Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 308/12128/15-ц

провадження № 61-9541св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу КотляроваЛюдмила Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року у складі судді Лемак О. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Бондаренка Ю. О., Куцин М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Котлярова Л. В., про визнання договору недійсним, скасування реєстрації об'єкта нерухомого майна.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті сина та чоловіка позивач проживає у однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року. Крім неї у квартирі ніхто не проживає та не зареєстрований. Після тривалого лікування з червня по жовтень 2014 року їй прооперували очі, а у жовтні 2014 року виявила відсутність документів на вказану квартиру, копії яких вона мала надати до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування. До неї до дому приходили племінниця ОСОБА_5 зі своєю матір'ю та нотаріусом з документами на підпис, однак їхній зміст ОСОБА_4 не знала, оскільки прочитати вказані документи вона не могла із-за вад зору. Позивач вважала, що вказані документи будуть надані до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування, у якому вона знаходиться на обслуговуванні з 2012 року.

Про договір купівлі-продажу квартири вона дізналася після того, як отримала відомості із Реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції. Жодних грошей у сумі 125 000,00 грн позивач від відповідача не отримувала, нічого не продавала і такого наміру не мала. У оскарженому договорі не зазначено про його оголошення нотаріусом або іншою особою в голос, тому просила задовольнити позов.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту від 12 вересня 2013 року № 2469033 недійсним. Скасовано реєстрацію номеру запису про право власності № 2470051, об'єкта нерухомого майна № 155622921101 квартири АДРЕСА_2. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року залишено без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину не дотримано встановлених статтями 203, 215 ЦК Українивимог, правочин не направлений на досягнення сторонами правових наслідків, а вчинений під впливом обману, тому підлягає визнанню недійсним.

Оспорюваний договір вчинено під впливом обману, внутрішня воля позивача сформувалася неправильно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями відповідача.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення, у якій просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній цивільній справі.

У лютому 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не дотримано вимог процесуального права та не правильно застосовані норма матеріального права.

Суди необґрунтовано дійшли висновків, що мав місце і обман і помилка через відсутність волевиявлення, що є суперечливими висновками, та неправильно визначили характер спірних правовідносин та не надали належну оцінку доказам.

Обман має місце, якщо сторона заперечує обставини, які можуть перешкодити вчинення правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, завдані у зв'язку з вчиненням такого правочину.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 після смерті сина та чоловіка проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_1, є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року № 2148, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, позивач передала у власність, а відповідач прийняла у власність належну позивачу на праві особистої власності квартиру № 63, що знаходиться у м. Ужгороді, по вул. Минайській, 8.

На момент укладення договору у позивача були вади зору, що підтверджується витягом із історії хвороби від 13 жовтня 2014 року № 16261 відділення офтальмології Закарпатської обласної клінічної лікарні, у якому вказано діагноз - зріла катаракта обох очей.

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України. Тобто зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до положення частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом необхідно розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (стаття 230 ЦК України).

Обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (стаття 229 ЦК України), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.

Верховний Суд виходить з того, що правочин вчинено під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Відповідно до пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо фізична особа, яка звернулася з а вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Відповідно до пункту 3 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, перед підписанням документа нотаріус зобов'язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено відсутність вказівки у договорі про те, що його текст зачитано у голос, а оскільки ОСОБА_4 особисто не могла прочитати текст договору і договір не зачитувався нотаріусом, позивач вважала, що підписує документи, які будуть надаватися до центру соціального обслуговування.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює оцінки чи переоцінку доказів у справі.

Верховний Суд виходить і встановлених судами обставин: позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши ОСОБА_4 з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини дають підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_4, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли висновку про наявність одночасно обману і помилки при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки із змісту судових рішень вбачається, що згідно з положеннями частини першої статті 230 ЦК України вказаний правочин визнано недійсним з підстав вчинення його ОСОБА_4 під впливом обману.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд виходить з того, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, є власним тлумаченням обставин справи, у касаційній скарзі не викладено доводи та аргументи, які б спростували висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року, зупинено до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суд Закарпатської області від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик