ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2019 року

Київ

справа №826/3806/17

адміністративне провадження №К/9901/65622/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року (головуючий суддя - Келеберда В.І., судді - Качур І.А., Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді - Губська Л.В., Епель О.В.) у справі

за позовом ОСОБА_2

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), в якому просила суд:

1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ від 15 лютого 2017 року № 294-о про її звільнення;

1.2. - поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи ДФС з 16.02.2017 року;

1.3. - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день фактичного поновлення на роботі.

2. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 зазначила, що, у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС, позивача було попереджено про наступне вивільнення з займаної посади 25 травня 2016 року. Одночасно з попередженням у порушення вимог чинного трудового законодавства не було запропоновано вакантних посад, які б відповідали кваліфікаційному рівню та спеціалізації для переведення та подальшого працевлаштування позивача. У подальшому, 24 січня 2017 року позивачу запропоновано посади для переведення, але від запропонованих посад позивач відмовилася, оскільки вони не відповідали, на її думку, кваліфікації та досвіду її роботи, а крім того, перелік запропонованих посад був неповним. Не зважаючи на наявність вакансій для переведення наказом відповідача від 15 лютого 2017 року позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 294-о від 15 лютого 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2.». Зобов'язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 16 лютого 2017 року. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2017 року по 24 січня 2018 року в розмірі 120 446,90 грн. за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Також стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 6 080,00 грн.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити усіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу. Відповідачем не було забезпечено права рівного доступу громадян до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Запропоновані позивачу посади не є рівнозначними тій, що вона обіймала раніше. Відповідачем не надано доказів та переконливих пояснень щодо відсутності можливості надати позивачу пропозиції рівноцінної посади державної служби відповідно до її кваліфікації, тому, на думку суду, зазначені дії (бездіяльність) відповідача, що полягають у пропонуванні позивачу не всіх вільних на час попередження про вивільнення посад, не можуть вважатися належним виконанням обов'язку щодо вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу і є протиправними. За час вимушеного прогулу за період з 16 лютого 2017 року по 24 січня 2018 року (235 робочих днів) на користь позивача підлягає стягненню сума 120 446,90 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДФС подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.

7. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. ДФС (далі - скаржник) в листопаді 2018 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року.

9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного позову повністю.

10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що 25.05.2016р. ОСОБА_2 було попереджено по наступне звільнення. У подальшому позивач відмовилася від запропонованих їй посад. Вважає, що при звільненні ОСОБА_2 було дотримано порядок вивільнення працівників, відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу».

11. ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Посилається на те, що скаржником не зазначено які саме норми матеріального права були неправильно застосовані або які норми процесуального права порушені судами попередніх інстанцій.

12. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. ОСОБА_2 наказом голови ДФС від 16.06.2015 року № 1662-о призначена на посаду начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України.

14. На підставі наказу № 535 від 23.07.2015 року «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України», наказу № 598 від 12.08.2015 року «Про внесення змін до наказу ДФС від 23.07.2015 № 535», наказу № 1022 від 30.12.2015 року «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України» та наказу № 763 від 12.09.2016 року «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 року № 1022» відбулася реорганізація Державної фіскальної служби України із скороченням штатної чисельності працівників.

15. 25 травня 2016 року ОСОБА_2 під власний підпис повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади, у зв'язку з скороченням штатної чисельності апарату та змінами у штатному розкладі ДФС України. У попередженні про наступне вивільнення зазначено, що вакантні посади відсутні.

16. 24 січня 2017 року позивачу запропоновано такі посади для переведення: - заступник начальника відділу загальної методології оподаткування управління координаційної роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи; - головний державний ревізор-інспектор відділу обробки та оприлюднення даних митної статистики управління митної статистики Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем; - головний державний ревізор-інспектор відділу аналізу митних оформлень управління митного аудиту Департаменту аудиту (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3.); - головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок з окремих питань Департаменту аудиту (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4.).

17. Із запропонованими вакантними посадами позивач ознайомилася та відмовилася від них, про що залишила відповідний запис на попередженні.

18. Згідно наданих відповідей ДФС від 14 вересня 2016 року № 9669/з/99-99-04-01-01-14, від 23 лютого 2017 року № 2698/з/99-99-04-01-01-14, від 01 вересня 2016 року № 9194/з/99-99-04-01-01-14, від 10 березня 2017 року № 3350/з/99-99-04-01-01-14, від 24 лютого 2017 року № 2717/т/99-99-04-01-01-14, у період з дня попередження ОСОБА_2 про наступне вивільнення (25.05.2016р.) по день її звільнення (15.02.2017р.) у різних Департаментах, управліннях, відділах Державної фіскальної служби України рахувалася вакантними значна кількість посад центрального апарату, а також структурних підрозділів ДФС, на які можливо було б здійснити працевлаштування. При цьому, лише в період з 25 травня 2016 року по 25 липня 2016 року (за два місяці) в центральному апараті ДФСУ здійснено 85 призначень (переведень) на вакантні посади.

19. Загалом з 41 постійної вакантної посади, та щонайменше 20 вакансій на час перебування працівників у відпустці по догляду за дитиною, наведених у переліках, позивачу запропоновано на вибір лише 4 вакансії.

20. Крім того, станом на день звільнення позивача в ДФС були наявними вакантні посади, у тому числі на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною: - Департамент організації роботи Служби - 3 посади; - Департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - 4 посади; - Департамент кадрової політики та роботи з персоналом - 1 посада; - Департамент внутрішнього аудиту - 5 посад; - Департамент моніторингу доходів та обліково-звітних систем - 5 посад; - Департамент інформаційних технологій - 4 посади; - Департамент податків та зборів з фізичних осіб - 1 посада; - Департамент аудиту - 3 посади; - Департамент методологічної та нормотворчої роботи - 1 посада; - Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом - 10 посад; - Департамент організації митного контролю - 2 посади; - Департамент боротьби з митними правопорушеннями - 2 посади.

21. Відповідно до наказу ДФС України № 294-о від 15.02.2017 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку зі зміною організації структури та скороченням штатної чисельності ДФС.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

22. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

23. Пункт 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу»: державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

24. Пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»: підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;.

25. Абзаци перший та другий частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу»: процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

26. Пункт перший частини першої ст.40 Кодексу законів про працю України: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

27. Частина друга ст.40 Кодексу законів про працю України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

28. Частина перша статті 42 Кодексу законів про працю України: при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

29. Частини 1 -3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

33. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

34. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

35. Зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин виплаває, що з моменту попереджання про звільнення ОСОБА_2 до її звільнення, їй не було запропоновано всі наявні вакантні посади.

36. Отже, оскаржувані судові рішення відповідають наведеним висновкам.

37. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

38. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

40. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

41. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в:

42. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задовлення.

43. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року - залишити без змін.

44. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа