Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 335/1310/17

провадження № 61-10040св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - Запорізький державний медичний університет,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року в складі судді Геєць Ю. В.та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням).

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2007 року ОСОБА_4 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету та укладено угоду від 03 вересня 2007 року № 2007.039 про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше трьох років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання.

У 2012 року відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Фармація» та здобула кваліфікацію провізора.

Одночасно з отриманням диплома відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки відповідно до списку працевлаштування персонально кожного випускника, однак прибувши до місця працевлаштування - Комунального підприємства «Якимівська районна аптека» (далі - КП «Якимівська районна аптека») на посаду провізора-інтерна, в березні 2013 року звільнилась за власним бажанням, не відпрацювавши три роки.

Таким чином, відповідач порушила пункт 3.2 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 вересня 1996 року № 291, що одночасно свідчить про її відмову приступити в подальшому до роботи за направленням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 збитки - витрати державного бюджету з її підготовки за державним замовленням у сумі 132 139,93 грн, а також витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Запорізького державного медичного університету витрати державного бюджету з її підготовки за державним замовленням в сумі 132 139,93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 після закінчення вищого медичного навчального закладу освіти, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, не відпрацювала трирічний термін за місцем призначення, звільнилася за власним бажанням.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що в укладеному контракті відсутнє положення про обов'язок відповідача відшкодувати витрати, пов'язані з навчанням у вищому навчальному закладі, у разі його звільнення протягом трьох років після закінчення навчання, така відповідальність передбачена лише у разі відмови їхати за призначенням; позивач пропустив позовну давність.

Запорізький державний медичний університет надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, ухвалені в справі судові рішення - без змін.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 30 липня 2007 року ОСОБА_4 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету.

03 вересня 2007 року з ОСОБА_4 укладено угоду № 2007.039 про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою ОСОБА_4 проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше трьох років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання.

У 2012 року відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальність «Фармація» та здобула кваліфікацію провізора.

Одночасно з отриманням диплома відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), відповідно до списку працевлаштування персонально кожного випускника (рік закінчення - 2012). Прибувши до місця працевлаштування - КП «Якимівська районна аптека» на посаду провізора-інтерна, відповідач 07 жовтня 2013 року звільнилася за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Пункт 4 частини першої статті 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, встановлені договором або законом - відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на положення статті 22 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про вищу освіту» громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про вищу освіту» випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» визначено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Згідно з пунктами 4, 6, 8, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1; згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою; випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років; у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 16 травня 1996 року № 342/96, особи які навчаються за рахунок державних коштів, укладають угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства на менше, ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Таким чином, дії особи, яка не прибула на місце працевлаштування, зазначене в направленні, чи до будь-якого іншого закладу державного сектору економіки, чи звільнилася за власним бажанням, відмовилася від виконання взятих на себе зобов'язань, передбачають правові наслідки, встановлені законом та угодою, а саме - повернення витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого ця особа здобула освіту у вищому навчальному закладі.

У діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина.

За наслідками перевірки Запорізького державного медичного університету, проведеної Державною фінансовою інспекцією у Запорізькій області, складено акт від 15 липня 2015 року, в якому зазначено, що в результаті невиконання випускниками, у тому числі й відповідачем, умов угод в частині повноти відпрацювання у замовника за місцем призначення не менше трьох років після закінчення Запорізького державного медичного університету та невжиття заходів з відшкодування витрат на підготовку спеціалістів, які не відпрацювали обумовлений термін, державному бюджету завдано збитків у розмірі 1 392 312,29 грн.

Згідно з актом перевірки втрати державного бюджету з підготовки відповідача за державним замовленням у зв'язку з тим, що відповідач не відпрацювала встановлений термін у державному секторі становить 132 139,93 грн.

Отже, у судовому засідання твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду спростовані матеріалами справи, з яких вбачається, що позивач дізнався про порушення своїх прав з акта ревізії фінансово-господарської діяльності Запорізького державного медичного університету, складеного Державною фінансовою інспекцією у Запорізькій області 15 липня 2015 року.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що на час розгляду справи збиткі у розмірі 132 139,93 грн не відшкодовані, суд першої інстанції, з висновком якого погодися суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму відшкодування.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

С.П. Штелик