ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року м.Суми

Справа №592/8643/18

Номер провадження 22-ц/816/113/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собина О. І.

сторони :

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»,

розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Фоменко І.М., в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми, -

В С Т А Н О В И В :

13 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (далі - ПАТ «Сумське НВО») про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої вимоги мотивує тим, що 22 червня 2018 року він був звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України. При звільненні з ним не було проведено остаточного розрахунку.

Просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати, вихідну допомогу та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ «Сумського НВО» суму невиплаченої заробітної плати, за вирахуванням податків, в тому числі суму нарахованої вихідної допомоги, в розмірі 55 986,29 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 517,25 грн, без урахування податків, зборів, обов'язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Сумського НВО» на користь держави судовий збір в сумі 704, 80 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Сумське НВО», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому вказує на те, що наявність заборгованості по заробітній платі та її розмір не підтверджений належним та допустимими доказами. Зазначає, що оскільки додана до позовної заяви копія розрахункового листа, не завірена належним чином, то наявність заборгованості із заробітної плати не підтверджена належним чином.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, в що порушення ст. 116 КЗпП України при звільненні відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, в тому числі вихідну допомогу, що є підставою для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з ПАТ «Сумське НВО» за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а. с. 5).

Згідно наданого ОСОБА_1 розрахункового листа, виданого йому роботодавцем, заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати становить 55 986,29 грн (а. с. 5, на звороті). Доказів погашення зазначеної заборгованості по заробітній платі позивача, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано.

У відповідності до ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У відповідності до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з відповідними змінами (далі Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

П. 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. п. 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяця, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

У відповідності до вимог ст.ст. 50, 56 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Судом при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано те, що на підприємстві діє неповний робочий тиждень та вірно визначено загальну кількість робочих днів, за які підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. З наведенням відповідного розрахунку, відповідно до вимог Порядку та даних про нараховану заробітну плату позивача, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу Пенсійного фонду України, судом першої інстанції обраховано розмір середньоденної заробітної плати позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 3, 4 статті 83 ЦПК України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено статтею 367 ЦПК України. Зокрема, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 84 ЦК України, будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

Окрім того, згідно з приписами статті 43 ЦПК України, подання усіх наявних доказів в порядку та в строки встановлені законом або судом є обов'язком сторін.

Зі змісту ст. 110 КЗпП України слідує, що обов'язок повідомляти працівника про розмір загальної суми заробітної плати, розміри і підстави відрахувань та суми заробітної плати, що належить до виплати, покладено саме на власника або уповноважений ним орган.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 липня 2018 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного провадження, витребувано з ПАТ «Сумське НВО» довідку про заборгованість по заробітній платі, а також довідку про середньоденну заробітну плату позивача (а. с. 8-9).

Дана ухвала отримана уповноваженою особою ПАТ «Сумське НВО» 23 липня 2018 року (а. с. 11). Проте, в установлений судом строк відповідачем довідку про заборгованість по заробітній платі, а також довідку про середньоденну заробітну плату позивача надано не було, про причини невиконання ухвали суду не повідомлено. А тому суд першої інстанції, вирішив справу на підставі наданих позивачем доказів, які відповідачем не спростовані.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.І. Собина

О.Ю. Кононенко