Справа № 635/4554/18

Провадження № 2/635/433/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 року смт. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

секретар судового засідання - Антонян М.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2,

третя особа: Будянська селищна рада Харківського району Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Будянська селищна рада Харківського району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Будянська селищна рада Харківського району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 належить їй на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 13.08.2015, а інша Ѕ частини квартири належала їй на праві приватної спільної сумісної власності разом із її колишнім чоловіком ОСОБА_2, який є відповідачем по справі. Після розірвання шлюбу, на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 11.10.2010, відповідач ОСОБА_2 більше не є членом родини позивача, його право власності на частину квартири припинено внаслідок продажу належної йому частки за договором купівлі-продажу, у вказаній квартирі відповідач не проживає протягом майже трьох років. Позивач не має можливості сплачувати за відповідача комунальні послуги, крім того, вона позбавлена права оформити субсидію, а сама по собі реєстрація ОСОБА_2 у спірній квартирі позбавляє ОСОБА_1 розпоряджатися нею на власний розсуд, що обмежує її права, а, отже, остання змушена була звернутися до суду з даним позовом.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом було зроблено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці реєстраційного обліку відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Харківській області щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

27 серпня 2018 року з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області направлена відповідь, яка була отримана судом 03 вересня 2018 року щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2, згідно якої останній зареєстрований за адресою, вказаною у позовній заяві.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2018 року провадження по справі відкрито, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження на 22 листопада 2018 року, судове засідання в подальшому було перенесено на 22 січня 2019 року, у зв'язку із неявкою відповідача ОСОБА_2

Заперечення на позовну заяву від відповідача у встановлений законом строк і порядок до Харківського районного суду Харківської області не надходило.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, також, у разі неявки відповідача просила ухвалити заочне рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, але до суду надійшла заява про розгляд справи без участі її представника та ухвалення рішення по справі на розсуд суду.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.07.2004, виданого Відділом приватизації КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації», однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

З копії рішення Харківського районного суду Харківської області від 11.10.2010 вбачається, що шлюб між сторонами по справі був розірваний.

Відповідно до копії договору про визначення часток в праві спільної сумісної власності на квартиру від 13.08.2015, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В., сторони по справі, володіючи на правах спільної сумісної власності приватизованою однокімнатною квартирою АДРЕСА_1, визначили в ній частку кожного із співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розмірі Ѕ.

Крім того, відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 13.08.2015, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В., ОСОБА_2 передав у власність належну йому на праві власності Ѕ частину квартири, а ОСОБА_1 прийняла Ѕ частину квартири у власність.

Отже, ОСОБА_1 є власником спірної квартири в цілому.

Відповідно до копії акту депутата Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 26.06.2018 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, однак останній з 2015 року за адресою реєстрації не проживає.

З копії інформації, наданої Виконавчим комітетом Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 27.06.2018 за вих. № 921 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1, від ОСОБА_2, який зареєстрований за вказаною адресою, скарг та заяв до Будянської селищної ради не надходило.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. ст. 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до положень ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Право на користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку регулюються статтями 156, 157 ЖК УРСР.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Статтею першою Протоколу N 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини (Європейська конвенція з прав людини) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду по правам людини справа «Маркс (MARCKX) проти Бельгії» від 13.06.1979 в пункті 63 стосовно статті першої Протоколу першого Європейської конвенції з прав людини зазначено, що визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном стаття перша по своїй суті є гарантом права власності.

Згідно ст. ст. 11, 12, 15, 20 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі ст. ст. 76, 77, 78-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку виклав у своїй Постанові Верховний Суд України у справі № 6-158цс14 від 05.11.2014, що відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до відповідних спірних правовідносин, відповідно до якої, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-709цс16.

Суд, системно аналізуючи норми діючого цивільного законодавства у їх застосуванні до правовідносин, що склалися між сторонами, з огляду на те, що позивач правомірно набула у власність квартиру, а відповідач зареєстрований, але не проживає в квартирі та не веде з власником житла спільне господарство, не є членом сім'ї позивача, договір найму житла між сторонами не укладався, суд вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням зазначеної квартири і позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Судові витрати з приводу сплати судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Будянська селищна рада Харківського району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області від 24.11.1998, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Харківським РВ в Харківській області від 20.10.2001, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, права користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1

Рішення є підставою для скасування реєстрації ОСОБА_2 за вказаною адресою.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Харківським РВ в Харківській області від 20.10.2001, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області від 24.11.1998, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, судовий збір у розмірі 704,80грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області від 24.11.1998, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Харківським РВ в Харківській області від 20.10.2001, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Повний текст рішення складений 25 січня 2019 року.

Суддя Н.М. Токарєва