П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/3247/18

Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко А.В.

Суддя-доповідач: Франовська К.С.

10 січня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного Територіального управління юстиції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (час ухвалення рішення та дата складання повного тексту рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Житомир ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив :

- зобов"язати Міністерство юстиції України виплатити одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням йому інвалідності 3 групи, що настала внаслідок захворювання пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 70 прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, а саме 01.11.2017, відповідно до вимог ч.4 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію " та протоколу №10-17 від 22 грудня 2017 року засідання комісії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з розгляду питань, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 22 грудня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов мотивований тим, що після встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про Національну поліцію», однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов'язано Міністерство юстиції України призначити та виплати ОСОБА_2, як інваліду 3 групи з 01.11.2017 внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції одноразову грошову допомогу в сумі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржило Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області в порядку представництва на підставі виданої у встановленому порядку Міністерством юстиції України довіреності.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності позивачу встановлено ще 13.10.2004, а повторний огляд проведено 01.11.2017, тобто більше, ніж через 2 роки, після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Відповідно до п.8 Розділу IV «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 11.01.2016 №4 (далі Порядок №4), працівник поліції має право на виплату протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах виконання покарань на посаді заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу із соціально-виховної та психологічної роботи. Відповідно до витягу з наказу начальника Державної установи «Коростенська виправна колонія №71» від 23.10.2017 №131 о/с, яким внесено зміни до наказу начальника установи від 28.09.2017 №122 о/с, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_2 з 28.09.2017 звільнено, згідно з пп.2 п.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби).

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ЖИА №000702 від 13.10.2004 ОСОБА_2 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках -25%

У зв"язку із встановленням позивачу ступеню втрати професійної працездатності, йому за умовами обов'язкового особистого страхування військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби України виплачено НАСК "Оранта" 29.10.2004 року виплачено страхове відшкодування в сумі 2125 грн., що сторонами не заперечується (а.с.27).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА №861993 від 06.12.2017 Обласною медико-соціальною експертною комісією №2 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 01.11.2017 до 01.02.2021, причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язане із проходженням служби в поліції.

12 грудня 2017 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України із заявою з проханням виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яка була скерована в подальшому до Міністерства юстиції України .

За результатами розгляду матеріалів службової перевірки та звернення ОСОБА_2, Міністерство юстиції України листом від 31.05.2018 №21698/Н-10869/16.3.2, повідомило позивача про відсутність правових підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги з огляду на те, що відповідно до п.8 Розділу IV Порядку №4, лише протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, у разі якщо під час повторного огляду буде встановлений більш високий відсоток втрати працездатності чи іншу причину інвалідності, особа має право на відповідні виплати одноразової грошової допомоги. Оскільки група інвалідності позивачу встановлена після спливу двох років після первинного огляду МСЕК і встановлення втрати працездатності, то права на одноразову грошову допомогу він не має.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності і що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, проте підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 9 грудня 2010 року №1085/2010 утворено, зокрема, Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011, Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до ч.5ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IVна осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію» ( частина п'ята статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 766-VIII ( 766-19 ) від 10.11.2015; в редакції Закону N 1774-VIII ( 1774-19 ) від 06.12.2016 }).

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за № 163/28293, який набрав чинності 29.02.2016 (далі - Порядок №4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Підпунктом 4 пункту 5 розділу 1 Порядку № 4, зі змінами та доповненнями внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.09.2016 № 916, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у випадку пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак , за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначив суд , за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" й, виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство юстиції України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16.

Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Відтак , суд першої інстанції правильно встановив, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Посилання відповідача, що позивачем вже було отримано відповідну грошову виплату колегія суддів не приймає, оскільки у 2004 році позивач за державним обов'язковим страхуванням військовослужбовців отримав нараховану страхову суму у розмірі 2125,00 грн. за 25% втрати працездатності, що підтверджується довідкою НАСК «Оранта» від 01.12.2017 №0690-06-05/926, при цьому виплата проводилась позивачу не як працівнику міліції, а як військовослужбовцю, тобто така виплата не є одноразовою грошовою допомогою, а страховою сумою.

При цьому доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідачем не надано.

Вказівка у рішенні суду першої інстанції на отримання позивачем у 2004 році саме "одноразової грошової допомоги" в сумі 2125 грн. є помилкою (опискою) і на правильність висновків не впливає.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного Територіального управління юстиції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 січня 2019 року.

Головуючий

Франовська К.С.

Судді

Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.