ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №757/17499/17-а

адміністративне провадження №К/9901/3588/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року (головуючи суддя - Цокол О.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя - Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України в особі інспектора Дзюби Дмитра Юрійовича, Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України в особі інспектора Дзюби Д.Ю., Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області) про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 17 березня 2017 року серії БР № 260958 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час руху він відчув раптове погіршення стану здоров'я (запаморочення), у зв'язку з чим, щоб не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, увімкнув аварійну сигналізацію та зупинився біля найближчого краю проїзної частини. ОСОБА_1 стверджує, що здійснив вимушену зупинку та діяв у стані крайньої необхідності. Таким чином, оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог безпідставно не врахували, що ОСОБА_1 здійснено вимушену зупинку через погіршення стану здоров'я, у відповідності до вимог пункту 15.10 Правил дорожнього руху України. Також, позивач вважає, що діяв у стані крайньої необхідності, а тому не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності. Додатково позивач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на порушення інспектором порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме ним не було обґрунтовано чому до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн., а не 50 штрафних балів відповідно до статті 122 КУпАП. Крім того, інспектором під час розгляду справи, у порушення вимог статті 33 КУпАП не враховано характер вчиненого правопорушення та особу порушника.

ГУНП в Миколаївській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 березня 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БР № 260958, якою ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.

У постанові зазначено, що 17 березня 2017 року об 11 год. 20 хв. у місті Первомайськ по вулиці Грушевського, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ВАЗ 21104», номерний знак «НОМЕР_1», здійснив зупинку ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території, чим порушив підпункт 15.9 (и) Правил дорожнього руху України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується наданими відповідачем доказами, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем, відповідно до вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не доведено обставин на яких ґрунтуються вимоги адміністративного позову.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно підпункту 15.9 (и) ПДР України, зупинка забороняється ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно пункту 1.10 ПДР України, вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Пунктом 15.14 ПДР України встановлено, що у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил.

За приписами підпункту (а) пункту 9.9 ПДР України, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі.

Отже, положеннями ПДР України передбачена можливість припинення руху транспортного засобу - здійснення вимушеної зупинки, яка зумовлена станом учасника дорожнього руху.

Разом з тим, вказаними положеннями передбачено, що у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено водій за можливості повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб або увімкнути аварійну світлову сигналізацію, відповідно до пункту 9.9 ПДР України.

Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи надані відповідачем докази, а саме фото місця зупинки транспортного засобу позивача встановили, що автомобіль позивача був зупинений з порушенням вимог підпункту 15.9 (и) ПДР України, при цьому ОСОБА_1 аварійна світлова сигналізація увімкнена не була, що спростовує наведені ним у позовній заяві твердження про виконання вимог пункту 15.14 та підпункту (а) пункту 9.9 ПДР України. Також, суди зазначили, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови позивачем не подавались клопотання, заперечення чи зауваження з приводу вчиненого правопорушення або притягнення його до відповідальності. Водночас, позивач жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо стану здоров'я не надав. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови від 17 березня 2017 року серії БР № 260958.

Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено.

Колегія суддів критично ставиться до доводів позивача щодо необґрунтованості оскаржуваної постанови від 17 березня 2017 року серії БР № 260958, у зв'язку із тим, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектором не було враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, та інші обставини, передбачені статтею 33 КУпАП.

Згідно з статтею 33 КУпАП (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Таким чином, зазначені у статті 33 КУпАП обставини не враховуються при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Також, колегія суддів вказує на безпідставність доводів касаційної скарги про те, що під час винесення оскаржуваної постанови відповідачем необґрунтовано з яких підстав до позивача не засновано адміністративне стягнення у вигляді 50 штрафних балів, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.

Відповідно до статті 27-1 КУпАП, штрафні бали є стягненням, що накладається на громадян за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, установлені цим Кодексом. Кожному громадянину, який має право керування транспортним засобом, щороку з початку року (з дня отримання права керування транспортним засобом) і до кінця року нараховується 150 балів. У разі фіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі від загальної кількості балів громадянина, який вчинив правопорушення, вираховується кількість штрафних балів, передбачених відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. У разі якщо розмір стягнення у вигляді штрафних балів перевищує залишок балів громадянина, штрафні бали накладаються відповідно до залишку незалежно від розміру штрафних балів, зазначених у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу.

Отже, адміністративне стягнення у вигляді штрафних балів накладається на громадян за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані саме в автоматичному режимі.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, а тому відсутні підстави для застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафних балів.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець