Справа № 201/5707/13-к

Провадження № - 1кп/201/85/2019

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська кримінальне провадження №1201304060001887 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Нікополь Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

потерпілий ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а саме, в неналежному виконанні медичним працівником своїх зобов`язань, в наслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що потягло тяжкі наслідки для хворого за наступних обставин.

ОСОБА_3 маючи вищу медичну освіту за спеціальністю хірург із вищою кваліфікаційною категорією, згідно наказу начальника КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни» № 25/1 від 03 липня 1998 року з 29 червня 1998 року прийнятий на посаду лікаря-хірурга у хірургічному відділенні, в подальшому на підставі наказу № 32 від 14 серпня 1998 року переведений на основну постійну посаду завідуючого хірургічного відділення даного комунального закладу.

Відповідно до посадової інструкції завідуючого хірургічним відділенням «Обласного госпіталю для інвалідів ВВВ», затвердженої начальником госпіталю 28 січня 2013 року до функціональних обов`язків ОСОБА_3 входило: згідно п. 1,2 розділу 3 Інструкції - забезпечувати належний рівень обстеження та лікування хворих відділення згідно сучасних досягнень медичної науки та техніки, забезпечувати необхідній нагляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму; згідно п. 10,13 розділу 4 Інструкції - забезпечувати необхідній нагляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму; щоденно контролювати правильність діагностики та кількості лікувально-діагностичних заходів; вживати заходів до своєчасного та правильного оформлення всієї медичної документації.

Відповідно до розділу 7 вищезазначеної Інструкції ОСОБА_3 , як завідуючий відділення несе відповідальність за чітке та своєчасне виконання обов`язків передбачених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього розпорядку лікарні; за бездіяльність та не прийняття рішення, які входять у сферу його компетенції.

Встановлено, що 26 серпня 2011 року до КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни» у плановому порядку через деформуючий остеоартроз колінних суглобів була госпіталізована ОСОБА_7 1925 року народження, яка при госпіталізації скаржилась на біль у лівому колінному суглобі, порушенні функції ходьби, присутності грижової опуклості на передій порожнині. Після обстеження лікарем - хірургом ОСОБА_3 був поставлений діагноз: «післяопераційна вентральна грижа, деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу, діфузіонний кардіосклероз» з супутньою патологією.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе.

Відповідно до п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказ Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N 117 (права і обов`язки) Лікар-хірург керується чинним законодавством України про охорону здоров`я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію хірургічної і травматологічної допомоги.

Проводить цілеспрямоване клінічне обстеження хворого. Визначає обсяг лабораторних, рентгенологічних та інших спеціальних досліджень, оцінює їх результати. Проводить диференційну діагностику. Визначає тяжкість стану хворого. Надає невідкладну медичну допомогу хворим при термінальних станах, групових та масових ураженнях. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Визначає показання до госпіталізації за профілем захворювання, тактику медикаментозного та оперативного лікування з урахуванням стану хворого, необхідності передопераційної підготовки. Застосовує сучасні методи лікування та диспансеризації хворих хірургічного профілю.

01 вересня 2011 року ОСОБА_8 , діючи злочинно недбало, у порушення вимог ст.42 Основи законодавства України про охорону здоров`я, п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N 117 проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання, призначив потерпілій ОСОБА_7 проведення оперативного втручання - герніолапаротомія, інтестіноліз, алопластикою за Сапежко сітчастим протезом, не обґрунтовуючи при цьому життєву необхідність проведення оперативного вручання за відсутністю обґрунтованих показань до проведення оперативного втручання у пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем.

У подальшому, ОСОБА_8 , діючи злочинно недбало, у порушення вимог ст.42 Основи законодавства України про охорону здоров`я, п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N117 проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем 06 вересня 2011 року, перебуваючи у КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів ВВВ», за адресою: м. Дніпро, пл. Жовтнева, 14, в період часу з 11.10 години до 14.15 години провів оперативне втручання хворій похилого віку, яка відноситься до геріатричної групи хворих, з супутньою патологією, в лікарняному закладі, в якому відсутня цілодобова реанімація.

У ході проведення вказаного оперативного втручання, ОСОБА_3 , діючи злочинно недбало, неналежно виконуючи свої обов`язки, застосував не вірний метод оперативного втручання ОСОБА_7 , а саме: аутопластику по Сапежко (натяжний метод герніопластики), замість запланованого методу алопластики з використанням сітчастого пролоневого протезу, що потягло здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи потерплої ОСОБА_7 .

Після оперативного втручання, потерпіла ОСОБА_7 була направлена у післяопераційну палату, де ОСОБА_8 продовжуючи несумлінно ставитися до своїх обов`язків, порушуючи основи принципу лікувально-охоронного режиму, призначив потерпілій лікувальну профілактику, а саме: з метою післяопераційної аналгезії використовувався НПЗЗ без захисту слизової оболонки шлунку, також при виникненні багаторазового блювання у хворої в першу добу післяопераційного періоду (600 мл) є явно неадекватними витратами при багаторазовому блюванні та фізіологічним потребам організму потерпілої ОСОБА_7 .

Після чого, 07 вересня 2011 року о 17.30 години, при погіршенні стану ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , неналежним чином виконуючи свої обов`язки внаслідок несумлінного ставлення до них ставлення, не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова, хоча лікувальні заклади знаходиться на одній території та у подальшому внаслідок розвитку серцево-судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період 09.09.2011 о 23.55 години настала смерть ОСОБА_7 .

Таким чином, неналежне виконання ОСОБА_9 своїх професійних обов`язків в наслідок недбалого ставлення до них при наданні медичної допомоги потерпілій ОСОБА_7 , що виразилися у порушенні, вимог ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», посадової інструкції завідуючого хірургічного відділення обласного госпіталю для ветеранів Великої Вітчизняної Війни, а саме: пункту № 1 розділу 3 «Функції», пункту № 2 розділу 3 « Функції», пункту № 10 розділу 4 « Функціональні обов`язки», пункту № 13 розділу 4 «Функціональні обов`язки», вимог медичної деонтології, що потягло розвиток серцево - судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період у ОСОБА_7 , від чого 09.09.2011 року о 23.55 годині настала смерть потерпілої ОСОБА_7 .

Необережні дії ОСОБА_10 які виразились в неналежному виконанні медичним працівником своїх зобов`язань, в наслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що потягло тяжкі наслідки для хворого, а саме смерть ОСОБА_7 , кваліфіковано стороною обвинувачення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні свою вину не визнав та пояснив, що він протягом тридцяти років займається хірургічною діяльністю і являється хірургом вищої категорії. З 1998 року він працював на посаді лікаря хірурга хірургічного відділення КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни» і з того ж року займає посаду завідуючого хірургічним відділенням госпіталю. Госпіталь спеціалізується на геріатричних хворих, середній вік яких складає 83-85 років, які у госпіталі оперувались майже щоденно.

26.08.2011 до хірургічного відділення госпіталю була направлена хвора ОСОБА_11 , якій на той час було 85 років, з діагнозом «деформуючий остеоартроз колінних суглобів». При первинному огляді, який проводився особисто обвинуваченим, хвора ОСОБА_7 пред`явила скарги на наявність грижового мішку та було встановлено, що вона вже була прооперована в 1982 та 1986 роках з приводу апендектомії та холецистектомії відповідно. При її обстежені обвинуваченим було встановлено її стан здоров`я, показники якого в цілому знаходились в межах вікової норми, що було ним відображено в картці. ОСОБА_7 скаржилась на періодичні болі та дискомфорт викликані наявністю грижового мішку і повідомила, що неодноразово зверталась з зазначеною проблемою до лікарів. Обвинуваченим було встановлено клінічний діагноз: «Післяопераційна вентральна грижа. Деформуючий осеоартроз лівого колінного суглоба. Порушення функцій суглоба ІІ ст. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Серцева недостатність ІІа. Дисцикуляторна енцефалопатія ІІ ст. на фоні атеросклерозу магістральних артерій голови.» Після проведення всіх діагностичних досліджень, отримання консультацій спеціалістів, зокрема і анастезіолога, було встановлено відсутність протипоказань для оперативного втручання, а тому пацієнтці було запропоновано видалення грижового мішку на що остання дала свою згоду. До 06.09.2011 обвинувачений спостерігав за станом здоров`я пацієнтки та проводились необхідні діагностичні дослідження в ході чого якихось протипоказань проведення операції не було встановлено. Обвинуваченим було складено план операції згідно якого планувалось виконати гарніолапаратомію з аутоплатискою за ОСОБА_12 та алопластикою і цей план було погоджено з начальником медичної частини. Операція була запланована на 06.09.2011 і відбулась в цей день з 11-10 до 14-15 годин. Було виконано висічення грижового мішку (герніолапаратомія) з аутопластикою за ОСОБА_12 , як метод який був найбільш підходящий для такого виду оперативного втручання, враховуючи розмір грижових воріт, який був незначним до 5 см. і пацієнтку поміщено в післяопераційну палату. В цей же день ввечері черговим лікарем було оглянуто пацієнтку та встановлено відповідність її загального стану об`єму і тяжкості перенесеного оперативного втручання. Далі, згідно записів історії хвороби пацієнтки ОСОБА_7 , 07.09.2011 о 00-30 у неї з`явилась блювота і черговий лікар зробив відповідні призначення. О 01-00 блювота продовжувалась а тому черговим лікарем були зроблені додаткові призначення. О 02-00 годин стан пацієнтки покращився, а о 06-00 годин її стан був середньої тяжкості. 07.09.2011 вдень пацієнтку оглянула лікар анестезіолог ОСОБА_13 , яка визначила її стан як стабільний, пацієнтка була при тямі, відповідала на питання і природньо скаржилась на слабкість та біль рани оперативного втручання. 08.09.2011 у пацієнтки виявлено той же стан та ті ж скарги, тобто її стан був стабільним, а 09.09.2011 о 23-40 її стан різко погіршився і черговим лікарем було прийнято відповідні заходи, однак о 23-55 пацієнтка померла. Всі ці дні з 06.09.2011 по 09.09.2011 ОСОБА_3 не був черговим лікарем, а тому не слідкував за станом здоров`я пацієнтки вночі, а вдень її стан здоров`я не викликав занепокоєння такого ступеню, щоб вживати заходів до поміщення пацієнтки до реанімаційного відділення. Таким чином вважає, що в його діях відсутній склад інкримінованого йому злочину.

Обвинувачений вважає вказану кримінальну справу замовною головним лікарем госпіталю ОСОБА_14 , оскільки на протязі останніх шести років між головним лікарем та обвинуваченим існує конфлікт в ході якого головний лікар видає незаконні накази про притягнення обвинуваченого до дисциплінарної відповідальності у виді доган та звільнень, які скасовуються судом, а кримінальну справу порушили саме за заявою ОСОБА_14 , а не потерпілого. Те, що справа ініційована ОСОБА_14 опосередковано підтверджується і таємничим зникненням плану операцій за 06.09.2011, в той час як присутні плани операцій за всі дні, плану операцій за 06.09.2011 немає незважаючи на те, що в той день було прооперовано шість осіб. Відсутність вказаного плану дає ОСОБА_14 підстави стверджувати, що про операцію не була відомо керівництву лікарні, що є неправдою, так як пацієнту призначались наркотичні засоби, які не можуть бути призначені без відома керівництва.

Крім того, обвинувачений звернув увагу, що в матеріалах справи є ряд копій документів і відсутні їх оригінали, що свідчить про недопустимість цих документів як доказів, оскільки стороною обвинувачення не надано оригінали. Також на думку обвинуваченого недопустимими є висновки експертів № 171 та 52д, оскільки обидві проведені за участі експерта ОСОБА_15 , який був у складі клініко-експертної комісії по оцінці випадку надання медичної допомоги хворій ОСОБА_7 і, відповідно, не мав права приймати участь як експерт, а друга експертиза взагалі проведена поза межами строку досудового розслідування.

Заслухавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та експертів, дослідивши письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а отже останній підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_16 з 29.06.1998 року займав посаду лікаря хірурга хірургічного відділення КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни», а з 14.08.1998 року займав посаду завідувача хірургічного відділення. (т. 1 а.с. 25).

Відповідно до його посадової інструкції (т. 1 а.с. 126) на нього було покладено обов`язки, зокрема, згідно п. 1,2 розділу 3 - забезпечувати належний рівень обстеження та лікування хворих відділення згідно сучасних досягнень медичної науки та техніки, забезпечувати необхідній нагляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму; згідно п. 10,13 розділу 4 щоденно контролювати правильність діагностики та обсяг лікувально-діагностичних заходів; вживати заходів до своєчасного та правильного оформлення всієї медичної документації. Відповідно до розділу 7 ОСОБА_3 , як завідуючий відділення, несе відповідальність за чітке та своєчасне виконання обов`язків передбачених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього розпорядку лікарні; за бездіяльність та не прийняття рішення, які входять у сферу його компетенції.

26 серпня 2011 року по направленню з поліклініки ВАТ «Інтерпайп НТЗ» до КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів ВВВ» поступила ОСОБА_7 з діагнозом деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу і в цей же день була оглянута лікарем ОСОБА_3 , який діагностував: «післяопераційна вентральна грижа, деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу, дифузний кардіосклероз, серцеву недостатність ІІа ст., дисцикулярну енцефалопатію ІІ ст. на фоні атеросклерозу магістральних артерій голови», а також було прийнято рішення про проведення оперативного втручання з приводу видалення грижі, що підтверджується історією хвороби, показаннями обвинуваченого описаними вище та показаннями потерпілого ОСОБА_6 про те, що його матір в 1986 році перенесла операцію і з того часу неї була грижа, яка не заважала їй, однак яку матір хотіла видалити, що не рекомендували робити лікарі інших лікарень. В серпні 2011 матір госпіталізували до Госпіталю в зв`язку з проблемами в колінному суглобі, однак після консультації з лікарем ОСОБА_3 , останній запропонував матері зробити операції з приводу видалення грижі на що матір погодилась та розповідала потерпілому, що в разі не проведення операції існує ризик защемлення кишечника.

Дані обставини також підтвердив свідок ОСОБА_14 , допитаний в судовому засіданні, який пояснив, що на той час він працював головним лікарем КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни», куди на лікування колінного суглобу поступила ОСОБА_7 . У вказаної хворої також малась грижа, яку ОСОБА_3 запропонував прооперувати з метою її видалення на що пацієнтка погодилась, хоча на думку свідка, який не являється хірургом, така операція є очевидно небезпечною враховуючи розмір грижі та вік пацієнтки. Про таку операцію свідок не знав, вона не вносилась у щоденний план операцій за 06.09.2011, про що свідчить відсутність цього плану та на думку свідка ця операція була проведена з метою підвищення статистики операцій в госпіталі з метою запобігання закриттю хірургічного відділення про яке йшла мова на той час.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснила що на час подій, які розглядаються вона працювала на посаді головної медичної сестри госпіталю і кожен ранок була присутньою на ранкових оперативних зборах, де чергові лікарі доповідають тим лікарям хто заступає відомості про стан пацієнтів які під наглядом. Хвора ОСОБА_7 надійшла на планове лікування, а не на операційне, на операцію ж її взяли тоді, коли постало питання про необхідність збільшення оперативної діяльності і всім хворим шпиталю пропонувалась операція.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що вона на час подій працювала в обласному госпіталю ветеранів війни заступником начальника по медичній частині. Хвора ОСОБА_7 поступила до госпіталю з плановим направленням на госпіталізацію с 6-ої міської лікарні з діагнозом деформуючий артроз колінних суглобів. Хвора в процесі обстеження оглядалася завідуючим відділення та була направлена на операцію з вентральною грижею, яку ніде не було зазначено у направленні, однак випадки встановлення нового чи додаткового діагнозу непоодинокі.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що хвора ОСОБА_7 надійшла до госпіталю на планове лікування з діагнозом деформуючий остеоартроз, однак в ході огляду їй було встановлено додатковий діагноз, що не рідкість.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що станом на вересень 2011 він працював на посаді лікаря КЗ «Обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної Війни», який спеціалізувався на лікуванні людей похилого віку, зокрема проводилось планове оперативне втручання, в тому числі і не менш як раз на тиждень проводились операції з приводу видалення гриж.

З висновку експерта № 81/к складеного комісією у складі начальника КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_21 , професора кафедри загальної хірургії Запорізького державного медичного університету ОСОБА_22 та завідувача відділом комісійних судово-медичних експертиз лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_23 (т. 5 а.с. 115) вбачається, що діагноз встановлений лікарем ОСОБА_3 являється вірним і планове оперативне втручання з метою видалення грижі є більш пріоритетним перед ургентним втручанням з огляду на можливість попереднього дослідження та аналізу показань, протипоказань до втручання, а також можливості проведення якісної, повноцінної та адекватної передопераційної підготовки.

Далі, в період з 29.08.2011 року по 05.09.2011 пацієнт ОСОБА_7 була консультована хірургом, офтальмологом, неврологом, терапевтом, оглянута анестезіологом, проведено дослідження ЕКГ, УЗД нирок, печінки, підшлункової залози, селезінки, здано аналізи крові, сечі, калу за результатом чого не було виявлено протипоказань до оперативного втручання, що підтверджується історією хвороби ОСОБА_7 , показаннями обвинуваченого та показаннями анестезіолога ОСОБА_13 про те, що саме вона проводила первинний огляд хворої і нею не було виявлено таких протипоказань, які б завадили проведенню операції.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що обстеження ОСОБА_7 відповідало стандартам обстеження хворих даної клінічної групи, затвердженим Наказом МОЗ України «Стандарти медичних технологій діагностико-лікувального процесу стаціонарної допомоги» № 226 від 27.07.1998 і на доопераційному етапі лікування пацієнтка (з урахуванням віку та наявної супутньої патології) не виявляла достовірних протипоказань до планового оперативного втручання в запланованому обсязі.

01.09.2011 було складено передопераційний епікриз (в історії хвороби) згідно якого запланована операція герніолапаратомія, пластика по Сапежко, аллопластика сітчатим протезом.

З показань обвинуваченого вбачається, що аллопластика сітчатим протезом та пластика по ОСОБА_12 різні методи проведення операції, а саме в першому випадку накладається протез на місце грижових воріт, а в другому грижові ворота закриваються власними тканинами шляхом стягування, з чого суд робить висновок, що ці два методи є взаємовиключними і, відповідно, не можуть плануватись одночасно.

06.09.2011 з 11-10 до 14-15 проведена операція пацієнта ОСОБА_7 герніолапаратомія, аутопластика по ОСОБА_12 в ході якої висічено грижевий мішок розміром 10*12 см. Згідно протоколу операції в ній приймали участь ОСОБА_3 , як оперуючий лікар, асистент ОСОБА_19 , анестезіолог ОСОБА_13 .

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 підтвердив участь в оперуванні пацієнта ОСОБА_7 в якості асистента та повідомив, що такого виду операції трапляються не часто, однак періодично бувають і нічого незвичного в цьому не має. Те що хвора поступає в госпіталь з одним діагнозом, а в госпіталі діагностується ще одна хвороба і пацієнт виписується з лікарні з іншим діагнозом також не виключний випадок. Стосовно ОСОБА_7 , то свідкові відомо, що планувалось застосувати метод алопластики, однак в ході операції ОСОБА_3 прийняв рішення застосувати метод аутопластики за ОСОБА_12 , що й було зроблено.

Аналогічні показання дала і свідок ОСОБА_13 , яка приймала участь у даній операції в якості анестезіолога та яка провела анестезіологічну підготовку хворої і перебувала весь час проведення операції.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що в разі висічення великих гриж застосовується метод алопластики (накладення сітки), однак при цьому не виключається метод аутопластики (натяжний метод) і такий метод успішно застосовувався ОСОБА_3 неодноразово, в тому числі і за день до проведення операції ОСОБА_7 свідок асистував ОСОБА_3 під час іншої операції пацієнта літнього віку з аналогічним діагнозом в ході якої була застосована аутопластика і пацієнт нормально пройшов післяопераційний період та був виписний з лікарні. Метод обирає оперуючий лікар.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що методів герніопластичних операцій велика кількість. Один з яких - аутопластичний метод, в тому числі метод за ОСОБА_12 має високу ефективність при невеликих та середніх грижах. В медичній документації не вказана ширина грижових воріт ОСОБА_7 , проте, зважаючи на розмір грижового мішку можна з певною ймовірністю вказати, що грижа пацієнтки відноситься до категорії великих для якої оптимальним методом операції були б алопластичні методи, однак заборони на застосування аутопластичних методів не має.

06.09.2011 о 18-00 годин після оперативного втручання, пацієнтка ОСОБА_7 була оглянута черговим лікарем (історія хвороби), яким згідно довідки № 172 від 16.03.2017 (т. 8 а.с. 45) був ОСОБА_20 , в ході якого встановлено, що загальний стан пацієнта відповідає об`єму і тяжкості перенесеного оперативного втручання й терміну, який минув від моменту операції. 07.09.2011 о 00-30 у ОСОБА_7 з`явилась блювота, яка тривала не менш як до 02-00 годин і лікарем були прийняті відповідно заходи. Станом на 06-00 07.09.2011 стан хворої відмічено як середнього ступеню тяжкості.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що після операції пацієнтка ОСОБА_7 була доставлена в післяопераційну палату де вона була під наглядом чергового лікаря, яким в той день був свідок. В першу ніч після операції від хворої надходили типові скарги, які надходять після операцій і свідком вживались відповідні терапевтичні заходи. Приводів для якихось екстрених заходів не було, так як всі показники були в нормі. У пацієнтки розпочалась блювота, яка характеризувалась частими покликами, однак незначними виділеннями, а тому свідком було прийнято рішення про застосування лікарських засобів без застосування зонду, який в даному випадку застосовувати було недоцільно, так як він піддав би певному ризику пацієнтку. Всі данні стану пацієнтки свідок відображав у щоденнику.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що в першу добу після оперативного втручання, з огляду на фізіологічні потреби організму та втрати рідини внаслідок блювоти, згідно стандартів надання медичної допомоги об`єм введення рідин в організм пацієнтки повинен був бути не менше 1000 мл, в той час як ОСОБА_7 було введено 600 мл., що можна віднести до недоліків надання медичної допомоги хворій, до яких експертами також віднесено те, що хворій при багатократному блюванні не було введено назогастральний зонд, а протизапальні засоби застосовувались без захисту слизової.

07.09.2011, згідно історії хвороби, на протязі дня хвора декілька разів оглядалась анестезіологом, яка відмітила стан хворої як тяжкий. Лікар ОСОБА_3 в цей день хвору не оглядав незважаючи на те, що згідно графіку виходу на роботу, останній був на робочому місці. (т. 3 а.с. 82)

В цей же день о 17-30 (згідно історії хвороби) черговий лікар була викликана в палату до хворої ОСОБА_7 в зв`язку з погіршенням стану останньої, були зняті датчики за проханням хворої і остання заспокоїлась, призначення були планові, о 20-30 стан фактично без змін, а о 23-30 хвора встала, зробила кілька кроків і втратила свідомість. При огляді встановлено стан крайньої тяжкості, свідомість відсутня, дихання часте, шумне, шкіра бліда і суха. Через декілька хвилин хвора прийшла до тями. 08.09.2011 о 0-30 стан хворої залишається тяжким і згідно записів о 05-30 та 7-30 стан хворої залишається без змін.

Як вбачається з довідки № 172 від 16.03.2017 (т. 8 а.с. 45) черговим лікарем в ту ніч була ОСОБА_24 , яка в судовому засіданні, будучи допитаною в якості свідка пояснила, що станом на вересень 2011 року вона працювала лікарем невропатологом в КЗ «Обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної Війни» і в ту ніч була черговим лікарем. Її не попередили перед чергуванням, що у відділенні знаходиться тяжка хвора ОСОБА_7 , хоча за загальним правилом такі попередження робить лікар, який веде хвору та який мав би повідомити, які заходи необхідно вживати в разі погіршення стану пацієнта. Свідок була викликана до хворої ОСОБА_7 в зв`язку з погіршенням її стану і коли свідок прибула до палати, там вже була анестезіолог ОСОБА_13 . Вони вжили заходи до відновлення гемодинаміки і пацієнтці стало краще. На думку свідка хворій було важко дихати внаслідок здавлення внутрішніх органів. При цьому свідок виявила, що в шафі де мають знаходитись медикаменти для хворої такі були майже відсутні, а лікареві ОСОБА_3 свідок додзвонитись не змогла, так як останній вимкнув телефон. Близько 6-00 години анестезіолог пішла, а свідок залишилась наглядати за хворою, яка продовжувала перебувати в стані середньої тяжкості, що було зафіксовано свідком у щоденнику. На кінець чергування свідка по динаміці стану хворої було зрозуміло, що остання потребує більш серйозного лікування.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що в цю ніч було б доцільним переведення пацієнтки до відділення реанімації та інтенсивної терапії з огляду на явища розладів вітальних функцій із ризиком розвитку загрозливих для життя явищ через нестабільність роботи серцево-судинної й дихальної систем пацієнтки. За відсутності можливості забезпечення необхідного рівню медичної допомоги в даному лікувальному закладі треба терміново розглядати питання про переведення пацієнтки на більш високий рівень надання медичної допомоги, до лікувального закладу, в якому наявне відділення реанімації та інтенсивної терапії з цілодобовим спостереженням.

08.09.2011 без зазначення часу, згідно історії хвороби, пацієнтка ОСОБА_7 оглянута лікарем ОСОБА_3 , який встановив її стан, як стан середнього ступеню тяжкості. В цей же день о 17-00 годин черговий лікар підтвердив стан хворої як стан середнього ступеню тяжкості, який протримався до ранку 09.09.2011.

Як вбачається з довідки № 172 від 16.03.2017 (т. 8 а.с. 45) черговим лікарем в ту ніч був лікар ОСОБА_19 , який в судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка пояснив, що дійсно в одну з ночей чергував і здійснював нагляд за хворою ОСОБА_7 , однак будь-якого відхилення від норми не було.

Лікар ОСОБА_3 в цей день хвору не оглядав незважаючи на те, що згідно графіку виходу на роботу, останній був на робочому місці. (т. 3 а.с. 82)

09.09.2011 о 18-00 годин черговим лікарем, яким згідно довідки № 172 від 16.03.2017 (т. 8 а.с. 45) була ОСОБА_25 , якою діагностовано стан хворої як тяжкий, о 20-30 стан погіршився, о 23-40 стан хворої стрімко погіршився, свідомість слаба, мова незв`язна, шкіра бліда, а о 23-55 констатовано смерть пацієнтки.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_25 пояснила, що на той час вона працювала лікарем терапевтом в госпіталі і в ніч на 10.09.2011 була черговим лікарем. Вона наглядала за хворою ОСОБА_7 та надавала їй необхідно допомогу, однак пацієнтка померла. Свідок вважає, що переміщення пацієнтки до реанімації було не можливе, так як пацієнтка померла б під час транспортування.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що суттєвим недоліком надання медичної допомоги ОСОБА_7 є непроведення реанімаційних заходів після стрімкого погіршення стану хворої та констатація смерті вже через 15 хвилин , в той час як згідно стандартів проведення серцево-легеневої реанімації, вона повинна проводитись в повному обсязі протягом принаймні 30 хвилин.

Патологоанатомічне дослідження ОСОБА_7 , проведено 10.09.2011 встановило, що післяопераційний період ОСОБА_7 протікав на фоні серцево-судинної недостатності, що проявилось нерівномірним кровонаповненням міокарда, набряком легенів та двостороннім гідротораксом, прогресування якого призвело до смерті. (т. 1 а.с. 24, 28)

Історія хвороби ОСОБА_7 була рецензована доцентом кафедри хірургії № 2 ОСОБА_26 , який зазначив про наявність ряду порушень при лікування хворої та заповненні мед документації, припустив, що причиною гострої серцевої недостатності могло бути абдомінальний компартмент синдром (синдром високого внутрішньочеревного тиску) та дійшов висновку, що летальний випадок відноситься до таких, що можна було попередити. (т. 1 а.с. 12).

07.10.2011 відбулось засідання клініко-експертної комісії госпіталю за участі заступника начальника з медичної частини ОСОБА_27 , членів КЕК ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_3 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , завідувача відділенням загальної патології обласного патологоанатомічного бюро ОСОБА_33 стосовно смерті ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 10) за результатами якого складено акт експертного контролю якості медичної допомоги (т. 1 а.с. а.с. 8), яким виявлено неповне передопераційне обстеження пацієнта та необґрунтованість оперування пацієнтки в умовах госпіталю, що призвело до летального випадку.

Вказані протокол та акт підписані всіма членами комісії крім ОСОБА_3

08.11.2011 клініко-експертною комісією в склад якої ввійшов лікар хірург ОСОБА_15 , на підставі медичної карти ОСОБА_7 та рецензії доцента кафедри хірургії № 2 ОСОБА_26 , проведено клініко-експертну оцінку випадку надання медичної допомоги хворій ОСОБА_7 в умовах КЗ «Обласний госпіталь інвалідів вітчизняної війни» (т. 1 а.с. 20) яка дійшла висновку про те, що діагностичні заходи та лікування хворої ОСОБА_7 проводились з порушенням стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги, що могло вплинути на результат, а смерть ОСОБА_7 не була невідворотною.

З висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що смерть ОСОБА_7 настала внаслідок загострення ішемічної хвороби серця зі стенозуючим атеросклеротичним ураженням коронарних артерій, що ускладнилося розвитком гострої серцево-судинної недостатності. Дійсно існує причинно-наслідковий зв`язок між проведеним ОСОБА_7 оперативним втручанням і загостренням наявних у неї захворювань із розвитком серцево-судинних ускладнень, так як оперативне втручання це травма для організму, органи й системи під час операції та в післяопераційному періоді працюють з підвищеним навантаженням, а враховуючи природні вікові та патологічні зміни в організмі ОСОБА_7 компенсаторні можливості організму хворої швидко вичерпались, що й обумовило загострення наявних захворювань. Таким чином, існуючий зв`язок не можна вважати достовірно прямим та закономірним.

Експерт ОСОБА_23 в судовому засіданні підтвердив всі висновки, які вказані ним у експертизі та додав, що прямий і закономірний причинно наслідковий зв`язок між операцією та настанням смерті ОСОБА_7 відсутній ще й тому, що ОСОБА_3 , як хірург, до захворювання серця не має відношення.

Аналізуючи вищеописані докази, суд вважає, що вони являється допустимими та належними і в своєму взаємозв`язку не містять суттєвих суперечностей та дозволяють встановити обставини, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні, так як вони описані судом вище. Однак, ці докази та встановленні на їх підставі обставини не дозволяють прийти до висновку про наявність складу злочину в діях ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 140 КК України передбачає відповідальність медичного працівника за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 01.09.2011 діючи злочинно недбало, проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання, призначив потерпілій ОСОБА_7 проведення оперативного втручання - герніолапаротомія, інтестіноліз, алопластикою за Сапежко сітчастим протезом, не обґрунтовуючи при цьому життєву необхідність проведення оперативного вручання за відсутністю обґрунтованих показань до проведення оперативного втручання у пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем.

Однак, в судовому засіданні з описаних вище доказів не вбачається недбалого чи несумлінного ставлення до своїх обов`язків обвинуваченого, а навпаки, згідно висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) лікар ОСОБА_3 встановив вірний діагноз, забезпечив обстеження хворої відповідно до Стандартів медичних технологій діагностико-лікувального процесу стаціонарної допомоги затверджених Наказом МОЗ України № 226 від 27.07.1998 і призначив операцію впевнившись ще на доопераційному етапі лікування, що пацієнтка, з урахуванням віку та наявної супутньої патології, не виявляла достовірних протипоказань до планового оперативного втручання в запланованому обсязі, з чого можна прийти до висновку, що обвинувачений оцінював ризики операційного втручання і як лікар, дійшов висновку про можливість такого втручання.

Обґрунтовування життєвої необхідності проведення оперативного втручання в плановому порядку жодним нормативно-правовим актом не передбачено.

Далі, стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що діючи злочинно недбало, проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем 06 вересня 2011 року, провів оперативне втручання ОСОБА_7 , яка відноситься до геріатричної групи хворих, з супутньою патологією, в лікарняному закладі, в якому відсутня цілодобова реанімація.

Однак, в судовому засіданні з описаних вище доказів не вбачається недбалого чи несумлінного ставлення до своїх обов`язків обвинуваченого в цій частині з огляду на наступне.

З показань обвинуваченого та всіх свідків, які були допитані в ході судового розгляду вбачається, що КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів ВВВ», являється закладом, який обслуговує саме геріатричну групу хворих і операції цієї групи хворих проводяться у відділенні двічі на тиждень в кількості до 300 операцій на рік, згідно показань ОСОБА_34 . А тому, з урахуванням вищенаведених висновків суду, щодо оцінки ризику оперативного втручання, а також висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) про те, що ОСОБА_7 в силу віку не виявляла протипоказань до планового оперативного втручання в запланованому обсязі, суд вважає, посилання сторони обвинувачення на те, похилий вік ОСОБА_7 перешкоджав оперативному втручанню як мінімум необґрунтованим. Відсутність же реанімації у відділені на була перешкодою для проведення трьохсот операцій на рік, тому видається дивним, чому саме ця обставина у випадку операції ОСОБА_7 мала бути перешкодою для проведення оперативного втручання ОСОБА_7 .

Далі, стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що у ході проведення оперативного втручання, останній, діючи злочинно недбало, неналежно виконуючи свої обов`язки, застосував не вірний метод оперативного втручання ОСОБА_7 , а саме: аутопластику по Сапежко (натяжний метод герніопластики), замість запланованого методу алопластики з використанням сітчастого пролоневого протезу, що потягло здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи потерплої ОСОБА_7 .

Однак, в судовому засіданні з описаних вище доказів не вбачається недбалого чи неналежного виконання своїх обов`язків обвинуваченим в цій частині з огляду на наступне.

З показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які являються хірургами, а також з висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що метод аутопластики по ОСОБА_12 не являється забороненим методом чи таким, що не підлягає застосуванню внаслідок наявності більш сучасних методів. Не встановлено в судовому засіданні і даних про те, що цей метод був протипоказаний у даному випадку, оскільки розмір грижових воріт, в залежності від якого і визначається метод, який підлягає застосуванню, достовірно не встановлений в судовому засіданні. Знову ж таки з показань свідка ОСОБА_20 вбачається, що метод по ОСОБА_12 був застосований в аналогічній ситуації за день до операції ОСОБА_7 і той хворий був виписаний з лікарні.

Також в судовому засіданні не надано жодного доказу, який би підтверджував, що саме цей метод призвів до здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи. Так, з висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) не вбачається таких даних, як не вбачається їх із інших документів, в тому числі і з паталогоанатомічного дослідження і з рецензії доцента кафедри хірургії № 2 ОСОБА_26 , який лише припустив, що причиною гострої серцевої недостатності міг бути синдром високого внутрішньочеревного тиску.

Показання ж свідка ОСОБА_14 про невірний метод операції не можуть бути прийняті як доказ, оскільки вказаний свідок не являється хірургом і його висновки щодо перебігу оперативного втручання не можуть бути покладені в обґрунтування вироку.

Далі, стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що у він, продовжуючи несумлінно ставитися до своїх обов`язків, порушуючи основи принципу лікувально-охоронного режиму, призначив потерпілій лікувальну профілактику, а саме: з метою післяопераційної аналгезії використовувався НПЗЗ без захисту слизової оболонки шлунку, також при виникненні багаторазового блювання у хворої в першу добу післяопераційного періоду (600 мл) є явно неадекватними витратами при багаторазовому блюванні та фізіологічним потребам організму потерпілої ОСОБА_7 .

В судовому засіданні з висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що до недоліків надання медичної допомоги хворій можна віднести те, що нестероїдні протизапальні засоби застосовувались без відповідного захисту слизової, однак в судовому засіданні не встановлено жодного доказу, який свідчив про наявність причинного зв`язку між таким застосуванням лікарських засобів та смертю ОСОБА_7 .

Що ж стосується виникнення багаторазового блювання у хворої в першу добу післяопераційного періоду (600 мл) є явно неадекватними витратами при багаторазовому блюванні та фізіологічним потребам організму потерпілої ОСОБА_7 , то жодним доказом не встановлено, що втрати організмом рідини становили 600 мл. Навпаки, цей об`єм вказано в історії хвороби та висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) як об`єм рідини, який було введено хворій ОСОБА_7 при блюванні і який визнано експертами недостатнім.

Далі, стороною обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що у він 07 вересня 2011 року о 17.30 години, при погіршенні стану ОСОБА_7 , неналежним чином виконуючи свої обов`язки внаслідок несумлінного ставлення до них, не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова.

Однак, з досліджених судом доказів вбачається, що 07.09.2011 о 17-30 черговим лікарем, який був присутній при погіршенні стану хворої, була лікар ОСОБА_24 , яка допомагала хворій, робила записи про її стан, однак не ставила питання про переведення хворої до реанімації, а вже 08.09.2011 пацієнтка ОСОБА_7 оглянута лікарем ОСОБА_3 , який встановив її стан, як стан середнього ступеню тяжкості. Таким чином підстав стверджувати про те, що саме 07.09.2011 о 17-30 лікар ОСОБА_3 не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова не має.

Як вже зазначалось вище, клініко-експертна комісія госпіталю 07.10.2011 фактично встановила неповне передопераційне обстеження пацієнта та необґрунтованість оперування пацієнтки в умовах госпіталю, що призвело до летального випадку. Клініко-експертна комісія оцінку випадку надання медичної допомоги хворій ОСОБА_7 в умовах КЗ «Обласний госпіталь інвалідів вітчизняної війни» 08.11.2011 дійшла висновку про те, що діагностичні заходи та лікування хворої ОСОБА_7 проводились з порушенням стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги, що могло вплинути на результат, а смерть ОСОБА_7 не була невідворотною.

Водночас, висновок експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) свідчить про інше, а саме, передопераційне обстеження відповідало стандартам, оперування пацієнтки не було очевидно необґрунтованим зважаючи на її показники.

Оцінюючи ці докази, суд безперечно віддає перевагу висновку експертів, як доказу, який складено особами, що володіють спеціальними знаннями, які попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, та який є очевидно обґрунтованим на відміну від актів клініко-експертних комісій, які складають дві і чотири сторінки відповідно та не містять детального аналізу перебігу діагностування та лікування хворої.

Підсумовуючи викладене та беручи до уваги той факт, що висновком експерта № 81/к не встановлено прямий і закономірний зв`язок між проведеним ОСОБА_7 оперативним втручанням і загостренням наявних у неї захворювань із розвитком серцево-судинних ускладнень, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено складу злочину в діях обвинуваченого, а тому останній підлягає визнанню невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Вирішуючи питання про допустимість як доказів протоколу патологоанатомічного дослідження від 10.09.2011, виписки з цього дослідження, рецензії історії хвороби ОСОБА_7 доцента кафедри хірургії № 2 ОСОБА_26 , протоколу і акту клініко-експертної комісії госпіталю від 07.10.2011, а також протоколу засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011 (т. 1 а.с. 8, 10, 12, 20, 24, 28) про недопустимість яких вказує сторона захисту, суд вважає, що підстав для визнання їх недопустимими не має з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Перехідних положень КПК України в ред. 2012 р. допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Статтями 65, 83 КПК України в ред.. 1960 р. визначено, що доказами у кримінальному провадженні являються документи та КПК не містить вимоги про обов`язкову наявність в матеріалах справи оригіналу документу. Водночас, за загальним правилом, належним чином завірена копія документу, за умови відсутності даних про те, що ця копія підроблена чи данні в ній спотворені, може слугувати доказом обставин які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Наданий суду стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження (гістологічного) № 4733 (т. 1 а.с. 150) суд вважає за необхідне визнати недопустимим доказом з огляду на наступне.

Як вбачається з постанови слідчого від 09.06.2012 (т. 1 а.с. 149) вказаний акт визнано речовим доказом.

Відповідно до ст. 78 КПК України в редакції 1960 р.. яка застосовується судом на підставі п. 8 Перехідних положень КПК України в ред. 2012 р. речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об`єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом`якшення відповідальності.

Враховуючи що вказаний акт не відповідає жодному критерію наведеному ст. 78 КПК України, ані з матеріалів справи, ані з самої постанови слідчого не вбачається походження цього акту, суду надано не сам акт, а його копію, яка очевидно є неповною, так як відсутні підписи експертів, суд вважає, що вказаний акт є недопустимим доказом, так як отриманий не в порядку передбаченому КПК України і, відповідно, вказаний акт не може бути прийняти судом як доказ та суд не може на нього посилатись у вироку.

Враховуючи, що свідки ОСОБА_35 та ОСОБА_36 в судовому засіданні давали свої показання саме щодо цього акту, суд вважає, що їх показання також не можуть бути прийняті до уваги, як докази, які є похідними від доказу визнаного судом недопустимим.

Також суду в якості доказів надано висновок експерта № 171 від 11.06.2012 (т. 1 а.с. 163), складеного комісією у складі: начальника ОКЗ «Бюро судмедекспертизи» ОСОБА_37 , заступника начальника ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_38 , завідувача кафедри хірургії № 1 ДЗ «ДМА МОЗ України» ОСОБА_15 , завідувача гістологічним відділом ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_36 , завідувача відділом експертизи трупів ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_39 та завідувача відділом комісійних судово-медичних експертиз ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_40 , а також висновок експерта № 52д від 11.03.2013 (т. 2 а.с. 14) складеного комісією у складі: начальника ОКЗ «Бюро судмедекспертизи» ОСОБА_37 , заступника начальника ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_38 , завідувача кафедри хірургії № 1 ДЗ «ДМА МОЗ України» ОСОБА_15 , завідувача кафедри анестезіології , інтенсивної терапії та медецини невідкладних ФПО ДК «ДМА МОЗ України» ОСОБА_41 , завідувача гістологічним відділом ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_36 , завідувача відділом експертизи трупів ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_39 та завідувача відділом комісійних судово-медичних експертиз ОКЗ «Бюро СМЕ» ОСОБА_42 ..

Вказані висновки експертів суд вважає за необхідне визнати недопустимими доказами з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 8 Перехідних положень КПК України в ред. 2012 р. допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Стаття 65 КПК України в ред. 1960 року до доказів відносила і висновки експертів, вимоги до яких висувались у ст. 75 КПК України в ред 1960 року. Так, ч. 7 ст. 75 КПК України передбачалось, що не може бути експертом особа, яка раніше була ревізором у справі.

Як встановлено в судовому засіданні завідувача кафедри хірургії № 1 ДЗ «ДМА МОЗ України» професор ОСОБА_15 08.11.2011 був у складі клініко-експертної комісії, яка проводила оцінку випадку надання медичної допомоги хворій ОСОБА_7 в умовах КЗ «Обласний госпіталь інвалідів вітчизняної війни» (т. 1 а.с. 20) та дійшла висновку про те, що діагностичні заходи та лікування хворої ОСОБА_7 проводились з порушенням стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги, що могло вплинути на результат, а смерть ОСОБА_7 не була невідворотною.

Таким чином, участь професора ОСОБА_15 в експертних дослідженнях № 171 та 52д була очевидно неприпустимою, а враховуючи, що вказаний експерт являвся єдиним у складі комісії, хто являється хірургом, то висновки вказаних експертиз не можуть бути визнані допустимими доказами і, відповідно суд не може на них посилатись.

В судовому засіданні в якості експертів були допитані ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_15 , ОСОБА_41 , ОСОБА_36 , ОСОБА_43 та ОСОБА_35 , однак суд вважає, що їх показання не можуть бути визнані допустимими доказами, оскільки є похідними від доказів визнаних судом недопустимими.

Що стосується посилань сторони захисту на те, що висновок експерта № 52д отриманий поза межами строку досудового слідства, то суд не може погодитись з цим твердженням з огляду на наступне.

Згідно положень ст. 120 КПК України 1960 р. строк досудового слідства має тривати два місяці, розпочинає свій перебіг з моменту притягнення особи в якості обвинуваченого та завершується направленням справи прокуророві.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 було притягнуто в якості обвинуваченого 03.08.2012 року (т. 1 а.с. 180) та судячи з хронології, яка мається у справі, так як супровідного листа про направлення справи прокуророві не має, справу було направлено прокурору не раніше 17.08.2012, тобто строк досудового слідства склав 14 днів.

Постановою прокурора від 03.09.2012 справу повернуто на додаткове розслідування, яке було поновлено слідчим 21.09.2012 і саме з цієї дати продовжив свій відлік строк досудового слідства.

09.10.2012, в межах цього строку, слідчий своєю постановою призначає проведення експертизи (т. 2 а.с. 10), не зупиняючи при цьому строк досудового слідства, а 20.11.2012 набуває чинності новий КПК України в ред. 2012 року, який в своїх перехідних положеннях не містить даних щодо того яким статусом наділені особи, притягнуті в якості обвинувачених, однак в п. 10 Перехідних положень зазначено, що кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами з положеннями цього Кодексу.

Тобто за логікою законодавця особа притягнута в якості обвинуваченого втрачає свій статус, так як такого статусу не передбачено КПК України в ред. 2012 року на стадії досудового слідства, що тягне за собою і фактичне відновлення строків досудового слідства.

Лише 25.04.2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру і за правилами КПК України 2012 року строк досудового слідства розпочав свій перебіг 25.04.2013, а тому суд вважає, що не можна беззаперечно стверджувати про те, що висновок експерта № 52д було отримано за межами строку досудового слідства.

Що стосується відсутності плану операцій на 06.09.2011 року, то необхідно зазначити наступне.

З показань свідка ОСОБА_14 вбачається, що про проведення операції ОСОБА_7 він не знав, так як план операції ним не підписувався і такий план відсутній в папці де зберігаються плани операцій за кожен день.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що план операції складається завідуючим відділення, та перед операцією передається свідку на підпис, які вона підписує, однак плану операції ОСОБА_7 вона не підписувала.

З показань обвинуваченого вбачається, що такий план обов`язково складається напередодні операції та підписується керівництвом госпіталю і без такого плану операція фактично неможливо провести, а 06.09.2011 було проведено декілька операцій.

З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що план операції був та він погоджувався з керівництвом лікарні про що свідчив підпис адміністрації. І 06.09.2011 тільки за її участі було проведено три операції.

З показань свідка ОСОБА_20 вбачається, що перед операцією план операцій складається обов`язково і без нього операція проведена не могла бути, як не могла бути проведена операція без відома керівництва лікарні, яке підписує цей план, та без відома якого не видаються наркотичні препарати необхідні для операції, а тому видається дивним, що відсутній план операцій за 06.09.2011

З показань свідка ОСОБА_44 вбачається, що в госпіталі ветеранів війни надавалось планова хірургічна допомога, яка обов`язково зазначалась у плані операцій на день. Якби не було плану операцій, то чергова зміна напередодні операції не проводила б підготовку хворих до операції, чергова б медсестра не здійснювала підготовку наступного пацієнта по завершенню попередньої операції.

Аналізуючи вищевказані докази суд вважає, що поза розумним сумнівом можна дійти висновку, що такий план операції існував і був підписаний адміністрацією установи оскільки за відсутності такого плану видається нонсенсом підготовка пацієнтів до операції, видача наркотичних засобів для анестезії, участь в операції як мінімум трьох лікарів протягом трьох годин, в установі спеціально обладнаній для проведення операцій. Що ж стосується відсутності такого плану, то перебуваючи у віданні установи, він міг бути знищений як адміністрацією установи, так і обвинуваченим, однак ця обставина не має принципового значення при прийнятті рішення у даному кримінальному проваджені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374-376 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та виправдати в зв`язку з недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_3 є склад злочину передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Речові докази документи, приєднані до справи, зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження та потерпілим до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Вирок підлягає негайному врученню прокурору та обвинуваченому.

Головуючий суддя ОСОБА_1