Провадження №2/592/4815/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Чайка Т. В. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

12.09.2018 року представник позивача ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому він зазначив про те, що ОСОБА_1 (далі – позивач) зареєстрований та проживає за адресою: 40009, м. Суми. АДРЕСА_1, 8. Разом з позивачем за цією адресою також зареєстровані ОСОБА_2 (сестра позивача) , ІНФОРМАЦІЯ_1, зі своєю донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (додаток 2 – копія довідки про склад сім’ї) . Позивач проживає за вказаною адресою фактично з моменту народження, тобто добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном, а саме: квартирами № 7 та № 8 у будинку № 32 по вулиці Нахімова у м. Суми (далі – нерухоме майно) , більше десяти років. Постійно оплачує надання комунальних послуг за цією адресою, виконує ремонтні роботи та вчиняє інші дії з утримання зазначеного нерухомого майна. Зазначене нерухоме майно складається з двох окремих об’єктів нерухомого майна: двокімнатної квартири № 7 загальною площею 43,6 м ? , жилою площею 25,6 м ? , та двокімнатної квартири № 8 загальною площею 35,0 м ? , жилою площею 24,3 м ? , що підтверджується виготовленими 23.08.2018 року комунальним підприємством Тростянецької міської ради “Бюро технічної інвентаризації” технічними паспортами на замовлення позивача (додаток 3 – копія технічного паспорта квартири № 7, додаток 4 – копія технічного паспорта квартири № 8) . Згідно додатку № 1 до протоколу № 26 спільного засідання адміністрації та президії профспілкового комітету Сумського виробничого об’єднання “Електрон” від 25.05.1988 року АДРЕСА_2 було надано багатодітній родині ОСОБА_5 (батькові позивача) з клопотанням перед міськвиконкомом про об’єднання двох квартир № 7 та № 8 в одну квартиру. Одночасно Державним архівом Сумської області було повідомлено про те, що ордери для заселення у надані квартири до архіву не надходять (додаток 5 – копія архівного витягу від 14.06.2018 року № См-90, виданого Державним архівом Сумської області) . Станом на теперішній час квартири не об’єднані й існують як окремі об’єкти нерухомого майна, що підтверджується вищевказаною технічною документацією. Згідно листу, наданому Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 11.07.2018 року № С-1962/06.01-21 інформація про зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, 8 відсутня (додаток 6 – копія листа від 11.07.2018 року № С-1962/06.01-21) . З огляду на вищевикладене, він вважає, що позивач має достатньо підстав для визнання права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю, яким фактично володіє та користується. Так, правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс) . Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Однак, у зв’язку з відсутністю юридичних підстав, фактично здійснюючи володіння та користування нерухомим майном, в той же час позивач не може в повній мірі розпоряджатися ним на правах власника. Саме тому позивач бажає визнати за собою право власності на квартири № 7 та № 8, що розташовані в буд. 32 по вул. Нахімова в м. Суми, оскільки безперервно володіє даним нерухомим майном вже понад десять років. Юридично розпоряджатися даним нерухомим майно позивач не має можливості, оскільки правовстановлюючі документи на вказані квартири відсутні, через що позивач вимушений звертатися до суду. Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 321, 328 ЦК України право власності є непорушним та набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі. Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Згідно п. п. 9, 11, 13, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” (далі – постанова) № 5 від 07.02.2014 року, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі) , тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Відповідно до положень ст. ст. 335, 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а не особі, яка заявляє про давність володіння, а також на безхазяйну річ. Можливість пред’явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Також факт того, що позивач понад 10 років відкрито та добросовісно володіє квартирами № 7 та № 8, розташованими в буд. 32 по вул. Нахімова в м. Суми, можуть підтвердити свідки: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7. АДРЕСА_4. Отже, враховуючи, той факт, що позивач добросовісно заволодів і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти квартирами № 7 та № 8, розташованими в буд. 32 по вулиці Нахімова у м. Суми, він вважає за можливе визнати за позивачем – ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю у судовому порядку відповідно до ст. 344 ЦК України. У зв’язку з неможливістю на день подання позову встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо оплачується позивачем як за дві вимоги майнового характеру за мінімальними ставками. Разом з тим, відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України він підтверджує те, що іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав позивачем до суду не подавалося. На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 328, 335, 344 ЦК України, керуючись положеннями ст. ст. 12, 13, 43, 175, 177, 184 ЦПК України, він просив: 1. Визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, за набувальною давністю. 2. Визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 8, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Нахімова. АДРЕСА_5, за набувальною давністю. 3. Викликати в судове засідання свідків: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 (вхідний № 37849/18 від 12.09.2018 року) (а. с. 4, 4а) .

