Провадження № 2/522/2608/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.

При секретарі судового засідання Прусс О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов?язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності виселення та вселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась 31.05.2018 року до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов'язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності виселення та вселення.

Позивачка просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 1/14-112/1 від 06.09.2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2, на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» продало майнові права на квартиру будівельний номер 112/1 (нині квартира № 167), розрахунковою площею 75,0 кв.м. (нині фактична площа квартири складає 76,1 кв.м.), яка розташована на 14 поверсі будинку АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,1 кв.м., житловою площею 59,0 кв.м.; витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1; стягнути солідарно суму понесених судових витрат.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що вона, проінвестувавши будівництво квартири в багатоповерховому будинку, мала отримати у власність від ТОВ «Добробуд ЛТД» квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,1 кв.м., житловою 59,0 кв.м., однак не отримала її, так як вказана квартира була передана ТОВ «Добробуд ЛТД» у власність ОСОБА_2, яка в свою чергу продала її ОСОБА_3

04.06.2018 року було відкрито провадження по справі, забезпечено позов шляхом накладення арешту, витребувано документи та інформацію.

ТОВ «Добробуд ЛТД» 03.09.2018 року подало відзив на позовну заяву, в якому представник вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з того, що квартира яка проінвестована позивачем і та яку вона вказує в позові, є двома різними об?єктами. Також, визнання права власності за позивачем неможливе в силу особливостей того договору який нею укладався із забудовником. Крім того, позов про витребування майна, може бути пред?явлений лише власником, а будь-яких підстав визнання правочину недійсним позивачем не наведено.

19 жовтня 2018 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вказано, що квартира, на яку претендує позивач, є саме тією квартирою, яка нею проінвестована, а відповідачем не надано будь-яких даних щодо того, яка квартира на їх погляд відповідає квартирі, яка проінвестована позивачем. Також, оскільки на момент звернення до суду, проінвестована квартира вже пройшла державну реєстрацію, то і позивач вправі просити суд визнати за нею право власності на цю квартиру та витребувати її з чужого володіння у зв?язку з визнанням за нею права власності. Щодо спірності правочину, то представник позивача вказує, що це випливає з вимог ст. 658 та ст. 319 ЦК України.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзив не надавали.

В судовому засіданні позивачка та її представники позов підтримали, просили задовольнити повністю.

Представник ТОВ «Добробуд ЛТД» в судовому засідання позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Інші учасники справи повідомлені належним чином про час і місце судового засідання, до суду не з'явились, пояснень не надали.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного.

Між Позивачем та ТОВ «Інвест-Прогрес» було укладено договір про інвестування Г1/И-98 від 11.01.2006 року, а 10.08.2006 року була укладена додаткова угода до договору про інвестування Г1/И-98 від 11.01.2006 року. За умовами договору Позивач зобов'язалась проінвестувати будівництво, а ТОВ «Інвест-Прогрес» передати майнові права на квартиру будівельний номер 113 розташована у жилому будинку АДРЕСА_1.

03.03.2009 року було укладено додаткову угоду до договору про інвестування Г1/И-98 від 11.01.2006 р., якою було передано зобов'язання ТОВ «Інвест-Прогрес» за договором до ТОВ «Добробуд ЛТД». Додаткова угода підписана Позивачем, ТОВ «Інвест-Прогрес» та ТОВ «Добробуд ЛТД».

Між Позивачем та ТОВ «Добробуд ЛТД» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р., яким було викладено договір про інвестування Г1/И-98 від 11.01.2006 р. у новій редакції.

Договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. передбачено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язується передати у власність Позивача безумовне майнове право на Новозбудоване майно, що після державної реєстрації стає правом власності Інвестора на Новозбудоване майно як на нерухомість. Новозбудоване майно квартира будівельний номер 113 розрахунковою площею 75,19 м. кв. розташована на 14-му поверху жилого будинку АДРЕСА_1.

Згідно п. 5.3. Договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. передбачено, що ОСОБА_1 сплатила інвестицію у розмірі 491678,70 грн. ТОВ «Інвест-Прогрес». Згідно п. 5.5. Договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. Позивач зобов'язалась сплатити залишок своєї інвестиції у розмірі 41808,35 грн. на рахунок ТОВ «Добробуд ЛТД» до 25.11.2010 р.

Згідно Розділу 5 Договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. розмір інвестиції автоматично коригується у відповідну сторону на підставі технічної документації виготовленої БТІ у відповідну сторону.

Згідно п. 6.1. майнові права за Договором передаються після повної сплати інвестиції ОСОБА_1

Позивач зазначає, що в 2014 році отримала лист з якого дізналась про здійснення необхідної доплати у розмірі 3165 доларів США у зв'язку із збільшенням загальної площі об'єкту. ОСОБА_1 не погодилась із зазначеною вимогою у зв'язку із тим, що як вона встановила площа об'єкта збільшилась не до 77,30 кв.м., а до 76,10 кв.м.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що зверталась до ТОВ «Добробуд ЛТД» про досудове врегулювання спору в усному порядку.

06.09.2010 року було укладено договір купівлі продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-112/1 між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_5, згідно якого новозбудоване майно - квартира будівельний №112/1 розрахунковою площею 75,00 м.кв., розташована на 14-му поверсі об'єкту будівництва. Угодою про заміну сторони у договорі купівлі продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-112/1 від 06.09.2010 року замінено сторону договору ОСОБА_5 на ОСОБА_2

18.04.2018 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), згідно якого продавець передає у власність, а покупець приймає квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, загальна площа 76,1 кв.м., житлова площа 59 кв.м. Відчужувана квартира належить Продавцю на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудовану майно № 1/14-112/1 від 06.09.2010 року між ТОВ «ДОБРОБУД ЛТД», ОСОБА_5 та ОСОБА_2, нової редакції Договору від 23.05.2014 року між ТОВ «ДОБРОБУД ЛТД» та ОСОБА_2, Додаткової угоди до нової редакції Договору від 17.12.2014 року між ТОВ «ДОБРОБУД ЛТД» та ОСОБА_2, акту прийому -передачі від 17.12.2014 року між ТОВ «ДОБРОБОД ЛТД» та ОСОБА_2 Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2017 року, номер запису про право власності: 24295115, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1456506351101.

Позивач вважає, що квартира із будівельним номером 113 та 112/1 є одним й тим самим майном, і що ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало право укладати договір із ОСОБА_2 з огляду на те, що Позивач була єдиним власником майнових прав на момент укладання договору із ОСОБА_2

Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав №1/14-112/1 від 06.09.2010 р. (який просить визнати недійсним ОСОБА_1) квартира із будівельним номером 112/1 (нині квартира 167) знаходиться на 14 поверсі і має розрахункову площу 75,0 кв.м. Будівельні номери в зазначеному договорі купівлі-продажу не співпадають із будівельним номером (113) вказаним в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. укладеним із Позивачем. Також Позивач просить визнати недійсним договір, яким було в подальшому відчужено квартиру ОСОБА_3 з тих же самих підстав.

Суд встановив, що між договором укладеним із ОСОБА_1 та оскаржуваними Позивачем договорами, існує відмінність щодо площ, планування будівельних номерів та інших суттєвих ознак, із наявних в справі матеріалів не можливо встановити що проінвестовані майнові права Позивача, є саме квартою 167, яку просить витребувати ОСОБА_1 Твердження Позивача, що проінвестовані майнові права є саме квартирою №167 гуртуються на припущеннях, та спростовуються матеріалами справи.

Також ОСОБА_1 не доплатила суму інвестиції, яка коригується автоматично відповідно до укладеного між сторонами договору, навіть ту різницю площі, яку Позивач визнає, тому у ТОВ «Добробуд ЛТД» не виникли зобов'язання за Договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р. передати майнові права Позивачу про що зазначено представником відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК України принцип, відповідно до якого дії власника щодо його майна не повинні суперечити закону, є загальним універсальним обмеженням прав власника. Відсутність прямої заборони в законі надає власнику широке коло можливостей для здійснення права власності, в той час як заборона на здійснення певних дій є механізмом стримання власника.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком того, яке відповідно до закону не може їм належати.

Об'єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З аналізу чинного законодавства (статті 190, 656, 717 ЦК України, Закон від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» (далі - Закон № 2654-ХІІ), Закон від 19 червня 2003 р. № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закон від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV)), а також з урахуванням висновків Верховного Суду України за результатами розгляду спорів з приводу майнових прав (справи № 6-29429св09, 6-52295св10, 6-32594св10), вбачається, що майнові права, поряд з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами, є об'єктами цивільного обороту.

До майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад: спадкові права; права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і под.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

Право власності може набуватися різними способами, які в науці традиційно поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правовстановлюючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Для набуття набувачем права власності на майно наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін (наприклад, передача ключів від будинку не свідчить про набуття права власності на будинок за відсутності договору та державної реєстрації).

Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 року, Позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Зазначені обставини також встановлені умовами договору купівлі-продажу майнових прав №1/14-113 від 22.11.2010 року ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об'єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок Позивача стає правом власності Позивача на Новозбудоване майно, як на нерухомість. Право власності на Новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Для отримання права власності саме на Новозбудоване майно (квартиру будівельний номер № розрахунковою площею 75 кв.м., розташована на 14 поверсі будинку АДРЕСА_1) Позивачем необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти вказані в п. 6.2. договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі Об'єкту будівництва та Новоствореного майна, договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 року.

Частиною першою статті 328 ЦК України України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

На час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV та «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XII.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту в експлуатацію визначено зазначеними нормами.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме: суб'єктивних прав учасників правовідносин, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірну квартиру не набуте, його вимоги про визнання його власником квартири не ґрунтуються на законі.

Зазначена правова позиція також підтверджується судовою практикою Верховного суду України, а саме Постановою від 18.02.2015 р. по справі №6-244цс14, а також Постановою Верховного суду від 18.07.2018 р. по справі №761/23860/15-ц.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не є і не була власником спірної квартири, і навіть не є власником майнових прав на цю квартиру, а Позивачу лише належать майнові права на квартиру будівельний номер №113 розрахунковою площею 75,0 кв.м., розташована на 14 поверсі будинку АДРЕСА_1, суд вважає, що Позивач не може вважатися власником зазначених квартир, та відповідно звертатися із позовом з такими вимогами.

Власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Суд зазначає, що неможливо одночасного пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. До того ж одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Зазначена правова позиція міститься в Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховного суду України.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. (п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав).

Відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 07.02.2014р. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав)

Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховного суду України).

Крім того, звертатись із вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння може виключно власник такого майна. З огляду на те, що однією із вимог Позивача є вимога про визнання права власності на майно, що витребовується, на момент подання позову у ОСОБА_1 відсутнє право власності на зазначене майно.

Як вже зазначалось вище, індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, планування), якими наділена квартира із будівельним номером №113 визначена договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р., не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером 112/1 (нині квартира 167).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Беручи до уваги вищенаведене, Позивачем не доведено, яким чином зазначені правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, та/або порушують його законні права та інтереси.

Також суд зазначає, що різниця між будівельними номерами в договорах, що оскражуються та в договорі, що укладений із Позивачем, різниця площ, планування та інших індивідуально визначених ознак спростовує твердження Позивача, що на момент укладання оскаржуваних договорів, виключно вона була власником майнових прав та мала право їх відчужувати. Саме зазначена підстава є єдиною умовою відповідно до позову щодо визнання договорів недійсними.

Також, відповідно до позовної заяви, Позивач вважає, що його права та інтереси порушені саме не виконанням, неналежним виконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобовязань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/14-113 від 22.11.2010 р., а саме не переданням їй Новозбудованого майна, та інших документів необхідних для реєстрації за ним права власності на Новозбудоване майно. З огляду на те, що на думку ОСОБА_1 вона перебуває із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов'язальних відносинах, в такому випадку права Позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права. Обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав не передбачений інститутом зобов'язального права.

Так, захист порушеного цивільного права чи цивільного інтересу підлягає судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд вважає, що обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав має бути не лише ефективним, а й таким що не суперечить діючому законодавству. Обраний спосіб захисту Позивача своїх інтересів не відповідає зазначеним критеріям.

Таким чином, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_4 та відмовляє у їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 236, 321, 328, 331, 387, 388, 391, 392, 526, 530, 629, 655, 656, 658 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов?язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності виселення та вселення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 січня 2019 року.

Суддя Л.М. Чернявська 17.01.2019