ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2019 р.

Справа № 903/726/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія"

до відповідача: Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Ратнеагроліс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Закарпатська митниця ДФС;

Державна казначейська служба України

про стягнення 365059грн. 30коп.

встановив : 08.10.2018 року позивач - ТОВ "Галицька транспортна компанія" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - ДП СЛАП "Ратнеагроліс" про стягнення 365059,30грн., в тому числі 298700,40грн. заборгованості по додатково нарахованих платежах за затримку вагона, пов’язану з перевіркою митними органами, 48765,91грн. пені, 10866,09грн. інфляційних втрат та 6726,90грн. - 3% річних. Також просить стягнути 5475,89грн. сплаченого судового збору.

Позов обгрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору №69/2016 про організацію перевезень вантажів від 18.10.2016р., згідно якого відповідачу були надані послуги по організації перевезення вантажу (деревина паливна) у вагоні №65953630. Позивач зазначає, що у період з 26.12.2016р. по 16.08.2017р. вагон №65953630 був затриманий на вимогу Закарпатської митниці ДФС на підставі ст.ст.325, 338 МК України, у зв’язку з чим ПАТ "Укрзалізниця" додатково нараховані платежі на суму 298700,40грн. згідно ч.2 ст.218 МК України. Вказані кошти були списані з особового рахунку ТОВ "Галицька транспортна компанія". Згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №910/22187/17 встановлені обставини правомірності нарахування та списання залізницею додаткових платежів за затримку вагона №65953630 в сумі 298 700,40 грн. А тому, на підставі пунктів 2.2.12, 2.2.17 та 3.1 Договору №69/2016 від 18.10.2016р. позивач звернувся з вимогою до відповідача, як вантажовласника про стягнення вказаних коштів та проведених нарахувань.

Ухвалою суду від 10.10.2018р. відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

22.10.2018р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№01-55/11405/18), в якому останній просить залишити позовні вимоги ТОВ "Галицька транспортна компанія" без задоволення. При цьому вказує, що даний спір виник не з вини відповідача, а є наслідком незаконних дій Закарпатської митниці ДФС. Незаконність дій Закарпатської митниці ДФС щодо затримання вагону та незаконна її бездіяльність, яка полягає у непроведенні своєчасного митного контролю та митних процедур щодо пропуску через державний кордон України залізничного вагону доведена в судовому порядку і підтверджується відповідними судовими рішеннями. Крім того, підприємство виконувало всі договірні зобов’язання перед позивачем. Затримання вагону митницею було вчиненим всупереч волі підприємства, яке було позбавлене доступу до вагону з товаром. Нецільове використання вагону Закарпатською митницею ДФС не має причинного зв’язку з підприємством, не контрольоване і не могло бути контрольоване ним. Витрати, спричинені незаконними діями та бездіяльністю митниці, не є витратами, що понесені в інтересах клієнта та з метою виконання договору, не охоплюються заявкою клієнта. Такі витрати повинні бути відшкодовані митницею. Нарахування штрафних санкцій за простій і маніпуляції з вагоном здійснювалось незалежно від відповідача, даний процес був триваючим і продовжувався до 16.08.2017 року. Тобто, нарахування санкцій мало б відбуватись в шестимісячний період з 16.08.2017 року, однак в розрахунку пені, доданому до позовної заяви, зазначається термін з 01.01.2018р. по 30.06.2018р.

31.10.2018р. позивач надіслав до суду відповідь на відзив (вх.№01-55/11862/18), в якій заперечує вимоги та доводи, викладені у відзиві на позов. Зазначає, що договором та нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено обов’язкової наявності вини як умови для відшкодування понесених експедитором витрат, а спірна сума не є санкцією (мірою відповідальності), яка застосовується у випадку наявності вини. Обов’язок відповідача відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені позивачем, передбачений ст.12 Закону України "Про транспортну-експедиторську діяльність", а також пунктами 2.1.12, 2.2.20 укладеного між сторонами договору. Також, враховуючи положення п. 2.2.12, п. 3.1 Договору та те, що відповідач отримав претензію у грудні 2017 року, останній повинен був оплатити витрати позивача до 01.01.2018, а отже нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем відповідно до положень ч.6 ст. 232 ГК України - з 01.01.2018р. по 30.06.2018р. Крім того, твердження відповідача, що послуги товариства в цілому не відповідають заявці та умовам договору, також є необгрунтованим.

