ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №2-а-2162/10/0270

адміністративне провадження №К/9901/31561/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року

(суддя - Воробйова І.А.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року

(судді - Сушко О.О., Смілянець Е.С., Залімський І.Г.)

у справі №2-а-2162/10/0270

за позовом Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

до Державного підприємства Ладижинської виправної колонії №39 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №39" (далі - Підприємство, платник податків, заявник, відповідач у справі) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення, постанови цього суду від 17 червня 2010 року, у справі за позовом Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області до Державного підприємства Ладижинської виправної колонії №39 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (яке відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року №3524/5 перейменовано на Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №39") про стягнення податкового боргу в розмірі 429 440 гривень, строком на 8 років.

06 липня 2017 року ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, заяву задоволено частково, розстрочено виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2018 року у справі №2-а-2162/10/0270 за позовом Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області до Державного підприємства Ладижинської виправної колонії №39 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області про стягнення податкового боргу - строком на 36 (тридцять шість) місяців рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця.

27 вересня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог Підприємства.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відстрочення податкового боргу є переважним правом податкового органу. Окрім того, скаржник зазначив про те, що відповідач у справі неодноразово звертався до суду із вимогами щодо розстрочення сплати заборгованості, однак за період дії зазначених відстрочок відповідач не покращив свого фінансового стану, заборгованість не погашена.

25 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 02 жовтня 2017 року, та витребувано справу №2-а-2162/10/0270 із Вінницького окружного адміністративного суду.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач зазначає, що примусове стягнення всієї суми заборгованості може привести до значного погіршення фінансового стану такого специфічного підприємства як виправна колонія. Окрім того, Підприємство зазначило, що старається всіма можливими способами погасити заборгованість, на підтвердження чого додано платіжні доручення, які підтверджують здійснення оплати по даному розстроченому боргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №2-а-2162/10/0270 за позовом Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області до державного підприємства Ладижинської виправної колонії №39 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області про стягнення податкового боргу в сумі 429 440 гривень, у якій 17 червня 2010 року прийнято рішення про задоволення позову.

06 липня 2017 року до суду надійшла заява від директора Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№39)" про розстрочення виконання рішення суду у вказаній справі строком на 8 років.

Заяву мотивовано тим, що низький рівень бюджетного фінансування, дотримання встановлених норм побутового забезпечення засуджених та неможливість здійснення витрат без відповідних бюджетних асигнувань призвели до необхідності покриття видатків на утримання засуджених за рахунок виробничої діяльності підприємства. У зв'язку із зазначеним, підприємство - боржник не має змоги одразу однією сумою погасити заборгованість, що унеможливлює виконання постанови суду першої інстанції від 17 червня 2010 року у справі №2-а-2162/10/0270 в добровільному порядку у передбачений законом строк. Окрім того, заявник посилається на відсутність коштів на рахунках та накладення арештів на них відповідними постановами державної виконавчої служби, що унеможливлює як проведення розрахунків та погашення заборгованості, але й виплату заробітної плати.

Частково задовольняючи заяву про розстрочення виконання постанови суду першої інстанції суди попередніх інстанцій виходили з важкого економічного стану державного підприємства та з того, що одночасне стягнення з підприємства всієї суми заборгованості може призвести до значного погіршення його фінансового становища.

Здійснюючи касаційний перегляд процесуального питання у справі, Суд вважає за необхідне звернутися до положень наступних норм.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала загальну процедуру відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Частиною першою цієї статті встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції, (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Тобто з аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для відстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).

Разом з тим, Суд зазначає, що не самі по собі обставини є підставою розстрочення, а наслідки, які ці обставини створюють з метою встановлення того, що чи достатньо цих обставин для прийняття рішення про розстрочення постанови суду, якою стягнутий податковий борг.

Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу.

Статтею 5 Податкового кодексу України, яка встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, пунктом 5.2 цієї статті передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.

Таким чином, норми статті 100 Податкового кодексу України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є спеціальними нормами щодо доказів як підстав для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 Податкового кодексу України) та порядку погашення податкового боргу (п.100.7 Податкового кодексу України).

Відповідно до пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин.

Зокрема такими обставинами є:

- ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів);

- загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;

- виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню.

Стягнення з підприємства всієї суми заборгованості може призвести до погіршення умов життя засуджених, які перебувають у цій виправній колонії. Не виплата заробітної плати засудженим, яка спрямована на погашення цивільних позовів з відшкодування шкоди потерпілим по вирокам, за якими вони засудженні призведе нівелювання функцій і завдань виправної колонії, які спрямована не тільки на покарання злочинців, але й виправлення останніх.

Суд визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень при вирішення процесуального питання, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а ухвала суду першої та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі №2-а-2162/10/0270 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер