ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

21 січня 2019 року

м. Одеса

Справа № 915/1054/17

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» - адвокат ОСОБА_1, за довіреністю,

від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) – адвокат ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3, за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018

по справі №915/1054/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)

про стягнення 1 036 432,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Краншип» (далі – ТОВ «Краншип») звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі – ДП «АМПУ») про стягнення грошових коштів у загальній сумі 1 036 432,38 грн., із яких: 1 028 222,74 грн. – основний борг; 1 026,17 грн. – інфляційне збільшення; 7 183,47 грн. – 3 % річних, а також про стягнення судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 15 546, 49 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 01.01.2016 і по теперішній час Миколаївська філія ДП «АМПУ» надає ТОВ «Краншип» послуги з обслуговування суден (буксирів), в тому числі послуги, що оплачуються портовими зборами (адміністративний, корабельний, канальний, причальний, санітарний), на підставі Договору №30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016, укладеного між сторонами у даній справі. Так, за умовами зазначеного договору, оплата портових зборів здійснюється авансами на підставі попередніх рахунків, а після надання відповідачем у відповідному періоді послуг, ним надаються остаточні рахунки по портовим зборам за такий період, та відповідні акти наданих послуг (виконаних робіт). Позивач зазначає, що його буксири, яким надавалися послуги, в період дії Договору №30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 розташовуються (базуються) в Миколаївському морському порту (ММП) та надають послуги з портового буксирування. На думку позивача його буксири відносяться до суден портофлоту – та мають класифікуватися як судна групи «Е» згідно Додатку 1 до Порядку №316, для яких Порядком №316 передбачено звільнення від сплати портових зборів. У зв’язку зі звільненням, вартість наданих відповідачем послуг, що оплачуються портовими зборами (розмір портових зборів), по буксирам ТОВ «Краншип» - суднам портофлоту повинна дорівнювати нулю. Проте, відповідачем виставлялися остаточні рахунки по портовим зборам по буксирам позивача із їх нарахуванням за ставками як для суден групи «А», із зазначенням відповідної необґрунтованої вартості наданих послуг, що оплачуються портовими зборами. У зв’язку з чим, позивач вважає, що у нього утворилась сума переплати по портовим зборам (що була сплачена позивачем авансами на підставі попередніх рахунків відповідача), зокрема за період з 01.01.2016 по 30.04.2017 у розмірі 1 028 222,74 грн.

Письмову вимогу позивача від 20.06.2017 про повернення вищевказаної суми на підставі п. 3.12 Договору №30-П-АПМУ-16 відповідач не виконав. Крім цього, позивач пропонував відповідачу зарахувати суму переплати в рахунок майбутніх оплат послуг за договором, проте така пропозиція позивача залишена ДП «АМПУ» без реагування.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення ТОВ «Краншип» до суду із відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 позов задоволено в повному обсязі, стягнути з ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Краншип» грошові кошти в загальній сумі 1 036 432, 38 грн., із яких: 1 028 222, 74 грн. – основний борг; 1 026, 17 грн. – сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 7 183, 47 грн. – 3% річних, а також грошові кошти в сумі 15 546,49 грн. на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Рішення мотивовано тим, що у спірний період буксирним флотом ТОВ «Краншип» на підставі укладених з контрагентами позивача договорів портового буксирування здійснювалися операції з швартування, відшвартування, переставлення (перешвартування) суден біля причалів Миколаївського морського порту, в тому числі біля перевантажувального терміналу ТОВ СП «Нібулон» та Дніпро-Бузькому морському порту ТОВ «МГЗ», а також супроводження суден в Миколаївському морському порту та на підходах до нього, що підтверджується: довідками приходу та відходу суден, виданими відповідачем; приймально-здавальними актами, в яких зазначені, зокрема, види робіт, виконаних буксирами позивача, місце їх відправлення та пункт призначення; договорами на стоянку буксирів, укладеними позивачем з ТОВ «СП Нібулон» та ТОВ «МГЗ», на підставі яких буксири позивача базувалися біля причалів указаних контрагентів.

Адміністрацією не подано суду доказів здійснення буксирним флотом ТОВ «Краншип» заходжень у порт для здійснення інших операцій, зокрема, вантажних, що давало б підстави для віднесення буксирів позивача до групи «А», а також виконання комерційних буксирних рейсів між портами.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що буксирний флот ТОВ «Краншип» здійснював у спірний період саме діяльність із забезпечення транспортних суден, а отже, флот позивача відноситься до об’єктів портової інфраструктури – суден портового та службово-допоміжного флоту, тобто до суден групи «Е».

У зв’язку з чим, господарський суд визнав доведеним неправомірність нарахування Адміністрацією буксирному флоту ТОВ «Краншип» портових зборів: корабельного, канального, адміністративного та санітарного, так як ці буксири позивача відносяться до суден групи «Е» та звільнені від сплати таких портових зборів, таким чином, сплачені позивачем на підставі рахунків відповідача грошові кошти в загальній сумі 1 028 222,74 грн. є сумою переплати портових зборів, які на підставі п. п. 3.12. Договору підлягають поверненню на вимогу позивача відповідачем.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДП «АМПУ» звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що скаржник вважає хибний висновок суду першої інстанції, що буксири позивача здійснювали портове буксирування, адже позивачем всупереч вимогам ст. 74 ГПК України не підтверджено, що ним укладались договори портового буксирування. Додані до позовної заяви копії договорів, укладених позивачем з контрагентами, передбачають декілька видів послуг, в т.ч. супроводження по каналу (міжпортове буксирування). У зв’язку з чим, апелянт вважає, що довідки приходу/виходу буксирів позивача з морського порту є належними доказами того, що буксири виходили за межі морського порту, та здійснювали супроводження суден за межами порту, тобто здійснювали міжпортове буксирування (з одного пункту до іншого), а отже буксири позивача не можуть бути віднесені до суден групи «Е».

Крім цього, скаржник стверджує, що на підставі синтаксичного розбору словосполучення «портові буксири» портовими буксирами можуть називатись лише буксири, які належать морському порту/морському терміналу/портовому оператору. Проте позивач не є ані морським портом, ані морськими терміналом, ані портовими оператором. Таким чином, зазначені буксири позивача з точки зору синтаксичного аналізу словосполучення «портові буксири» не можуть називатись портовими буксирами та не можуть бути віднесені до суден групи «Е».

Апелянт вважає, що судна, які супроводжуються вказаними буксирами позивача, заходять в порт для виконання вантажних операцій, то вказані буксири, як і судна групи В, що виконують комерційні вантажні рейси, а саме - міжпортове буксирування вантажних суден, які заходять в порт для виконання вантажних операцій, - відносяться до суден групи А.

Також, скаржник зазначає, що за здійснення діяльності у морському порту по швартуванню суден та супроводженню суден за межами порту позивач одержує винагороду, тобто здійснює комерційну, господарську діяльність. Така діяльність здійснюється не на користь морського порту, а на користь судновласників великотоннажних суден. Таким чином, Адміністрація правомірно відносила буксири позивача у зазначених у позові операціях до суден групи А.

На думку апелянта, зобов’язання за договором №30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 виконано обома сторонами, даним позовом ТОВ «Краншип» намагається повернути виконане ним зобов’язання, а не переплату. Тобто, відповідач вважає, що залишку переплат не існує, а позивач намагається змінити вже виконане та припинене зобов’язання.

Скаржник зазначає, що в даному випадку, судом першої інстанції невірно застосовані ст. 15, 16 ЦК України. Судом не встановлена недобросовісність набуття коштів відповідачем. Суд не взяв до уваги приписи ст. 623 ЦК України та не з’ясував належність обраного позивачем способу захисту порушеному праву. Адміністрація вважає, що виходячи з підстав позову, його предметом мала б бути вимога про відшкодування збитків. Саме при доведені всіх елементів складу правопорушення у позові про відшкодування збитків має встановлюватись протиправна поведінка відповідача, що і є передумовою визнання відповідача недобросовісним власником коштів. Таким чином, задовольняючи даний позов суд порушив право власності відповідача щодо спірної суми коштів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 відкрито провадження у справі №915/1054/17 за апеляційною скаргою ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.11.2018 справу призначено до розгляду на 17.01.2019.

07.12.2018 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Краншип» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач лише зазначається про певні «помилкові», «невірні» висновки суду першої інстанції, проте не наводиться чому такі висновки є «помилковими», «невірними». Також, не наводиться які конкретно норми матеріального права неправильно застосовані, чи мало місце неправильне тлумачення закону, і якщо так - то в чому воно полягало. Крім цього, не наводиться посилань на законодавство чи матеріали, що вказували б на невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

На думку позивача, апеляційна скарга дублює доводи відзиву відповідача на позовну заяву, та інших численних пояснень, наданих суду першої інстанції, та в ній не надається ані жодних нових доказів, ані нових доводів чи аргументів, що не були надані (та відповідно вже досліджені) раніше та спростовували б висновки суду першої інстанції.

В судому засіданні 17.01.2019 представники відповідача надали пояснення в яких підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 17.01.2019 надав пояснення, в яких просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні 17.01.2019 було оголошено перерву до 21.01.2019.

21.01.2019 в судовому засіданні сторони підтримали пояснення, які були надані в судовому засіданні 17.01.2019.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та вірно встановленого господарським судом, 10.02.2016 між ДП «АМПУ» (Адміністрація) та ТОВ «Краншип» (Морський агент) був укладений договір про взаємовідносини стопін під час агентування суден у морських портах України № 30-П-АМПУ-16, предметом якого є: надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; порядок надання (виконання) адміністрацією порту судно заходу за плату послуг (робіт) при обслуговуванні суден Морським агентом в морських портах України, а також врегулювання порядку нарахування та опти портових зборів та інших послуг (робіт), наданих (виконаних) адміністрацією порту судно заходу та організація інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу судна із морського порту; послуги із забезпечення проведення криголамних робіт протягом періоду оголошеної льодової компанії.

Крім цього, сторони зобов’язались, виконувати заявки Морського агента, пов’язані з обслуговуванням суден, після попереднього їх узгодження з Адміністрацією порту суднозаходу, за затвердженими вільними цінами (тарифами), а ТОВ «Краншип» – не пізніше ніж за 24 години до підходу судна надавати відповідному підрозділу адміністрації порту суднозаходу заявку на оформлення попереднього рахунку по портовим зборам згідно з додатком № 1 з додаванням копії обмірного свідоцтва або документа, що його замінює, а також інші документи, передбачені зводом звичаїв морського порту; своєчасно надсилати відповідному підрозділу Адміністрації порту суднозаходу заявку на надання додаткових послуг, пов’язаних з обслуговуванням суден; вчасно здійснювати від імені судновласника (фрахтувальника) взаєморозрахунки з адміністрацією порту суднозаходу з портових зборів та інших платежів у строки, обумовлені розділом 3 договору; своєчасно здійснювати усі розрахунки з адміністрацією порту суднозаходу за надані судну і Морському агенту послуги в порядку, визначеному цим договором (п.п. 2.1.4, 2.3.2, 2.3.4, 2.3.22 договору).

Адміністрація зобов’язана надавати Морському агенту рахунки (в тому числі попередні рахунки по портовим зборам) після отримання від морського агента заявки на надання послуг з додаванням інформації про основні розміри судна, а також інші документи, які підтверджують надані послуги (пп. 2.1.5 договору).

Ставки портових зборів визначаються відповідно до Порядку № 316; оплата портових зборів, що надійшли від судновласника (фрахтувальника), здійснюється морським агентом до виходу судна з морського порту на рахунок адміністрації порту суднозаходу у доларах США по суднам під іноземним прапором і в національній валюті по суднам під Державним Прапором України на підставі рахунків, виставлених адміністрацією порту суднозаходу (пп. 3.1 договору).

Якщо фактичні витрати після виставлення остаточного рахунку по суднозаходу менші ніж перераховані по передплатному рахунку, адміністрація порту суднозаходу за проханням морського агента повертає залишок переплат згідно з актом звіряння наданих послуг для подальшого повернення судновласнику/фрахтувальнику (пп. 3.12 договору).

Всі права та обов’язки Адміністрації (в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо), передбачені цим договором, виконуються відповідною філією Адміністрації (відповідною адміністрацією порту суднозаходу) (п. 9.10 договору).

Договір набирає чинності з 01.01.2016 і діє до 31.12.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Дія договору вважається продовженою на наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до останнього дня терміну дії договору жодна з сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення даного договору у встановлений термін (п. 7.1 договору).

Також, з матеріалів справи вбачаться, що у період січень 2016 року – квітень 2017 року буксирним флотом ТОВ «Краншип, а саме буксирами: «Даймонд Н», «Топаз Н», «Торнадо», «Туман» та «Юпітер», якими позивач володіє на підставі володіє на підставі укладеного з третьою особою договору тайм-чартеру від 18.06.2015 № FLЕET_DC-CR_1806-15, надавались послуги (операції) зі швартування, відшвартування, переставлення інших суден біля причалів Миколаївського морського порту (в тому числі біля перевантажувального терміналу ТОВ СП «Нібулон» та Дніпро-Бузькому морському порту ТОВ «МГЗ»), а також супроводження суден у Миколаївському морському порту та на підходах до нього. Такі послуги буксирним флотом надавалися за укладеними ТОВ «Краншип» договорами портового буксирування з контрагентами: операторами портових терміналів ТОВ «Нібулон» та ТОВ «МГЗ», судновласниками (агентами судновласників) ТОВ «ОСОБА_4 Ейдженсі», ТОВ «Ділек Транспорт», ТОВ «Миколаївська морська агенція «Інтерброке» та іншими.

На виконання умов Договору № 30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 позивач, у зв’язку з виконанням його буксирним флотом операцій відносно інших не належних товариству суден у Миколаївському морському порту та на підходах до нього, враховуючи переплату минулого періоду, яка станом на 01.01.2016 становила суму 82 060,44 грн., у період січень-квітень 2017 сплатило відповідачу 1 084 060,44 грн. суму портових зборів, на підставі виставлених Адміністрацією попередніх рахунків авансових платежів.

Крім цього, в цей же період, січень 2016 – квітень 2017 року, Адміністрацією протягом кожного місяця виставлено остаточні рахунки з оплати портових зборів на загальну суму 1 028 222, 74 грн.

ТОВ «Краншип» надано згоду Адміністрації на зарахування нею остаточних сум з оплати портових зборів, які загалом складають суму 1 028 222, 74 грн., із суми здійснених авансових платежів.

Вищевикладене підтверджується наявними у справі доказами, а саме: довідками приходу та відходу суден, довідками порту, в яких зазначені види робіт, що виконувалися буксирами позивача під час відповідних суднозаходів (швартування, відшвартуванння тощо) або контрагент/судно контрагента щодо якого виконувалися такі роботи, а також місце відправлення та пункт призначення буксирів; попередніми рахунками та рахунками за портові збори; актами наданих послуг (виконаних робіт); приймально-здавальними актами між позивачем та його контрагентами, в яких визначені види робіт, що виконувалися буксирами позивача під час відповідного суднозаходу та судно контрагента, щодо якого виконувалися такі роботи; платіжними дорученнями про оплату позивачем виставлених Адміністрацією рахунків (тома 2-4, та т. 5, а.с. 1-143).

20.06.2017 ТОВ «Краншип» звернулось до ДП «АМПУ» з листом № 20-06, в якому вимагало повернути залишок переплати ТОВ «Краншип» на користь МФ ДП «АМПУ» за надані на підставі Договору № 30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 послуги, що оплачується у складі портових зборів (портові збори), за період з 01.01.2016 по 30.04.2017 у загальній сумі 1 028 222, 74 грн., у зв’язку з тим, що зазначена сума на думку позивача, є переплатою портових зборів (т. 1, а.с. 177-179).

Відповідачем лист позивача був отриманий 26.06.2017, проте вимогу ТОВ «Краншип» залишено без задоволення (т. 1, а.с. 183), у зв’язку з чим, позивач звернувся до господарського суду.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність позовних вимог щодо стягнення спірної суми переплат портових зборів у розмірі 1 028 222,74 грн. виходячи з наступного.

Під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов’язане дотримуватися чинних законів і правил України, в тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов’язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища (ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України).

У морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (ст. 22 Закону України «Про морські порти України»).

Портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку (п. 1.3 Порядку № 316).

До суден групи «А» відносяться вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди (додаток № 1 до Порядку № 316 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до п. 2.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 № 348 (далі – Правила № 348), вантажними операціями є операції з навантаження, вивантаження й перевантаження вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу.

Вантажно-розвантажувальні роботи в морському порту здійснюють портові оператори, оператори терміналів на підставі договорів перевалки або інших договорів (п. 3.1 Правил № 348).

До групи «Е» відносяться судна, зокрема судна портового флоту, які належать суб’єктам господарювання всіх форм власності, що здійснюють діяльність у межах морського порту, а також орендовані ними, що заходять без виконання вантажних операцій; судна групи «Е» звільняються від сплати: корабельного, канального, адміністративного та санітарного портових зборів (п.п. 2.3, 3.7, 7.5, 8.3 Порядку № 316 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суднами портового флоту є, зокрема, портові буксири, які здійснюють діяльність із забезпечення транспортних суден (п.4 Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 07.08.2013 № 567 (далі – Положення № 567).

З матеріалів справи вбачається, що у спірний період, січень 2016 – квітень 2017 року буксирним флотом ТОВ «Краншип» на підставі укладених з контрагентами позивача договорів портового буксирування здійснювалися операції з швартування, відшвартування, переставлення (перешвартування) суден біля причалів Миколаївського морського порту, в тому числі біля перевантажувального терміналу ТОВ СП «Нібулон» та Дніпро-Бузькому морському порту ТОВ «МГЗ», а також супроводження суден в Миколаївському морському порту та на підходах до нього, що підтверджується: довідками приходу та відходу суден, виданими відповідачем; приймально-здавальними актами, в яких зазначені, зокрема, види робіт, виконаних буксирами позивача, місце їх відправлення та пункт призначення; договорами на стоянку буксирів, укладеними позивачем з ТОВ «СП Нібулон» та ТОВ «МГЗ», на підставі яких буксири позивача базувалися біля причалів указаних контрагентів.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що буксирний флот позивача здійснював у спірний період саме діяльність із забезпечення транспортних суден, отже флот позивача відноситься до об’єктів портової інфраструктури – суден портового та службово-допоміжного флоту, тобто до суден групи «Е», які відповідно до Порядку № 316, звільняються від сплати: корабельного, канального, адміністративного та санітарного портових зборів.

Оскільки відповідач на підставі Договору № 30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 зобов’язався надавати позивачу рахунки з оплати портових зборів (пп.2.1.5. договору), ставки яких визначаються у відповідності до Порядку № 316 (пп.3.1 договору), то ДП «АМПУ» помилково нараховувало буксирному флоту ТОВ «Краншип» корабельний, канальний, адміністративний та санітарний портові збори, так як ці буксири позивача відносяться до суден групи «Е» та звільнені від сплати таких портових зборів.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Щодо нарахування відповідачем позивачу причального збору, то судова колегія зазначає наступне.

Причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу (пп.5.1 Порядку № 31). Причал – це гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт (ст. 1 Закону України «Про морські порти в Україні»).

З матеріалів справи вбачається, що буксири позивача у спірний період, виконуючи операції з іншими суднами в Миколаївському морському порту, не швартувалися та не стояли ні біля причалів порту, ні біля пришвартованих до причалів порту суден, з якими судна виконували операції в порту, що підтверджується приймально-здавальними актами між ТОВ «Краншип» та його контрагентами.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що на буксирний флот позивача за спірний період не міг бути нарахований причальний збір, оскільки причальний збір може справлятися лише із суден, які знаходяться на стоянці біля причалу – тобто швартуються до вищевказаної гідротехнічної споруди, що буксири позивача не здійснювали.

Однак, відповідачем виставлялися остаточні рахунки по портовим зборам по буксирам ТОВ «Краншип» із їх нарахуванням за ставками як для суден групи «А» згідно Додатку 1 до Порядку №316- із зазначенням відповідної необґрунтованої вартості наданих послуг, що оплачуються портовими зборами, а не як для суден групи «Е», для яких передбачено звільнення від сплати портових зборів. Що не відповідає положенням Порядку № 316 та є порушенням п. 3.1 Договору № 30-П-АМПУ-16. Таким чином утворилася сума переплати по портовим зборам (що була сплачена Позивачем авансами на підставі попередніх рахунків), зокрема за період 01.01.2016 - 30.04.2017 у розмірі 1 028 222, 74 грн.

Пункт 3.12 Договору № 30-П-АМПУ-16 встановлює, що, якщо фактичні витрати після виставлення остаточного рахунку по суднозаходу менші ніж перераховані по попередньому передплатному рахунку, адміністрація порту суднозаходу повертає залишок переплат згідно з актом звіряння наданих послуг.

Тобто у разі якщо фактична вартість послуг, оплачуваних портовими зборами, наданих Відповідачем Позивачу на підставі Договору № ЗО-П-АМПУ-16 («фактичні витрати»), є меншою ніж суми перерахованих на підставі попередніх рахунків авансів по портовим зборам, залишок таких переплат підлягає поверненню відповідачем позивачу - на підставі його п. 3.12.

У зв’язку з чим, судова колегія зазначає, що відповідачем безпідставно виставлено спірні рахунки (попередні та остаточні) на оплату портових зборів ТОВ «Краншип», а сплачені останнім на підставі таких рахунків грошові кошти в загальній сумі 1 028 222, 74 грн. є сумою переплати портових зборів, яка на підставі пп. 3.12 Договору № 30-П-АМПУ-16 від 10.02.2016 підлягає поверненню відповідачем на прохання ТОВ «Краншип».

Крім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в 2016 році ТОВ «Краншип» зверталося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до МФ ДП «АМПУ» про незаконну класифікацію буксирів в цілях оплати портових зборів та стягнення сплачених авансів, як безпідставно отриманих коштів (справа № 915/22/17). Проте, в стягненні авансових платежів з портових зборів як безпідставно отриманих коштів було відмовлено з підстави неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України - оскільки є діючий договір № ЗО-П-АМПУ-16 (як правова підстава для перерахування авансів) - тобто через неправильно обраний спосіб захисту прав. І при цьому суд в обгрунтування цього посилався на наявність п. 3.12 Договору, як на правильну підставу для вимоги про повернення коштів (переплати з портових зборів) (рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 у справі № 915/22/17).

Також, в рішенні суду від 21.03.2017 по справі № 915/22/17 судом також були зроблені висновки, що буксири ТОВ «Краншип» в цілях справляння портових зборів відносяться до групи «Е» - як судна портофлоту, які звільняються від оплати портових зборів.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 у справі № 915/22/17 залишено без змін Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2017, до касаційної інстанції зазначена постанова оскаржена не була.

При розгляді справи № 915/22/17, в Постанові ОАГС від 31.05.2017 апеляційним судом було встановлено факт, що буксири позивача надають послуги портового буксирування в порту.

Отже, обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справи, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 615 та ч.2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевірила правильність розрахунку суми інфляційних втрат та 3% річних, що були здійсненні позивачем та дійшла висновку, що розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат є вірним, оскільки при їх перерахунку судовою колегією, суми співпали.

Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та суму інфляційних втрат.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції порушив ст. 11 ГПК України при здійсненні висновку щодо класифікації буксирів послався на лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17, у зв’язку з наступним.

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту (п. 1 «Положення про Міністерство інфраструктури України», затв. постановою КМ України від 30.06.2015 № 460). Окрім того, саме Мінінфраструктури було затверджено «Порядок справляння та розміри ставок портових зборів» - наказом № 316. Та до того ж ДП «АМПУ», згідно законодавства та його Статуту, входить до сфери управління даного міністерства. Відтак роз’яснення (чи то вказівки) Мінінфраструктури є обов’язковими для дотримання / виконання відповідачем.

Крім цього, судова колегія зазначає, що господарський суд не робив посилань на цей Лист як на норму законодавства, а лише розглянув його як один із письмових доказів у розумінні ст. 91 ГПК України - адже він містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (до того ж саме Мінінфраструктури є розробником Порядку № 316).

Стосовно доводів апеляційної скарги, що буксири позивач при наданні послуг буксирування (в т.ч. супроводження) суден (барж), які заходять в порт для виконання вантажних операцій, здійснювали «комерційні вантажні рейси» , судова колегія зазначає наступне.

Так, до «комерційних вантажних рейсів» слід віднести рейси суден, здійснювані для перевантаження вантажу за плату, на які укладено відповідні договори, проте з матеріалів справи вбачається, що буксирами позивача надаються послуги з «портового буксирування» на підставі відповідних договорів з портового буксирування із контрагентами. Вказана діяльність (портове буксирування), згідно наведених норм КТМ України, не є комерційним перевезенням вантажу. Такі відносини врегульовані абсолютно різними нормами КТМ України. Жодних договорів перевезення позивачем не укладалося. При цьому здійснення комерційних вантажних рейсів має підтверджуватися відповідними документами (ч.2 ст.134 КТМ України - рейсовий чартер, коносамент, інші письмові докази), які відсутні в матеріалах справи.

Також, судова колегія вважає помилковими доводи скаржника, що зобов 'язання з оплати рахунків за надані послуги у складі портових зборів були припинені виконанням, проведеним належним чином, оскільки позивач оплатив виставлені рахунки відповідача у повному обсязі, і залишку переплат не існує, а позивач намагається змінити вже виконане та припинене зобов'язання.

Оскільки, оплата портових зборів здійснюється позивачем авансами на підставі щомісячних попередніх рахунків відповідача. Не дивлячись на те, що із розміром портових зборів, зазначеним в остаточних рахунках. Позивач не погоджувався, та Акти наданих послуг (виконаних робіт) по портовим зборам не підписував, не оплачувати попередні рахунки позивач не міг, адже це могло призвести до затримання його буксирів на підставі п. 2.2.4 Договору, ст. 91 КТМ України. Так, з матеріалів справи вбачається, що оплата здійснювалася авансами, а не по факту надання послуг; вартість послуг, що зазначалася в остаточних рахунках відповідача, не погоджувалася позивачем та позивачем не підписувалася відповідні акти. Отже, виконанням припинені зобов’язання позивача з оплати попередніх рахунків. Але це не означає припинення зобов’язань відповідача з повернення залишку переплат після надання остаточних рахунків (по яким вже оплачені аванси), в разі перевищення фактичної вартості послуг (фактичних витрат) над оплаченими авансами.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливості позбавлення права власності добросовісного набувача та що спірна сума є збитками позивача, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 330, 338 ЦК України, «добросовісним набувачем» є певна особа - набувач, яка набула права власності на певне майно, при цьому не знаючи, що вона придбала майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати. Тобто в цих правовідносинах має мати місце:

- факт оплатного переходу права власності на певне майно від однієї особи до іншої;

- підстава переходу права власності - певний правочин - договір тощо;

- певні обставини, за якими майно вибуло до цієї особи, добросовісного набувача, - поза волею справжнього власника майна (факт відсутності у відчужувача права на передання майна набувачу).

Тобто відповідач помилково ототожнює спор про стягнення коштів за договором (договірне, зобов’язальне право), в якому встановлюються обставини щодо виконання / не виконання сторонами умов відповідного договору, наявності заборгованості за ним тощо та «добросовісності набуття права власності», оскільки в правовідносинах які розглядаються у даній справі, гроші виступають лише засобом платежу та мірою вартості, а не об’єктом правочину - майном, що відчужується. Відповідно відсутня і підстава переходу права власності - правочин, за яким від однієї особи до іншої-добросовісного набувача перейшло б право власності на гроші.

Стаття ж 389 ЦК України, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, дійсно встановлює: «гроші, а також цінні папери на пред'явника, що існують у документарній формі, не можуть бути витребувані від добросовісного набувача». Проте, що даною нормою врегульовано відносини, у яких гроші виступають не річчю, наділеною родовими ознаками, засобом платежу та мірою вартості, а коли вони є предметом певного правочину і певним чином індивідуалізовані (шляхом їх позначення або переписування номерних знаків тощо), ті самі іменні цінні папери, а відтак право власності на них добросовісного набувача підлягає захисту. В усіх інших випадках гроші - як об'єкти, наділені родовими ознаками, можуть бути повернуті за допомогою зобов'язально-правових засобів захисту.

Доводи апелянта щодо «відшкодування збитків» як предмету позову «що мав бути», судова колегія не приймає до уваги, адже поняття «збитків» встановлено в ст. 22 ЦК України: 1) ... витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) …упущена вигода. Проте даний спір стосується стягнення грошових коштів – у сумі невиконаного грошового зобов’язання за договором (зокрема, не повернення суми переплати з портових зборів на вимогу позивача в порядку п. 3.12 Договору), а не стягнення витрат, яких зазнав позивач у зв’язку із протиправною поведінкою відповідача, невиконанням ним обов’язків.

Отже, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 по справі №915/1054/17 є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 по справі №915/1054/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2019.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.