Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 311/917/15-ц

провадження № 61-38428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Сокуренко Євген Сергійович,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2017 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 13 200,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та щомісяця у період сплати кредиту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, з кінцевим строком повернення кредиту до 28 липня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 30 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», з однієї сторони, та ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з іншої сторони, було укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме належну їм на праві спільної часткової власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору від 30 липня 2007 року станом на 30 січня 2015 року виникла заборгованість у загальному розмірі 15 627,53 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 252 384,62 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 547,50 дол. США, заборгованості за процентам за користування кредитом у розмірі 3 682,57 дол. США, заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 610,24 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 3 028,31 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 15,48 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 743,43 дол. США, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з позичальника ОСОБА_8

У червні 2015 року КБ «ПриватБанк», у зв'язку зі смертю позичальника ОСОБА_8, змінило предмет позову та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 грудня 2016 року, просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2007 року у розмірі 21 221,73 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 548 369,50 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 547,50 дол. США, заборгованості за процентам за користування кредитом у розмірі 5 470,04 дол. США, заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 922,24 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 6 262,18 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 9,67 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 010,10 дол. США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Рішенням Васильківського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у статті 1282 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. З урахуванням вказаного, пред'явлені банком вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач просив звернути стягнення на увесь об'єкт нерухомого майна, однак до спадкового майна належить лише 1/3 частини квартири. Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_8, як це передбачено у статті 1282 ЦК України. Отже, вартість спадкового майна, одержаного у спадщину, позивачем не встановлена, що позбавляє суд можливості визначити яким саме шляхом можливо звернути стягнення на належну спадкодавцю 1/3 частину квартири, яка є предметом іпотеки.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

У рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за кредитним договором від 30 липня 2007 року у розмірі 16 818,74 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 13 березня 2016 року становить 434 596,24 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 547,50 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 5 470,04 дол. США, заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 922,24 дол. США, пені у розмірі 74 392,33 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У задоволенні інших позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, пов'язані із розглядом справи у судах першої і апеляційної інстанцій, у розмірі 3 623,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, пов'язані із розглядом справи у судах першої і апеляційної інстанцій, у розмірі 1 811,57 грн.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що боржник основне зобов'язання, забезпечене іпотекою, виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, тому іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Встановивши, що відповідачі є співвласниками квартири, яка є предметом іпотеки, крім того, ОСОБА_5 прийняла спадщину після померлого позичальника ОСОБА_8 у виді 1/3 частини цієї квартири, суд звернув стягнення на цей предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про прийняття нею спадщини після чоловіка ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки на час відкриття спадщини зі спадкоємцем разом не проживала, заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини не подавала, право власності на спадкове майно в установленому законом порядку не оформлювала. Крім того, в силу частини першої статті 523 ЦК України після смерті позичальника іпотека є припиненою, оскільки суд не встановив, чи погодилися майнові поручителі забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. У порушення вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» в оскаржуваній постанові апеляційного суду не встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки. Вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки було пред'явлено неналежним позивачем, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» переуступило право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 30 липня 2007 року публічному акціонерному товариству «Акцент-Банк».

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину,може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Встановивши, що ОСОБА_5 відповідно до статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, кредитором дотримано строки пред'явлення вимог до спадкоємців боржника, встановлені статтею 1281 ЦК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про неприйняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_8 є безпідставними, оскільки судом встановлено, що вказані особи перебували у зареєстрованому шлюбі, були зареєстровані та фактично проживали за однією адресою. Належних і допустимих доказів на спростування цієї обставини учасниками справи не подано.

Крім того, необґрунтованими є доводи заявника про припинення іпотеки у зв'язку зі смертю боржника, оскільки відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15 статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть iпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від iпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус iпотекодавця i має всі його права i несе всі його обов'язки за iпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - iпотекодавця, такий спадкоємець не несе вiдповiдальність перед iпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги iпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та iпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки iпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Також судом установлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» має право вимоги за договорами кредиту та іпотеки, це право, з урахуванням змісту додаткової угоди від 25 квітня 2014 року до договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ПАТ «Акцент-Банк», в установленому законом порядку іншим особам не передавалося.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що судом не вказано початкової ціни продажу предмету іпотеки, як на підставу для скасування судових рішень.

Так, питання обов'язкового встановлення початкової ціни реалізації іпотеки було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду і його висновки про застосування норми права до спірних правовідносин суд має враховувати (частина четверта статті 263 ЦПК України)

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки судом обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» ідоводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк