ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №816/1062/15-а

адміністративне провадження №К/9901/1534/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області, Хорольський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у складі судді Канигіної Т.С. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у складі колегії суддів: Калитки О.М., Бондар В.О., Кононенко З.О.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області, Хорольський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_2 в перерахунку грошового утримання (заробітної плати) за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року протиправною; зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області провести перерахунок грошового утримання (заробітної плати) за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року за час робіт по ліквідації наслідків на ЧАЕС та видати довідку через підпорядкований підрозділ - Хорольський РВ УМВС в Полтавській області про грошове утримання з урахуванням перерахунку за перебування в стані бойової готовності, наведеного в довідці від 06 грудня 2014 року № 900, та відповідно до положень і постанови РМ СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, наказів МВС СРСР від 11 червня 1986 року № 0130 і від 30 червня 1986 року № 0189 з урахуванням підвищення грошового забезпечення, збільшеного в два рази, згідно з постановою ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРҐІС від 07 лютого 1986 року № 524-156, нарахування премії - 60 % від нарахування на підвищену заробітну плату відповідно до постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 № 665-195 року та постанови РМ УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 10 червня 1986 року № 207-7.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в період проходження служби в органах МВС на посаді офіцерського складу, наказом управління МВС позивач був направлений у складі зведеного загону протипожежної служби Полтавської області на виконання робіт в зону Чорнобильської АЕС, де знаходився безвиїзно з 25 липня по 25 серпня 1986 року (32 доби) безпосередньо на АЕС; розрахунок грошового забезпечення за роботу (службу) в зоні Чорнобильської АЕС за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року не відповідає фактичним обставинам, оскільки при заповненні довідки про фактичну заробітну плату в зоні відчуження відповідач не врахував положення окремих нормативно-правових актів часів Радянського Союзу, з яких знято гриф "секретно", та які є чинними.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано дії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку грошового забезпечення за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року протиправними; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2, за період роботи останнього по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року, з урахуванням перерахунку за перебування в стані бойової готовності, наведеного в довідці від 06 лютого 2014 року № 900, та відповідно до положень і постанови РМ СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, наказів МВС СРСР від 11 червня 1986 року № 0130 і від 30 червня 1986 року № 0189 з урахуванням підвищення грошового забезпечення, збільшеного в два рази, згідно з постановою ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРҐІС від 07 лютого 1986 року № 524-156, нарахування премії 60 % від нарахування на підвищену заробітну плату відповідно до постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 та постанови РМ УРСРС і Української республіканської ради професійних Спілок № 207-7 від 10 червня 1986 року, та видати довідку через підпорядкований підрозділ Хорольський РВ УМВС України в Полтавській області про грошове забезпечення з урахуванням перерахунку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року має проводитись з урахуванням приписів нормативних актів, якими врегульовано порядок оплати праці робітників та службовців: з нарахуванням подвійного окладу, з урахуванням кратності зони небезпеки кратності 5 -, 4 -, 3 -, з нарахуванням премії у розмірі 60% тарифної ставки, що повинна бути підвищена на 100%, тобто вдвічі, а також подвійною оплатою за роботу у вихідні дні, з урахуванням обчислення за одну годину як 1/3 години робочого часу за період несення служби у стані бойової готовності, врахуванням шестигодинного робочого дня, понад середньомісячну заробітну плату.

На постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року Управлінням Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що задовольняючи позов, судами попередніх інстанцій не взято до уваги того, що дані взяті для розрахунків та дані особової картки за липень-серпень 1986 року не співпадають з фактично виплаченою заробітною платою згідно особової картки за вищевказаний період. Отже, для застосування показників кратності до тарифних ставок, посадових окладів підвищених на 100 відсотків підстав не було.

Касаційна скарга подана 21 жовтня 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 816/1062/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 816/1062/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 21 січня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 22 січня 2019 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що позивач у період проходження служби в органах МВС на посаді офіцерського складу наказом управління МВС був направлений у складі зведеного загону протипожежної служби Полтавської області на виконання робіт в зону Чорнобильської АЕС, де перебував з 25 липня по 25 серпня 1986 року (32 доби) безпосередньо на АЕС.

Начальником протипожежної служби у зоні ліквідації наслідків аварії на АЕС 25 серпня 1986 року видано довідку про перебування ОСОБА_2 у зоні Чорнобильської АЕС з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року, у якій зазначено, що доба, відпрацьована у зоні Чорнобильської АЕС, оплачується згідно з постановою ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156, наказів МВС СРСР від 11 червня 1986 року № 0130 і від 26 травня 1986 року № 0149 та постанови РМ СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195.

Військово-лікарська комісія УМВС України в Полтавській області 17 травня 2002 року на основі статей 41б; 446; 71в; 23в; 61г; 72г; 43г графи II Розділу хвороб і фізичних вад (наказ МВС України від 06 лютого 2001 року № 85) встановила причинний зв'язок захворювання з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

З 2002 року по 2009 рік позивач перебував на військовій пенсії, як пенсіонер МВС, та був визнаний інвалідом II групи по захворюванню, пов'язаному з виконанням робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС при виконанні службових обов'язків. За рішенням суду, з серпня 2009 року по 01 листопада 2011 року отримував пенсію, як ліквідатор аварії на ЧАЕС, згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У березні 2015 року позивач дізнався, що розрахунок розміру належної до виплати пенсії не відповідає фактичним обставинам, оскільки він здійснений на підставі довідки Хорольського РВ УМВС від 06 лютого 2014 року № 900 за фактичну роботу в зоні ліквідації аварії на ЧАЕС, з якої обчислена пенсія; при заповнені довідки про заробітну плату не були враховані деякі урядові постанови та відомчі накази, зокрема постанова РМ СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, накази МВС СРСР від 11 червня 1986 року № 0130 і від 30 червня 1986 року № 0189; дана довідка не враховує підвищення грошового забезпечення, збільшеного в два рази, згідно з постановою ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156, нарахування премії - 60 % від нарахування на підвищену заробітну плату відповідно до постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195.

18 березня 2015 року позивач звернувся до УМВС України в Полтавській області про видачу нової довідка з урахуваннями вимог вищезазначених нормативних актів. УМВС України в Полтавській області листом від 26 березня 2015 року № 4/М-6/ОП відмовило позивачу у видачі нової довідки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Порядок виплати грошового забезпечення для військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки з 26 квітня 1986 року неодноразово змінювався.

Так, первинно оплата праці регулювалася постановою ЦК КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156 (на яку посилається позивач), тобто проводилися за підвищеними до 100% тарифними ставками (посадовими окладами) незалежно від населеного пункту.

Надалі, враховуючи складність та напруженість у роботі по ліквідації наслідків аварії для більш суттєвої компенсації робітникам за вказану роботу та втрату працездатності, Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 було визначено, що грошове утримання військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки, проводиться в 5-, 4-, 3-кратному розмірі посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам і мічманам також і оклад за військове і спеціальне звання. Процентна надбавка за вислугу років та інші надбавки за основним місцем служби нараховувалися на одинарний посадовий оклад. У цьому розпорядженні не визначено, що для вказаного розрахунку беруться оклади збільшені на 100%, на що посилається в позові позивач.

Крім того, відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 року № 1497-378 (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 06 січня 1988 року № 12-р) виплата військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, грошове утримання проводилось у подвійному розмірі посадових окладів і окладів за військове чи спеціальне звання. У разі збереження за основним місцем штатної служби грошового утримання показник кратності відрядженим особам зменшувався на одиницю.

Таким чином, за позивачем зберігалося грошове утримання, про що свідчать відповідні записи в особовому рахунку за 1986 рік.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин нарахування і виплата позивачу грошового утримання регулювалося Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 090.

Оплата праці працівників підприємств, розташованих в зоні ЧАЕС, які виконували роботи пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, провадилась в розмірах, передбачених Розпорядженням РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964, у відповідних зонах небезпеки в 5-, 4-, 3- кратному розмірі.

Оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195.(абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207/7) у відповідних зонах небезпеки в 4-, 3-, 2-кратному розмірі (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Пунктами 4 та 5 Постанов Ради Міністрів Української PCP від 10 червня 1986 року № 2077 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлювалася додаткова оплата праці за роботу у нічний час в розмірі 35% часової тарифної ставки за кожен час роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60% тарифної ставки.

З моменту аварії на ЧАЕС оплату праці особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ СРСР регулювала Постанова від 07 травня 1986 року № 524-156, абзац другий пункт 1 якої зобов'язував виплачувати таким особам посадові оклади і оклади за спеціальними званнями в подвійному розмірі.

З 23 травні 1986 року Розпорядженням № 1031-рс на осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ були розповсюджені порядок і розміри оплати праці, що передбачались Розпорядженням № 964-рс від 17 травня 1986 року для робітників і службовців (5-, 4-, 3-кратний розмір тарифної ставки (посадового окладу) за роботу в 3-й, 2-й або 1-й зонах небезпеки відповідно).

У разі, якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження становився менше на одиницю. В іншому випадку розмір виплати не буде відповідати вимогам вищезазначеного Розпорядження.

Відповідно до пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7 працівникам підприємств, організацій та установ, які виконують роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища, встановлено додаткову оплату праці за роботу в нічний час у розмірі 35% часової тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60% тарифної ставки (окладу) в місяць; дозволено підприємствам, організаціям і установам залучати працівників на роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії, у вихідні і святкові дні з оплатою праці у подвійному розмірі.

Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 року № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень.

Про розповсюдження цих пунктів на осіб рядового і начальницького складу в цих постановах вказівок не має.

Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС СРСР від 19 березня 1984 року № 090 не передбачалося преміювання осіб рядового і начальницького складу, а також виплати в вихідні, святкові та нічний час.

Згідно пункту 12 Положення про грошове утримання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 90 винагорода за понаднормову роботу, а також додаткова винагорода за роботу у дні відпочинку та святкові дні не виплачувалася, за винятком особливих випадків, передбачених наказами МВС СРСР на підставі спеціальних рішень Уряду СРСР.

Крім того, відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 23 жовтня 1973 року № 778 для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлюється ненормований робочий час.

При змінній роботі або безперервному чергуванні встановлюється однакова вдень і вночі тривалість робочого часу. У разі необхідності особи рядового та начальницького складу зобов'язані нести службу в дні щотижневого відпочину і святкові дні. При цьому взамін невикористаних днів щотижневого відпочинку і святкових днів їм надаються інші вихідні дні.

Також, відповідно до Положення про грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що діяли в 1986 році розрахункова денна тарифна ставка для оплати праці і, зокрема, для оплати праці за роботу в зоні відчуження розраховувалася шляхом ділення місячного окладу, а для осіб офіцерського і начальницького складу також і окладів за військове або спеціальне звання на кількість календарних днів за відповідний місяць роботи в зоні відчуження.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про те, що будь-якого іншого способу розрахунку середньоденної тарифної ставки для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ іншими законодавчими нормативними актами не передбачено, у зв'язку із чим суди задовольняючи позов неправильно застосували норми матеріального права , а саме положення пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 2315/4055/2012 (2а/2315/173/2012).

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області, Хорольський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко