Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

16 лютого 2010 року справа № 2-а-725/09/0535

зал судових засідань у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ястребової Л.В.

суддів: Ляшенка Д.В., Колесник Г.А.

при секретарі: Васильєві О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Управління Пенсійного фонду України

в Новоазовському районі Донецької області

на постанову

Новоазовського районного суду Донецької області

від

09 липня 2009 року

у адміністративній справі

№ 2-а-725/09

за позовом

ОСОБА_2

до

Управління Пенсійного фонду України

в Новоазовському районі Донецької області

про

поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання зробити перерахунок та виплату доплати до пенсії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України Новоазовському районі Донецької області (далі - Управління) про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо ненарахування їй пенсії з підвищенням як дитині війни на 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн., посилаючись на те, що вона, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» належить до соціальної групи «діти війни», так як на час закінчення Другої світової війни, їй не виповнилося 18 років.

Постановою Новоазовського районного суду Донецької області від 09 липня 2009 року позов було задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними та зобов’язано відповідача донарахувати та виплатити позивачеві надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 715,23 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Управління подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права на підставі того, що законодавством України не прийнято жодного нормативного акту, який би встановлював мінімальний розмір пенсії за віком для розрахунку саме таких доплат.

Сторони у судове засідання не з’явилися, були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін, з наступних підстав.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитині війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з’ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки, однак якщо при такому з’ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.

Відповідно до ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свої прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів зазначає, що згідно приписів статті 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно до вимог ч.1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку для звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач в даному випадку наполягав на пропущенні позивачем строку позовної давності, а посилання позивача на те, що про Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року він дізнався через півтора року через засоби масової інформації, судова колегія не приймає, оскільки не вважає зазначені причини поважними.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача після вступу у законну силу Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року, де у пункті 5 резолютивної частини зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що узгоджується зі статтею 152 Конституції України .

Також колегія суддів не погоджується з доводом апелянта стосовно того, що тільки Законом України про "Державний бюджет України" на поточний рік встановлюються видатки на загальносуспільни потреби, бо у відповідності з Рішенням Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету), Конституційний Суд України виходив з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: "закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення N 10-рп/2008) і вирішив:

1. В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Колегія суддів зазначає, що оскільки частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, то суд першої інстанції цілком правильно дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання донарахувати та виплатити позивачеві надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком по 31.12.2008 року.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоазовському районі Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Новоазовського районного суду Донецької області від 09 липня 2009 року у справі № 2а-725/09 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий Л.В.Ястребова

Судді Д.В.Ляшенко

Г.А.Колесник

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: М.Г. Сухарьок

С.В. Білак