03.10.2018 року представниця відповідача за довіреністю – головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9 надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/13221/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Ознайомившись з позовною заявою, Сумська міська рада повідомляє наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також ст. 175 ЦПК України визначені вимоги до позовної зави, серед яких зазначено, що у позові мають бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Позивачем по справі зазначено ОСОБА_1, однак у прохальній частині рішення просять визнати право власності на квартири 7, 8 в буд. 32 по вул. Нахімова в м. Суми за ОСОБА_5. В позовній заяві не зазначено які саме права, свободи чи законні інтереси ОСОБА_5 порушені, невизнані або оспорювані та не надано жодних обґрунтувань позовних вимог стосовно нього. Крім цього ч. 2 ст. 175 ЦПК України чітко визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. В даному випадку позовна заява підписана ОСОБА_3, який згідно довіреності є представником ОСОБА_1. Оскільки данні обставини свідчать про порушення норм ст. 175 ЦПК України, відтак позовна заява ОСОБА_1, на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України, мала була бути залишена судом без руху. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Таким чином, з метою недопущення порушення норм процесуального права Сумська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі. Стосовно норм матеріального права та обставин, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, вона повідомляє наступне. Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, за рішенням суду набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено цим Кодексом. З роз’яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав” № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року вбачається, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі) , тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Згідно п. 9 постанови Пленуми Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” № 5 від 07.02.2014 року при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Як вбачається з позовної заяви, право на вселення до квартири отримав ОСОБА_5 зі своєю багатодітною родиною, про що свідчить архівний витяг з протоколу № 26 від 25.05.1988 року спільного засідання адміністрації та президії профспілкового комітету СВО “Електрон” . Ст. 64 ЖК УРСР визначено, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Отже, твердження позивача, що він нібито з самого народження заволодів даними квартирами є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 проживає у спірних квартирах, як член сім’ї наймача. Крім цього, з роз’яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав” № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року чітко вбачається, що особа, яка звернулася з позовом про визнання права власності за набувальною давністю повинна бути впевнена, що отримала це майно на підставах достатніх, щоб мати право власності на нього. У даному випадку жодних підстав для того, щоб вважати себе саме власником цих квартир у позивача не було, оскільки він чітко знав, що на законних підставах вселився до них разом з батьками та користується цими квартири як член сім’ї ОСОБА_5. Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, відтак Сумська міська просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вона просила розгляд справи провести без участі представника Сумської міської ради. Про прийняте рішення вона просила повідомити згідно вимог ст. 272 ЦПК України (вхідний № 41606 від 03.10.2018 року) (а. с. 20 – 22) .

24.10.2018 року представник позивача ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 надіслав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відповідь на відзив, в якій він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа № 592/13221/18 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Представниця відповідача надала відзив на позовну заяву, ознайомившись з яким, він вважає за необхідне надати відповідь на нього. По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено ЦК України. В п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” № 5 від 07.02.2014 року (далі – постанова № 5 від 07.02.2014 року) судам роз’яснено про те, що, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України) . Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України) . В п. 11 постанови № 5 від 07.02.2014 року визначено, що, враховуючи положення ст. ст. 335, 344 ЦК УКраїни, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння) , а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду. Згідно з роз’ясненнями Міністерства юстиції України “Деякі аспекти набуття права власності на об’єкти безхазяйного нерухомого майна” від 13.10.2011 року у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою – вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця. Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ – не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений в ЦК України строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої) , яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років. Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов’язку повернути річ власнику, а також йому не пред’являвся правомочною особою позов про повернення майна. Слід звернути увагу на деякі відмінності двох інститутів набуття права власності за набувальною давністю і на безхазяйне нерухоме майно. По-перше, набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе і у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття права власності як на безхазяйну річ. По-друге, право власності на безхазяйне нерухоме майно набувається єдиним, чітко визначеним суб’єктом – відповідною територіальною громадою, а у разі набуття права власності за набувальною давністю – будь-яким суб’єктом цивільних правовідносин з урахуванням положень п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Як вбачається з наданих позивачем документів, інформація про зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, 8, відсутня. Натомість позивач – ОСОБА_1 відкрито, без таємниць, добросовісно та безперервно більше десяти років володіє зазначеним нерухомим майном. Разом з тим, одним із первинних способів набуття права власності на нерухоме майно є набуття права власності нього за набувальною давністю. Зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно відсутнє, тому позивач має право визнати його за собою, оскільки здійснює фактичне володіння та користування квартирами, розташованими за адресою: АДРЕСА_3, 8. По-друге, у зв’язку з допущеною опискою в прохальній частині позовної заяви він вважає за необхідне викласти п. п. 1, 2 в наступній редакції: 1. Визнати за позивачем – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, за набувальною давністю. 2. Визнати за позивачем – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 8, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6, за набувальною давністю. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 178, 179 ЦПК України, він просив: 1. Прийняти уточнення до позовних вимог, відповідно до якого викласти п. п. 1, 2 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції: 1. Визнати за позивачем – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, за набувальною давністю. 2. Визнати за позивачем – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) право власності на квартиру № 8, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6, за набувальною давністю. 3. Задовольнити позовні вимоги позивача – ОСОБА_1 у повному обсязі (вхідний № 45225 від 24.10.2018 року) (а. с. 26, 27) .

26.10.2018 року представниця відповідача за довіреністю – головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9 надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заперечення на відповідь, в якому вона зазначила про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/13221/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Ознайомившись із відповіддю позивача на відзив Сумської міської ради, вона повідомляє наступне. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” № 5 від 07.02.2014 року № 5 (далі – постанова) , а саме: на те, що при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстави для набутті права власності. Як вже зазначала Сумська міська рада, позивач не заволодів цим майном, а вселився до квартир разом із батьками, як член сім’ї наймача, що вже унеможливлює застосування до спірних правовідносин поняття “заволодів” . Також в постанові чітко зазначено про те, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстави для набутті права власності. У даному випадку позивачем не зазначено, які у нього були правові підстави для набуття саме права власності на спірні квартири, що суперечить позиції суду, викладеній в постанові та змісту ст. 344 ЦК України, де однією з обов’язкових ознак, яка є необхідною для набуття права власності на річ за набувальною давністю, є те, що володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв’язку з якими виникло таке володіння, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття ним майна. Стосовно відкритості володіння та вжиття заходів щодо забезпечення охорони майна. Відповідно до ст. 10 ЖК УРСР громадяни зобов’язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Ст. 64 ЖК УРСР визначено, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК України, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї. Таким чином, позивач, як член сім’ї наймача, згідно закону вже має право користування даними квартирами і це право ніким не оспорюються. Крім цього він зобов’язаний утримувати цю квартиру, забезпечити її цілісність та сплачувати комунальні платежі. Тобто, тут знову йде підміна позивачем поняття “обов’язку користувача” квартири на “фактичне володіння” . Твердження позивача про те, що право власності на зазначене нерухоме майно відсутнє, також не відповідає дійсності, оскільки за інформацією Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 24.10.2018 року № 06.01-18/8409 дані квартири перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Суми. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. П/п 30 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна. Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності. Таким чином, на сьогоднішній день саме Сумська міська рада може приймати рішення щодо розпорядження даними квартирами. З урахуванням вищевикладеного Сумська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх необґрунтованості (вхідний № 45616 від 26.10.2018 року) (а. с. 29 – 31) .

Із змісту листа директора департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради ОСОБА_10 “Про право власності на квартири” № 06.01-18/8409 від 24.10.2018 року, адресованого начальнику правового управління Сумської міської ради ОСОБА_11, вбачається, розглянувши звернення, він повідомляє про те, що згідно з інформацією, наявною в департаменті забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, неприватизовані квартири в АДРЕСА_7, 8 в тому числі, перебувають в комунальній власності територіальної громади міста Суми. Інформація про право власності на вказані квартири до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесена. Одночасно він інформує про те, що в архівах департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, отриманих від комунального підприємства “Сумське міське бюро технічної інвентаризації” Сумської міської ради, інвентаризаційні справи та інформація про наявність зареєстрованого права власності на квартири № 7, 8 в буд. 32 по вул. Нахімова у м. Суми, станом на 29.12.2012, відсутні (а. с. 32) .

20.11.2018 року позивач ОСОБА_1 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про розгляд справи без участі, в якій він просив розглянути справу без його участі. На задоволенні позовних вимог з урахуванням наданих уточнень наполягав (вхідний № 50577 від 20.11.2018 року) (а. с. 37) .

