РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 січня 2019 року

м. Рівне

№460/3052/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В., розглянувши у в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді та зобов'язання призначити, починаючи з 28.08.2018, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді та виплатити різницю між належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та фактично виплаченою.

Ухвалою судді від 11.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у квітні 1997 року ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Рівненського міського суду Рівненської області, в липні 2002 року його було обрано суддею безстроково. В серпні 2018 року позивача було звільнено з посади судді у відставку, у зв'язку з чим він звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач вважає призначення та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області №04-896/18 від 27.08.2018, тобто лише з урахуванням стажу роботи на посаді судді протиправним, а тому просив у судовому порядку про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 %, виходячи з стажу роботи на посаді судді, періоду проходження строкової військової служби, періоджу роботи на посаді прокурора та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі.

Відповідач у відзиві на позов зауважив, що стаття 1 Указу №584/95, якою було установлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби втратила чинність згідно Указу Президента №963/2009 від 24.11.2009. А тому поняття стажу роботи на посаді судді визначається згідно із положеннями статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції змін Рішення КСУ від 08.06.2016 №4-рп/2016), а саме: "До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: Судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі України; Члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; Судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.". Враховуючи викладене, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 призначено з 28.08.2018 і до стажу роботи на посаді судді зараховано періоди роботи на посадах: з 14.05.1997 по 02.06.2004 - судді Рівненського міського суду, з 03.06.2004 по 02.06.2009- заступника голови суду Рівненського міського суду, з 03.06.2009 по 31.07.2018 - судді Рівненського міського суду. Відповідно, стаж роботи ОСОБА_1 на посадах судді складає 21 роки 2 місяців 18 днів. З урахуванням цього та виходячи із положень пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача правомірно обчислений в розмірі 82 % суддівської винагороди, зазначеної у довідці Територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області № 04-896/18 від 27.08.2018. За наведеного, відповідач просив в задоволенні позовних вимог, відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

В період з 18.04.1997 по 27.08.2018 ОСОБА_1 працював на посаді судді Рівненського міського суду Рівненської області (а.с.7).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.07.2018 №2234/0/15-18 позивача звільнено з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.7).

Наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 20.08.2018 №7-к позивача відраховано зі штату Рівненського міського суду Рівненської області з посади судді у зв'язку із звільненням у відставку з 27.08.2018 (а.с.8).

У зв'язку з цим 28.08.2018 позивач звернувся до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із заявою про призначення та виплату довічного утримання як судді у відставці.

Як свідчить зміст проколу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області №4729 від 30.08.2018 позивачу призначено з 28.08.2018 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

14.11.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%, а не 82% (а.с.11-12).

Листом від 15.11.2018 за №456/10, у відповідь на звернення позивача, Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду Рівненської області повідомило, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача обчислено відповідно до норм чинного законодавства та підстав для його перерахунку немає (а.с.13-14).

Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

На момент звільнення ОСОБА_1 у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016) (далі - Закон №2453-VI) передбачалося, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII регламентовано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції діючій на час подання позивачем заяви про відставку, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

В свою чергу, у відповідності до положень частини першої статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень цього Закону, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

В частині четвертій статті 43 вищезазначеного Закону передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності до статті 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10.07.1995 №594/95 передбачено зарахування до стажу роботи судді, що дає право на відставку, крім стажу трудової діяльності, визначеної в частині четвертій статті 43 Закону України "Про статус суддів" половини строку навчання на денному відділенні у вищих юридичних закладах та періоду проходження строкової військової служби.

Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Також, у відповідності до Указів Президента України №584/95 від 10.07.1995 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та №1061/2002 від 25.11.2002 "Про внесення змін до Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку і навчання у вищих юридичних навчальних закладах період проходження строкової військової служби.

Таким чином, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, періоду проходження строкової служби та роботи на посадах прокурорів, а також половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27.02.2018 у справі №127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року у справі №520/5412/17, від 22.05.2018 у справі №490/1719/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 09.11.2018 у справі №751/11448/16-а, від 20.12.2018 у справі №751/7138/17.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в армії з 17.05.1979 по 18.05.1981 - 2 роки 0 місяців 01 день. Половина строку навчання на денному відділенні Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка в період з 01.09.1981 по 25.06.1986 становить 2 роки 4 місяці 27 днів.

Також в період з 04.05.1987 по 21.06.1991 позивач працював на посаді помічника Рівненського транспортного прокурора Львівської транспортної прокуратури та в період з 16.06.1994 по 13.05.1997 - на посаді старшого помічника Рівненського транспортного прокурора Західно-української транспортної прокуратури, що складає 4 роки 01 місяць 17 днів та 2 роки 10 місяців 27 днів, відповідно.

В період з 14.05.1997 по 02.06.2004 та з 03.06.2009 по 27.08.2018 позивач перебував на посаді судді Рівненського міського суду, що становить 7 років 00 місяців 19 днів та 9 років 02 місяці 24 дні, відповідно, в період з 03.06.2004 по 02.06.2009 - на посаді заступника голови Рівненського міського суду, що становить 5 років 00 місяців 00 днів. Загалом стаж позивача складає 32 роки 8 місяців 25 днів, що підтверджується розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (а.с.9).

Як свідчать матеріали адміністративної справи, для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці органом Пенсійного фонду України був зарахований лише стаж позивача на посаді судді 21 рік 2 місяці 18 днів та, відповідно, йому призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82%.

Разом з тим, при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання відповідач не зарахував календарний період проходження військової служби, половини строку навчання у вищому навчальному закладі та періоди роботи на посаді помічника прокурора.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна /юридична або фактична/ ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 були визнані неконституційними, зокрема, положення частини 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, які передбачали зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді.

При цьому Конституційний Суд України визначив порядок виконання рішення, відповідно до якого частина 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, а саме, "щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як зазначено в частині другій цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Не зарахувавши до стажу роботи судді, що дає право позивачу на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження військової служби, половину строку навчання у вищому навчальному закладі та періоду роботи на посаді помічника прокурора, відповідач протиправно звузив обсяг прав позивача, гарантованих йому Конституцією України, а відтак позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

За правилами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За наведеного суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог і покласти на відповідача обов'язок зарахувати до стажу, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, календарний період проходження позивачем строкової військової служби 17.05.1979 по 18.05.1981 - 2 роки 1 день, половину строку навчання на денному відділенні Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка в період з 01.09.1981 по 25.06.1986 - 2 роки 4 місяці 27 днів та періодів роботи на посаді помічника Рівненського транспортного прокурора Львівської транспортної прокуратури з 04.05.1987 по 21.06.1991 - 4 роки 01 місяць 17 днів та на посаді старшого помічника Рівненського транспортного прокурора Західно-української транспортної прокуратури з 16.06.1994 по 13.05.1997 - 2 роки 10 місяців 27 днів.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позивач на момент звільнення у відставку мав стаж роботи на посаді судді, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, 32 роки 08 місяців 27 днів, а тому відповідач повинен був призначити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з моменту звернення до пенсійного фонду, а саме з 28 серпня 2018 року, натомість відповідач призначив і виплачував позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 82%.

Відтак, слід також зобов'язати відповідача призначити позивачу починаючи з 28.08.2018 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а також виплатити йому різницю між належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та фактично виплаченою.

З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. відповідно до квитанції №19419 від 10.12.2018 підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (вул.Яворницького, 34, м.Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 40373305) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання: календарний період проходження строкової військової служби з 17.05.1979 по 18.05.1981 - 2 роки 1 день, половину строку навчання на денному відділенні Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка з 01.09.1981 по 25.06.1986 - 2 роки 4 місяці 27 днів та періоди роботи на посаді помічника Рівненського транспортного прокурора Львівської транспортної прокуратури з 04.05.1987 по 21.06.1991 - 4 роки 01 місяць 17 днів та на посаді старшого помічника Рівненського транспортного прокурора Західно-української транспортної прокуратури з 16.06.1994 по 13.05.1997 - 2 роки 10 місяців 27 днів.

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити з 28.08.2018 та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області виплатити ОСОБА_1 різницю між належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (90% відсотків суддівської винагороди) та фактично виплаченою (82% відсотків суддівської винагороди).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 09 січня 2019 року.

Суддя Друзенко Н.В.