КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ 33/824/73/2019 Постанова винесена суддею Юзьковою О.Л.

Категорія: ч. 1 ст. 188-19 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Павленко О.П., за участю захисника Загороднього С.В. та представника потерпілого ОСОБА_3, розглянувши апеляційну скаргу

ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Курськ, займає посаду Міністра закордонних справ України (місцезнаходження: м. Київ, Михайлівська площа, 1),

на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року

в с т а н о в и в :

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн.

Крім того, стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп.

Як встановив суддя місцевого суду, ОСОБА_4, перебуваючи на посаді Міністра закордонних справ України та отримавши депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_5 від 28 лютого 2018 року за № 207/03-630, порушив термін надання відповіді на депутатське звернення, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 188-19 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, за неповного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та невідповідністю окремих висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та закрити провадження в справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційних вимог указує наступне.

01.03.2018 Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС) отримало лист народного депутата України ОСОБА_5 за № 207/03-630 від 28.02.2018, в якому останній "пропонував ОСОБА_4 взяти до відома зазначене звернення народних депутатів України та звернути увагу Голови дипломатичного представництва ЄС в України ОСОБА_8 на неприпустимість заяв, в т.ч. політичних оцінок, щодо діяльності національного парламенту та народних депутатів України, зокрема внутрішнього законодавчого процесу, що суперечать статті 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини".

28.02.2018 народний депутат України ОСОБА_5 листом № 207/03-631 звернувся до Віце-прем'єр-міністра із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України ОСОБА_7, в якому "пропонував Кабінету Міністрів України як вищому органу виконавчої влади взяти до відома зазначене звернення народних депутатів України - представників різних депутатських фракцій у Верховній Раді України до Голови дипломатичного представництва ЄС в Україні ОСОБА_8 та врахувати викладену у ньому позицію народних депутатів України під час зустрічей та переговорів з представниками Європейського Союзу в частині, що стосується законодавчих повноважень українського парламенту".

Таким чином, народним депутатом ОСОБА_5 28.02.2018 було направлено два по суті ідентичні за текстом листи, адресовані Міністру закордонних справ України та Віце-прем'єр-міністру із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

06.03.2018 на адресу МЗС надійшло доручення Віце-прем'єр-міністра із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України ОСОБА_7 № 8182/1/1-18 від 06.03.2018 з пропозицією опрацювати порушене народним депутатом України ОСОБА_5 у зверненні № 207/03-631 від 28.02.2018 питання з метою підготовки консолідованої відповіді Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Листом Міністерства закордонних справ України № 311/14-904/3-420 від 14.03.2018 позиція МЗС, підготовлена у межах компетенції, була доведена до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, головного відповідального за виконання доручення Кабінету Міністрів України з формування узагальненої відповіді адресату.

Таким чином, з урахуванням відповіді МЗС аналогічний за змістом (і навіть текстом) лист народного депутата України ОСОБА_5 № 207/03-631 від 28.02.2018 був всебічно розглянутий Віце-прем'єр-міністром із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України ОСОБА_7 відповідно до вимог чинного законодавства, про що ОСОБА_5 повідомлено листом № 4305/0/2-18 від 03.04.2018.

Судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи про те, що зі змісту депутатського звернення № 207/03-630 від 28.02.2018 вбачається, що останнє, крім пропозиції взяти до відома зазначене звернення народних депутатів України, містить вимогу звернути увагу Голови дипломатичного представництва ЄС в України ОСОБА_8 на неприпустимість заяв, в т.ч. політичних оцінок, щодо діяльності національного парламенту та народних депутатів України, зокрема внутрішнього законодавчого процесу, що суперечать статті 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, тобто за своєю суттю є депутатським запитом.

Суд, не врахувавши законодавчо визначені відмінності депутатського звернення від депутатського запиту, дійшов до помилкового висновку, що оскільки народний депутат України ОСОБА_5 у своєму зверненні від 28.02.2018 посилається на статтю 16 Закону України "Про статус народного депутата України", то його слід розглядати саме як звернення народного депутата, а не запит.

З огляду на положення ст.ст. 15, 16 Закону України "Про статус народного депутата України", на відміну від запиту, звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата України визначеним адресатам здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

За своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народним депутатом України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом України.

Вказане тлумачення положень ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" викладене в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2003 від 05.03.2003, яке є обов'язковим до виконання на території України.

Водночас ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" визначений порядок звернення депутата із запитом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 05.03.2003 № 5-рп/2003 зазначив, що у разі надходження запитів або звернень, зміст яких не відповідає Закону або виходить за межі компетенції адресата, останній не зобов'язаний задовольняти вимоги запиту або прийняти пропозицію, яка міститься у зверненні. Це випливає з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Таким чином, суд не надав належної оцінки вказаним обставинам справи, не врахувавши, що звернення народного депутата ОСОБА_5 від 28.02.2018 фактично є депутатським запитом, поданим до МЗС в порушення визначеної законом процедури.

Поза уваги суду першої інстанції залишилося також те, що протокол № 9-сп.30-2018 від 11.05.2018, складений керівником відділу контролю Апарату Верховної Ради України ОСОБА_10, не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.

Зокрема, від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не відбирались пояснення з приводу інкримінованого діяння, в протоколі відсутній підпис Міністра закордонних справ України ОСОБА_4 про ознайомлення або відмітка про відмову від підписання протоколу, права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, особі, щодо якої складено протокол, не роз'яснювалися; дані про особу, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності, в протоколі викладені не повно, не зазначена адреса місця проживання чи місце реєстрації такої особи. При цьому в резолютивній частині постанови суду першої інстанції неправильно зазначено дату народження ОСОБА_4

Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення, всупереч вимогам ст. 256 КУпАП, не розкрита об'єктивна сторона правопорушення, оскільки відсутнє посилання на нормативний акт, який містить зобов'язання правопорушника діяти певним чином, що стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, тобто в протоколі не вказано суті адміністративного правопорушення, до того ж не зазначено, з якою саме депутатською діяльністю пов'язане депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_5

Окрім цього, судом першої інстанції не враховано вимоги ч. 2 ст. 254 КУпАП, протокол складений керівником відділу контролю апарату Верховної Ради України ОСОБА_10 11.05.2018, при цьому часом виявлення адміністративного правопорушення вказано 25.04.2018, тобто протокол складений із суттєвим пропуском строку, визначеного законодавством.

За вказаних обставин, апелянт вважає, що судове рішення постановлено з порушенням вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, а підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 188-19 КУпАП відсутні.

В доповненнях до апеляційної скарги захисник Загородній С.В. в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на порушення під час провадження в справі про адміністративне правопорушення та розгляді справи судом першої інстанції вимог ст. 245, ч. 2 ст. 251, ст. 252, ч. 2 ст. 279, ст. 280 КУпАП, зазначає, що суд першої інстанції:

- не дав належної оцінки діям народного депутата України ОСОБА_5 щодо складання листа № 207/03-630 від 28 лютого 2018 року, з огляду на те, що такий лист за своїм змістом є депутатським запитом, підписаний він народним депутатом ОСОБА_5 від імені заступника голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, тобто народний депутат ОСОБА_5 діяв поза межами компетенції, встановленої статтями 16, 17 Закону України "Про статус народного депутата України", а питання, порушені в листі, не відносяться до депутатської діяльності і перебувають поза компетенцією народного депутата України, діючого без спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, водночас самостійне вжиття Міністерством закордонних справ України заходів реагування на факти порушень національних інтересів України, без відповідних вказівок Кабінету Міністрів України, є порушенням встановленого порядку прийняття рішень з питань зовнішньої політики України;

- не звернув уваги на невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року вимогам ст. 256 КУпАП, в тому числі і на відсутність в ньому викладу суті адміністративного правопорушення та безпідставне визначення потерпілим у справі ОСОБА_5, а також залишив поза уваги невиконання особою, яка склала протокол, обов'язку щодо збирання доказів, покладеного на неї ч. 2 ст. 251 КУпАП, зокрема, щодо відсутності в справі доказів факту направлення народним депутатом України ОСОБА_5 депутатського звернення на адресу Міністра закордонних справ України та відповідно обізнаності ОСОБА_4, який станом на 01 березня 2018 року перебував у відрядженні у м. Львів та с. Павлокома (Польща) з робочим візитом, про лист народного депутата України ОСОБА_5 від 28 лютого 2018 року, зареєстрований у Міністерстві закордонних справ України 01 березня 2018 року;

- не навів мотивів, з яких відкинув доводи ОСОБА_4 щодо невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам КУпАП, водночас не взяв до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що відповідь на лист народного депутата України ОСОБА_5 була надана в повному обсязі і своєчасно, в межах консолідованої відповіді Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на аналогічний лист цього народного депутата України;

- на виклав жодного аналізу і оцінки дій ОСОБА_4 щодо наявності умисної форми вини, або ж її необережної форми, в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;

- в порушення вимог ст. 280 КУпАП не з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо недоведеності факту особистого отримання ОСОБА_4 листа народного депутата України, і зробив в цій частині помилковий висновок про винність особи у вчиненні правопорушення.

ОСОБА_4, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, а тому неявка ОСОБА_4, з огляду на положення ч. ч. 5, 6 ст. 294 КУпАП, не перешкоджає апеляційному перегляду постанови судді місцевого суду.

Вислухавши пояснення захисника Загороднього С.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення представника потерпілого ОСОБА_3 щодо апеляційного прохання, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи скарги, вважаю, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Цих вимог закону суддя місцевого суду, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4, дотримав, водночас зміст судового рішення, постановленого за результатами розгляду справи, відповідає вимогам ст.ст. 283, 284 КУпАП.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 травня 2018 року керівником відділу контролю Апарату Верховної Ради України ОСОБА_10 складено протокол про адміністративне правопорушення відносно Міністра закордонних справ України ОСОБА_4, в якому зазначено, що народний депутат України ОСОБА_5 28.02.2018 звернувся до Міністра закордонних справ України ОСОБА_4 з депутатським зверненням за № 207/03-630, а саме з пропозицією взяти до відома звернення народних депутатів України доГолови дипломатичного представництва ЄС в України ОСОБА_8 та звернути увагу на неприпустимість заяв, в т.ч. політичних оцінок, щодо діяльності національного парламенту та народних депутатів України, зокрема внутрішнього законодавчого процесу, що суперечать статті 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини; десятиденний термін надання відповіді закінчився 12.03.2018, проте відповідь на зазначене звернення Міністром закордонних справ України ОСОБА_4 не надана.

На підставі викладеного, уповноваженою особою відділу контролю Апарату Верховної Ради України в діях ОСОБА_4 встановлено склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, а саме порушення Міністром закордонних справ України ОСОБА_4 терміну надання відповіді на депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630.

Указаний протокол про адміністративне правопорушення з додатками надійшов для розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.

Суддя місцевого суду повно, всебічно й об'єктивно дослідив дані, що містяться в матеріалах справи; належним чином перевірив обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року відносно ОСОБА_4, дав цим обставинам правильну правову оцінку; перевірив усі доводи ОСОБА_4, наведені ним у письмових поясненнях на обґрунтування позиції щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, та достатньо мотивував свої висновки на спростування таких пояснень.

Так, частиною 1 статті 188-19 КУпАП передбачено відповідальність за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України, надання неправдивої або неповної інформації на таке звернення.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року із змінами (далі - Закон) визначено, що народний депутат у порядку, встановленому законом звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.

Право народного депутата на депутатське звернення закріплене ч. 1 ст. 16 Закону.

За змістом абзацу другого ч. 1 ст. 16 Закону депутатське звернення - це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Частини друга, четверта статті 16 Закону встановлюють, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання (абзац перший частини другої статті 16).

Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом (частина четверта статті 16).

З аналізу наведених положень законодавства слідує, що обов'язок відповідного суб'єкта щодо належного реагування на депутатське звернення (його розгляду, надання і надіслання відповіді на нього) є похідним від реалізації народним депутатом України права на депутатське звернення.

При цьому реалізація даного права означає, що депутатське звернення, в свою чергу, повинно відповідати закону.

Ознаки депутатського звернення передбачені наведеними вище положеннями ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 16 Закону, а саме: воно повинно бути адресоване визначеним законом суб'єктам, повинно містити пропозицію цим суб'єктам на вчинення певних дій, надання офіційного роз'яснення чи позиції з питань, віднесених до компетенції останніх.

Крім того, за змістом ст. 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року міністри України входять до складу Кабінету Міністрів України. Положеннями ст. 33 цього ж Закону визначено, що відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені Кабінету Міністрів України, підписує Прем'єр-міністр України. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені іншим членам Кабінету Міністрів України, підписує член Кабінету Міністрів України, якому це звернення чи запит адресовано.

З матеріалів справи вбачається та встановлено під час розгляду справи суддею місцевого суду, що 28 лютого 2018 року за вихідним № 207/03-630 народним депутатом України ОСОБА_5 на адресу Міністра закордонних справ України ОСОБА_4 направлене депутатське звернення, в якому ОСОБА_5 пропонував взяти до відома звернення народних депутатів України та звернути увагу Голови дипломатичного представництва ЄС в України ОСОБА_8 на неприпустимість заяв, в т.ч. політичних оцінок, щодо діяльності національного парламенту та народних депутатів України, зокрема внутрішнього законодавчого процесу, що суперечать статті 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини.

У даному документі, всупереч тверджень апелянта, наявні всі ознаки саме депутатського звернення, що свідчить про реалізацію народним депутатом України свого права на депутатське звернення, а отже і наявність у визначеного законом суб'єкта - Міністра закордонних справ України - обов'язку щодо відповідного реагування.

Враховуючи наведене, всі доводи сторони захисту, пов'язані з тим, що народний депутат України ОСОБА_5 звернувся до Міністра закордонних справ України з депутатським запитом, є безпідставними.

Та обставина, що народний депутат України ОСОБА_5, підписуючи депутатське звернення, вказав також, що він є заступником голови Комітету у закордонних справах, жодним чином не свідчить, що народний депутат ОСОБА_5 у даному випадку діяв всупереч положень п. 8 ч. 2 ст. 34, ч. 1 ст. 42, ч. 4 ст. 44 Закону України "Про Комітети Верховної Ради України", а навпаки доводить, що порушені ним у депутатському зверненні питання відносяться до профільних питань парламентського Комітету у закордонних справах, в роботі якого бере участь і народний депутат України ОСОБА_5

Між тим, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що на звернення народного депутата України ОСОБА_5 надана відповідь.

На переконання суду апеляційної інстанції, виходячи із вищенаведених вимог Закону, висновки судді місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, даними, які містяться в:

- протоколі про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року (а.с. 2 - 3);

- зверненні народного депутата України ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630, адресованому Міністру закордонних справ України (а.с. 6-7);

- повідомленні Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_12 від 05.05.2018 за № 311/12-904/3-802, адресованому керівнику відділу контролю Апарату Верховної Ради України ОСОБА_10, за змістом якого звернення народного депутата України ОСОБА_5 надійшло на адресу Міністерства закордонних справ України 01 березня 2018 року, 06 березня 2018 року надійшло доручення Кабінету Міністрів України № 8182/1/1-18 з пропозицією опрацювати аналогічний за змістом лист народного депутата України ОСОБА_5; з метою підготовки консолідованої відповіді Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо порушеного питання, позиція Міністерства, підготовлена у межах компетенції, була доведена до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відповідального за виконання доручення Кабінету міністрів України з формування узагальненої відповіді адресату (а.с. 17);

- повідомленні т.в.о Директора Департаменту ЄС і НАТО ОСОБА_13 від 14 березня 2018 року № 311/14-904/3-420 на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відповідно до якого у відповідь на звернення народного депутата України ОСОБА_5 від 28 лютого 2018 року № 207/03-630 пропонується виходити з того, що проект закону України "Купуй українське, плати українцям" (зареєстр. № 7206) є одним з чутливих питань, яке перебуває у полі зору посадових осіб ЄС і є предметом обговорення в рамках регулярного діалогу з імплементації Україною положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС; занепокоєння, висловлені народними депутатами України у зверненні ОСОБА_5 були доведені до відома Голови Представництва ЄС в Україні ОСОБА_8 та інших високих посадових осіб Європейської Комісії, у тому числі Віце-президента ЄК, Високого Представника у закордонних справах та безпекової політики ОСОБА_14 у рамках її робочого візиту в України 12 березня 2018 року (а.с. 25).

Указані документи об'єктивно свідчать про те, що хоча звернення народного депутата України ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630, яке було адресоване саме Міністру закордонних справ України і надійшло до відповідного міністерства 01 березня 2018 року, було предметом розгляду посадовими особами Міністерства закордонних справ України, але безпосередньо Міністром закордонних справ України ОСОБА_4 або іншими уповноваженими особами Міністерства закордонних справ України відповідь на це звернення народному депутату ОСОБА_5 у визначений ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" строк надана не була.

Крім того, не повідомлявся народний депутат України ОСОБА_5 про те, що на його звернення готується низкою міністерств консолідована відповідь і фактично занепокоєння, висловлені народними депутатами України, про що вказано у його звернення, були доведені до відома Голови Представництва ЄС в УкраїніОСОБА_8 та інших високих посадових осіб Європейської Комісії, що слідує з листа т.в.о Директора Департаменту ЄС і НАТО ОСОБА_13 від 14 березня 2018 року № 311/14-904/3-420, адресованого Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, зміст якого також спростовує позицію апелянта щодо відсутності у нього обов'язку надання відповіді на звернення народного депутата України, з огляду на те, що воно містить ознаки депутатського запиту.

Обґрунтовано суд першої інстанції на спростування доводів ОСОБА_4 вказав і про те, що в даному випадку надання консолідованої відповіді Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на звернення народного депутата України ОСОБА_5 після їх опрацювання Віце-прем'єр-міністром України із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України, не звільняє посадову особу, якій адресоване конкретне звернення, від виконання обов'язку щодо надання письмової відповіді народному депутату України.

У цьому ж аспекті слід зазначити, що, як убачається з матеріалів справи, народним депутатом України ОСОБА_5 направлялись два окремі депутатські звернення № 207/03-630 до Міністра закордонних справ України ОСОБА_4 та № 207/03-631 до Віце-прем'єр-міністра з питань європейської інтеграції та євроатлантичної інтеграції ОСОБА_7 з різними пропозиціями відповідно до їх сфер компетенції та повноважень згідно міжнародного права та законодавства України. При цьому депутатське звернення, адресоване Віце-прем'єр-міністру з питань європейської інтеграції та євроатлантичної інтеграції, розглянуто з дотриманням вимог ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" та про результати його розгляду 03.04.2018 повідомлено народному депутату України ОСОБА_5 Віце-прем'єр-міністром з питань європейської інтеграції та євроатлантичної інтеграції ОСОБА_7 (а.с.57 - 58).

Крім того, відповідно до Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 281, Міністр, який очолює МЗС та здійснює керівництво його діяльністю, серед іншого, організовує внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечує їх здійснення в МЗС. Виходячи із повноважень Міністра закордонних справ України, доводи сторони захисту про те, що безпосередньо Міністр закордонних справ України ОСОБА_4 не отримав депутатське звернення ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630, отже і не повинен нести відповідальність за ненадання відповіді на вказане звернення є непереконливими. В той же час наявні в справі, а також додатково долучені під час апеляційного розгляду документи доводять, що вказане звернення народного депутата України ОСОБА_5 було отримано Міністерством закордонних справ України 01 березня 2018 року, виконавцями його були визначені підрозділи, підпорядковані заступникові Міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції ОСОБА_15, встановлено термін виконання до 12 березня 2018 року. Сектором контролю Міністерства закордонних справ України здійснювався моніторинг виконання контрольних завдань, у тому числі звернень та запитів народних депутатів України. У службовій записці Державному секретарю Міністерства закордонних справ України ОСОБА_12 від 02 березня 2018 року № 200/10-904-54 завідуюча сектором контролю ОСОБА_16 повідомила про наявні контрольні документи, направлені куруючим заступникам Міністра з терміном виконання до 12 березня 2018 року, у переліку яких є і депутатське звернення ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630 (а.с. 180-185), на яке відповіді надано не було, що не оспорюється і стороною захисту.

До того ж будучи допитаною в суді апеляційної інстанції завідуюча сектором контролю ОСОБА_16 підтвердила, що лист народного депутата України ОСОБА_5 від 28.02.2018 за №207/03-630 був зареєстрований у Міністерстві закордонних справ України саме як депутатське звернення і сектором контролю здійснювався контроль щодо розгляду та надання відповіді народному депутату України у строки, визначені Законом України "Про статус народного депутата України", але підстави ненадання відповіді їй невідомі. Свідок ОСОБА_16 також зазначила, що звернення народного депутата ОСОБА_5 від 28.02.2018, на її думку, має певні ознаки депутатського запиту і лише частково відноситься до компетенції Міністра закордонних справ України.

Проте пояснення свідка в цій частині, як такі, що є лише припущенням, не можуть бути взяті судом до уваги.

Що стосується тверджень ОСОБА_4 про невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року вимогам ст. 256 КУпАП, то вони також досліджувалися суддею місцевого суду та вмотивовано визнані безпідставними.

Положеннями ст. 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Протокол № 9-сп.30-2018 від 11 травня 2018 року складений уповноваженою на це особою, серед іншого, містить: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; виходячи із диспозиції ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; дані щодо потерпілого; інші відомості, необхідні та достатні для вирішення справи.

Крім того, у протоколі зазначено про відмову посадової особи стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, від подання пояснень та зауважень щодо змісту протоколу, а також щодо підписання протоколу, і така відмова підтверджується долученими до протоколу документами, які доводять, що керівник відділу контролю Апарату Верховної Ради України ОСОБА_10 25 квітня 2018 року направив безпосередньо Міністру закордонних справ України ОСОБА_4 повідомлення про звернення народного депутату України ОСОБА_5 з інформацією про ненадання відповіді на його депутатське звернення від 28 лютого 2018 року № 207/03-630, за що передбачена відповідальність статтею 188-19 КУпАП. При цьому ОСОБА_10 виклав у вказаному повідомленні зміст ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП та запропонував ОСОБА_4 прибути у 10-денний строк до відділу контролю Апарату Верховної Ради України для підписання протоколу та/або надання пояснень (а.с. 8-9). 14.05.2018 року за № 11/5-30/3-18 копія протоколу про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року була направлена до Міністерства закордонних справ України (а.с. 35).

До того ж Міністр закордонних справ України ОСОБА_4, скориставшись своїми процесуальними правами, передбаченими ч. 1 ст. 268 КУпАП, подав 29 травня 2018 року до суду першої інстанції письмові пояснення по справі про адміністративне правопорушення, до яких долучив додаткові документи, які досить ретельно були досліджені суддею місцевого суду під час розгляду вказаної справи, оскільки в постанові наведені мотиви та підстави, які ґрунтуються як на оцінці доказів у справі, так і положеннях законодавства, неврахування судом доводів ОСОБА_4 щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП.

Що стосується доводів захисника про невиконання особою, уповноваженою на складення протоколу про адміністративне правопорушення, обов'язку щодо збирання доказів, визначеного ч. 2 ст. 251 КУпАП, то до протоколу про адміністративне правопорушення були долучені документи на підтвердження обставин, викладених у протоколі. Як вже зазначалося, користуючись правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, ОСОБА_4 надав письмові пояснення за протоколом, які досліджувались суддею місцевого суду, подав додаткові документи у тому обсязі, в якому вважав за необхідне. До того ж слід зазначити, що його правова позиція по справі є непослідовною, оскільки спочатку основні аргументи на спростування обставин, викладених у протоколі, ОСОБА_4 пов'язував з тим, що на депутатське звернення ОСОБА_5 готувалася консолідована відповідь низкою міністерств та в подальшому була надана відповідь Віце-прем'єр-міністром із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України ОСОБА_7. Далі він стверджував, що у нього взагалі не виникло обов'язку розглядати лист народного депутата України від 28 лютого 2018 року № 207/03-630 та надавати ОСОБА_5 будь-яку відповідь і така позиція, на переконання суду апеляційної інстанції, є помилковою та свідчить про вчинення адміністративного правопорушення з необережності. Між тим, пояснення ОСОБА_4 не залишилися поза уваги судді місцевого суду та в постанові наведені мотиви і підстави неврахування доводів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З огляду на вкладене, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону, апеляційним судом визнаються необґрунтованими.

При розгляді даної справи суд першої інстанції дотримав вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, правильно встановив усі фактичні обставини справи, дійшов вмотивованого висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, та піддав його стягненню, яке відповідає санкції цієї норми КУпАП та меті адміністративного стягнення, визначеній у ст. 23 КУпАП.

Враховуючи, що постанова судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року є законною та обґрунтованою, апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає. Водночас слід зазначити, що описка суду в резолютивній частині постанови щодо дати народження особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, не тягне за собою скасування або зміну судового рішення та може бути виправлена суддею місцевого суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-19 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду О.П. Павленко