20.11.2018 року представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про розгляд справи без участі, в якій він просив розглянути справу без його участі. На задоволенні позовних вимог з урахуванням наданих уточнень наполягав (вхідний № 50575 від 20.11.2018 року) (а. с. 35) .

20.11.2018 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про розгляд справи без участі, в якій вона просила розглянути справу без її участі. Проти задоволення позовних вимог з урахуванням наданих уточнень не заперечувала (вхідний № 50576 від 20.11.2018 року) (а. с. 36) .

Представниця відповідача за довіреністю – головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9 в судове засідання не з’явилася. Про місце, дату та час судового засідання була повідомлена належним чином. Просила розгляд справи провести без участі представника Сумської міської ради (вхідний № 41606 від 03.10.2018 року) (а. с. 20 – 22) .

За таких підстав суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача ОСОБА_1, його представника за довіреністю ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2, представниці відповідача за довіреністю – головного спеціаліста відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9, що у повній мірі узгоджується та не суперечить положеннями ст. 223 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Ознайомившись із позовною заявою, відзивом на позовну заяву, відповіддю на відзив, запереченням на відповідь, дослідивши письмові докази справи, суд дійшов наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 з 24.09.2003 року та до теперішнього часу дійсно зареєстрований та проживає за адресою: 40009, м. Суми. АДРЕСА_1, 8, що підтверджується відміткою на сторінці 11 в розділі “місце проживання” паспорту громадянина України серії МВ 166657, виданого 15.02.2003 року ВМ СМВ УМВС України в Сумській області (а. с. 5/зв) .

Разом з позивачем за цією ж адресою також зареєстровані сестра позивача – третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зі своєю донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою про склад сім’ї або зареєстрованих у жилому приміщенні/будинку осіб № 14.04-08/11632 від 11.07.2018 року (а. с. 6) .

Позивач ОСОБА_1 проживає за вищевказаною адресою фактично з моменту народження, тобто він добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном, а саме: квартирами, розташованим за адресою: м. Суми, вул. Нахімова, кв. 7, 8, більше десяти років, а в дійсності більше двадцяти років. Він постійно оплачує надані йому комунальні послуги за вказаною адресою, виконує ремонтні роботи та вчиняє інші дії з утримання зазначеного нерухомого майна, яке складається з двох окремих об’єктів нерухомого майна: двокімнатної квартири № 7, загальною площею 43,60 м ? , жилою площею 25,60 м ? , та двокімнатної квартири № 8, загальною площею 35,00 м ? , жилою площею 24,30 м ? , що підтверджується виготовленими 23.08.2018 року комунальним підприємством Тростянецької міської ради “Бюро технічної інвентаризації” технічними паспортами на замовлення позивача (а. с. 7 – 10) .

Із змісту архівного витягу Державного архіву Сумської області № См-90 від 14.06.2018 року вбачається, що згідно додатку № 1 до протоколу № 26 спільного засідання адміністрації та президії профспілкового комітету Сумського виробничого об’єднання “Електрон” від 25.05.1988 року АДРЕСА_2 було надано багатодітній родині ОСОБА_5 (батькові позивача) з клопотанням перед виконавчим комітетом Сумської міської Ради народних депутатів про об’єднання двох квартир № 7 та № 8 в одну квартиру. Одночасно Державним архівом Сумської області було повідомлено про те, що ордери для заселення у надані квартири до архіву не надходять, тому підтвердити дату надання ОСОБА_5 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, дату вселення на цю жилу площу, об’єднання двох квартир № 7 та № 8 в одну, немає можливості (а. с. 11) .

Станом на теперішній час квартири не об’єднані й існують як окремі об’єкти нерухомого майна, що підтверджується вищевказаною технічною документацією (а. с. 7 – 10) .

Із змісту листа заступника директора департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради ОСОБА_12 “Про надання інформації” № С-1962/06.01-21 від 11.07.2018 року, адресованого ОСОБА_5 (40009, АДРЕСА_3, 8) , вбачається, що в архівах департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради отриманих від комунального підприємства “Сумське міське бюро технічної інвентаризації” Сумської міської ради, інвентаризаційна справа та інформація про наявність зареєстрованого права власності на об’єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: 40009, АДРЕСА_3, 8, відсутня (а. с. 12) .

З огляду на вищевикладене, позивач має достатньо підстав для визнання права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю, яким фактично володіє та користується.

Так, правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс) . Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Однак, у зв’язку з відсутністю юридичних підстав, фактично здійснюючи володіння та користування нерухомим майном, в той же час позивач не може в повній мірі розпоряджатися ним на правах власника. Саме тому позивач бажає визнати за собою право власності на квартири № 7 та № 8, що розташовані в буд. 32 по вул. Нахімова в м. Суми, оскільки безперервно володіє даним нерухомим майном вже понад десять років.

Юридично розпоряджатися даним нерухомим майно позивач не має можливості, оскільки правовстановлюючі документи на вказані квартири відсутні, через що позивач вимушений звернутися до суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 321, 328 ЦК України право власності є непорушним та набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно п. п. 9, 11, 13, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” № 5 від 07.02.2014 року, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі) , тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до положень ст. ст. 335, 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а не особі, яка заявляє про давність володіння, а також на безхазяйну річ.

Можливість пред’явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Також факт того, що позивач протягом більше десяти років, а в дійсності більше двадцяти років відкрито та добросовісно володіє квартирами № 7 та № 8, розташованими в буд. 32 по вул. Нахімова в м. Суми, можуть підтвердити свідки: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7. АДРЕСА_4.

Згідно ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Отже, окремі правочини вимагають не лише відповідної форми, а й водночас потребують державної реєстрації у випадках, передбачених законом. З державною реєстрацією правочину пов’язується настання відповідних правових наслідків. Згідно ч. 1 даної статті такий правочин має вважатися вчиненим з моменту його державної реєстрації. Однак статті гл. 16 ЦК України безпосередньо не передбачають недійсності конкретних видів правочинів, щодо яких не дотримані вимоги закону про державну реєстрацію. Тому вирішувати питання щодо правових наслідків порушення правил про державну реєстрацію правочину необхідно з урахуванням також тих положень закону, які безпосередньо визначають правочини, що потребують державної реєстрації. На виконання вимог ЦК прийнято спеціальний Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” № 1952-IV від 01.07.2004 року, яким врегульовано відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості. Правочини щодо нерухомого майна вчинюються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону, а реєстрація речових прав на нерухомість, їх обтяжень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна, що підтверджує взаємопов’язаність державної реєстрації цих фактів. Державна реєстрація зазначених трьох видів фактів здійснюється за допомогою створюваної державної інформаційної системи – Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Випадки обов’язкової державної реєстрації правочинів передбачаються як ЦК України, так і іншими законами. При цьому державну реєстрацію правочину не можна ототожнювати з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно або самого нерухомого майна чи інших об’єктів цивільного права (наприклад, транспортних засобів, у тому числі морських та річкових суден, повітряних суден; космічних об’єктів, зброї, окремих видів цінних паперів) з метою їх обліку, недотримання якої може впливати на чинність правочину щодо придбання таких об’єктів і призводити до інших правових наслідків. В ЦК України (в редакції 1963 року) лише ст. 227 передбачала реєстрацію у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Таку реєстрацію безпосередньо здійснювали бюро технічної інвентаризації (БТІ) , утворювані відповідними виконкомами. Однак ця реєстрація (або її відсутність) не впливала на дійсність чи чинність договору, а слугувала переважно способом обліку будівель і виявлення їх юридичних власників. Новий ЦК України розширює коло випадків державної реєстрації правочинів. Нотаріальному посвідченню і державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу (міни) земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. ст. 657, 716 ЦК України) ; договори довічного утримання, за якими відчужується нерухоме майно (ст. 745 ЦК України) ; договори про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ст. 732 ЦК України) ; договори найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин) строком не менше трьох років (ст. 793 ЦК України) ; договір управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК України) ; договір комерційної концесії та субконцесії (ст. ст. 1118, 1119 ЦК України) . Нормативно-правовими актами можуть передбачатися особливі випадки реєстрації договорів, яка має інше правове значення порівняно з державною реєстрацією правочинів за ст. 210 ЦК України. Незважаючи на те, що законодавець, як правило, безпосередньо не визначає правові наслідки недотримання положень про державну реєстрацію правочинів, вони так чи інакше випливають з контекстів певних правових норм ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації. Тобто вони не можуть породжувати для їх суб’єктів бажаного правового результату, а врешті й відповідних прав та обов’язків їх сторін. Щодо договірних правочинів цей висновок додатково підтверджується загальними положеннями про договір, за якими договір набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. ст. 638, 640 ЦК України) . Більш однозначно дане питання вирішене щодо договірних правочинів, спрямованих на перехід права власності, оскільки згідно ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Отже, за її відсутності у набувача майна за договором право власності виникнути не може. Відповідно до ч. 2 ст. 210 ЦК України перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюються законом. На момент прийняття Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” в Україні вже сформувалася певна система реєструючи органів та порядку реєстрації. Так, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Міністерством юстиції України (наказ від 07.02.2002 року № 7/5) , було запроваджено державний реєстр прав на нерухомість, держателем якого визначено Міністерство юстиції України. До прийняття Закону України про державну реєстрацію прав на нерухомість, відповідно до Тимчасового положення, функції з державної реєстрації здійснювали органи, визначені окремими нормативно-правовими актами. Так, на виконання Указу Президента України “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” від 17.02.2003 року Міністерство юстиції України спільним з іншими відомствами наказом від 26.02.2003 року встановило, що: а) реєстрація земельних ділянок та прав на них здійснюється у складі державного реєстру земель, а функції Адміністратора Державного реєстру земель має виконувати Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах; б) реєстрація об’єктів нерухомого майна та прав на них здійснюється у Реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, функції Адміністратора Реєстру прав власності на нерухоме майно здійснюється державним підприємством “Інформаційний центр” Мін’юсту України, а функції реєстратора – органами БТІ. Постановою Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” № 1088 від 17.07.2003 року було підтримано такий порядок державної реєстрації до моменту створення (до 01.01.2005 року) Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, а також було встановлено, що після його створення державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них мають проводитись виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах. Постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.05.2004 року було створено Державний реєстр правочинів, держателем якого було визначено Міністерство юстиції України, Адміністратором якого було визначено ДП “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України. Вищезазначеною постановою Кабінетом Міністрів України також було затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, згідно з яким реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Ті ж нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп’ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру. Однак така система державної реєстрації прав на нерухомість та порядок її здійснення була приведена у відповідність до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” , який визначив правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, їх обтяжень. За цим Законом, зокрема, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, створена при ньому госпрозрахункова юридична особа (центр земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а Адміністратором Державного реєстру прав є центр земельного кадастру, який здійснює його ведення. Як зазначено у Прикінцевих положеннях Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (жилі будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) . Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В даній нормі визначаються особливості виникнення права власності на нерухоме майно. До нерухомих речей (ст. 181 ЦК України) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ліси, багаторічні насадження, будівлі) . Режим нерухомих речей може бути поширений також на повітряні й морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Право власності на новостворене нерухоме майно (жилі будівлі, споруди тощо) виникає в момент завершення будівництва даного об’єкта. Право власності на нерухоме майно виникає також з моменту прийняття його до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту державної реєстрації. У такому порядку право власності може виникнути, зокрема, на жилий будинок. Правозастосовна практика системи загальних судів України знайшла своє відображення в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” від 04.10.1991 року. Державна реєстрація права власності здійснюється відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” .

Згідно ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Поняття безхазяйної речі є загальним, оскільки охоплює такі її різновиди, як рухома річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК України) , знахідка (ст. 337 ЦК України) , бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України) , скарб (ст. 343 ЦК України) . Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, визнається безхазяйною. Фактами, які свідчать про безхазяйність речі, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв’язку зі спливом позовної давності для його витребування тощо. Річ не є безхазяйною, якщо її власник відомий, але з певних причин відсутній (наприклад, переховується з метою уникнення покарання) або визнаний безвісно відсутнім. За ЦК УРСР безхазяйне майно за загальним правилом переходило у власність держави. За ЦК України держава як власник втратила такий привілей. Дана стаття по-різному визначає правове становище безхазяйних рухомих і нерухомих речей. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік з метою виявлення власника має бути зроблено оголошення в друкованих засобах масової інформації. Така постановка на облік є адміністративним актом, а не юридичним фактом, що впливає на цивільні правовідносини, об’єктом яких є дана нерухомість. Значення взяття на облік нерухомої речі полягає в тому, що з даного моменту починається перебіг строку (один рік) , необхідного для пред’явлення відповідної вимоги до суду, а саме: про винесення рішення щодо передачі такої речі у комунальну власність. Дана стаття передбачає, що безхазяйні рухомі речі можуть набуватися в комунальну власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених законом. Визнання майна безхазяйним не виключає можливості пред’явлення відповідних майнових вимог власником (його правонаступниками) , який після цього з’явився. Він має право вимагати від органу місцевого самоврядування, рішенням і за заявою якого майно визнано безхазяйним та взято на облік, повернення майна, а якщо майно було в подальшому реалізовано – грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв’язку з цим витрат. Спори щодо таких вимог можуть розглядатися у судовому порядку з додержанням правил про позовну давність.

