УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №2-718/12 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 2-718/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Вектор Плюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів, шляхом визнання договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 січня 2017 року, яке ухвалено суддею Сингаївським О.П. в м. Житомирі

в с т а н о в и в:

У липні 2011 року ПАТ «Сведбанк» (як правонаступник ВАТ «Сведбанк») звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 0501/1008/88-227, який 07.10.2008 р. укладений з відповідачем ОСОБА_3 За умовами вказаного договору ОСОБА_3 надано кошти у вигляді кредитної непоновлювальної лінії в сумі 50000,00 дол. США строком до 06.10.2016 р. з відсотковою ставкою 14,99% річних за весь строк фактичного користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту позивачем в день укладення договору, укладено договори поруки з відповідачами ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4

Оскільки відповідач належним чином не виконував умов договору станом на 26.04.2011р. утворилась заборгованість в сумі 48443,53 дол. США та 31552,86 грн., яку позивач і просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Заочним рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 16 липня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» задоволено повністю. Стягнуто з боржника та поручителів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 21 січня 2016 року за заявою поручителя ОСОБА_6 заочне рішення скасовано.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого права вимоги по кредитному договору №0501/1008/88-227 перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». Цього ж дня між вказаними товариствами укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 також перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

В зв'язку з чим судом першої інстанції первісний позивач ПАТ «Сведбанк» замінений на правонаступника - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» (а.с.97 т.1).

Відповідач ОСОБА_3, не погоджуючись з договором відступлення прав вимоги по кредитному договору, пред'явив до первісного позивача та його правонаступника зустрічний позов, в якому просив визнати договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними. При цьому зазначив, що при укладені оспорюваного договору, сторонами не дотримано вимог ч.1 ст. 203 ЦК України, а тому дані правочини є недійсними в силу положень ч.2 ст. 215 ЦК України.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13.01.2017 р. первісний позов ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» залишено без задоволення, зустрічні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними вказані вище договір факторингу №15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 р. Стягнуто з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги, що під час укладення договору факторингу та договору про відступлення прав вимог за іпотечними договорами його сторонами дотримано вимог чинного законодавства та укладенням даних договорів не порушуються права відповідача як боржника. Крім того зазначає, що під час розгляду справи позивачем були надані належні, допустимі докази на підтвердження відступлення прав за іпотечним та кредитними договорами, отримання кредиту відповідачем ОСОБА_3 та наявність заборгованості відповідачів у зв'язку з неналежним невиконанням умов договору. У зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та підстав для визнання недійсними договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами є безпідставним.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу позивача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову через недоведеність заявлених вимог ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». Також вважає, що договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами є недійсними через недотримання сторонами під час його укладення вимог ч.1 ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21.01.2019 р. провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_6.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представник ПАТ «Сведбанк» в судове засідання не з'явились, з невідомих суду причин. Про час, день та місце розгляду прави були повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.10.2008 р. між ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №0501/1008/88-227, відповідно до якого Банк надав кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, в сумі 50000 доларів США на строк з 07.10.2008 р. по 06.10.2016 р. під 14.99 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

В цей же день були укладені договори поруки з ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідно до яких поручителі зобов'язуються відповідати за виконання зобов'язань повернення наданих відповідачу коштів в солідарному порядку.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», з одного боку, та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до якого, право вимоги по кредитному договору № 0501/1008/88-227 перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Того ж дня, 28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, також перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 та по договорам забезпечення, сторони договору факторингу № 15 від 28.11.2012 р, а саме ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», на момент його укладення недотрималися вимог ст. 203 ЦК України і позивач не довів отримання відповідачем коштів за договором та наявність заборгованості за кредитним договором.

Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

За п.1 ч.1 ст.512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу можуть бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Судом встановлено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15, за умовами якого банк відступає фактору своє право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить Банку, а фактор шляхом надання фінансової послуги Банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розмірі, що становлять ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором (а.с.224-230 т.1).

Згідно витягу з Реєстру заборгованості боржників № 1-Б Банк відступив Фактору право вимоги заборгованостей до боржників на умовах, передбачених Договором Факторингу № 15 від 28.11.2012 р., зокрема: за кредитним договором № 0501/1008/88-227 укладеним з ОСОБА_3 07.10.2008 р., загальною сумою боргу, що відступається 75153,73 дол. США (а.с.231 т.1).

Керуючись положеннями статей 512-519, 1077-1086 ЦК України та ст. 24 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку», ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» домовились, що разом з відступленням права вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюються на підставі Договору факторингу від 28.11.2012 р. № 15, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором (а.с.233-235 т.1).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч. 2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі п.6 ч.1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, п.п. 2 п.1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання), є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені п.1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року при його вчиненні.

У частині 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт відступлення ПАТ «Сведбанк» належних банку права вимоги заборгованості за кредитним договором та права вимоги за іпотечним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Акту №4 прийому-передачі документації за Договором факторингу №15 від 28.11.2012 р., витягом з Реєстру заборгованостей боржників №1-Б від 28.11.2012 р. та з Додатку №1 до Договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 р. (а.с.198,199,231,235 т.1)

З огляду на наведені вище положення закону та договору суд вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на порушення ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вимог законодавства України під час укладення договорів факторингу та про відступлення права вимоги за кредитним договором та на ненадання доказів цього.

Доказів про належне виконання зобов'язань за Кредитним договором № 0501/0408/71-073 від 18.04.2008 р., повернення кредиту та процентів за його користування первісному кредитору, відповідачем ОСОБА_3 надано не було.

Статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Виходячи з наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. Боржник не є стороною у договорі купівлі-продажу кредитного портфелю від 28.11.2012 р., а тому укладенням даного договору не порушено невизнані права, свободи чи інтереси відповідача у справі.

Під час розгляду справи було встановлено, що оскаржувані договори відповідають вимогам встановленим ч.5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.512, 514, 1077, 1079 ЦК України. Зазначені норми законодавства та інші положення чинного законодавства не встановлюють обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання. Крім того, згідно з підпунктом «а» пункту 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі - продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі - продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Однак, ні зазначеною нормою, ні іншими статтями Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Як визначено ч.1 та 2 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінивши наявні у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_3 не доведені заявлені вимоги, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору факторингу № 15 від 28.11.2012 р. та договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012р. недійсними є помилковим.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст.553 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 10 Договорів поруки сторони передбачили, що дані договори набувають чинності з моменту їх підписання, керуючись ч.4 ст. 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленого цим договором є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.

Боржник ОСОБА_3, первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 06 жовтня 2016 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

У зв'язку з порушенням боржником ОСОБА_3 графіка погашення платежів та виникнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Сведбанк» використав передбачене ч.2 ст. 1050 ЦК України та п.3.8 Договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши боржнику та поручителям 01.11.2010 р. вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів, надавши десятиденний термін для виконання даної вимоги, який починається з дати, зазначеної на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні цього повідомлення. Вищевказану вимогу боржник та поручителі отримали особисто 04.11.2010 р. (а.с.10,11 зворот,12 т.1).

Отже, враховуючи, що Банк на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, передбаченого ч.4 ст. 559 ЦК України, шестимісячний строк підлягає обрахуванню з 10.11.2010 р.

З позовом до суду ПАТ «Сведбанк» звернувся 06 липня 2011 року (а.с.43 т.1)

Крім того, з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію одного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки розуміється, як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь якої іншої вимоги до поручителя.

За таких обставин, враховуючи, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами даних договорів встановлено, що вони діють до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до пункту 3.8 кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців вимоги (позову до суду) до поручителів про виконання зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про припинення зобов'язання ОСОБА_4, ОСОБА_5за договорами поруки і як наслідок про безпідставність вимог про стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» зазначило, що у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_3 взятих на себе кредитних зобов'язань, станом на 26.04.2011 р. утворилась заборгованість в розмірі 48 443,53 дол. США, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 38000 дол. США, заборгованості по відсотках в розмірі 10443,53 дол. США та заборгованості за пенею в розмірі 31552,86 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання не допускається.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_3 належним чином зобов'язань, передбачених кредитним договором, не виконує, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 38 000 дол. США.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення суми відсотків та пені підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Як було встановлено в судовому засіданні, ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 ЦК України.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Тобто у даному випадку проценти за кредитним договором відповідно до наданого розрахунку підлягають стягненню до 10.11.2010 р. в розмірі 3499 дол. США 68 центів.

Разом з тим, починаючи з 11.11.2010 року, позивач має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідачем відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (Постанова Великої Палати Верховного Суду № 444/9519/12 від 28.03.2018 р.).

Разом з тим, такі вимоги до суду пред'явлені не були, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за період з 11.11.2010 р. по 26.04.2011 р. відсутні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.206 т.3).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність : по стягненню неустойки - 1 рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).

Як зазначалось вище, з позовом до суду банк звернувся 06 липня 2011 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені за період з 06.07.2010 року по 26.04.2011 р. в розмірі 30011,95 грн.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що позивач не довів належними доказами факт отримання ним коштів за договором не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять копію кредитного договору з додатками, який підписаний позичальником, тобто відповідач погодився з умовами надання кредиту та тривалий час користувався кредитними коштами, здійснював його часткове погашення, що свідчить про існування кредитних правовідносин між сторонами, яке не спростовано належними доказами.

Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача на відсутність належних доказів, якими стверджується наявність у нього боргових зобов'язань перед позивачем виходячи з наступного.

Так, у розрахунку заборгованості (а.с.68) відображено внесення боржником платежів в рахунок погашення заборгованості, а також деталізовано виникнення боргових зобов'язань станом на 26.04.2011 р., відповідно до якого Банк і просив стягнути з відповідачів заборгованість. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем.

Таким чином, наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77,78 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованості за кредитним договором в розмірі 41499 дол. США 68 центів, що станом на 26.04.11р. еквівалентно 330561 грн. 55 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 38000,00 дол. США, що еквівалентно 302685 грн. 20 коп., заборгованості за процентами в розмірі 3499 дол. США 68 центів, що еквівалентно 27876 грн. 35 коп. та заборгованості за пенею в розмірі 30011,95 грн.

У задоволенні вимог ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_4 суд відмовляє у зв'язку з припиненням поруки, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів, шляхом визнання договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними - через безпідставність вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню сума понесених судових витрат в розмірі 5196,80 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195, р/р №26508012025702 в ПАТ «Альфа Банк», МФО 300346, місцезнаходження: вул. пр-т С. Бандери, 28-А, БЦ «SP HALL» м. Київ, 04073) заборгованість за договором №0501/1008/88-227 від 07.10.2008 р. в розмірі 41499 (сорок одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) дол. США 68 центів, що еквівалентно 330561 (триста тридцять тисяч п'ятсот шістдесят одна) грн. 55 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 38000,00 дол. США, що еквівалентно 302685 (триста дві тисячі шістсот вісімдесят п'ять) грн. 20 коп., заборгованості за процентами в розмірі 3499 дол. США 68 центів, що еквівалентно 27876 (двадцять сім тисяч вісімсот сімдесят шість ) грн. 35 коп. та заборгованості за пенею в розмірі 30011,95 грн.

У задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про стягнення заборгованості відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів, шляхом визнання договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» судовий збір в розмірі 5196,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2019 року.

Головуючий Судді