06.11.2018р. від відповідача надійшло заперечення (вх.№01-55/12088/18), в якому зазначено, що відповідач не погоджується з доводами позивача викладеними у відповіді на відзив. Відповідач вказує, що сторони зобов’язані керуватися умовами договору. Клієнт зобов’язувався сплачувати експедитору витрати, пов’язані з перевірковю вантажів митними та контролюючими органами. Збитки товариству були спричинені не внаслідок неправомірної перевірки вантажу митними органами, а незаконними діяннями, які не є перевірками в розумінні митного закнонодавства. Просив залишити позов без задоволення.

Ухвалою суду від 19.11.2018р. продовжено строк підготовчого провадження до 04.01.2019р.; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Закарпатську митницю ДФС та Державну казначейську службу України.

03.12.2018р. до суду надійшли письмові пояснення Закарпатської митниці ДФС. Третя особа зазначає, що із доданих до позовної заяви документів не можливо встановити за який період часу нараховані підрозділами ПАТ "Укрзалізниця" збори за зберігання вантажів, плата за користування вагонами, коли проводились вантажні роботи та зважування вантажів. Також, при поданні позову було пропущено встановлений законодавством строк звернення до суду. А тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 13.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 26.12.2018р. в зв’язку з неявкою сторін та клопотанням позивача відкладено розгляд справи по суті на 16.01.2019р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

18.10.2016 р. між ТОВ "Галицька транспортна компанія" (Експедитор) та ДП СЛАП "Ратнеагроліс" (Клієнт) було укладено Договір № 69/2016 про організацію перевезень вантажів.

Вказаний Договір не розірвано, не визнано недійсним у судовому порядку, зобов’язання за ним є чинними.

Згідно п.1.2 Договору Експедитор згідно даного Договору, що є дорученням Клієнта, на підставі заявок Клієнта, за його рахунок та за винагороду (плату) організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а Клієнт сплачує й приймає надані Експедитором послуги на умовах даного договору.

Відповідно до ст.2.1 Договору сторони зобов’язані виконувати всі умови даного Договору та мають право на власне отримання інформації, необхідної для виконання ними своїх обов’язків за цим Договором.

У грудні 2016 року позивач надавав ДП «СЛАП «Ратнеагроліс» послуги з організації перевезення вантажу «деревина паливна» у вагоні №65953630 зі станції Заболоття Львівської залізниці призначенням на станцію Вашарошнамєнь МАВ, що підтверджується накладною ЦИМ/СМГС №557330.

Вантажовідправником вищезазначеного вантажу був виробничий підрозділ «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Власником вантажу, який перевозився у вагоні №65953630, є відповідач, про що зазначено у накладній ЦИМ/СМГС №557330.

26.12.2016р. на прикордонній станції Батьово працівниками залізниці був затриманий вагон № 65953630 (перевізний документ № 557330) для «поглибленого митного догляду» згідно заявки №273/16 від 26.12.2016 р. Митного посту «Залізничний», що підтверджується актом загальної форми № 11580 від 26.12.2016 р. Цей вагон 16.08.2017 р. був поданий на вивантаження на під'їздну колію Ужгородський Турбогаз, що підтверджується актом загальної форми № 218 від 10.06.2016 р.

Перевірка цього вагону, проведена митними органами, спричинила здійснення залізницею певних дій і нарахування відповідних додаткових зборів.

За затримку вагону за період з 26.12.2016р. по 16.08.2017р. працівниками регіональної філії «Львівська залізниця» на підставі ч.2 ст. 218 Митного кодексу України нараховано додаткові збори на загальну суму 298700,40грн.

Позивач листом від 25.09.2017 №1318 повідомив філію «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця», що не погоджується з вимогами про оплату зазначених платежів.

31.10.2017р. без погодження з позивачем, на підставі укладеного договору, ПАТ «Укрзалізниця» списало з особового рахунку ТОВ "Галицька транспортна компанія" додаткові збори, нараховані у зв’язку із затримкою вагону на суму 298700,40грн.

Вказані обставини також підтверджуються постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №910/22187/17, що набрала законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Пунктом 2.2.12 укладеного між сторонами Договору встановлено, що Клієнт зобов’язується проводити оплату за організацію перевезень та послуги, пов’язані з організацією перевезень, оплату інших витрат Експедитора, та винагороду (плату) Експедитору в порядку, відповідно до розділу 3 Договору.

Відповідно до п.2.2.20 Клієнт зобов’язується сплачувати Експедитору витрати, пов’язані з перевіркою вантажів митними та контролюючими органами, інші витрати, нараховані залізницею, при наявності документального підтвердження.

Згідно п.3.1 Договору Клієнт для організації перевезень вантажів і пов’язаних з цим послуг та для відшкодування витрат Експедитора здійснює попередню оплату. Попередня оплата має бути проведена до початку кожного місяця здійснення організації перевезень вантажів на вартість перевезень, інших послуг та витрат Експедитора, що плануються впродовж кожного місяця надання послуг.

При цьому відповідно до п. 3.5 Договору наявність підписаного акту наданих послуг, не позбавляє Експедитора права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди, втому числі після закінчення терміну дії Договору.

03.11.2017р. позивачем був направлений відповідачу коригувальний акт №623 від 31.10.2017р. на суму 309449,88 грн. (сума додатково нарахованих платежів + винагорода Експедитора).

Відповідно до п. 2.2.17 Договору Клієнт зобов’язаний протягом 3 робочих днів з дня отримання Акта наданих послуг (виконаних робіт), Акта звірки взаємних розрахунків та Звіту Експедитора зобов’язаний надіслати Експедитору підписані акти та звіти або підписати їх із зауваженнями. У випадку, якщо одна із Сторін не підписала зазначених в цьому пункті документів протягом 15 днів з дня його складання без письмового обґрунтування, ці документи вважаються затвердженими обома Сторонами.

Коригувальний акт був отриманий відповідачем 07.11.2017р., про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач не надіслав позивачу підписаний коригувальний акт та не надав письмових обґрунтувань причин відмови у їх підписанні.

05.12.2017р. позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з претензією №1690 з вимогою оплатити 303479,03грн. Проте, листом від 08.12.2017 №266 відповідач відмовив у задоволені претензії, вважаючи нарахування залізниці безпідставними та необгрунтованими у зв’язку з відсутністю вини у затримці вагону.

У грудні 2017 року позивач звернувся з позовом до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення списаних платежів за затримку вагона №65953630 в сумі 298 700,40 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №910/22187/17, яка набрала законної сили, зокрема встановлені обставини правомірності нарахування та списання залізницею додаткових платежів за затримку вагона №65953630 в сумі 298 700,40 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

17.09.2018р. позивач повторно звернувся до відповідача з претензією, яку відповідач залишив без розгляду та задоволення.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості і стаття 627 ЦК України

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язань –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату та за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу.

На день розгляду спору заборгованість відповідача по додатково нарахованих платежах за затримку вагона в розмірі 298700,40грн. не погашена, підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Згідно ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до 4.4 Договору у випадку прострочення строків оплати, передбачених даним Договором, Клієнт сплачує Експедитору неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості (включаючи день сплати), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи положення пп. 2.2.12, 2.2.17, 2.2.20, 3.1 Договору, відповідач повинен був до 31.12.2017 відшкодувати понесені Експедитором витрати, проте відмовився у їх оплаті.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті виконаних робіт відповідачу, згідно розрахунків позивача, нараховано 48765,91грн. пені за період з 01.01.2018р. по 30.06.2018р., 10866,09грн. інфляційних втрат та 6726,90грн. - 3% річних. за період з 01.01.2018р. по 01.10.2018р., які є підставними та підлягають до стягнення.

У відзиві на позов та в судовому засіданні відповідач проти позову заперечує, посилаючись, зокрема, на те, що спір виник не з вини відповідача, а є наслідком незаконних дій Закарпатської митниці ДФС щодо затримання вагону та її бездіяльності, яка полягає у непроведенні своєчасного митного контролю та митних процедур

щодо пропуску через державний кордон України залізничного вагону.

В даному випадку доводи відповідача є безпідставними.

Факт затримки вагону Закарпатською митницею ДФС підтверджується заявками митного поста "Залізничний", листами Закарпатської митниці ДФС, та актами загальної форми. Крім того, факт затримки вагону також встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №910/22187/17.

Вантажовласником експортованого вантажу (деревини паливної), що перевозився у залізничному вагоні №65953630, є відповідач - ДП «СЛАП «Ратнеагроліс».

Затримка вагона №65953630 відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначеному вагоні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 МК України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 336 МК України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Відповідно до ст. 28 §6, ст. 32 §1 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, незалежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

Системний аналіз змісту положень статей Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статей 218, 338 МК України, статей 119, 121 Статуту залізниць, пунктів 2, 3, 8, 10 - 13, 15, 16 Правил користування вагонами, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, дає підстави для висновку, що вартість проведених залізницею робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 911/4079/16, від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, від 16.04.2018 у справі № 911/1318/17, від 20.11.2018 у справі №918/768/17, від 02.05.2018 у справі № 927/526/17 від 23.05.2018р. у справі №921/243/17-г/13 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 906/429/17.

Отже, у відповідача в силу закону, ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України виник обов'язок відшкодувати позивачу суму нарахованих залізницею додаткових платежів за затримку вагона у розмірі 298700,40грн., у зв'язку з виконанням ТОВ "Галицька транспортна компанія" взятих на себе зобов'язань за договором.

Крім того, твердження відповідача, що послуги позивача не відповідають заявці та умовам договору, є необгрунтованими.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до умов укладеного між Договору, позивачем було організовано та забезпечено перевезення, шляхом оплати тарифу та інших обов’язкових платежів перевізника (залізниці), що підтверджується залізничною накладною ЦИМ/СМГС №557330 на перевезення вантажу з станції Заболоття Львівської залізниці призначенням на станцію Вашарошнамєнь МАВ, що відповідає наданій заявці відповідача.

Також, підписання сторонами акту наданих послуг №910 від 31.12.2016 без врахування спірної заборгованості, не може свідчити про її відсутність, оскільки відповідно до п. 3.5 Договору наявність підписаного акту наданих послуг, не позбавляє Експедитора права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди, в тому числі після закінчення терміну дії Договору.

Щодо строків нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає, що враховуючи положення п. 2.2.12, п. 3.1 Договору, а також отримання відповідачем претензії про сплату заборгованості у грудні 2017 року, останній повинен був оплатити витрати позивача до 01.01.2018, а отже нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем відповідно до положень ч.6 ст. 232 ГК України, а саме: з 01.01.2018р.

Отже, заперечення відповідача є такими, що не спростовують позовних вимог.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не доведена відсутність його обов’язку щодо оплати заборгованості по додатково нарахованих платежах за затримку вагона, пов’язану з перевіркою митними органами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Ратнеагроліс" (код ЄДРПОУ 34417131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія" (код ЄДРПОУ 39181890) 365059грн.30коп. (в тому числі 298700,40грн. заборгованості, 48765,91грн. пені, 10866,09грн. інфляційних втрат та 6726,90грн. - 3% річних), а також 5475грн. 89коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 22.01.2019р.

Суддя О. Г. Слободян