ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 41/377

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В

суддів: Коротун О.М.

Чорногуза М.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 (повний текс складено - 08.10.2018)

у справі № 41/377 (суддя: Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор- 9"

про стягнення 132 196, 93 грн.

без виклику представників сторін

Встановив

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту звернулося (далі - позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор - 9" (далі - відповідач) про стягнення 137934,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 02400/4-08 13.05.2003 на надання послуг водопостачання та водовідведення в частині здійснення оплати за надані послуги.

Ухвалою суду від 30.06.2009 Господарський суд міста Києва зупинив провадження у справі № 41/377 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131.

Позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва звернувся із заявою про поновлення провадження у справі з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/377 відпали.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/377, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 було поновлено провадження у зазначеній справі.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов своїм рішенням від 28.09.2018 (повний текс складено - 08.10.2018) та присудив до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-9" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 33,10 грн інфляційних нарахувань, 0,07 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 0,33 грн державного мита, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, 29.10.2018 Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не застосував тарифи затверджені розпорядженнями КМДА №1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків, що на момент подання позовної заяви до суду заборгованість за питуну холодну воду та її стоки була відсутня.

Крім того, скаржник вказав, що в матеріалах справи наявні копії маршрутних карт, які є первинними документами, що підтверджують обсяги та факт надання послуг в тому числі питної води для виготовлення гарячої.

Також, скаржник звернув увагу, що заборгованість відповідача за питну холодну воду та відповідний обсяг стоків по коду абонента 8-908 в розмірі 4737,86 грн на момент поновлення провадження у справі №41/377 повністю сплачена відповідачем, а тому Господарський суд міста Києва повинен був закрити провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018 справу № 41/377 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 41/377.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що наведені скаржником обґрунтування щодо внесення змін в положення №731 у серпні 2011, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо поширення на акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради) дії Указу №493/92 та нечинності тарифів, які встановлені розпорядженнями КМДА ,якщо не пройшли державної реєстрації.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2003 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив "Авіатор-9" (абонент) уклали договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02400/4-08 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (далі Правила №65).

Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 N 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за N 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.1992 N 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".

За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно п. 7.1. договору він є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги договір № 02400/4-08 від 13.05.2003 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у заявлений до стягнення період з травня 2005 по 17 жовтеня 2008 були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

В свою чергу у період з 18 жовтня 2008 по квітень 209 були чинні Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190.

Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил № 65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що в матеріалах справи наявні копії маршрутних карт, які є первинними документами, що підтверджують обсяги та факт надання послуг в тому числі питної води для виготовлення гарячої, оскільки судом першої інстанції правомірно не були прийняті до уваги маршрутні карти в якості належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності заборгованості ЖБК «Авіатор-9» за період з травня 2006 року по травень 2008 року, оскільки: бойлер в якому розміщений водолічильник перебував на балансі (закріплений на праві повного господарського відання) у ПАТ «Київенерго». Крім того, маршрутні карти від імені відповідача не підписані, а з тих написів, що наявні на вказаних маршрутних картах неможливо дійти висновку щодо осіб, що складали зазначені карти та повноважень особи, що підписувала відповідні карти від імені боржника.

Пунктом 12.2. Правил № 65 передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 02400/4-08 від 13.05.2003 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 8-50908.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте, матеріали справи № 41/377 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ "АК "Київодоканал" водолічильників ЖБК "Авіатор-9".

Також, колегія суддів зазначає, що в матеріали справи не місять належних та допустимих доказів того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил № 65 звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 8-50908.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 8-50908), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 105 774,82 грн основної заборгованості.

У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання води, що йде на підігрів, то відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 27 349,47 грн.

З приводу заявлених до стягнення 42,64 грн інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань по коду за кодом № 48-908, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем вартість послуг по коду № 8-908 за квітень визначалась з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної № 1127 від 28.08.2007.

Так, з приводу застосування зазначеного вище тарифу, колегія судів відзначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14).

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Так, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції безпідставно не застосував тарифи затверджені розпорядженнями КМДА №1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків, що на момент подання позовної заяви до суду заборгованість за питуну холодну воду та її стоки була відсутня, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України.

Наразі, як правильно встановлено судом першої інстанції, в квітні 2009 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київводоканал" та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ "АК "Київводоканал") підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Так, оскільки, як було встановлено вище, в квітні 2009 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення".

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

Так, колегія судів відзначає, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації", проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по червень 2008 відсутні.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Так, судом першої інстанції було правомірно здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 8-908 в квітні 2009 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" вартість наданих послуг у квітні 2009 року складала 3310,26 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Північний апеляційний господарський суд перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань по коду № 8-908, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 33,10 грн.

Північний апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника про необхідність закриття провадження на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення заборгованості у розмірі 4737,86 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд: у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

Так, у підготовчому засіданні судом були уточнені позовні вимоги, щодо яких позивач просить постановити рішення у справі та прийнято до розгляду позовні вимоги, що викладені без урахування заборгованості у розмірі 4737,86 грн яка була погашена, станом на час розгляду справи, на що посилались обидві сторони.

Тобто, за результатами підготовчого засідання судом першої інстанції були прийнято до розгляду позовні вимоги без урахування заборгованості у розмірі 4737,86 грн з чим погодився і позивач. При цьому, позовні вимоги у розмірі 4737,86 грн в судовому засіданні не розглядалися.

З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 року у справі №41/377 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №41/377 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

М.Г. Чорногуз