надавались. Будь яких доказів, що підтверджують повідомлення державного виконавця про належність спірного майна ФО-П ОСОБА_1, суду надано не було. Суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повідомлення державного виконавця про належність описаного та арештованого майна на праві приватної власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.

Представник позивача у позовній заяві стверджував, що право власності на спірне майно підтверджується накладною №С 2821 від 16.11.2016 року. До позову позивач додав копію видаткової накладної №С 2821 від 16.11.2016 року на загальну суму 97212,00 грн.

Згідно вимог п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року (в редакції, яка діяла на момент укладення видаткової накладної) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна №С 2821 від 16.11.2016 року в порушення вимог п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, а саме: покупцем у видатковій накладній зазначено - Частный предприниматель ОСОБА_1, жодних інших реквізитів, таких, як місце проживання або місце здійснення господарської діяльності, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номеру запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що дали б можливість однозначно ідентифікувати особу покупця даний документ не містить. Суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту продажу спірного майна згідно видаткової накладною №С 2821 від 16.11.2016 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 саме позивачу - Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Представник ФО-П ОСОБА_1 у судовому засіданні стверджував, що договір укладено у спрощеній формі - у вигляді видаткової накладної.

Згідно приписів до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через: ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

Суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання договору між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у спрощеній формі.

Згідно норм цивільного і господарського законодавства (ст. 698 ЦК України, ст. 265 ГК України) покупець, зобов'язаний не тільки прийняти товар, а й сплатити його вартість. Доказами сплати товару можуть слугувати рахунок-фактура, товарний чек, виписки з банківських рахунків продавця, записи у Книзі обліку доходів, податкові декларації. Ці документи не надані позивачем на підтвердження його права власності на арештоване майно. Суд вважає, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту оплати спірного майна згідно видаткової накладною №С 2821 від 16.11.2016 року.

Подані 25.10.2018 року, під час судового засідання, представником позивача додаткові докази, а саме: Товарний чек № 9612 від 16.11.2016 року, Договір поставки № 2821 та Специфікація до нього від 14.11.2016 року суд вважає такими, що суперечать вимогам ч. 2 ст. 83 ЦПК України, з підстав того, що вищевказані документи мали існувати на дату подання позову 29.11.2017 року та згідно вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України, повинні були бути поданими позивачем разом із позовною заявою. Також ці документи суперечать позиції представника позивача, що була заявлена ним у судовому засіданні раніше, а саме, що договір укладено у спрощеній формі - у вигляді видаткової накладної №С 2821 від 16.11.2016 року, а товарний чек і специфікацію подано після початку слухання справи по суті.

Також суд взяв до уваги Постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кузнєцової Тетяни Миколаївни від 01.12.2017 р. було зупинено вчинення виконавчих дій за ВП № 55008179 та Ухвалу Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Стрільчука В.А. від 26 квітня 2018 року у справі № 638/3747/16-ц.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту - визнання права власності на майно і зняття арешту, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, чого зроблено не було, як і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»; ст. 265 ГК України; ст. ст. 3, 15, 16, 203, 207 ,208, 321, 391, 698 ЦК України; ст. ст. 4, 5, 11-13, 15, 16, 43, 76, 77, 80, 81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ОСОБА_4, про визнання права власності на майно і зняття арешту - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.01.2019.

Головуючий Шестак О.І.