Із змісту ст. 344 ЦК України вбачається, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) , якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Дана стаття вводить до цивільного законодавства новий інститут – набуття права власності за давністю володіння. ЦК України усунув необґрунтовані переваги для державної власності, до якої, відповідно до ст. 337 ЦК УРСР, переходило безхазяйне майно. Суб’єктом набувальної давності може бути лише фізична чи юридична особа. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності. Об’єктом правової охорони даної статті є нерухоме або рухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовується два критерії: матеріальний – ступінь зв’язку цих речей із землею, і юридичний – віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою. За першим критерієм до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких без непропорційного збитку для їх призначення є неможливим (жилі будинки, насадження, майнові комплекси) (ст. 181 ЦК України) . Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива (повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти) . Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати в просторі. Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину) . В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України) . Володіння, що виникло в результаті вчинення злочину, не може вважатися добросовісним. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов’язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом десяти років, а для рухомого майна – п’яти років) . В силу ч. 2 ст. 344 ЦК України до часу фактичного володіння особа може приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Проте це не обов’язок, а право особи, яка заявляє про давність володіння. Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння. Проте із загального правила ст. 344 ЦК України встановлює винятки. Так, відповідно до ч. 3 даної статті, перебіг строку по відношенню до речей, якими заволоділа особа на підставі договору з їх власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про їх повернення, починається на нерухоме майно через п’ятнадцять років, а на рухоме – через п’ять років з часу сплину строку позовної давності за відповідними вимогами, адже до цього моменту майно може бути примусово витребувано його законним володільцем, а фактичне володіння не може бути визнано добросовісним. Вибуття майна поза волею його володільця (наприклад, майно викрадено) не перериває перебігу набувальної давності лише в разі повернення майна його володільцю протягом одного року з моменту його втрати або пред’явлення протягом одного року володільцем позову про витребування майна. Відповідно до норм даної статті порядок набуття права власності за набувальною давністю залежить від виду речей. Право власності на рухоме майно виникає за наявності зазначених вище умов стосовно ознак володіння автоматично. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно п. п. 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (офіційне опублікування: Офіційний вісник України, 2003, № 11 (28.03.2003) , ст. 461, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 40 (03.10.2003) , ст. 356, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 41 (10.10.2003) , ст. 356, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 42 (17.10.2003) , ст. 356, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 43 (24.10.2003) , ст. 356, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 44 (31.10.2003) , ст. 356, опублікування в періодиці: Голос України, 2003, 03, № 45 – 46 (12.03.2003) , Голос України, 2003, 03, № 47 – 48 (13.03.2003) ) .

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.

При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України) .

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ст. 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження їм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16.12.1992) .

У справі “Беллет проти Франції” Європейський Суд з прав людини зазначив про те, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Із змісту п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України вбачається, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, в тому числі, верховенство права.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У відповідності до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти вказаним нерухомим майном протягом більше десяти років, а в дійсності більше двадцяти років, відтак він набув право власності на це майно (набувальна давність) , оскільки представниця відповідача за довіреністю – головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9 не надала суду жодного, будь-якого переконливого доказу того, що вказане спірне нерухоме майно перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Суми, на кшталт, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, оскільки представниця відповідача за довіреністю – головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_9 не надала суду жодного, будь-якого переконливого доказу того, що вищевказане спірна нерухома річ є безхазяйною річчю, яке не має власника або власник якої невідомий, що спірна нерухома річ була взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою Сумської міської ради, на території якої вона розміщена, що Сумська міська рада зробила оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття спірної нерухомої речі на облік, що Сумська міська рада зверталася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про набуття права власності на безхазяйну річ з метою передачі спірного нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади міста Суми, відтак суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю слід задовольнити повністю, визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) , право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, за набувальною давністю, визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) , право власності на квартиру № 8, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Нахімова. АДРЕСА_5, за набувальною давністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити повністю.

Визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) , право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, за набувальною давністю.

Визнати за позивачем – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 40009, АДРЕСА_3, 8) , право власності на квартиру № 8, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Нахімова. АДРЕСА_5, за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков