Провадження № 2/487/150/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря Гречаної А.Д., позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 управління державної казначейської служби України у Миколаївській областіОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5, головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 управління державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання неправомірної бездіяльності та відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

13.04.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5, головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 про визнання неправомірної бездіяльності та відшкодування майнової та моральної шкоди. Ухвалою суду від 19.04.2018 вищезазначена позовна заява залишена без руху для виконання зазначених в ухвалі недоліків. 02.05.2018 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків у повному обсязі, у якій відповідачем також зазначено Головне управління державної казначейської служби України у Миколаївській області. Ухвалою суду від 06.05.2018 року відкрито провадження по справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.04.2014 року рішенням Миколаївського апеляційного суду з ОСОБА_6 було стягнуто на користь позивача 80000 грн. боргу та 1500 грн. за проведення експертизи. 28.04.2014 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області відкрите виконавче провадження № 431319132 на підставі виконавчого листа №2/412/570/12 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва. В подальшому позивач надала до Заводського відділу державної виконавчої служби виконавчий лист по справі №2/412/1610/15 по стягненню з ОСОБА_6 31967 грн. і відкрито виконавче провадження № 48461339. Виконавчі провадження було об’єднано у зведене виконавче провадження №48567747. 10.09.2015 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва зобов’язано державних виконавців виконати всі дії відповідно до діючого законодавства, але не зважаючи на це до теперішнього часу вищезазначене рішення Миколаївського апеляційного суду не виконане. З 28.04.2014 року виконавче провадження розпорядженнями начальника Заводського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області передавалось від одного державного виконавця до іншого, а 29.10.2015 року було передано головному державному виконавцю Буділовській О.О., яка на протязі двох з половиною років не виконала рішення. Відповідно до рішення Миколаївського апеляційного суду за ОСОБА_6 визнане право власності на спадкове майно розташоване за адресою АДРЕСА_1, але відділом Державної виконавчої служби до теперішнього часу не стягнуто борг за рахунок зазначеного спадкового майна. Також позивач зазначила, що бездіяльність Заводського ВДВС призвела до того, що їй завдано матеріальні збитки в розмірі не стягнутої на її користь суми з урахуванням інфляційних витрат та упущеної вигоди, а також моральну шкоду. Посилаючись на викладене, позивач просила позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі, дала пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Представник Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, пояснила, що у Заводському відділі державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області здійснювалося зведене виконавче провадження № 48567747 з виконання наступних виконавчих листів: виконавчий лист № 2/412/570/12 виданий 28.04.2014 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 в межах вартості спадкового майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7 80 000 грн. та 1 500 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертизи; виконавчий лист № 2/487/1610/15 виданий 07.07.2015 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ДНІ у Заводському районі м. Миколаєва судовий збір у розмірі 319,67 грн.; виконавчий лист № 487/3065/15-ц виданий 22.02.2016 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 збитків від інфляції в сумі 27802,96грн. та три проценти річних в сумі 622,43грн. Боржником рішення в строки надані для самостійного виконання не виконувались, тому державним виконавцем було розпочате примусове виконання рішення. Дії державного виконавця з примусового виконання рішення проводились згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» та вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і права та свободи позивача не було порушено.

Також зазначила, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення упущеної вигоди посилається на те, що в разі своєчасного виконання рішення суду, вона мала б можливість внести зазначені кошти на депозитний рахунок та отримувати відсотки по вкладу. Проте достатніх доказів того, що ці доходи вона б могла реально одержати за звичайних обставин, матеріали справи не містять. До того ж відсутні докази, які б підтверджували той факт, що позивачка взагалі мала намір покласти вказані кошти на депозитний рахунок, а також, що внаслідок банківського вкладу особа обов'язково отримана б прибуток. ОСОБА_1 того, позивач також висуває вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 368856,48 грн. та моральної шкоди в розмірі 893520,00 грн. проте жодним чином не обґрунтовує зазначену суму та не надає суду доказів щодо наявності факту заподіяння їй працівниками відділу.

Зазначила, що серед позовних вимог є вимога про визнання неправомірною бездіяльності відділу ДВС у виконавчому провадженні, однак за умовами ст. 447 ЦПК України позивач мала право звернутися до суду із скаргою, а тому позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав. Аналогічні пояснення викладені у відзиві головного державного виконавця Буділовської О.О. на позовну заяву ОСОБА_1

Представник ОСОБА_3 управління державної казначейської служби України у Миколаївській області в судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що заявлений позивачем ОСОБА_1 розмір шкоди не відповідає фактичним обставинам справи, просив суд в задоволенні позову відмовити. Також надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що описані в позовній заяві ОСОБА_1 збитки є наслідком дій боржника у виконавчому провадженні, а не відповідачів, відсутній елемент правовідносин, як причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та заподіяною шкодою. Поняття спричиненої шкоди не підпадає під поняття інфляції та 3% річних. На теперішній час виконавче провадження не закрито та виконання судового рішення здійснюється згідно чинного законодавства України. Також зазначив, що підстави відшкодування шкоди з державного бюджету відсутні та розмір моральної шкоди є надуманим та визначений позивачем без урахування засад розумності та виваженості і не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши обставини і визначені до них правовідносини, приходить до наступного висновку:

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.04.2014 року був частково задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 в межах вартості спадкового майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7 80 000 грн.; стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_6 1500 грн. витрат, пов’язаних з проведенням експертизи.

30.04.2014 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_8 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа по справі №2/412/570/12, виданого 28.04.2014 р. Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 в межах вартості спадкового майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7, 80 000 грн., та 1 500 грн. витрат, пов’язаних з проведенням експертизи.

Зазначене виконавче провадження 20.10.2015 року прийняла до свого провадження державний виконавець Буділовська О.О., бездіяльність зазначеного державного виконавця при виконанні рішення суду встановлена судовим рішенням, яке набрало чинності. Так, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.03.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України про стягнення збитків, моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану бездіяльністю Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції у сумі 1000 грн. Також рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.04.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 грн. моральної шкоди завданої бездіяльністю державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Відповідно до ухвали апеляційного суду м. Миколаєва від 08.06.2017 р. рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.04.2017 року залишено без змін, також судо встановлений факт неправомірної бездіяльності державного виконавця Буділовської О.О. за період з 06.10.2016 р. до 19.12.2016 р., оскільки свій обов’язок щодо звернення до суду з питання звернення стягнення на майно боржниці державний виконавець виконав лише 19.12.2016 р.

Так, головним державним виконавцем Буділовською О.О. були здійсненні наступні виконавчі дії.

29.10.2015 року в ході проведення виконавчих дій щодо перевірки майнового стану боржника за адресою фактичного проживання та реєстрації боржника, а саме АДРЕСА_2 описано та арештоване рухоме майно боржника, а саме: трюмо, сервант, пральна машина. Згідно акту визначення вартості майна від 05.11.2015 вартість описаного та арештованого майна складає 800,00грн. Електронні торги щодо реалізації вказаного арештованого майна боржника в строки передбачені Законом України "Про виконавче провадження" не відбулися - майно в установленому порядку знято з реалізації.

Згідно відповіді з Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме 1/2 частку квартири № 65 по вул. Озерна (ОСОБА_9), 29, в м. Миколаєві.

В ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 48567747 29.10.2015 року державним виконавцем описано та арештовано майно боржника, а саме: 1/2 частка квартири АДРЕСА_3, проте за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти, що у відповідності до п. 28 Інструкції з організації примусового виконання рішень унеможливлювало звернення стягнення на вказане нерухоме майно боржника.

В ході здійснення зведеного виконавчого провадження було встановлено, що ОСОБА_6 прийняла в спадщину 1/2 частку квартири № 8 по вул. Озерна (Ч.ОСОБА_9), 15-в в м. Миколаєві, проте не зареєструвала вказане майно в установленому законом порядку, що унеможливлювало його подальшу реалізацію, у зв'язку з чим 19.12.2016 у відповідності до частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-411, ст. 377 Ц1ІК України державним виконавцем до Заводського районного суду м. Миколаєва внесено подання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Заводським районним судом м. Миколаєва постановлено ухвалу по справі №2-4825/11, про звернення стягнення на 1/2 частку квартири №8 по вул. Озерна (Ч.ОСОБА_9), 15В в м. Миколаєві.

15.06.2017 в результаті проведення виконавчих дій описано та арештовано майно боржника, а саме: 1/2 частка квартири АДРЕСА_4.

17.07.2017 у відповідності до ст. ст. 14, 18, 57 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні з метою проведення оцінки арештованого майна, за якою воно буде передано на реалізацію.

Згідно рахунку № 368/07-17 від 28.07.2017 послуги з незалежної оцінки майна, а саме 1/2 частки квартири № 8 в житловому будинку №15В по вул. Озерна в м. Миколаєві складає 1500,00грн. На підставі чого керуючись статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 16.08.2017, 02.02.2018 рекомендованою кореспонденцією направлялися пропозиції про здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій в сумі 1500,00грн. та одночасно попереджено, що за умовами п.4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, але позивач не отримувала кореспонденцію від відділу виконавчої служби, тому уся поштова кореспонденція поверталася без вручення.

24.09.2018 вказані виконавчі провадження завершені по п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «По виконавче провадження» на підставі того, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону.

Позивач звернулася до суду з позовом про відшкодування збитків і моральної шкоди, спричиненої внаслідок бездіяльності органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні, в якому позивач є стягувачем. Так, позивач посилається на те, що на протязі чотирьох років рішення Миколаївського апеляційного суду не виконане.

Основи організації та діяльності Державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів Державної виконавчої служби визначаються Законом України «Про державну виконавчу службу».

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Згідно із правовими висновками, до яких дійшов Верховний Суд України у справі 6-99цс17: «Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_1, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частини 1-2 ст. 1167 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Верховним Судом України в постанові від 11.09.2013 року по справі №6-48цс13 висловлена правова позиція, відповідно до якої при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме:стаття 56 Конституції України, статі 23,1167,1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу".

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.28 постанови від 07.02.2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз'яснив, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України,статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173,1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Так, згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на виконання судового рішення як стадію цивільного процесу. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні

Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «ОСОБА_10 проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного суд вважає, що тривале невиконання судом рішення державним виконавцем спричинило позивачу певних душевних страждань, оскільки остання була позбавлена права розпорядження та користування належним їй майном та змушена була витрачати час на звернення до органів виконавчої служби та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд керується принципами розумності, справедливості та поміркованості, а також враховує той факт, що рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.03.2016 року та від 07.04.2017 року у аналогічних справах вже стягнуто на користь позивача моральну шкоду 300 грн. та 1000 грн., тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача 3 000 грн.

Відповідно до ст. 2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в розгляді справи представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15 квітня 2015 року № 215; статей 25, 43 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 3 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови КМУ № 45 від 30 січня 2013 р.(далі - Порядок).

Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

ОСОБА_1 того, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих бездіяльністю державного виконавця, що складаються з збитків від інфляції, 3% річних та упущеної вигоди від неотримання відсотків по вкладу задоволенню не підлягають на підставі положень статті 625 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною нормою передбачено правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами грошових зобов'язань, які існували між сторонами до ухвалення рішення суду.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Таким чином, грошовим, за змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, дія норм частини 2 статті 625 ЦК України може бути застосована виключно до випадків невиконання (прострочення виконання) грошових зобов'язань, які між ОСОБА_1 та відповідачами в розумінні ст. 625 ЦК України відсутні.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивач, в обґрунтування позовних вимоги про стягнення упущеної вигоди посилається на те, що в разі своєчасного виконання рішення суду, вона би мала можливість внести зазначені кошти на депозитних рахунок, але доказів того, що ці доходи вона б могла реально одержати, позивачем не надано.

Також у позовній заяві позивач просила визнати неправомірною бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5 та головного державного виконавця Буділовської О.О.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи, а тому суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 в частині вимог про визнання неправомірною бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5 та головного державного виконавця Буділовської О.О. задоволеною не підлягають. Із зазначеними вимогами позивач може звернутись до суду зі скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13,76-82, 259,263- 268,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5, головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 управління державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання неправомірної бездіяльності та відшкодування майнової та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції у Миколаївській області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідачі:

Заводський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області в особі начальника ОСОБА_5 місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Робоча, 1;

ОСОБА_3 державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Робоча, 1;

Головне управління державної казначейської служби України у Миколаївській області, місцезнаходження: м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В, ЄДРПОУ 37992030.

Повний текст рішення складено 21.01.2019 року.

Суддя Гаврасієнко В.О.