ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №812/822/15

адміністративне провадження №К/9901/28183/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у складі судді Басової Н.М.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у складі Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,

у справі №812/822/15

за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень, -

У С Т А Н О В И В :

04 серпня 2015 року Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2013 року №0000321702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4905783 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 2452891 грн. 50 коп., №0000331702, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень та вересень 2013 року на суму 5 771 188 грн., №0000341702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 497928 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 248964 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.

29 жовтня 2015 року постановою Луганського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, позов Товариства задоволено повністю, внаслідок чого визнанні протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2013 року №0000331702 про завищення від'ємного значення ПДВ в сумі 5 771 188,00 грн. (п'ять мільйони сімсот сімдесят одна тисяча сто вісімдесят вісім гривень 00 коп.), №0000321702 про завищення розміру бюджетного відшкодування у сумі 4905783,00грн. (чотири мільйони дев'ятсот п'ять тисяч сімсот вісімдесят три гривні 00коп.), штрафних санкцій в сумі 2 452 891,50 грн. (два мільйони чотириста п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто одна гривня 50коп.), №0000341702 збільшеної суми бюджетних зобов'язань по сплаті ПДВ у сумі 497 928,00 грн. (чотириста дев'ятсот сім тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень 00коп.).

28 листопада 2016 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову Товариству у задоволені позову.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводить, що судами попередніх інстанцій помилково при аналізі спірних правовідносин не поставлене право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту за операціями поставки в залежність з його різновидами господарської діяльності.

29 грудня 2016 року Товариством подані заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у яких позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

30 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №812/822/15 з Луганського окружного адміністративного суду.

05 січня 2017 року справа № 812/822/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

23 лютого 2018 року справу № 812/822/15 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/28183/18 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариство є юридичною особою, включене до є ЄДРПОУ за номером 32292929, перебуває на податковому обліку з 24 грудня 2002 року, є платником податку на додану вартість з 16 жовтня 2010 року, здійснює види діяльності за КВЕД-2010, основним видом діяльності є 19.20 - виробництво продуктів нафто перероблення, є об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до статей 1, 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року № 2245-ІІІ (далі - Закон № 2245-ІІІ).

У листопаді 2013 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року, вересень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2013 року, вересень 2013 року, результати якої викладені в акті від 19 листопада 2013 року №137/17-0/32292929 (далі - акт перевірки).

13 грудня 2013 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням №0000341702 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 497928 грн. за порушення положень пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 248964 грн. застосованих на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0000321702 зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2013 року на 3100301 грн., за вересень 2013 року на 1805482 грн, які не відшкодовані на момент перевірки на підставі 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 2452891 грн. 50 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0000331702 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 5 771 188 грн. за серпень 2013 року на 2 577 641 грн. та вересень 2013 року на 3 193 547 грн., на підставі 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає у не можливості формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями здійсненними в межах господарської, але не основної діяльності Товариства на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання у період тимчасової зупинки виробництва продуктів нафтоперероблення як основного виду діяльності.

Актом перевірки податковим органом встановлені обставини щодо укладення та виконання Товариством з його контрагентами договорів поставки, послуг, наведений перелік цих договорів, зазначені та дослідженні податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит, платіжні доручення та інші документи, якими фіксувалось виконання господарських операцій при їх здійснені.

Жодних зауважень до первинних документів, як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податковий орган під час перевірки та впродовж судового розгляду не має.

Спірним питанням є саме правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні та вересні 2013 року сум, сплачених за товари, послуги придбаними в межах інших ніж виробництво продуктів нафтоперероблення (19.20) видів діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом перевіреного періоду підприємство не здійснювало переробку нафти, виробництво та реалізацію нафтопродуктів. З березня 2012 року завод зупинив виробництво нафтопродуктів у зв'язку з проведенням позапланового ремонту обладнання, технічних пристроїв та комунікацій технологічних об'єктів, у зв'язку із цим обсяги реалізації нафтопродуктів відсутні, але лишилися витрати підприємства пов'язані з придбанням електроенергії, природного газу, пожежної охорони та інші, які формують податковий кредит.

З метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів, та для фінансування господарської діяльності підприємство отримує кредити та фінансову зворотну допомогу, відповідно до договору позики від 01 березня 2012 року укладеного з TNK SH Investments Limited надало ПрАТ «ЛИНІК» для поповнення оборотних коштів та для фінансування господарської діяльності позивача. Максимальний ліміт заборгованості складає 80000000,00 (вісімдесят мільйонів доларів США). Відсоткова ставка за користування позикою встановлюється в розмірі 7,3% річних.

За кредитним договором від 03 вересня 2004 року Skilton Limited, Кіпр надало Товариству грошові кошти в позику в мережах Револьверної кредитної лінії, що далі іменується «Кредитна лінія», з максимальним лімітом заборгованості до 28200000,00 (Двадцять вісім мільйонів двісті тисяч) доларів США. Відсоткова ставка за користування грошовими коштами в рамках Револьверної кредитної лінії, встановлюється у розмірі 11% річних, для поповнення оборотних коштів, здійснення інвестицій та оплати будь-яких видатків, пов'язаних із здійсненням інвестиційної діяльності.

За договором від 08 лютого 2013 року про надання поворотної фінансової допомоги Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-Індастріз Україна» надало Товариству (позивачу у справі) поворотну фінансову допомогу, сума Допомоги за Договором становить 136000000,00 (сто тридцять шість мільйонів) грн., без нарахування процентів чи будь-яка інша винагорода за користування Допомогою не нараховуються.

Відповідно до умов вищевказаних договорів, за рахунок отриманих кредитів та фінансової допомоги позивачем поповнено власні оборотні кошти, в результаті чого відбувається сплата за отримані товари (роботи, послуги), проводяться ремонтні роботи.

Товариством 18 вересня 2013 року подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2013 року, якою до складу податкового кредиту включено обсяг придбаних товарів (робіт, послуг), відображений у рядку 10.1 декларації в розмірі 14275320 грн., сума податку на додану вартість за якими складає 2855064 грн., ця сума податкового кредиту визначена рядком 17 податкової декларації.

Товариством 21 жовтня 2013 року подано до податкового органу податкову декларацію за вересень 2013 року, якою до складу податкового кредиту включено обсяг придбаних товарів (робіт, послуг), відображений у рядку 10.1 декларації в розмірі 17527263 грн., сума податку на додану вартість за якими складає 3505453 грн., визначена сума податкового кредиту у рядку 17 декларації складає 3501700 грн.

Відповідачем під час проведення перевірки підтверджені господарські операції, за результатами здійснення яких сформований податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання направлення господарської діяльності Товариства в період, що перевірявся, на отримання доходу, оскільки виробництво нафтопродуктів не здійснювалося, а лише надавалися послуги вартісного характеру з оренди приміщень, обладнання, земельної ділянки.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій встановили, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2013 року № 397 затверджено перелік суб'єктів господарювання, в яких обов'язково створюється відомча пожежна охорона і позивача віднесено до таких суб'єктів, здійснили аналіз положень частини першої та другої статті 93 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗУ), якими передбачено, що фінансування заходів цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб'єктів господарювання, інших не заборонених законодавством джерел та те, що обсяг фінансування, який виділяється потенційно небезпечними об'єктами та об'єктами підвищеної безпеки для проведення необхідних заходів цивільного захисту, має становити не менше ніж 0,5 відсотка обсягу валового доходу такого об'єкта.

Безпечна експлуатація об'єктів підвищеної небезпеки потребує постійних витрат на забезпечення захисту людей та довкілля, утримання засобів ліквідації аварій у постійній готовності та технічно належному стані.

Загальний перелік обов'язків суб'єктів господарювання щодо експлуатації об'єктів підвищеної безпеки викладено в статті 8 Закону № 2245-ІІІ, висновуючись на аналізі норм цієї статті суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що обов'язок щодо підтримання технологічного обладнання в безпечному для навколишнього середовища та населення стані зобов'язує позивача утримувати певну чисельність персоналу з виплатою йому заробітної плати, дотримуватись державних стандартів щодо забезпечення персоналу питною водою, належних санітарних умов праці (тепло, електропостачання, санітарні приміщення для зберігання одягу, миття, прання спецодягу, видача молока за шкідливі умови праці тощо), а тому придбання таких послуг має відбуватися незалежно від того чи виробляє підприємство нафтопродукти, чи тимчасово зупинилося для проведення ремонтних робіт, що обумовило спростування висновків податкового органу про відсутність у Товариства права на формування податкового кредиту за операціями з придбання питної води, молока, послуг з хімчистки та прибирання приміщень, послуг з доставляння працівників позивача на підприємство транспортом, забезпечення теплом тощо.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковий орган не надав доказів, що придбання ТМЦ у серпні - вересні 2013 року, здійснене без мети використання у подальшій господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що податковим органом серед іншого не враховано також те, що належна позивачу власна теплоелектроцентраль, на якій виробляється парова та електрична енергія, є наслідком надання послуг субабонентам незалежно від того, чи виробляються Товариством нафтопродукти, що потребує придбання сировини (газу, реагентів) для підтримки виробничої діяльності ТЕЦ, що обумовлює придбання енергоресурсів (води, газу, електричної енергії) та як наслідок формування податкового кредиту за фактом їх придбання.

Утримання очисних захисних споруд для зменшення негативного впливу на оточуюче природне середовище потребує придбання реагентів для стаціонарних та пересувних лабораторій, утримання азотної станції, що виробляє інертний газ (азот) для заповнення трубопроводів та ємкостей з метою попередження пожеж та вибухів тощо, виключення податкового кредиту за такими операціями підставне визнано судами попередніх інстанцій неправомірним.

Оцінюючи проведення господарських операцій за результатами здійснення яких позивачем як платником податку на додану вартість сформований податковий кредит, в межах його господарської діяльності суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень статті 42 Конституції України, статей 3, 42 Господарського кодексу України, який зумовив висновок про те, що право суб'єкта господарювання на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідне право на отримання бюджетного відшкодування, не може обумовлюватися здійсненням таким суб'єктом виключно основного виду господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій також здійснений системний аналіз положень пункту 185.1 статті 185, статті 186, статті 193, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, за результатами якого дійшли до висновку про те, що податкове законодавство дає право платнику податку на додану вартість на податковий кредит у разі придбання товарів та послуг, які будуть використовуватися ним в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, що спростовує висновок податкового органу про те, що Товариство не має права на бюджетне відшкодування, оскільки ним сформований податковий кредит за господарськими операціями, які не пов'язані з основною господарською діяльністю.

Аналізуючи порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у пунктах 200.1, 200.3, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що суть податку на додану вартість полягає в оподаткуванні не доходів, а витрат, в той час як економічний ефект не обов'язково має настати одразу після придбання послуг, тому прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Суд оцінюючи доводи касаційної скарги зазначає, що Товариство не здійснювало переробку нафти та виробництво і реалізацію нафтопродуктів, оскільки з березня 2012 року завод зупинив виробництво нафтопродуктів у зв'язку з нерентабельністю виробництва, ці обставини встановлені судами попередніх інстанцій та не є спірними між сторонами.

Рішенням Наглядової ради Товариства від 01 березня 2012 року діяльність з виробництва нафтопродуктів зупинена на період проведення позапланового ремонту, у зв'язку з чим обсяги реалізації нафтопродуктів відсутні. Разом з тим, лишилися витрати підприємства пов'язані з придбанням електроенергії, послуг з ремонту виробництва, ремонтно-будівельних робіт, поточного ремонту обладнання та технічного обслуговування, пожежної охорони та інші, з метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів, та для фінансування господарської діяльності підприємство отримує кредити та фінансову допомогу відповідно до діяльності, яка реалізується підприємством на підставі договорів, перелік яких викладений в акті перевірки, необхідність та доцільність придбання яких обумовили формування податкового кредиту.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, здійсненими за результатами системного аналізу норм, якими врегульований Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), про те, що господарська діяльність позивача, яка хоча і не є основною діяльністю Товариства, у зв'язку з її офіційним зупиненням в частині нафтоперероблення, направлена на здійснення інших видів його діяльності з метою отримання доходу, та як наслідок формування податкового кредиту.

Суд визнає, що законодавець ніяким чином не обмежує позивача, як суб'єкта господарювання, внаслідок зупинення проведення основного виду господарської діяльності, права та можливості проводити інші види господарської діяльності, що передбачені по КВЕД у довідці, за результатами діяльності якої й формується податковий кредит та може виникнути право на відшкодування податку на додану вартість.

Із зазначених у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України вбачається, що позивач, як суб'єкт господарювання крім виробництва продуктів нафтоперероблення, виконання яких зупинено, має право здійснювати діяльність по класу 46.90: «неспеціалізована оптова торгівля», яка по КВЕД 2010 є оптовою торгівлею різним асортиментом без будь-якої визначеної спеціалізації, класу 47.30 «роздрібна торгівля пальним», класу 49.41 «вантажний автомобільний транспорт», класу 46.71 «оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами», класу 71.11 «діяльність у сфері архітектури».

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість не залежить від виду (основного чи іншого) господарської діяльності, яку здійснює платник податків та яка відповідає чинному законодавству України, оскільки жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність операції поставки з різновидами господарської діяльності, не забороненими законом, для формування податкового кредиту чи податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Оцінюючи спірні правовідносини Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, вважає, що податковим органом під час перевірки встановлено, а судами попередніх інстанцій підтверджено правомірність формування Товариством податкового кредиту у серпні 2013 року та вересні 2013 року по факту придбання товарів, послуг, які використанні ним в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд визнає, що податковим органом не доведені податкові правопорушення, покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №812/822/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер