ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №804/12167/13-а

адміністративне провадження №К/9901/5151/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року (судді Панченко О.М., Олефіренко Н.А., Коршун А.О.) у справі за позовом приватного підприємства фірми «МГТ» (далі - ПП) до начальника управління ПФУ ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування вимоги, -

встановив:

У липні 2013 року ПП звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати незаконними дії начальника управління ПФУ ОСОБА_1 при прийнятті вимоги від 12 березня 2013 року № Ю-668 (далі - Спірна вимога) та скасувати Спірну вимогу.

Зазначило, що Спірну вимогу відповідач ухвалив неправомірно, оскільки зазначену у вимозі суму позивач сплатив в повному обсязі та станом на 01 січня 2013 року у нього (позивача) існувала переплата в сумі 12 137 грн 56 коп.

Суди встановили, що ПП перебуває на обліку у відповідача та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

На підставі направлення від 24 січня 2013 року № 21, виданого управлінням ПФУ, статті 13, абзацу 6 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ), відповідно до плану проведення перевірок платників єдиного внеску на 1 квартал 2013 року (наказ управління ПФУ від 24 січня 2013 року № 34) була проведена планова перевірка. Перевірку було проведено в присутності директора підприємства - ОСОБА_2. Позивача було повідомлено про проведення планової перевірки повідомленням від 24 січня 2013 року № 15, що було надіслано поштою та вручено рекомендованим повідомленням 06 лютого 2013 року.

Під час перевірки відповідач, зокрема, встановив порушення підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 1 статті 7, пунктів 5, 6, 7, 12 статті 8 Закону № 2464-VІ, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.2 пункту 3.2, пункту 3.5, пункту 3.10 розділу 3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління ПФУ від 27 вересня 2010 року № 21-5 (чинної на час виникнення спірних відносин; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за № 994/18289; далі - Інструкція) - позивач не сплатив єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 10 996 грн 10 коп. за червень 2012 року.

Ця сума розрахована із суми 13 377 грн 55 коп. єдиного внеску за червень 2012 року (єдиного внеску за розміром 37,66 % на суму - 9207 грн 49 коп., єдиного внеску за розміром 3,6 % на суму - 876 грн 99 коп., єдиного внеску за розміром 33,2 % на суму - 859 грн 82 коп., єдиного внеску за розміром 2 % на суму - 51 грн 80 коп.) та переплати єдиного внеску за 2011 рік в розмірі 2381 грн 45 коп.

З результатами перевірки було складено акт від 12 березня 2013 року № 36.

На підставі акта відповідач прийняв Спірну вимогу, відповідно до якої позивач має сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, що утворилася станом на 01 січня 2013 року в сумі 10 996 грн 10 коп.

ПП не погодилося із цими діями управління ПФУ та звернулося до суду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2015 року це рішення скасував та прийняв нове - про часткове задоволення позову. Визнав протиправною та скасував Спірну вимогу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суму єдиного внеску - 10 996 грн 10 коп., яка у Спірній вимозі зазначена як недоїмка, позивач сплатив у липні 2012 року, що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями від 04 липня 2012 року №№ 597, 598. Тобто, як зазначив суд, зазначену суму сплачено вчасно та в повному обсязі. Крім того, суд послався на те, що відповідно до акта звірення розрахунків від 25 серпня 2013 року № 1833 та акта від 10 грудня 2013 року № 4419-20 позивач не має заборгованості зі сплати єдиного внеску за червень 2012 року.

Управління ПФУ не погодилося із рішенням суду апеляційної інстанції і звернулося із касаційною скаргою про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема, вказує на те, що з липня 2013 року підприємство оскаржує Спірну вимогу в судовому порядку, що зумовлює зупинення перебігу строку сплати суми недоїмки і в картці особового рахунку підприємства буде відсутня сума недоїмки по оскаржуваній вимозі, при цьому, акти звірення надані в період оскарження вимоги, а саме 25 серпня та 10 грудня 2013 року.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464-VІ.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій органами Пенсійного фонду України, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів визначає Інструкція.

Згідно зі статтею 25 Закону № 2464-VІ рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У цій справі суд апеляційної інстанції дослідив дотримання управлінням ПФУ вимог Закону № 2464-VІ та Інструкції і, встановивши те, що суму єдиного внеску - 10 996 грн 10 коп., яка у Спірній вимозі зазначена як недоїмка, позивач сплатив у липні 2012 року, що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями від 04 липня 2012 року №№ 597, 598, дійшов обґрунтованого висновку про протиправність Спірної вимоги.

В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко