ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М., Лященко Н. П.

04 грудня 2018 року

м. Київ

у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Рибалка» (далі - ТОВ «ТД «Рибалка») до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, далі - КМДА), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Тур» (далі - ТОВ «Скай Тур»), на стороні відповідачів - Державного агентства земельних ресурсів України (реорганізованого в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру), про визнання укладеним договору оренди землі

за касаційними скаргами заступника прокурора міста Києва та Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 24 грудня 2008 року (суддя Хрипун О. О.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді Отрюх Б. В., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.).

04 грудня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Київської міської ради задоволені, рішення Господарського суду міста Києва від 24 грудня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та висловлюємо окрему думку з огляду на таке.

Судами встановлено, що 22 листопада 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «Лота» (продавець; далі - ТОВ «ТЗП «Лота») та ТОВ «ТД «Рибалка» (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень (кафе, магазинів, торгових рядів) загальною площею 1 246,00 кв. м, розташованих за адресою: вул. Центральна, 12а, м. Київ, зареєстрованих за продавцем Київським міським бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) 11 листопада 2004 року за № 1086-з.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 17 грудня 2004 року № 22-з-181, виданого БТІ, позивачу належать на праві власності нежилі приміщення (кафе, магазини, торгові ряди) загальною площею 1 246,00 кв. м, розташовані за адресою: вул. Центральна, 12а, м. Київ.

17 травня 2005 року ТОВ «ТД «Рибалка» звернулося до Київської міської ради з клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень (кафе, магазинів, торгових рядів) загальною площею 0,81 га, розташованої за адресою: вул. Центральна, 12а, м. Київ, а саме:

- ділянки № 1 площею 0,77 га - в довгострокову оренду на 15 років (складається з земельної ділянки площею 0,10 га, відведеної на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 16 травня 1977 року № 711/1 «Про відведення Київській обласній раді садівницьких товариств в тимчасове користування земельної ділянки під будівництво будинку з розміщенням у ньому медпункту, відділу зв'язку, агрокабінету та централізованої охорони», а також із земель у межах міста площею 0,67 га, не наданих у власність чи користування);

- ділянки № 2 площею 0,04 га (в межах червоних ліній) - в короткострокову оренду на 5 років (землі в межах міста, не наданих у власність чи користування).

17 травня 2005 року ТОВ «ТД «Рибалка» надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Центральна, 12а, м. Київ, виготовленого ним у подальшому в установленому законодавством порядку. На підставі розробленого проекту землеустрою Головним управлінням земельних ресурсів сформована відповідна кадастрова справа № А-7554.

19 листопада 2008 року позивач надіслав до Київської міської ради лист б/н із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, а також підписаний ним проект цього договору, для його подальшого підписання Київською міською радою.

При розгляді вказаної справи необхідно звернути увагу на правомірну та добросовісну поведінку учасників земельних правовідносин та межі дискреційності повноважень органу місцевого самоврядування при вирішенні питань щодо передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у оренду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 14 Конституції України та 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Повноваження органів влади та органів місцевого самоврядування розмежовані у статтях 9 та 12, 122 ЗК України.

Порядок надання в оренду земельних ділянок передбачено у статтях 116, 123, 124 ЗК України.

У статті 123 ЗК України у редакції, чинній на час звернення до Київської міської ради, передбачалося, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Також у цій же статті передбачено порядок, умови і строки вчинення дій з вирішення питання про надання земельних ділянок, у тому числі і в оренду, оскільки у частинах 1, 3 статті 124 ЗК України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору, форма якого, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк не може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно з частиною 15 статті 151 ЗК України матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі.

Зазначаються також склад угідь земельної ділянки та умови її відведення.

У частині другій статті 125 ЗК України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

У частині 3 цієї статті зазначено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

З аналізу наведених норм земельного законодавства вбачається, що у межах населеного пункту розпорядження землями комунальної власності здійснюється органом місцевого самоврядування, яким у місті Києві є відповідно Київська міська рада.

На час звернення позивача до Київської міської ради із клопотанням про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки було чинним рішення Київської міської ради від 26 червня 2003 року № 512/672 «Про порядок надання земельних ділянок у користування в м. Києві».

Разом з тим на час подання проекту відведення земельної ділянки, який погоджено із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку було прийнято Рішення № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві», яке на виконання своїх повноважень Київська міська рада затвердила на VII сесії XXIV скликання від 15 липня 2004 року.

Указаним Рішенням затверджено Регламент розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві (далі - Регламент) у якому урегульовано порядок звернення, розгляду та вирішення питання про надання земельної ділянки. Встановлено, що Регламент набуває чинності з дня його опублікування. Визнано таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 26 червня 2003 року № 512/672 «Про порядок надання земельних ділянок у користування в м. Києві».

Вважаємо, що при розгляді справи необхідно застосовувати саме вказаний нормативний акт, який набув чинності після його опублікування у газеті «Хрещатик» у серпні 2005 року (№ 118).

Такий висновок підтверджується у частині 1 статті 1 Регламенту.

Відповідно до статті 10 Регламенту погоджена документація із землеустрою разом із супроводжувальним листом подається землевпорядною організацією до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) для розгляду, підготовки проекту рішення Київської міської ради та його передачі до Київської міської ради для прийняття відповідного рішення в порядку, визначеному розділом 4 цього Регламенту.

Якщо земельна ділянка передається в оренду, то документація із землеустрою, яка подається на розгляд Київської міської ради, може містити істотні умови до договору оренди землі, погоджені із зацікавленою особою, для їх затвердження на сесії Київської міської ради.

Порядок надання висновків про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про можливість передачі земельної ділянки в оренду передбачений у статті 17 Регламенту і здійснюється шляхом розгляду цього проекту.

Розгляд питання щодо можливості передачі земельної ділянки в оренду відповідно до статті 15 цього Регламенту здійснюється шляхом розгляду плану земельної ділянки, що передається в оренду, з ситуаційною схемою розташування об'єкта в районі забудови, графічних та інших матеріалів, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, її місце розташування та цільове призначення.

При підготовці висновку забороняється вимагати надання висновків, актів обстеження, інших погоджень від будь-яких комерційних (госпрозрахункових) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх підпорядкування, мети або предмету обстеження, якщо це безпосередньо не передбачено законодавством.

У статті 20 Регламенту зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки після отримання висновку землевпорядної експертизи, технічна документація із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду після погодження в установленому порядку питання можливості передачі земельної ділянки в оренду, технічна документація із землеустрою щодо оформлення права користування земельною ділянкою після її розробки подаються землевпорядною організацією до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) для підготовки проекту рішення Київської міської ради. Одночасно землевпорядна організація передає зазначену документацію в електронному вигляді для внесення до бази даних у форматі, визначеному Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА).

Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) здійснює комплексний аналіз документації із землеустрою та, за умови її відповідності законодавству, готує проект рішення Київської міської ради.

Суд першої інстанції проаналізував надані позивачем докази і зробив обґрунтований висновок, що позивач - ТОВ «ТД «Рибалка» виконав вимоги, що передбачені у статтях 123, 124 ЗК України і у Регламенті, про що свідчить висновок Головного управління земельних ресурсів у місті Києві від 07 березня 2008 року.

Тому висновок про необхідність звернення безпосередньо до приймальні Київської міської ради з заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою спірної земельної ділянки та надання її в користування (оренду) суперечить нормативному акту Київської міської ради щодо порядку звернення про затвердження проекту землеустрою, оскільки таке звернення мало бути надане до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Крім того, вирішення земельних спорів судами має відбуватися із врахуванням правових позицій, висловлених при розгляді інших подібних спорів, чи спорів, які є однорідними.

У постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду зробила такий висновок: відповідач є власником нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу. Договір оренди земельної ділянки з Харківською міською радою не укладено. Міська рада вважала, що власник безпідставно зберіг кошти, які мав сплатити як орендну плату за користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий договір мав бути укладений, а орендна плата сплачена, тому власник нерухомого майна безпідставно зберіг кошти у розмірі несплаченої орендної плати (пункти 39 - 42 постанови).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Отже, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду, що неукладення договору оренди земельної ділянки не є підставою для несплати власником нерухомого майна, що розташовано на земельній ділянці територіальної громади, орендної плати.

При цьому презюмувалося, що розмір орендної плати затверджено відповідним рішенням міської ради, як і коефіцієнти, що застосовуються до кожної земельної ділянки залежно від її категорії та інших чинників, які визначені у ньому. Тобто зазначено, що за наявності нерухомого майна, площа земельної ділянки, розмір орендної плати встановлені і не потребують узгодження сторін.

У даному випадку власник нерухомого майна діяв добросовісно, вчинив усі дії, які мав вчинити для того, щоб Київська міська радамала змогу прийняти рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки. З матеріалів справи вбачається, що спору щодо належності позивачу права власності на вказане нерухоме майно у жодної особи не виникло.

Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові № 12-172гс18, що позивач має право лише оскаржити до суду відмову у наданні земельної ділянки чи у разі залишення клопотання про надання земельної ділянки без розгляду.

Однак чи є такий спосіб захисту ефективним та чи поновлює він права власника нерухомого майна, який позбавлений можливості набути земельну ділянку у оренду чи у власність, разом з тим перебуває у стані правової невизначеності щодо обсягу своїх прав та зобов'язань.

Висновок про можливість єдиного способу захисту свого права у земельних правовідносинах у разі бездіяльності органу, який наділений повноваженнями розпоряджатися земельною ділянкою, обмежує права особи на судовий захист, оскільки принцип диспозитивності є одним із принципів господарського процесу, згідно з яким підстави та предмет позову визначає лише позивач.

У статті 16 Цивільного кодексу України не наведено вичерпного переліку способів захисту права цивільного, яким є за своєю природою право на оренду, і єдиними умовами для застосування певного способу захисту є сама можливість його існування у правовому полі та відповідність загальним засадам цивільного права і унеможливлення порушень прав та інтересів інших осіб.

Судами неодноразово висловлювалася позиція щодо дискреційності повноважень органів влади та місцевого самоврядування у земельних правовідносинах. Складається враження, що вказані органи лише за власним розсудом вирішують задовольняти чи відмовляти у задоволенні клопотання про надання земельної ділянки у власність чи передачу її в користування.

Такі висновки спотворюють саме поняття дискреційності повноважень органів, наділених владними повноваженнями.

Дискреційні повноваження - це діяльність адміністративного органу в рамках наданих повноважень з обрання альтернатив, запропонованих законом, з урахуванням, що кожна з них є законною, виходячи із цілей та принципів діяльності, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одним із основних принципів місцевого самоврядування є законність (стаття 4 Закону № 280/97-ВР).

У пункті 34) частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як наслідок, необхідно визначитися із межами повноважень органів влади чи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань, наскільки ці повноваження є дискреційними і яким способом можна захиститися від неправомірних дій чи бездіяльності вказаних органів, які, зазвичай, є колегіальними.

Основним принципом діяльності будь-якого органу влади чи органу місцевого самоврядування є зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

У статті 123 ЗК України передбачено виключні випадки відмови у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою. Їх перелік може бути розширено лише у законі чи іншому нормативному акті, виданому відповідно до закону і в межах компетенції певного органу.

У частині шостій статті 123 ЗК України прямо зазначено, що з дня отримання проекту землеустрою чи позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, якщо такий висновок є необхідним, відповідний орган приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Таке правило поширюється відповідно до статті 124 ЗК України і на випадки передачі земельної ділянки в оренду. Наведена норма є абсолютно визначена, оскільки не передбачає альтернативи.

Отже, висновок, що орган влади чи орган місцевого самоврядування після надання згоди на виготовлення проекту землеустрою має право надати чи не надати земельну ділянку у користування (передати в оренду) не відповідає вимогам чинного законодавства.

Повноваження органу місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками не є абсолютно дискреційними, оскільки вказані органи зобов'язані діяти у правовому полі. Вказаний орган зобов'язаний зважати на вимоги закону. Вирішувати питання про надання земельної ділянки та керуватися при цьому лише власним розсудом та виходячи із власних уподобань, органи місцевого самоврядування діяти не можуть.

Оскільки законодавець перерахував випадки, у яких можлива відмова у наданні земельної ділянки, то лише за наявності таких обставин можлива відмова у наданні земельної ділянки.

Такі вимоги стосуються і строків розгляду заяв про надання земельних ділянок та ухвалення відповідних рішень.

Чи є оскарження рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування у земельних правовідносинах та зобов'язання цих органів вчинити дії ефективним способом захисту права?

Дійсно, рішення про зобов'язання вчинити певні дії підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачений у статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). У цій статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто, у разі ухвалення рішення про зобов'язання вчинити дії колегіальним органом, ефективний спосіб примусового виконання вказаного рішення Законом № 1404-VIII не передбачено. Оскільки як сплата штрафу, так і притягнення до кримінальної відповідальності колегіального органу є сумнівним і не поновлює право стягувача у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України надання в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, на підставі якого укладається договір оренди відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі».

Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Щодо договору оренди землі така конкретизація стосується площі земельної ділянки, розміру орендної плати та строку його дії у межах, передбачених законом.

Висновок про можливість визнання договору укладеним зробив і Верховний Суд України у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до Особа_10 з посиланням на існування типового договору, від умов якого сторони не можуть відступити.

Відтак, не може визнаватися таким, що відповідає принципу верховенства права, сприяє захисту прав осіб та утверджує правову визначеність у правовідносинах, постулат про неможливість поновлення порушеного права шляхом визнання договору укладеним.

При цьому необхідно врахувати, для застосування такого способу захисту у відповідного органу місцевого самоврядування повинні бути відсутні підстави, передбачені законом, для відмови у наданні земельної ділянки в оренду. Умови договору оренди передбачені типовим договором оренди, площа земельної ділянки зазначена у проекті землеустрою, погодженому з усіма органами та організаціями, рішенням відповідного органу місцевого самоврядування затверджені ставки орендної плати,які однакові для певної категорії орендарів та певної категорії земельних ділянок, а у заяві про надання земельної ділянки, у тому числі передачі її в оренду, зазначений бажаний строк оренди, з яким погоджується чи не погоджується уповноважений орган при отриманні заяви чи клопотання та надаючи згоду на розроблення проекту землеустрою.

Висновок про неефективність способу захисту порушеного права у даних правовідносинах шляхом зобов'язання вчинення дій опосередковано підтверджується і обставинами вказаної справи, оскільки з моменту звернення до Київської міської ради у 2005 році та на час касаційного перегляду справи у Верховному Суді питання про укладення договору оренди землі Київською міською радою не вирішено, такий договір не укладено. Такий договір укладено на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24 грудня 2008 року, яке скасоване постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2011 року.

З урахуванням того, що касаційний розгляд закінчено у грудні 2018 року, протягом тривалого строку власник нерухомого майна перебуває у стані правової невизначеності, його права не захищені, а бездіяльність органу місцевого самоврядування заохочується.

За таких обставин вважаємо, що суд першої інстанції правильно застосував норми права і вирішив спір по суті.

Судді О. М. Ситнік Н. П. Лященко