ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

17 січня 2019 року

м. Київ

№ 826/8860/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича щодо не надання інформації на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 №АЗ/кп/1018-17 від 29.06.2017;

- зобов'язати заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича надати в п'ятиденний термін з дати набрання законної сили судового рішення за даним позовом вичерпну та достовірну інформацію з усіх питань, викладених в адвокатському запиті адвоката ОСОБА_1 №АЗ/кп/1018-17 від 29.06.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки відповідь на адвокатський запит не була надана особисто відповідачем, як особою якій адресовано адвокатський запит.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2017р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Генеральною прокуратурою України подано заперечення на адміністративний позов в якому зазначає, що вимоги позивача є протиправними та необґрунтованими, оскільки відповідь на адвокатський запит позивача була надана за підписом Генерального прокурора України листом від 06.07.2017р. № 03/1-8 вих. 17, що відповідає вимогам законодавства, а відтак відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності, оскільки її допущено не було.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд вирішив продовжити розгляд справи без участі представників сторін у порядку письмового провадження.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.

29.06.2017р. позивач звернувся до відповідача із адвокатським запитом №АЗ /кп/1018-17 в якому просив:

1. надати інформацію (із наданням належним чином засвідчених копій документів, що її підтверджують) щодо процесуального статусу відповідача при винесенні постанови про закриття кримінального провадження № 42014000000000310 від 27.02.2017р. відносно ОСОБА_4, а саме: чи винесена вказана постанова відповідачем - заступником Генерального прокурора України - як керівником органу прокуратури (в порядку нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування згідно з ч. 6 ст. 36 КПК України) чи як процесуальним керівником (в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням згідно з ч. 2 ст. 36 КПК України);

2. якою частиною статті 36 КПК України відповідач керувався я при винесенні постанови про закриття кримінального провадження № 42014000000000310 від 27.02.2017 відносно ОСОБА_4;

3. не передоручати підготовку відповіді на адвокатський запит іншим особам, оскільки ані слідчий, ані прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням в даному кримінальному провадженні, ані інші працівники Генеральної прокуратури не володіють інформацією та документами, зазначеними вище.

Листом Генеральної прокуратури України за підписом Генерального прокурора України від 06.07.2017р. № 03/1-8 вих. 17 позивача повідомлено про те, що раніше до Генеральної прокуратури України неодноразово надходили аналогічні звернення з цих же питань, які розглянуто згідно з вимогами законодавства листами від 28.03.2017р. № 19/4-491 вих.-17, від 20.03.2017 № 01/1-39 вих. - 17, від 27.04.2017 № 23/1/3-32841-14, від 17.05.2017 № 03/1-4 вих. - 17, від 14.06.2017р. № 03/1-6 вих. - 17. Також, у листі здійснено посилання на ст. 36, 110, 283 КПК України та ст. 15 ЗУ "Про прокуратуру" та зазначено, що оскільки у кримінальному провадженні № 42014000000000310 повідомлення про підозру здійснювалось прокурором - заступником Генерального прокурора України у відповідності до вимог ст. 481 КПК України, з посиланням на матеріали кримінального провадження, його рішення про закриття цього провадження є законним. Більше того, зазначено, що станом на момент подання запиту Печерським районним судом міста Києва розглядається скарга позивача на рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_4, з огляду на що, доводи щодо незгоди з рішенням про закриття вказаного кримінального провадження адвокат ОСОБА_1 має право викласти у суді. (а.с. 19-20)

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання відповіді на адвокатський запит, звернувся до суду для захисту свої прав.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 зазначеного Закону визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом, а захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VІ).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 19 Закону №5076-VІ видами адвокатської діяльності є захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до підпунктів 1, 7 частини 1 статті 20 Закону №5076-VІ під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

Частиною 1 статті 24 Закону №5076-VІ встановлено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, в розрізі частини 2 статті 24 Закону №5076-VІ зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

При цьому, відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що адвокатський запит є одним із механізмів надання адвокатом правової допомоги клієнту, відповідь на який має бути надано органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовим та службовим особами, керівниками підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом та з урахуванням обмежень встановлених законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;1) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В той же час, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Судом встановлено, що фактично предметом адвокатського запиту є інформація про виконання заступником Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. своїх обов'язків прокурора під час розгляду Печерським районним судом міста Києва справи №757/12583/17-к, предметом розгляду в якій є постанова про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4, зокрема, підстава винесення постанови про закриття кримінального провадження та процесуальний статус заступника Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. у кримінальному провадженні № 42014000000000310.

З огляду на що, суд приходить до висновку про те, що адвокатський запит фактично містить в собі питання, які підлягають встановленню слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/12583/17-к, у відповідності до положень Кримінального процесуального кодексу України.

Більше того, як повідомлено відповідачем в запереченнях на адміністративний позов, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02.08.2017р. у справі №757/12583/17-к скаргу позивача задоволено, а постанову заступника Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 191 КПК України скасовано.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

При цьому, Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладені у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі № 21-1666а15, провадження 11-317апп18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 826/13340/15 та постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2018р. у справі № 818/928/17, адміністративне провадження №К/9901/9457/18.

Суд зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних та контрольно-наглядових органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Враховуючи те, що у цій справі спір стосується правомірності дій заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича при розгляді запиту позивача в частині, яка стосується кримінального провадження, зокрема, статусу учасників кримінального провадження, підстав винесення процесуальних рішень, суд приходить до висновку про те, що спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами встановленими КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене та враховуючи позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

Також, на виконання вимоги, зазначеної у ч. 1 ст. 239 КАС України, є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд позовної заяви останнього має здійснюватися із врахуванням правил територіальної підсудності відповідно до Кримінально процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 238, 241, 248, 294 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження у справі № 826/8860/17.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 256 КАС України та може буде оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська