Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 р. № 520/10754/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов.,м. Харків,61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за віком та зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії, а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми пенсії за віком за період з березня 2016 року по грудень 2018 року включно;

- допустити до негайного виконання рішення суду щодо зобов'язання перерахування та виплати всієї суми як пенсії за віком, так і компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за віком;

- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова протягом тридцяти днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про виконання його рішення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою. Також позивачем вказано, що вона знаходиться на обліку у відповідача як пенсіонер за віком, яку нараховувало Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова. Однак з березня 2016 року відповідачем було протиправно припинено виплату пенсії. На запит позивача щодо обставин невиплати пенсії, однак листом позивача було повідомлено про підстави виплати, поновлення виплати та припинення виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а також повідомлено, що довідка внутрішньо переміщеної особи не є дійсною без проставлення на її зворотному боці відмітки територіального підрозділу ДМС про фактичне місце проживання особи. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

02.01.2019 року через канцелярію суді від представника Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини чинності довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 79, якою внесено зміни до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Таким чином, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У період з 29.12.2018 року по 11.01.2019 року суддя перебувала у відпустці, 12.01.2019 року та 13.01.2019 року - це вихідні дні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України та отримувала пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3, виданого 09.09.2005 року.

Зі змісту позову вбачається, що позивач перебував на пенсійному обліку за місцем проживання, проте у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті була вимушена покинути постійне місце проживання та переїхати до м. Харкова.

Відповідно до ст.4, 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. та положень Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ №509 від 01.10.2014 р., ОСОБА_1 було взято на облік у відповідному структурному підрозділі з питань соціального захисту населення, як особу, яку переміщено з району проведення антитерористичної операції, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 23.12.2014 року № НОМЕР_1.

Згідно з абз.14 ч.1 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Позивачем вказано, що на теперішній час вона перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Харкова, яке на підставі відповідної заяви нараховувало пенсійне забезпечення та перераховувало належні до виплати суми по березень 2016, але починаючи з 01.03.2016 року без правових підстав було припинено виплату пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач через свого адвоката - ОСОБА_2 06.03.2018 року звернувся до відповідача із запитом щодо поновлення виплати пенсії та виплати заборгованості.

Відповідачем листом від 19.03.2018 року № 4308-02-1/49 повідомлено позивача про порядок продовження, поновлення виплати соціальних виплат обставини набрання чинності змінами до Порядку оформлення та видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції, які затверджено постановою КМУ від 04.03.2015 року №79, та вказано порядок виплати, відновлення та припинення соціальних виплат. Також відаповідачем повідомлено, що довідка внутрішньо переміщеної особи не є дійсною без проставлення на її зворотному боці відмітки територіального підрозділу ДМС про фактичне місце проживання особи

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

У положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Як встановлено судом, позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент призупинення виплати відповідачем пенсії, що відбулося з 01.03.2016 року, є внутрішньо переміщеною особою та позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Положеннями ч. 2-6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" в редакції, чинній до 13.01.2016 року, передбачено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.

Відповідно до пункту 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб", уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка. Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

При цьому, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24.12.2015 року №921-VII, що набрав чинності з 13.01.2016 року, частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.

Як передбачено п. 1 ст.1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24.12.2015 року №921-VII довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Положеннями пункту 4 частини 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24.12.2015 року №921-VII доповнено ч.1 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. №1706-VII положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, здійснення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

При цьому, суд зазначає, що шляхом внесення змін до Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24.12.2015 року виключено п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, відповідно до якого визначався обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, суд зазначає, що п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24.12.2015 року визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів представника відповідача стосовно нечинності довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин відсутності позивача за адресою реєстрації місця проживання, як не надано і доказів проведення будь-якої перевірки цих обставин.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності у відповідача інформації стосовно позивача, а також доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Отже, до суду не надано жодних доказів на підтвердження вказаних доводів відповідача, як не надано і рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Також Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Зі змісту наявної в матеріалах справи відповіді відповідача на запит позивача вбачається, що відповідач, зокрема, посилається на положення Порядку оформлення та видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, та Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, однак суд зазначає, що такі посилання відповідача не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що призупинення виплати пенсії позивачу відбулося з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

Також суд зазначає, що до суду не надано жодних доказів скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" чи або визнання її нечинною, або ж даних, отриманих в результаті обміну інформацією відповідним територіальним управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації, отриманих відповідачем станом на час призупинення виплати пенсії ОСОБА_1

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а т ому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов'язання відповідача протягом тридцяти днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про виконання його рішення суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищевикладену норму діючого законодавства, суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконано судове рішення у справі, а отже відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов.,м. Харків,61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за віком.

Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 41248278) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2), здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми пенсії за віком за період з березня 2016 року по грудень 2018 року включно.

Стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 41248278) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101, код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.