Справа № 761/37754/17

Провадження № 2/761/1709/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.,

за участю :

секретаря судового засідання - Орел П.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Першої Київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_4 про визнання бездіяльності державного нотаріуса незаконною, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Першої Київської державної нотаріальної контори (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_4 про визнання бездіяльності державного нотаріуса незаконною.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_5 До своєї смерті ОСОБА_5 склала заповіт, у відповідності до якого заповіла позивачу 2/5 частини АДРЕСА_1. Інші 2/5 та 1/5 частини квартири ОСОБА_5 заповіла відповідачу та ОСОБА_6 Державним нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, через пропуск строку для прийняття спадщини. Вважає, вказану відмову протиправною, оскільки нотаріус не з'ясував інформації щодо підтвердження місця проживання спадкодавця. Зазначає, що протягом останніх років життя ОСОБА_5 проживала з ним, у зв'язку з чим він прийняв спадщину.

Тому, позивач просив суд визнати незаконною бездіяльність Першої Київської державної нотаріальної контори, яка полягає у нездійсненні нотаріальної дії щодо видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину та стягнути судові витрати.

Ухвалою судді від 25.10.2017 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.02.2018 року справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 15.05.2018 року.

Ухвалою суду від 15.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві.

У судовому засіданні представник третьої особи заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 є АДРЕСА_2, у зв'язку з чим посилання позивача про те, що він прийняв спадщину у зв'язку з тим, що проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини є безпідставними та необґрунтованими.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності та просив прийняти рішення згідно діючого законодавства України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.06.2017 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.08.2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. про визнання права на спадщину було відмовлено.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

У відповідності до заповіту від 14.07.2015 р., ОСОБА_5 заповіла: 2/5 частини АДРЕСА_1 позивачу; 2/5 частини АДРЕСА_1 відповідачу; 1/5 частину АДРЕСА_3 ОСОБА_6

Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. від 14.03.2016 р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 2/5 частини АДРЕСА_1, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, у зв'язку з тим, що позивачем пропущено 6-ти місячний строк для прийняття спадщини.

Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що державним нотаріусом протиправно відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з неврахуванням фактичних обставин справи, зокрема в частині не з'ясування інформації про документи щодо підтвердження місця проживання спадкодавця.

Зокрема, посилається на те, що у відповідності до Акту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» від 23.03.2016 р. померла ОСОБА_5 останні два роки до моменту смерті проживала в АДРЕСА_6

Суд вважає вказані посилання сторони позивача безпідставними та необґрунтованими, оскільки як вбачається, постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину винесена 14.03.2016 р., а відповідний Акт датований 23.03.2016 р., що свідчить про те, що позивач при зверненні до нотаріуса не подавав відповідну інформацію.

Крім вказаного, суд не має змоги прийняти зазначений вище акт як належний та допустимий доказ проживання померлої ОСОБА_5 за вказаною адресою, оскільки, останній складено більш ніж через 7 місяців після смерті ОСОБА_5 на підставі тверджень сусідів.

Зокрема, в вказаному акті зазначено, що саме при обстеженні працівниками Комунального підприємства було встановлено, що ОСОБА_5 останні два роки до моменту смерті проживала в АДРЕСА_7, однак на підставі чого та яким чином це встановлено, в акті не вказано.

Згідно ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яким в даному випадку є АДРЕСА_1. Доказом певного місця проживання, зокрема, є реєстрація особи у житловому приміщенні.

Вбачається, що спадщина відкрита за адресою: АДРЕСА_4, а не АДРЕСА_5.

Згідно ч. 1,3,4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З наявних в матеріалах справи доказів не вбачається те, що померла ОСОБА_5 постійно проживала з позивачем на час відкриття спадщини. Таких доказів, стороною позивача не надано.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

На підтвердження своїх вимог позивач надає довідку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» від 26.06.2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_5 дійсно до моменту смерті проживала в АДРЕСА_7 без реєстрації останні два роки, довідка видана на підставі акту обстеження від 23.03.2016 року з підтвердженням сусідів (а.с. 6).

04.09.2017 року позивач повторно звернувся до державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. із заявою про видачу свідоцтва про отримання спадщини за заповітом та за законом після померлої ОСОБА_5 (а.с. 12).

Листом державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. від 05.09.2017 р. позивача повторно повідомлено, що ним не надано доказів на підтвердження постійного проживання із спадкодавцем, тому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 2/5 частини АДРЕСА_1, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, у зв'язку з тим, що позивачем пропущено 6-ти місячний строк для прийняття спадщини (а.с. 13).

Позивач вважає нотаріальну дію щодо невидачі свідоцтва про прийняття спадщини після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постійно проживав із спадкодавцем.

Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Відповідно до п.п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 1222 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 цього Кодексу спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України, до першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі народжені після його смерті, другий з подружжя, який пережив спадкодавця, а також батьки спадкодавця.

Згідно із статтею 1220 Цивільного кодексу України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3, 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім"єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Відповідно роз'яснень, викладених в методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме: в ч. 3 ст. 1268 ЦК визначено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким,що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем.

Нотаріуси вчиняють нотаріальні дії передбачені ст. 34 ЗУ «Про нотаріат».

Відповідно ст. 69 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Відповідно ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проте, не можуть бути задоволені вимоги позивача про визнання бездіяльності нотаріуса незаконною, без визначення конкретних дій, що порушують права позивача та обґрунтування їх належними та допустимими доказами, як спосіб захисту, у розумінні ст. 16 ЦК України, оскільки на час подання позовної заяви та розгляду справи, права позивача не порушені.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, беручи до уваги, що позивач не довів вини відповідача в даних правовідносинах, крім того нотаріус правомірно відмовив позивачу у видачі свідоцтва на спадщину за законом з урахуванням вимог ст. 1269, 1270 ЦК України, суд вважає, що права позивача не було порушено, тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 13, 81, 141, 258, 263, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, ст. 16, 392, 549, 1220-1222, 1268, 1270 ЦК України, ст. 34, 49, 69 Закону України «Про нотаріат», суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Першої Київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_4 про визнання бездіяльності державного нотаріуса незаконною - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення 17.12.2018 року.

Суддя