Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2019

№607/16765/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливка Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Зарічної О.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред’явив до суду позов до відповідача ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Тернопільська районна державна нотаріальна контора, у якому просить визнати за ним право власності на 2/5 частин житлового будинку, загальною площею 74,7 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, в порядку спадкування за заповітом після померлого 15 січня 2018 року ОСОБА_3. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 22 квітня 2004 року померла його (ОСОБА_1О.) баба – ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина на 1/5 частку житлового будинку, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області. Спадкоємцем після померлої ОСОБА_4 є її син та батько позивача – ОСОБА_3, який спадщину після померлої ОСОБА_4 прийняв, однак не оформив своїх спадкових прав. 15 січня 2018 року помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на 2/5 частин житлового будинку, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, з яких:1/5 частка вказаного будинковолодіння належала померлому ОСОБА_3, як члену колгоспного двору, а іншу 1/5 частку померлий ОСОБА_3 успадкував після померлої 22 квітня 2004 року матері – ОСОБА_4. Станом на 01 липня 1990 року вказаний житловий будинок належав до суспільної групи колгоспний двір, головою якого була – ОСОБА_4 та членами двору були: ОСОБА_3 – син; ОСОБА_5 – невістка; ОСОБА_1 – онук; ОСОБА_6. При цьому вказує, що він (ОСОБА_1О.) є спадкоємцем за заповітом після померлого батька ОСОБА_3, дружина померлого – ОСОБА_5, яка на день смерті чоловіка являлася непрацездатною – відмовилася від прийняття обов’язкової частки в порядку спадкування за законом. Однак, звернувшись у Тернопільську районну державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, постановою нотаріуса йому (ОСОБА_1О.) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3, у зв’язку із відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок. Таким чином, позивач позбавлений можливості в нотаріальному порядку реалізувати свої спадкові права після смерті батька, тому просить суд визнати за ним право власності на 2/5 частин житлового будинку, загальною площею 74,7 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, в порядку спадкування за заповітом після померлого 15 січня 2018 року ОСОБА_3.

У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, однак його представник – адвокат ОСОБА_7 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Від відповідача ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника, позовні вимоги визнають та просять задовольнити в повному обсязі.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Тернопільської районної державної нотаріальної контори надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Судом установлено:

Згідно інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна №748 виданої 02 липня 2018 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, станом на 20 червня 2018 року по обліку бюро будинковолодіння №1 по вул. Лісова в с. Лучка рахується за: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6. В будинковолодінні самочинних добудов та перепланувань не виявлено.

Як убачається із довідки №757 виданої 03 липня 2018 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, станом на 01 січня 2013 року житловий будинок №1 по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області зареєстровано за головою колишнього колгоспного двору ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок виданого Тернопільською районною радою 30 серпня 1990 року на підставі рішення виконкому №170 від 28 серпня 1990 року та записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №101.

Відповідно із довідкою №750 виданою 02 липня 2018 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, станом на 01 січня 2013 року державна реєстрація житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами №1 по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області за ОСОБА_3 в бюро не проведена.

Довідкою №644 виданою 26 червня 2018 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області стверджується, що житловий будинок №1, що знаходиться по вул. Лісова (колишня вулиця Полянка) в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області станом на 01 липня 1990 року числиться як колгоспний двір, членами якого були: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 – голова двору; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 – син; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 – невістка; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 – онук; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5.

22 квітня 2004 року померла ОСОБА_4, про що складено актовий запис №12 виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 26 квітня 2004 року та 27 червня 2018 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області повторно видано свідоцтво про смерть серії І-ИД №244403.

Як убачається із довідки №852 виданої 20 серпня 2018 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, на день смерті ОСОБА_4, разом із нею у житловому будинку №1, що знаходиться по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області були зареєстровані і проживали: ОСОБА_3 – син, ОСОБА_5 – невістка, ОСОБА_1 – онук.

ОСОБА_3 помер 15 січня 2018 року, про що складено актовий запис №01 виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, яким 15 січня 2018 року видане свідоцтво про смерть серії І-ИД №234828.

Згідно довідки №851 виданої 20 серпня 2018 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, на день смерті ОСОБА_3, разом із ним у житловому будинку №1, що знаходиться по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області були зареєстровані і проживали: ОСОБА_5 – дружина, ОСОБА_6 – син.

Згідно заповіту складеного 12 березня 2007 року у с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, на випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповів синові – ОСОБА_1 належні йому на праві власності частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Лучка по вул. Лісова, 1; земельну ділянку, площею 1,71 га у межах згідно з планом, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради і призначена для товарного сільськогосподарського виробництва та грошові заощадження. Вказаний заповіт посвідчений секретарем виконкому ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №221.

Свідоцтвом про народження серії VII-УР №1348762 виданим 24 серпня 1968 року ОСОБА_2 сільською радою Тернопільського району стверджується, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Із матеріалів спадкової справи №264/2018 заведеної Тернопільською районною державною нотаріальною конторою після померлого 15 січня 2018 року ОСОБА_9 убачається, що у встановлений законом строк, а саме 15 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся у Тернопільську районну державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого батька ОСОБА_3.

Також, у матеріалах вказаної спадкової справи наявна заява ОСОБА_5 від 15 червня 2018 року, згідно якої ОСОБА_5 відмовилася від прийняття обов’язкової частки у спадщині та спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_3.

Постановою державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 14 серпня 2018 року за №2265/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого 15 січня 2018 року батька ОСОБА_3 оскільки було виявлено, що реєстрація права власності житлового будинку, який знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області на ім’я померлих в бюро не проведена.

З постанови вбачається, що житловий будинок, який знаходиться по вул. Лісова, 1 в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області рахується за ОСОБА_4, померлою 22 квітня 2004 року, після смерті якої її син ОСОБА_3 прийняв спадщину але не оформив своїх спадкових прав, та частка житлового будинку рахується за ОСОБА_3.

20 червня 2018 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на житловий будинок №1, що знаходиться по вул. Лісова, с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області. Замовником технічної інвентаризації у вказаному технічному паспорті вказано ОСОБА_1.

Згідно характеристики будинку, господарських будівель та споруд, будинковолодіння №1, що знаходиться по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області складається із: А – житловий будинок, до 1939 року побудови; а – прибудова, 1965 року побудови, Пд (а) – підвал, 1965 року побудови; сх. – сходи; Б – гараж, 1980 року побудови; В – літня кухня, 1970 року побудови; в – тамбур, 1991 року побудови; Г – господарська будівля, 1970 року побудови; Пд(г) – підвал, 1970 року побудови; Д – хлів, 1970 року побудови; Е – господарська будівля, 1991 року побудови; вх.в пд. (г) – вхід в підвал; Кр – криниця; 1 – огорожа; 2 – ворота; 3 – хвіртка; 4 – огорожа; І – вимощення.

Як убачається з експлікації приміщень до плану житлового будинку №1 під літ. «А», що знаходиться по вул. Лісова в с. Лучка, загальна площа приміщень становить 74, 7 кв.м., житлова площа – 37,2 кв.м.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що спірне будинковолодіння №1, що знаходиться по вул. Лісова, с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, станом на 01 липня 1990 року належало до суспільної групи – колгоспний двір.

Статус майна колгоспного двору був врегульований статтями 120-126 ЦК України в редакції 1963 року, які були виключені з кодексу у 1993 році (Закон від 16 грудня 1993 року № 3718-XII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Частиною 1статті 112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно зі ст.120 ЦК УРСР 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності.

За змістомст.123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено у зв’язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14.01.2014 року у справі №6-145цс13 та від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15.

Таким чином, право на частку у колгоспному дворі мають всі члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на таку частку.

Як установлено судом, після 15 квітня 1991 року, із вступом в силу Закону України “Про власність” майно вказаного колгоспного двору не змінилося.

Доказів того, що спірний житловий будинок станом на 15 квітня 1991 року було переведено до іншої суспільної групи, матеріали цивільної справи не містять.

Відтак, оскільки членами колгоспного двору, а саме будинковолодіння №1, що знаходиться по вул. Лісова, с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області були: ОСОБА_4 – голова двору, ОСОБА_3 – син; ОСОБА_5 – невістка; ОСОБА_1 – онук; ОСОБА_6 – онук, отже, кожному із них належить по 1/5 частини вказаного житлового будинку.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Після смерті ОСОБА_4, померлої 22 квітня 2004 року належну їй 1/5 частку вказаного житлового будинку успадкував її син – ОСОБА_3, оскільки що на момент смерті спадкодавця був зареєстрований та проживав разом із нею і не заявив про відмову від спадщини. Однак, не оформив своїх спадкових прав.

Таким чином, після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 2/5 частин житлового будинку №1, що знаходиться по вул. Лісова, с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

В силу ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно із ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Як передбачено ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Таким чином, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, беручи до уваги визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, суд приходить до переконання про наявність визначених законодавством підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 200, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини житлового будинку №1, загальною площею 74,7 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Лісова в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, в порядку спадкування за заповітом після померлого 15 січня 2018 року ОСОБА_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 17 січня 2019 року.

Позивач : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2 сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, адреса місцезнаходження: вул. Шевченка, 1, с. Миролюбівка, Тернопільського району, Тернопільської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Тернопільська районна державна нотаріальна контора: адреса місцезнаходження: вул. Котляревського, 27, м. Тернопіль.

Головуючий суддя

_10