ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019

Справа № 910/12481/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО УКРАЇНА" (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок 33)

до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, місто Київ, вулиця Артема, 37-41)

про стягнення 21 186, 74 грн.

Представники учасників справи: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі - відповідач) про стягнення 21 186, 74 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що на підставі Договору страхування внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки " Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3 а тому, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "Smart MC 01 " реєстраційний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, застрахована у Публічного акціонерного товариства "Київський страховий дім", а тому позивач зазначає, що обов'язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року відкрито провадження у справі № 910/12481/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 10.10.2018.

Представник відповідача у судове засідання 10.10.2018 не з'явились, про причини неявки суд не повідомив.

02.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторно (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація про поліс АМ 2597250.

У судовому засіданні 10.10.2018 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні на 12.11.2018 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

23.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представники учасників справи у судове засідання 12.11.2018 не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2018 відкладено розгляд справи на 28.11.2018 року, запропоновано позивачу надати пояснення стосовно розбіжностей в зазначенні державного номерного знаку AA 4329 IC , водієм якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення постановою Ірпінського міського суду Київської області від 01.03.2018 та інформації наданої з єдиної централізованої бази даних Моторно (транспортним) страховим бюро України по полісу АМ 2597250, відповідно до якого зазначено державний номерний знак AA 4329 IC .

Представники учасників справи у судове засідання 28.11.2018 не з'явились.

Станом на 28.11.2018 будь - яких заяв, клопотань та пояснень представниками сторін не подано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 відкладено розгляд справи на 12.12.2018 року, запропоновано позивачу надати пояснення стосовно розбіжностей в зазначенні державного номерного знаку AA 4329 IC , водієм якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення постановою Ірпінського міського суду Київської області від 01.03.2018 та інформації наданої з єдиної централізованої бази даних Моторно (транспортним) страховим бюро України по полісу АМ 2597250, відповідно до якого зазначено державний номерний знак AA 4329 IC .

29.11.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

11.12.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Представники учасників справи у судове засідання 12.12.2018 не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2018 судове засідання відкладено на 14.01.2019 року.

Представники учасників справи у судове засідання 14.01.2019 не з'явились.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 14.01.2019 від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.01.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/1163/18 вбачається, що 13.02.2018 о 08:50 год. у м. Ірпінь по вул. Северинівська, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Smart MC 01 " реєстраційний номер НОМЕР_2 не вибрав безпечну швідкість руху, не дотримався безпечної дистанції допустив зіткнення з автомобілем Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3 внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3. Пошкоджений автомобіль застрахований у Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" на підставі Генерального Договору добровільного страхування № 47-07 від 07.07.2017 по страхуванню засобів транспорту, цивільної відповідальності та від нещасних випадків, Страхового Сертифікату до Договору страхування № 250561996.17.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 у справі № 5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі № 910/3655/13 та від 27.01.2014 у справі № 910/3023/13.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль марки Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3 та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі рахунку № НОМЕР_4 від 28.02.2018, скаденим Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТ - М ЛЕПСЕ», яке здійснювало відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.

Позивачем було складено страховий акт №1650409 від 12.03.2018, згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 21 186, 74 грн.

Кошти в розмірі 21 186, 74 грн. позивачем потерпілій особі, що підтверджується платіжним дорученням № 3412 від 23.03.2018.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 21 186, 74 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що рахунок № НОМЕР_4 від 28.02.2018, страховий акт №1650409 від 12.03.2018, платіжне доручення № 3412 від 23.03.2018 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки Smart MC 01 реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ 2597250.

Відповідно до умов договору (полісу) № АМ 2597250 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3.

Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100 000, 00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 0, 00 грн.

Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки, умовами полісу № АМ/2597250 розмір франшизи встановлено в розмірі 0, 00 грн., тому заявлена до стягнення сума страхового відшкодування позивачем при зверненні до суду з позовом була залишається не змінною.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Smart MC 01 реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ 2597250 то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.

18.06.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № 10449 від 18.06.2018 про виплату страхового відшкодування.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки Smart MC 01 реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу автомобілю марки Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_3 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, місто Київ, вулиця Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО УКРАЇНА" (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок 33, код ЄДРПОУ 16285602) суму відшкодування в розмірі 21 186 (двадцять одну тисячу сто вісімдесят шість) грн. 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762 грн. 00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 25.01.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова