ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/5590/17 Головуючий у 1-й інстанції: Добрєв М.В.

провадження № 22-ц/807/535/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого : Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької державної інженерної академії про стягнення допомоги на оздоровлення та середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Запорізької державної інженерної академії про стягнення допомоги на оздоровлення та середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в період з 01 вересня 2004 року по 13 серпня 2010 рік він працював асистентом та старшим викладачем кафедри економічної кібернетики Запорізької державної інженерної академії з укладанням контракту.

Під час роботи, а саме в 2005 та 2006 роках йому були надані щорічні відпустки на 56 календарних днів кожна: наказом № 258 від 31.05.2005 р. - за період роботи з 01.09.2004 по 31.08.2005 р., з 25.07. 2005 р. по 29.08.2005 р. та 03.01.2006 р. по 07.02.2006 р. (перерва у зв'язку з відкликанням з відпустки по виробничим потребам), а наказом № 197 від 25.05.2006 р. - за період роботи з 01.09.2005 р. по 31.08.2006 р.

Зазначає, що при наданні вказаних відпусток в 2005 та 2006 роках йому не виплачувалась допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу, а також не була врахована при виплаті остаточного розрахунку при звільненні.

ОСОБА_3 на звернення до відповідача відповіді не отримував, а тому звернувся до Державної служби з питань праці. З відповіді Державної служби України з питань праці вбачається, що Запорізькою державною інженерною академією було допущено порушення вимог ст. 57 Закону України «про освіту» та ст. 116 КЗпП України, було складено акт, ректору ОСОБА_4 видано припис на усунення виявлених порушень. Проте, порушення з боку відповідача усунуті не були.

Вважає, що ці виплати відносяться до невиплаченої заробітної плати, і тому, на підставі власних розрахунків просив стягнути з відповідача на його користь допомогу на оздоровлення до відпусток за 2005 та 2006 року, а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з 14.08.2010р. по 20.08.2017р. за 1788 робочих днів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення на його користь допомогу на оздоровлення до відпусток за 2005 рік - 1364,80 грн., за 2006 рік - 1276,00грн., а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільнення - з 14 серпня 2010р. по 30 серпня 207р. за 1788 робочих днів в сумі 66513,60грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи, що спір виник з трудових відносин, апеляційну скаргу було призначено до розгляду порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 листопада 2018 року (а.с.114), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, учасникам справи надавався строк до 11 грудня 2018 року для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_3

12 грудня 2018 року від Запорізької державної інженерної академії на адресу апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2018 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що допомога на оздоровлення не входить у склад заробітної плати, а тому позивачем, відповідно до ст. 233 КЗпП України, пропущено тримісячний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Колегія погоджується з таких висновком суду.

З матеріалів справи вбачається, та не спростовуються сторонами, що відповідно до заяви ОСОБА_3 було прийнято на посаду асистента кафедри економічної кібернетики на 1,5 ставки (а.с.45, 48). МіжОСОБА_3 та Запорізькою державної інженерною академією був укладений строковий трудовий договір на період з 01.09.2004 року по 31.08.2005 рік, який неодноразово продовжувався.

На підставі заяви ОСОБА_3 прийнято за сумісництвом на посаду асистента цієї ж кафедри з 01.09.2006р. по 31.08.2007р. (а.с.52).

Наказом № 508-ВК від 31.08.2007р. на підставі особистої заяви продовжено строковий договір з 01.09.2007р. по 04.04.2011р. (а.с. 53).

За заявою ОСОБА_3 його зараховано викладачем факультету довузівської підготовки на період з 25.01.2008р. по 31.05.2008р. (а.с.54). Наказом №566-ВК від 01.09.2008р. його переведено на посаду старшого викладача кафедри ЕК за строковим трудовим договором з 01.09.2008р. по 31.08.2009р. (а.с. 56, зворот).

Наказом №561-ВК від 10.08.2010р. ОСОБА_3 звільнено з 13.08.2010 року з посади старшого викладача кафедри ЕК 13 серпня 2010 року за власним бажанням (а.с.64).

Також сторонами не спростовується, що під час роботи наказом № 258 від 31.05.2005 року ОСОБА_3 була надана щорічна відпустка за період роботи з 01.09.2004 рік по 31.08.2005 р. в кількості 35 календарних днів з 25.07.2005 р. по 29.08.2005 р. Наказом № 361 від 08.08.2005 р. позивача було відкликано з відпустки з 15.08.2005 року.

Наказом № 589 від 29.12.2005 р. ОСОБА_3 було надано невикористані 35 календарних днів щорічної відпустки за зазначений період з 03.01.2006 р. по 07.02.2006 р. Таким чином, позивачем була використана щорічна відпустка за період роботи з 01.09.2004 року по 31.08.2005 р. у кількості 56 календарних днів, тобто у повному обсязі.

Наказом № 197 від 25.05.2006 р. позивачу надавалась щорічна відпустка за період роботи з 01.09.2005 р. по 31.08.2006 рік у кількості 56 календарних днів з 04.07.2006 року по 29.08.2006 р.

Відповідно до рахункових листів за період з 2005-2006 рік, позивачу були нараховані та виплачені відпускні за цей період в повному обсязі. Допомога на оздоровлення позивачу не була виплачена (а.с. 25-30).

Окрім того, перевіркою Головного управління Держпраці у Запорізькій області встановлено порушення з боку Запорізької державної інженерної академії вимог ст. 57 Закону України «Про освіту» та ст. 116 КЗпП України, а саме невиплата допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки у 2005, 2006 роках (а.с. 4).

Таким чином, на період звільнення ОСОБА_3 з посади, в серпні 2010 року, позивачу були виплачені всі необхідні відрахування: відпускні поточні, компенсація за невикористану відпустку, а також перерахована зарплата, окрім допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки.

Виходячи зі змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці», одноразова допомога на оздоровлення в розмірі середнього заробітку працівника не відноситься до структури заробітної плати. Це є соціально-трудова пільга, передбачена умовами колективного договору. У справі що розглядається питання виплати одноразової допомоги на оздоровлення врегульовано ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту».

Згідно ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ЗУ «Про оплату праці», до структури заробітної плати входять основна, додаткова заробітна плата та інші компенсаційні, заохочувальні виплати. Інструкція зі статистики заробітної плати України від 13.01.2004 року №5 передбачає склад фонду оплати праці ( суми коштів, призначених для оплати праці) та інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. Відповідно до п. 2.3.3. вказаної інструкції, матеріальна допомога, що має систематичний характер,

надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку

з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31) не входить до фонду оплати праці, і не є заробітною платою. Отже, строк звернення до суду з позовом про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення становить 3 місяці.

Отже , твердження позивача, що допомога на оздоровлення є складовою заробітної плати і строк позовної давності не поширюється на вимогу про її стягнення, - є помилковим.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Пропуск цього строку є підставою для відмови в задоволенні позову (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-409 цс 16 та у справі № 6-1638 цс 17).

Позивач ставить питання про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2005 та 2006 роки, проте звернувся до суду з позовом 28.08.2017 року, про що свідчить реєстраційний номер суду першої інстанції (а.с. 1), тобто з пропуском 3-місячного строку для звернення до суду. Факт невиплати допомоги на оздоровлення відповідачем не заперечується. Вважаючи цю виплату складовою заробітної плати, позивач не навів поважності причин пропуску 3-місячного строку звернення до суду з такою вимогою, тому підстав для поновлення строку звернення до суду немає.

Виходячи з наведеного, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду, що передбачений ст.233 КЗпП України. Оскільки кошти, які він просив стягнути з відповідача не є заробітною платою та не входять до фонду оплати праці.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Докази та обставини, на які посилається скаржник були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені міськрайонним судом були вірно застосовані норми матеріального та дотримані норми процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволенню.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, ст. 274, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегіясуддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2018 року по цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 січня 2019 року.

Головуючий :

Судді :