КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 року м.Київ справа № 826/15472/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій,

Суть спору: 19.09.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому позивач просить суд визнати протиправним несвоєчасне та неповне надання Окружним адміністративним судом міста Києва відповіді на запит ОСОБА_1 від 17.05.2018, а саме, ненадання електронних копій:

1) рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11.;

2) звернення суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11. до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва із заявами щодо прийняття рішення про виключення наданих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування;

3) протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва № 3 від 05.11.2013, яким заяви суддів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування комісією задоволено;

4) рішення № 5 зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування позивачам;

5) протоколу зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013;

6) адрес квартир, які були надані вказаним суддям як службові, а потім виведені з числа службових.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) адміністративний позов та додані до нього матеріали направлено для визначення підсудності до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2018 (судді Петрик І.Й., Глущенко Я.Б., Карпушова О.В.) визначено територіальну підсудність адміністративної справи №826/15472/18 про визнання протиправними дій - Київському окружному адміністративному суду.

09.10.2018 дану адміністративну справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2018).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 (суддя Балаклицький А.І.) задоволено заяву про самовідвід судді Балаклицького А.І., матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій передано до канцелярії Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

В результаті повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.10.2018 головуючим у справі визначено суддю Терлецьку О.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2018 (суддя Терлецька О.О.) заяву судді Терлецької О.О. про самовідвід задоволено, матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій передано до канцелярії Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

В результаті повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.10.2018 головуючим у справі визначено суддю Кушнову А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №826/15472/18 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 17.05.2018 ОСОБА_2 електронною поштою надіслав Окружному адміністративному суду міста Києва запит на отримання публічної інформації, у якому просив надати копії наступних документів: рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11.; звернення суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11. до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва із заявами щодо прийняття рішення про виключення наданих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування; протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва № 3 від 05.11.2013, яким заяви суддів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування комісією задоволено; рішення № 5 зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування позивачам; протоколу зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013; адреси квартир, які були надані вказаним суддям як службові, а потім виведені з числа службових.

Позивач зазначив про те, що у визначений чинним законодавством строк він не отримав від відповідача жодної відповіді, а тому 31.05.2018 повторно звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із запитом про надання відповідної інформації та копій відповідних документів, надіславши запит електронною поштою.

Відповідач листом від 06.06.2018 повідомив про те, що листом від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 ОСОБА_1 було надано відповідь на аналогічний запит в частині інформації, що перебуває у володінні суду. Також у відповіді було зазначено про те, що у якості додатка до відповіді долучено копію листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2/22/892/18, але як зазначив позивач, такий додаток долучений не був.

А тому 06.06.2018 позивач звернувся із запитом про надання копії листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2/22/892/18 та підтвердження про його направлення позивачу.

07.06.2018 на електронну пошту позивача від відповідача надійшла копія листа від 23.05.2018 №02.2/22/892/18, яким позивачу було відмовлено у наданні запитуваної інформації, оскільки така інформація не являє собою дані, які стосуються безпосереднього виконання відповідними особами повноважень суддів, а тому є конфіденційною.

Крім того, у вказаному листі зазначено про неможливість надання копії рішень та протоколів житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва та протоколів зборів суддів, якими зафіксовані прийняті рішення, оскільки інформація, яка в них міститься, є службовою.

Позивач не погоджується з відмовою відповідача, оскільки вважає, що запитувана ним інформація не є конфіденційною та не є службовою інформацією.

На думку позивача визнавати інформацію конфіденційною і обмежувати доступ до неї може лише особа, якої така інформація стосується і відповідач не має повноважень своїм рішенням підміняти волю особи. Оскільки службові приміщення надаються із державної або комунальної власності то інформація про таку передачу не підлягає обмеженню, адже не може бути обмежений доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, в тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Позивач вважає, що надання неповної інформації на запит становило втручання в право позивача на інформацію і таке обмеження не відповідало встановленим вимогам, зокрема, не було законним та обґрунтованим, а причини надання неповної інформації не можна вважати достатніми відповідно до законодавства у сфері доступу до публічної інформації та міжнародних стандартів.

При віднесенні інформації до службової на думку позивача слід зважувати на те, що важливою ознакою документів, у яких може міститися службова інформація, є те, що вони передують публічному обговоренню або прийняттю рішення з певного питання. А відтак позивач вважає, що після публічного обговорення чи прийняття рішення відомості, що містяться в документах, які створювались або знаходяться у володінні розпорядника і стосуються підготовки, обговорення, розгляду та прийняття цього рішення, втрачають статус службової інформації.

Позивач стверджує, що відповідачем при обмеженні доступу до запитуваної інформації не було застосовано «трискладового тесту», а тому вважає, що відмова відповідача надавати інформацію була б обґрунтованою у разі, якщо б відповідач у своїй відповіді на запит вказав би, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

На думку позивача запитувана позивачем інформація становить суспільний інтерес, тому публічний характер посадових осіб Окружного адміністративного суду міста Києва вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думку про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Суд зазначає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 про відкриття провадження в адміністративній справі №826/15472/18 отримана відповідачем 29.10.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2018 задоволено заяву представника Окружного адміністративного суду міста Києва б/н від 02.11.2018 про продовження строку подання до суду відзиву на позовну заяву. Продовжено Окружному адміністративному суду міста Києва строк подання відзиву на позовну заяву на п'ятнадцять календарних днів з дня отримання відповідачем копії позовної заяви із доданими до неї документами.

23.11.2018 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов від Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідач позов не визнав, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив про те, що позивач дійсно 17.05.2018 надіслав на електронну пошту Окружного адміністративного суду міста Києва запит про надання копій відповідних документів, на який листом від 23.05.2018 №02.2/22/892/18 ОСОБА_1 було відмовлено у їх наданні з огляду на те, що інформація, яка міститься в таких документах, є конфіденційною.

Відповідач зазначив, що у листі позивачу було повідомлено, що витребуваними позивачем документами врегульовуються питання виключно внутрішньої діяльності суду і вони віднесені до внутрівідомчої службової кореспонденції, а тому інформація у копіях рішень та протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва, протоколу зборів суддів, яким зафіксоване прийняте ними рішення, є службовою інформацією, доступ до якої відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» є обмеженим.

Згідно з відміткою спеціаліста канцелярії суду на зазначеному листі, його було скеровано (відправлено) заявнику електронною поштою 25.05.2018. Разом з тим, зважаючи на відсутність функціональної можливості у поштовій скриньці суду, на даний час, неможливо з'ясувати дату отримання (доставки) ОСОБА_3 вказаного листа-відповіді суду.

Відповідач повідомив, що на адресу суду 01.06.2018 надходив електронний запит ОСОБА_3 про доступ до публічної інформації, в якому він просив суд надати йому копії аналогічних документів, запитуваних ним у запиті від 17.05.2018.

Листом від 06.06.2018 № 02.2-18/987/18 Окружним адміністративним судом міста Києва позивачу була надана відповідь на вказаний запит, в якій зазначено, що листом від 23.05.2018 № 02.2-22/892/18 відповідачем вже надавалась відповідь на аналогічний запит (до листа було додано копію листа від 23.05.2018 №02.2-22/892/18).

Згідно з відміткою спеціаліста канцелярії суду на зазначеному листі, його було скеровано заявнику електронною поштою 06.06.2018. Разом з тим, зважаючи на відсутність функціональної можливості у поштовій скриньці суду, неможливо з'ясувати дату отримання (доставки) ОСОБА_3 вказаного листа-відповіді суду.

Відповідач повідомив, що ОСОБА_3 були надані відповіді на запити на публічну інформацію від 17.05.2018 та 01.06.2018.

Відповідач зауважив, що на даний час в Окружному адміністративному суді міста Києва проводиться перевірка обставин (в рамках дисциплінарного провадження), викладених в адміністративному позові ОСОБА_3, що є предметом розгляду в справі № 826/15472/18 в частині несвоєчасності надання (а саме відправлення) Окружним адміністративним судом міста Києва відповіді на запит від 17.05.2018 з метою притягнення винних працівників до відповідальності.

Відповідач вважає відповідь Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 № 02.2-22/892/18 на запит ОСОБА_3 про надання інформації від 17.05.2018 законною та обґрунтованою, а доводи позивача щодо неповного надання судом відповіді, наведені в адміністративному позові, помилковими та необґрунтованими.

Так, відповідач вважає, що запитувані позивачем документи та інформація в запиті на доступ до публічної інформації від 17.05.2018 не стосувалися даних про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відповідач звертає увагу на те, що позивачем у запиті на інформацію від 17.05.2018 жодним чином не було обумовлено про ступінь суспільного інтересу, який становить запитувана інформація (документи), як і не було розкрито вид власної професійної діяльності, в межах якої ним міг здійснюватись збір інформації.

На думку відповідача запитувана інформація (документи) не підпадає під жоден з критеріїв, визначених постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10, а тому у відповідача на момент надання відповіді на запит від 17.05.2018 не було жодних підстав вважати, що суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації переважає шкоду від її оприлюднення.

Відповідач зазначає, що рішення (протоколи) зборів суддів та рішення (протоколи) житлово-побутової комісії Суду з огляду на положення Типового переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.10.2012 №138 та аналогічні положення, закріплені в Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності Окружного адміністративного суду міста Києва, затвердженого наказом від 07.11.2012 №35/з, відносяться до службової інформації, а відтак до інформації з обмеженим доступом.

Також посилається на те, що запитувані позивачем документи та відомості містять персональні (конфіденційні) дані, які захищені Законом та на надання яких відповідні суб'єкти (судді) не надали Суду згоди.

Відповідач при цьому зважає на те, що діяльність позивача та його негативне ставлення до представників судової системи, зокрема суддів, свідчить про намагання збору інформації на суддів Окружного адміністративного суду міста Києва з метою подальшого тиску на них. Разом з цим, як відзначує відповідач, позивач не навів мети отримання запитуваної інформації (документів), не зазначив, у чому полягає суспільний інтерес та яким чином надання запитуваних документів та інформації буде сприяти дискусії з питань, що хвилюють суспільство.

Тому на думку відповідача обмеження доступу до запитуваної інформації (документів) здійснено в інтересах запобігання вчиненню злочинів, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди інтересам суддів та їх сімей.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2018 позивач - ОСОБА_1 надіслав засобами електронної пошти Окружному адміністративному суду міста Києва запит на доступ до публічної інформації, в якому просив надати електронні копії наступних документів:

- рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м.Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11.;

- звернення суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11. до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м.Києва із заявами щодо прийняття рішення про виключення наданих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування;

- протокол житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м.Києва № 3 від 05.11.2013, яким заяви суддів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування комісією задоволено;

- рішення № 5 зборів суддів Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування позивачам;

- протокол зборів суддів Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.11.2013;

- листи Голови суду по кожному судді на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року по справі №810/6507/13-а з доданими до нього документами;

- адреси квартир, які були надані вказаним суддям як службові, а потім виведені з числа службових (а.с.10).

Вказаний запит був отриманий Окружним адміністративним судом міста Києва 17.05.2018 та зареєстрований за вх.№53348/18, що підтверджується відтиском штампу Окружного адміністративного суду міста Києва про реєстрацію вхідної кореспонденції на роздрукованому запиті позивача від 17.05.2018 (а.с.97-98).

31.05.2018 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із повторним запитом від 31.05.2018, який був надісланий засобами електронної пошти, в якому позивач повторно просив надати електронні копії вищевказаних документів (а.с.12-13).

Вказаний запит був отриманий Окружним адміністративним судом міста Києва 01.06.2018 та зареєстрований за вх.№58962/18, що підтверджується відтиском штампу Окружного адміністративного суду міста Києва про реєстрацію вхідної кореспонденції на роздрукованому запиті позивача від 31.05.2018 (а.с.104-105).

06.06.2018 на електронну пошту позивача надійшов лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2018 №02.2-18/987/18, в якому повідомлено про те, що листом від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 надано відповідь на аналогічний запит позивача в частині інформації, що перебуває у володінні суду.

В якості додатку до вказаного листа зазначена копія листа суду від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 (а.с.15).

У позовній заяві позивач зазначив про те, що копія листа від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 як додаток до листа від 06.06.2018 №02.2-18/987/18 йому надіслана не була, а тому 06.06.2018 він звернувся до відповідача із запитом про надання копії листа від 23.05.2018 №02.2-22/892/18.

Як зазначає позивач 07.06.2018 на електронну пошту ОСОБА_1 від відповідача надійшла копія листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2-22/892/18.

Так, у листі від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 відповідач відмовив позивачу у наданні копій запитуваних документів.

У вказаному листі відповідач із посиланням на вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» та рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 зазначив, що не допускається поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. До такої інформації, яка включає в себе відомості як про суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, так і про членів їх сімей, зокрема, відносяться і дані, наявні у запитуваних позивачем документах. При цьому в контексті наведених вимог рішення Конституційного Суду України відповідач звернув увагу на те, що така інформація не являє собою дані стосовно безпосереднього виконання відповідними особами повноважень суддів, а отже є конфіденційною.

Листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 позивачу надано наявні копії звернень суду, направлені на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року по справі №810/6507/13-а щодо виключення отриманого окремими суддями Окружного адміністративного суду міста Києва жилого приміщення з числа службового житла, з виключенням вказаної в таких документах конфіденційної інформації, зокрема, щодо місцезнаходження таких приміщень.

Відповідач у листі від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 зазначив, що оскільки витребуваними позивачем документами врегульовуються питання виключно внутрішньої діяльності суду і вони віднесені до внутрівідомчої службової кореспонденції, а тому інформація у них, а саме у копіях рішень та протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва, протоколу зборів суддів, яким зафіксоване прийняте ними рішення, є службовою інформацією, доступ до якої відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» також є обмеженим.

При цьому відповідач зауважив, що в даному випадку не підлягає застосуванню положення ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, оскільки запитувані позивачем відомості та документи не становлять інформацію про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, яка в даному випадку, з огляду на дійсний порядок виключення жилих приміщень з числа службових, міститься виключно у відповідних рішеннях виконавчого органу місцевої ради (а.с.16-17). Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні копій відповідних документів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-ХІI (далі - Закон №2657).

Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2657 інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ч.2 ст.5 Закону №2657).

Частиною 1 ст.7 Закону №2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (ч.2 ст.7 Закону №2657).

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

За змістом ч.2 ст.20 Закону №2657 будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону №2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно з ч.3 ст.21 Закону №2657 порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.29 інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Частиною 2 ст.29 Закону №2657 передбачено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939).

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону №2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст. 1 Закону №2939).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону №2939 право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону №2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939).

Вимоги до оформлення запитів на інформацію встановлені статтею 19 Закону №2939.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перевіряючи правомірність відмови відповідача в задоволенні запиту позивача на інформацію та належність інформації, що запитується, до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939 судом встановлено таке.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону №2939 інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше (ч.4 ст. 6 Закону №2939).

Згідно з ч.5 ст. 6 Закону №2939 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч.7 ст. 6 Закону №2939).

Таким чином, до службової інформації допускається обмеження у доступі виключно за умови застосовування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

За загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом (ч.2 ст. 1 Закону № 2939, ч.2 ст.20 Закону №2657). Положеннями статті 6 Закону № 2939 встановлено види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація (ч.1 ст.6), та сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації (ч.2 ст.6).

Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 2939 конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст. 7 Закону № 2939 розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону №2939 до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону №2657 конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Вищий адміністративний суд України у п.5.2 постанови Пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10 з приводу колізії у визначенні поняття конфіденційної інформації, наведеного у ч.1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (№ 2939) та ч.2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» (№ 2657), за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення, зазначив таке.

З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Так, відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, за приписами п.5.2 постанови Пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10 виходячи з положень ч.1 ст.7 Закону № 2939, ч.2 ст.21 Закону № 2657 та ст.32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України "Про інформацію" після застосування "трискладового тесту".

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI визначено такі поняття: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Відповідно до чч.1-2 ст.5 вказаного Закону об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Аналіз наведених положень на думку суду свідчить про те, що обсяг конфіденційності інформації про фізичну особу і межі поширення такої інформації про себе визначає кожна особа самостійно, виходячи з власного уявлення про свою індивідуальність.

Офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 32, частин 2, 3 ст. 34 Конституції України надано у рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області, у зв'язку з потребою офіційного тлумачення вказаних положень Конституції України в світлі наявності практичної необхідності у їх з'ясуванні та офіційній інтерпретації з метою забезпечення конституційного порядку у сфері реалізації конституційних прав на інформацію та невтручання в особисте і сімейне життя людини, зокрема посадової особи.

У п.3 вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).

За Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).

Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 виходить з того, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ч.2 ст.11 Закону № 2657). Конституційний Суд України в абзаці першому п.1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, Конституційний Суд України у п.3.3 рішення від 20.01.2012 № 2-рп/2012 виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії (ч.6 ст.6 Закону № 2939); персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом (ч.4 ст. 5 Закону № 2297); відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (п.5 ч.4 ст. 21 Закону №2657).

Отже, за висновком Конституційного Суду України реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі незалежно від статі, політичних, майнових, соціальних, мовних чи інших ознак, а також статусу публічної особи, зокрема державного службовця, державного чи громадського діяча, який відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або іншій сфері державного та суспільного життя.

Аналізуючи питання щодо поширення інформації про сімейне життя особи, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 враховує, що така інформація зазвичай стосується не лише цієї особи, а й інших осіб, зокрема членів її сім'ї, яким Конституція України теж гарантує право на невтручання в їх особисте і сімейне життя, крім випадків, визначених законом. Тому поширення даних про таких фізичних осіб - членів сім'ї, що можуть стати відомими в результаті поширення інформації про саму посадову особу, крім випадків, визначених законом, може призвести до порушення їх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації тощо. Застереження щодо недопущення порушення конституційних прав членів сімей посадових осіб Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010.

Таким чином, Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин 1, 2 ст. 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з частинами 1, 2 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абз.1 ч.1 ст.302).

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939 забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

Разом з тим відповідно до ч.3 ст. 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким чином, за висновком Конституційного Суду України Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (абз.2 ст. 5 Закону № 2657), у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя, встановлене частиною першою статті 32 Основного Закону України.

Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції № 1165 зазначила, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (пункт 11). Виходячи з цього право на приватність, закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема засобів масової інформації (пункт 12 Резолюції № 1165).

На думку Конституційного Суду України положення ч.2 ст.32 Основного Закону України передбачають вичерпні підстави можливого правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи (в тому числі й тієї, яка займає посаду, пов'язану з функціями держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї). Такими підставами є: згода особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї, а також, у разі відсутності такої згоди, випадки, визначені законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Надаючи офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 32 Конституції України у системному зв'язку з ч.2 ст.34 цієї Конституції, Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 дійшов висновку, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Підсумовуючи, Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частин 1, 2 ст.32, частин 2, 3 ст.34 Конституції України слід розуміти так: інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, запитувана позивачем інформація стосується суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, зокрема, суддів:

- ОСОБА_6, призначеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 03.10.2008 №901/2008, обраного суддею безстроково постановою Верховної Ради України від 06.10.2011 №3835-VІ (а.с.56-57);

- ОСОБА_7, переведеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 16.07.2010 №770/2010, призначеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 28.09.2017 №297/2017 (а.с.58-59);

- ОСОБА_8, призначеного на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду Указом Президента України від 21.05.2007 №432/2007, переведеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 16.07.2010 №769/2010, обраного суддею безстроково постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 №4737-VІ (а.с.60-62);

- ОСОБА_9, призначеної на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 13.05.2009 №318/2009, призначеної на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 28.09.2017 №297/2017 (а.с.63-65);

- ОСОБА_10, призначеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 13.05.2009 №318/2009, обраного суддею безстроково постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 №479-VІІІ (а.с.66-71);

- ОСОБА_11, призначеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 23.01.2012 №29/2012, призначеного на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 19.12.2018 № 431/2018 (а.с.72-74).

У спільній заяві суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_8, ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_9., ОСОБА_10 та ОСОБА_11., доданій до відзиву на адміністративний позов, вказаними суддями підтверджено, оскільки запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 17.05.2018 містив вимоги про доступ до документів та інформації, які містять персональні дані, суддями не було надано згоди (судді категорично заперечили) на поширення запитуваної персональної інформації при наданні відповіді на зазначений запит (а.с.113-114).

Отже, судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_8., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_9., ОСОБА_10. та ОСОБА_11. не надали згоду на поширення запитуваної позивачем інформації про їхні персональні дані.

В такому випадку за відсутності згоди суддів на поширення інформації відносно себе розпорядник інформації - відповідач у справі може поширювати таку інформацію лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Оскільки відсутня загроза інтересам національної безпеки, економічного добробуту та прав людини відмова відповідача надати запитувану інформацію є правомірною.

При цьому суд зазначає, що доказів того, що запитувані позивачем копії документів стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, матеріали справи не містять, а відтак ознака конфіденційності запитуваних документів є наявною.

Щодо тверджень позивача про те, що не підлягає обмеженню інформація про передачу службових приміщень, які надаються із державної або комунальної власності, суд зазначає таке.

Згідно з ч.5 ст. 6 Закону №2939 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст.15 Житлового кодексу Української РСР до компетенції Виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів відноситься прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради.

Згідно вимог ст.118 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Абзацами 1, 2 та 3 п. 5 розділу I Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (далі - Положення №37) встановлено, що облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Відповідно до п. 6 розділу I Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи наведені вище положення суд дійшов висновку, що до компетенції відповідача не належить вирішення питання про виключення жилого приміщення з числа службових, оскільки відповідач лише має право на звернення до виконавчого органу місцевого самоврядування з таким питанням.

Відтак відповідач не здійснює розпорядження бюджетними коштами, не володіє, не користується та не розпоряджається державним, комунальним майном, не встановлює умови отримання цих коштів чи майна, не є розпорядником інформації про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Отже запитувані позивачем документи та інформація в запиті на доступ до публічної інформації від 17.05.2018 не стосувалися даних про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відносно втручання в право на інформацію через надання неповної інформації на запит та твердження позивача про невідповідність обмежень встановленим вимогам, суд зазначає, що положення ч.2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу.

Одночасно обмеження доступу до конкретної інформації допускається, якщо в розумінні п. 1 ч.1 ст. 9 Закону №2939 вона належить до службової та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст.9 Закону №2939 відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Відтак, до службової може належати така інформація, зокрема, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.

Відмовляючи в доступі до інформації з підстави того, що вона є службовою, розпорядник повинен вказати, до якої з визначених частиною першою статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" категорій належить ця інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

У запиті на надання публічної інформації позивач просив відповідача надати електронні копії, зокрема, таких документів:

- рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11.;

- протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва № 3 від 05.11.2013, яким заяви суддів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування комісією задоволено;

- рішення № 5 зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування позивачам;

- протоколу зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні копій рішень та протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва, протоколу зборів суддів, яким зафіксоване прийняте ними рішення, зазначив про те, що витребувані позивачем електронні копії документів пов'язані з внутрішньою діяльністю суду і вони віднесені до внутрішньовідомчої службової кореспонденції, а інформація, яка міститься у вищевказаних документах є службовою інформацією, доступ до якої відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» є обмеженим, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ст.113 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі-Закон №2453, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і складання запитуваних протоколів та рішень) для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної

діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.

До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо, зокрема, участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення.

Відповідно до ст.114 Закону №2453 організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; 2) ради суддів відповідних судів; 3) конференції суддів відповідних судів; 4) Раду суддів України;

5) з'їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом, іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.115 Закону №2453 збори суддів - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Частиною 5 ст.115 Закону №2453 збори суддів місцевих та апеляційних судів, зокрема, обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, які є обов'язковими для суддів та працівників даного суду.

У пунктах 5.14-5.15 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 №10 зазначено, що під внутрівідомчою службовою кореспонденцією слід розуміти будь-який документ незалежно від його назви та реквізитів, який підготовлений будь-якою особою (службовцем) всередині суб'єкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до п.10 Типового переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.10.2012 №138 до таких відомостей належать відомості, що можуть міститися в документах суду: які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні, службові записки, накази тощо); щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів; протоколи оперативних нарад тощо); з організаційно-кадрової роботи суду (особові справи суддів та працівників апарату суду, з особового складу, щодо чисельності, складу та руху кадрів, надання відпусток, відрядження, атестації державних службовців апарату суду, дисциплінарні стягнення, проходження медичного огляду тощо); з адміністративно-господарських питань діяльності суду (окрім інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним майном); стосовно питань організації ведення роботи з аналізу судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, що передує публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; щодо внутрішньої організації ведення обліку, реєстрації та зберігання службових документів діяльності суду; які містять матеріали службових розслідувань.

Аналогічні відомості закріплені в Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності Окружного адміністративного суду міста Києва, затвердженому наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2012 №35/з (а.с.129-131).

В силу зазначених вимог рішення (протоколи) зборів суддів та рішення (протоколи) житлово-побутової комісії суду відносяться до службової інформації, а відтак належать до інформації з обмеженим доступом.

Важливим для розгляду справи є висновок Вищого адміністративного суду України у п.5.3 постанови Пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10, відповідно до якого судам необхідно враховувати, що вказане положення ч.1 ст.7 Закону № 2939 не передбачає можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Приймаючи до уваги, що запитувана позивачем інформація є конфіденційною, розпорядник інформації правомірно обмежив доступ до такої інформації шляхом віднесення її до службової інформації.

Таким чином, суд вважає, що рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11., протокол житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва № 3 від 05.11.2013, рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва № 5 від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування суддям та протокол зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування суддям містять службову інформацію, яка не може бути надана на запит про надання публічної інформації.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що доказів прийняття рішень про виключення приміщень з числа службових та їх передачу у постійне користування матеріали справи не містять, а відтак стверджувати про наявність таких рішень суд не може, що своєю чергою виключає доводи позивача про втрату статусу службової інформації щодо запитуваних документів.

Суд звертає увагу на те, що рішення житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про надання службових квартир суддям ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11., протокол житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва № 3 від 05.11.2013, рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва № 5 від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування позивачам та протокол зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 щодо надання квартир у постійне користування суддям можуть містити відомості, які відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI є персональними даними суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11., згоду на поширення яких вказані судді категорично заперечили.

У зв'язку з тим, що судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_8., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_9., ОСОБА_10. та ОСОБА_11. не надавали згоду на поширення інформації про їхні персональні дані, суд вважає, що персональні дані щодо суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_8, ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_9., ОСОБА_10 та ОСОБА_11., які вказані у вищенаведених рішеннях і протоколах, не підлягають поширенню, а тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні копій вказаних документів.

Щодо тверджень позивача про необхідність застосування «трискладового тесту» при обмеженні доступу до запитуваної інформації, який на думку позивача не було застосовано, суд зазначає таке.

Як вказав у п.5.5 постанови Пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 №10 Вищий адміністративний суд України судам необхідно враховувати, що розпорядники інформації, визначені ч.1 ст.13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).

Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Вбачається, що з урахуванням положень ч.2 ст.7 Закону № 2939 та ч.2 ст.32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога ч.1 ст.29 Закону України "Про інформацію" щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.

Такий підхід також відповідає статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Аналіз вказаних положень законів свідчить, що розпорядник повинен застосовувати "трискладовий тест" - вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, - з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування "трискладового тесту" в такому разі повинно здійснюватись таким чином:

1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);

2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;

3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

На думку позивача відмова відповідача надавати інформацію була б обґрунтованою у разі, якщо б відповідач у своїй відповіді на запит вказав би, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Оцінюючи запитувану інформацію на предмет наявності обмежень у її поширенні у розумінні приписів частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

За висновком суду у даному випадку відсутня загроза інтересам національної безпеки, економічного добробуту та прав людини через обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації, доказів зворотного суду не надано.

В той же час у разі надання такої інформації на запит на інформацію інтересам суддів може бути завдана істотна шкода через незабезпечення дієвих заходів охорони прав та законних інтересів суддів, пов'язаних із користуванням службовими приміщеннями, оскільки публічність інформації про приватне життя суддів зумовлює потенційну загрозу використання такої інформації в злочинних цілях.

При цьому законодавчою умовою обмеження розголошення інформації згідно з п.2 ч.2 ст.6 Закону №2939 вказана лише можливість завдання істотної шкоди інтересам осіб, яких така інформація стосується, що не означає обов'язковість настання такої шкоди, а отже достатньою підставою вважати наявною можливість завдання істотної шкоди інтересам зацікавлених осіб є відсутність згоди на розголошення конфіденційної інформації.

З приводу третьої умови як підстави для обмеження доступу до інформації, а саме доведення переваги суспільного інтересу в отриманні такої інформації над шкодою від її оприлюднення, відповідач у відзиві на адміністративний позов вказує, що діяльність позивача та його негативне ставлення до представників судової системи, зокрема суддів, свідчить про намагання збору інформації на суддів Окружного адміністративного суду міста Києва з метою подальшого тиску на них. Разом з цим, як відзначує відповідач, позивач не навів мети отримання запитуваної інформації (документів), не зазначив, у чому полягає суспільний інтерес та яким чином надання запитуваних документів та інформації буде сприяти дискусії з питань, що хвилюють суспільство.

Порівнюючи потенційну шкоди з правом громадськості знати запитувану інформацію саме в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини судом встановлено, що за умови відсутності загрози інтересам національної безпеки, економічного добробуту та прав людини через обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації, обґрунтованими є доводи відповідача про те, що обмеження доступу до запитуваної інформації (документів) здійснено в інтересах запобігання вчиненню злочинів, а отже свідчить про наявність переваги шкоди над суспільним інтересом в доступі до інформації.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі «Guseva v. Bulgaria», заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Gillberg v. Sweden», заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):

1. Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.

2. Природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.

3. Роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.

4. Готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

Суд зазначає, що ані в запиті на інформацію, ані в адміністративному позові позивач не вказує мети отримання запитуваної інформації та не зазначає, в чому саме полягає суспільний інтерес до такої інформації, як і не вказує чи буде сприяти отримання такої інформації реалізації функції позивача зі сприяння публічній дискусії з питань, що хвилюють суспільство.

В той же час суд наголошує, що 07 червня 2018 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України призначено кваліфікаційне оцінювання та визначено графік проведення іспитів 2188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема і суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, щодо яких позивачем запитувалась інформація у запиті. Дана інформація розміщена 07.06.2018 року на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На день розгляду справи процедура кваліфікаційного оцінювання суддів Окружного адміністративного суду міста Києва триває.

Пунктом 48 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів визначено, що процедурні рамки та методи оцінювання мають бути доступними для громадськості. Крім того, на думку Консультативної ради європейських суддів, процес індивідуального оцінювання у цілях кар'єрного росту або заохочення не повинен враховувати громадську думку щодо судді. Вона не завжди може бути результатом повної чи повністю зрозумілої інформації; подібна думка може навіть бути заснована на нерозумінні роботи суддів в цілому. Процес і результати окремого оцінювання повинні в принципі залишатися конфіденційними і не повинні оприлюднюватися. Якщо це зробити, судова незалежність майже напевно буде поставлена під загрозу через те, що публікація може дискредитувати суддю в очах громадськості і, можливо, зробити його вразливим перед спробами вплинути на нього. Крім того, оприлюднення може означати, що суддя піддаватиметься нападам у словесній чи іншій формі.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів розгляду уповноваженим органом питання щодо виключення жилих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування суддям запитувані позивачем відомості мають статус інформації з обмеженим доступом і не можуть бути йому надані.

Отже, суд зазначає, що обмеження доступу до такої інформації було здійснене згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2939 і пунктом 2 статті 10 Конвенції з метою захисту прав та інтересів осіб на нерозголошення конфіденційної інформації щодо них. Крім того, розголошення такої інформації в період проведення відносно таких суддів процедури кваліфікаційного оцінювання може зашкодити певним їх інтересам, зокрема, у сфері реалізації права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. А тому відповідне обмеження відповідало ознаці необхідності у демократичному суспільстві.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 травня 2018 року у справі №800/591/17 висловлено позицію, що важливою ознакою документів, в яких може міститися службова інформація, є те, що вони передують, зокрема, прийняттю рішення з певного питання. Це означає, що після прийняття відповідного рішення відомості, що містяться в документах, які створювались або знаходяться у володінні розпорядника і стосуються підготовки, обговорення, розгляду та прийняття цього рішення, втрачають статус службової інформації. Тобто після прийняття рішення інформація, що була створена чи отримана для підготовки цього рішення, перестає бути службовою, хоча певна інформація може бути обмежена в доступі як конфіденційна.

Запитувані позивачем копії документів не є рішеннями, якими завершено розгляд питання надання службових квартир у користування суддів, виключення їх з числа службових та надання у постійне користування, адже такими рішеннями повинні бути рішення відповідного органу місцевого самоврядування, які в матеріалах справи відсутні.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що відмова відповідача у наданні запитуваних копій документів на запит позивача на інформацію від 17.05.2018 є правомірною.

Щодо надання позивачу на його запит на публічну інформацію заяв суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6., ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10 та ОСОБА_11. до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва про прийняття рішення про виключення наданих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування та адреси квартир, які були надані таким суддям як службові, суд зазначає, що відмовляючи у наданні копій вказаних документів відповідач вказав на те, що такі документи містять конфіденційну інформацію.

Суд з даним твердженням відповідача погоджується і зазначає, що запитувані в цій частині документи містять конфіденційну інформацію, яка не підлягає поширенню без згоди осіб, яких така інформація безпосередньо стосується.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що Окружним адміністративним судом міста Києва було несвоєчасно надано ОСОБА_1 відповідь на запит від 17.05.2018, з приводу чого суд зазначає таке.

Частинами 1-4 ст.20 Закону №2939 передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як зазначено вище, позивач 17.05.2018 надіслав засобами електронної пошти Окружному адміністративному суду міста Києва запит на доступ до публічної інформації, у якому просив надати електронні копії відповідних документів.

Вказаний запит був отриманий Окружним адміністративним судом міста Києва 17.05.2018 та зареєстрований за вх.№53348/18, що підтверджується відтиском штампу Окружного адміністративного суду міста Києва про реєстрацію вхідної кореспонденції на роздрукованому запиті позивача від 17.05.2018 (а.с.97-98).

Отже, враховуючи вимоги ст.20 Закону №2939, останнім, тобто п'ятим робочим днем для надання відповідачем відповіді на запит позивача від 17.05.2018 було 24.05.2018.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 надав позивачу відповідь на вказаний запит.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що він не отримував відповіді на запит від 17.05.2018, а тому 31.05.2018 позивач звернувся з повторним запитом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що згідно з відміткою спеціаліста Окружного адміністративного суду міста Києва на листі від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 його було направлено заявнику електронною поштою 25.05.2018. Разом з тим, зважаючи на відсутність функціональної можливості у поштовій скриньці відповідача, на даний час, відповідач вказав на те, що неможливо з'ясувати дату отримання ОСОБА_1 вказаного листа-відповіді.

Крім того, у відзиві відповідач зазначив про те, що у суді проводиться перевірка обставин (в рамках дисциплінарного провадження) щодо несвоєчасності надання Окружним адміністративним судом міста Києва відповіді на запит від 17.05.2018 з метою притягнення винних працівників до відповідальності.

На підтвердження наданих пояснень відповідачем додано до матеріалів справи копію листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 з відміткою про направлення електронною поштою 25.05.2018 із зазначенням підпису особи, прізвище, ім'я, по батькові та посада якої не зазначені (а.с.103).

Також відповідачем додано до матеріалів справи копію службової записки від 15.11.2018 провідного спеціаліста відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_12 на адресу начальника відділу забезпечення діяльності керівника апарату та правової роботи Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_13, в якому зазначено про те, що всі відправлення були здійснені відповідно після їх передачі у відділ, або не пізніше наступного дня.

Направлення електронної пошти здійснювалось після сканування та збереження в папку «скан», де є дати та час фактичного опрацювання документа перед відправленням, відмітка ставилась в день скасування та направлення.

Відповідно сканування документа від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 здійснювалось 25.05.2018 о 14 год. 13 хв. Інформація по відправленню даного листа з персонального комп'ютера ОСОБА_12 відсутня. В окремих випадках у зв'язку із технічним збоєм в електронній пошті, лист направлявся не пізніше наступного робочого дня (а.с.132). Отже, належних доказів своєчасного направлення позивачу відповіді, а саме листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 №02.2-22/892/18 на запит позивача на публічну інформацію від 17.05.2018, матеріали справи не містять.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним несвоєчасне та неповне надання Окружним адміністративним судом міста Києва відповіді на запит ОСОБА_1 від 17.05.2018, а саме ненадання електронних копій запитуваних документів.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в силу вимог ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Таким чином, враховуючи приписи ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку є визнання протиправними дій Окружного адміністративного суду міста Києва щодо надання ОСОБА_1 відповіді на його запит на інформацію від 17.05.2018 з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем за одну вимогу немайнового характеру було сплачено судовий збір на суму 704,80 грн., що підтверджується квитанцією №58510 від 31.08.2018 (а.с.2).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Окружного адміністративного суду міста Києва.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо надання ОСОБА_1 відповіді на його запит на інформацію від 17.05.2018 з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

3. В решті позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП не відомий, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Окружного адміністративного суду міста Києва (ідентифікаційний код: 34414689, місцезнаходження: 01051, м.Київ, вул.Петра Болбочана, буд.8).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено - 14.01.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.