ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/25591/15

касаційне провадження №К/9901/28372/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 (суддя Вовк П.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/25591/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.12.2015 адміністративний позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпунктів 14.1.72, 14.1.74 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.2 статті 287, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, зазначає, що позивач безпідставно не сплачував земельний податок.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 593555,18 грн.

Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що ОСОБА_1 є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений з 01.01.2015 до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку від 03.03.2015 № 2128/П/26-59-17-04-31, а розглядувана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам.

Відтак, на переконання судових інстанцій, позивач на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди.

За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2536-XII (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1).

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, відповідно до законодавства, чинного на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1, обов'язок зі сплати земельного податку виникав у власника жилого будинку, будівлі або споруди з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Тобто, право землекористувача виникло в позивача відповідно законодавства, чинного на момент реєстрації права власності на будівлі та споруди, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1.

При цьому в розумінні наведених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Тобто, в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24.11.2015 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин висновок судових інстанцій про те, що ОСОБА_1 як платник єдиного податку не є платником земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться під будівлями та спорудами, які надаються в оренду (експлуатацію), не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 у справі № 826/25591/15 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк