Провадження № 2/487/85/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2018 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участі секретаря Ігнатьєва А.О., позивача ОСОБА_1, представника позивачів: ОСОБА_2, представників відповідачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва цивільну справу № 2/487/6112/16-ц за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 , третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання часток, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договору дарування не дійсним, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, витребування майна

В С Т А Н О В И В:

28.11.2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною, визнання права власності в порядку спадкування.

В позові позивачі зазначили, що в січні 2016 року їм стало відомо, що їх батько – відповідач по справі ОСОБА_6 – подарував ОСОБА_7 квартиру № 57 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва - ОСОБА_11), 7 в м. Миколаєві. Спірна квартира належала ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Заводської районної ради народних депутатів 14.10.1992 року. Квартира була придбана батьками позивачів в період їх шлюбу за спільні кошти. 25.07.2001 року мати позивачів – ОСОБА_12 – померла. На момент її смерті в квартирі проживали та були прописані позивачі, їх сестра ОСОБА_13, яка померла в 2011 році та відповідач ОСОБА_6 Позивачі вважають, що фактично прийняли спадщину після смерті матері, хоча юридично свої права не оформили. Оскільки спірна квартира була придбана за період шлюбу ОСОБА_6М та ОСОБА_12 за спільні кошти, остання мала право на ? її частину, а за такого після її смерті позивачі, як її діти, мають право на спадщину. Таким чином відповідач ОСОБА_6 розпорядився часткою майна, що належала померлій та належить позивачам, як її спадкоємцям. Посилаючись на норми ст. 22 КпШС України, норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, ст. 203, 215, 217 ЦК України, просили визнати недійсним договір дарування квартири № 57 у житловому будинку № 7 по вул. Паризької Комуни в м. Миколаєві, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 25.09.2015 року за реєстровим № 5-548, зареєстрований у Державному реєстрі речових на нерухоме майно 25.09.2015 року за № 728311048101 в частині дарування ? частини згаданої квартири. Визнати за позивачами право власності за кожним по 1/8 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_12, яка померла 25.07.2001 року.

12.12.2016 року відкрито провадження по справі.

12.12.2016 року ухвалою суду в якості забезпечення позову заборонено нотаріальним конторам та приватним нотаріусам вчиняти будь-які дії по відчуженню квартири АДРЕСА_2.

30.01.2017 року ухвалою суду накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 24.12.2016 року.

16.05.2017 року позивачами надано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивачі вважають, що оскільки станом на час укладення договору дарування фактично ОСОБА_6 належала ? частина спірної квартири, як майно набуте під час шлюбу, 1/8 частина в порядку спадкування після смерті дружини ОСОБА_12 та 1/8 частина в порядку спадкування після смерті доньки ОСОБА_13, тобто разом ? спірної квартири, то лише цією часткою він мав право розпорядитися, подарувавши її ОСОБА_7 За такого, ОСОБА_7 фактично за договором дарування набула право власності лише ? частки квартири і могла розпорядитися нею за договором купівлі-продажу. Посилаючись на норми ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР в ред. 1963 року, ст.ст. 362, 387, 1212 ЦК України позивачі просили доповнити їх первісні позовні вимоги вимогами перевести з ОСОБА_9 на позивачів права та обов’язки покупців за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та визнати за ними право власності на ? частини квартири в рівних частках. Витребувати з володіння ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2.

За ухвалою суду від 22.11.2017 року позивачами було внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області 43484,25 гривень в рахунок вартості ? спірної квартири та залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

22.01.2018 року позивачами надано до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої, не змінюючи правового обґрунтування, просили визнати рівними частки подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_6 у спільному майні подружжя, тобто по ? частині спірної квартири. Визнати за позивачами право власності в рівних частках на ? частини квартири, тобто по 1/8 частини за кожним в порядку спадкування після смерті ОСОБА_12 Визнати недійсним договір дарування квартири № 57 у житловому будинку № 7 по вул. Паризької Комуни в м. Миколаєві, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 25.09.2015 року за реєстровим № 5-548, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2015 року за № 728311048101 в частині дарування ? частини згаданої квартири. Перевести з ОСОБА_9 на позивачів права та обов’язки покупців за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та визнати за ними право власності на ? частини квартири в рівних частках. Витребувати з володіння ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2.

31.01.2018 року адвокатом ОСОБА_3 як представником відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_14 надано до суду відзив на позов, в якому вона просить позов визнати таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачі тривалий час не звертались до нотаріальної контори із заявами про збільшення спадкового майна та прийняття спадщини, невідповідності заявленої позивачами вартості ? часток спірної квартири її дійсній вартості та правомірності набуття ОСОБА_8 нерухомого майна. Так, 26.07.2002 року позивачі отримали Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті їх матері на грошові внески на рахунку у банку «Порто-Франко», на час відкриття спадщини вони були повнолітніми.

07.02.2018 року ухвалою суду до участі у справі залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору Першу миколаївську державну нотаріальну контору Миколаївської області, Третю миколаївську державу нотаріальну контору Миколаївської області та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_10

22.03.2018 року відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якої вони просять позов залишити без задоволення. Свої доводи обґрунтовують добросовісністю набуття спірного майна, відсутністю доказів прийняття позивачами спадщини, невідповідності суми покладеної позивачами на депозитний рахунок суду ринковій вартості квартири.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов, посилаючись на наступне.

Оскільки спірна квартира була придбана батьками позивачів в період шлюбу, частки їх у праві спільної сумісної власності є рівними. Так, позивач ОСОБА_1 на момент смерті матері - ОСОБА_12 - був зареєстрований з нею за однією адресою,що підтверджується копією паспорту, дослідженого в судовому засіданні. Позивач ОСОБА_5 був також зареєстрований за цією ж адресою до 17.08.1999року, але виписаний з квартири на період навчання до м.Одеси, де навчався до 10.09.2001 року , і з цієї дати виписаний з м.Одеси та зареєструвався в спірній квартирі 21.06.2002 року , тобто за ним зберігалось місце проживання на період навчання та на момент смерті матері, а тому позивачі є такими, що фактично прийняли спадщину, а отже їх батько не мав права розпоряджатися ? частиною квартири. Зважаючи на неправомірність укладених договорів з відчуження квартири вони мають право на переведення на них прав та обов’язків покупця з наступним витребуванням майна з чужого незаконного володіння.

В судовому засіданні представники відповідачів позовні вимоги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити у зв’язку з їх надуманістю та безпідставністю, посилаючись на те, що позивачі не звертались до нотаріальної контори із заявою про збільшення спадкового майна і спадкоємців, на час укладення договорів відчуження квартири у спадковій справі були відсутні будь-які заяви від позивачів стосовно спірної квартири, вимоги позивачів щодо визнання договорів недійсними не підтверджені нормами законодавства, а самі відповідачі є добросовісними набувачами майна.

Третя особа державна нотаріальна контора надала суду заяву, в якій просила слухати справу без участі її представника, рішення прийняти на розсуд суду.

Представники інших третіх осіб в судове засідання не з'явились.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача ОСОБА_5 та представника позивачів , заперечення представників відповідачів, вислухавши покази свідків та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

25.07.2001 року померла ОСОБА_12, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ФП №232613, виданого 24.12.2015р. Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.

На підставі поданої відповідачем ОСОБА_6 від свого імені та в інтересах дітей ОСОБА_1, співпозивача по справі, та ОСОБА_15 26.06.2002р. заяви про прийняття спадщини державним нотаріусом ОСОБА_16 Третьої миколаївської державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу № 509/2002 щодо майна померлої. 26.06.2002р. державним нотаріусом на ім’я спадкоємців чоловіка померлої ОСОБА_6, дітей:ОСОБА_1 та ОСОБА_15 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом за №2-385. Відповідно до Свідоцтва спадкове майно складалося з грошового внеску, який належить спадкодавиці та знаходиться на зберіганні в акціонерному комерційному банку «Порто-Франко» на рахунку №29091169702840.

Окрім того,відповідно до п.111 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженої Наказом МЮ України №18/5 від 14.06.1994 року , діючої на час спірних правовідносин , прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

ОСОБА_6 та померла ОСОБА_12 перебували в шлюбі з 28.12.1973року.

Під час шлюбу ними була набута квартира АДРЕСА_3, що підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності від 14.10.1997р., виданим на підставі рішення виконкому Заводського району за №265 від 21.08.1992р., хоча видане воно було лише на ім’я ОСОБА_6

Проте, подаючи нотаріусу заяву про прийняття спадщини, ОСОБА_6, який діяв в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, не включив зазначену квартиру до складу спадкового майна.

25.09.2015 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_4 за договором дарування № 5-548, посвідченого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2015 року за № 44553667.

13.12.2016 року ОСОБА_7 продала зазначену квартиру ОСОБА_9 за Договором купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_10 за реєстровим № 2765 за ціною продажу 57979.00 гривень.

24.12.2016 року ОСОБА_9 подарувала квартиру своєму синові ОСОБА_8 відповідно Договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_10 за реєстровим № 2883.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки правовідносини з приводу набуття права власності на спірне майно виникли у 1997р., тобто в період дії КпШС України, але спір між сторонами виник в 2016, вже в період дії Сімейного Кодексу України (2002 року), тому суд вважає правомірними застосування як норм КпШС, так і Сімейного Кодексу, оскільки між ними нема протиріччя, а норми Сімейного Кодексу розширюють правове поле їх застосування, а до правовідносин з приводу спадкування майна померлої ОСОБА_12 суд застосовує Цивільний кодекс України в редакції 1963 р., який діяв на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч.1 ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Статтею 60 Сімейного Кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також у відповідності до правил ст.61 Сімейного Кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так, судом встановлено, що 14.10.1997р., тобто в період шлюбу з померлою ОСОБА_12, відповідачем ОСОБА_6 отримано Свідоцтво про право особистої власності на квартиру, в якому він вказаний одним власником нерухомого майна, але незалежно від цього за наведеними нормами КпШС та Сімейного Кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності в рівних частках(ст.22 КпШС, ст.70 Сімейного Кодексу). Тому позовні вимоги позивачів щодо визначення за ОСОБА_6 та ОСОБА_12 як кожним із подружжя по ? частки квартири АДРЕСА_4 базуються на нормах закону і є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Доказів належності спірної квартири на праві особистої приватної власності відповідачу ОСОБА_6 суду не надано.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 548 ЦК України (в редакції 1963 року), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), діями спадкоємця, що свідчать про прийняття спадщини є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном або подання ним державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Водночас, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму листі від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", а саме в його п. 3.4. наголошує наступне:

Частинами 1,2 ст.71 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, який є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Розглядаючи спори, пов'язані із спадкуванням частки майна, що у спільній сумісній власності, судам слід звертати увагу на те, що згідно із ст. 368 ЦК спільною власністю є не лише майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом, а й майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

У встановленому законом порядку позивачі звернулися до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності після смерті матері, однак їм було відмовлено з причин відсутності спадкового майна, про що свідчить постанова державного нотаріуса Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 08.12.2016року щодо відмови ОСОБА_5 та постанова державного нотаріуса Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 31.08.2018р. щодо відмови ОСОБА_1, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до показів в судовому засіданні свідка ОСОБА_17 , останній показав суду, що проживав у одному будинку із ОСОБА_6 тривалий час.На момент смерті матері позивачів ОСОБА_12, тобто на 25.07.2001р. в спірні квартирі проживали її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_5. ОСОБА_5, за декілька років до смерті матері поступив на навчання до морехідного училища в м.Одесу, де навчався до осені 2001року. А з осені 2001 року вже постійно перебував у спірній квартирі і більше на навчання не виїжджав.У звязку і з неправомірними діями голови ОСББ у період 2001 -2006 років, всі документи по прописці осіб у будинку по вул. Паризької Комуни, 7 були втрачені,і тому була проблема із видачою будь-яких довідок з місця проживання за цією адресою. У 2015 році ОСОБА_5 було виселено із спірної квартири новими власниками спірної квартири.

Свідок ОСОБА_18 суду показала, що є сусідкою позивачів за спірним місцем проживання. В спірній квратирі на мормент смерті ОСОБА_12 проживали її діти ОСОБА_5 та ОСОБА_1. В період навчання ОСОБА_5 проживав в м.Одесі по осінь 2001 року. Після смерті матері фактично продовжував проживати в спірній квартирі та був відсутній в ній лише в період знаходження в рейсах, оскільки був моряком. Так, в один із таких його рейсів в 2015 році , його було виселено із квартири новими власниками. Після смерті матері , належне їй майно частково перейшло до її дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Аналогічні покази надала в судовому засіданні і свідок ОСОБА_19, також сусідка позивачів.

Так, виходячи із вищезазначених доказів,дослідженого в судовому засіданні паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_5, судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_12 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 були прописані з нею за однією адресою, а саме в квартирі АДРЕСА_5, де і проживали. Одночасно, в матеріалах спадкової справи №509/2002 є заява ОСОБА_6, подана в інтересах зокрема ОСОБА_1 про прийняття спадщини у вигляді грошових внесків. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після смерті їх матері ОСОБА_12 вчасно, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем на момент його смерті.

Окрім позивачів, після смерті ОСОБА_12 до спадкоємців першої черги належав також її чоловік – відповідач ОСОБА_6 та її донька ОСОБА_15, яка померла 04.09.2009р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ФП №103476.

Отже, враховуючи положення ст.ст. 529, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як спадкоємці першої черги за законом мають право на спадкування кожний по 1/8 частині квартири № 57 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва ОСОБА_11), 7 в м. Миколаєві, в порядку спадкування за законом після смерті їх матері ОСОБА_12, померлої 25.07.2001року, і тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Виходячи з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову застосовують норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішують справи. Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Судом встановлено, що право власності на квартиру № 57 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва ОСОБА_11), 7 в м. Миколаєві окрім відповідача ОСОБА_6, належало також позивачам ОСОБА_5 та ОСОБА_1 по 1/8 частині кожному, а отже відповідач ОСОБА_6 мав право розпоряджатись лише належною йому часткою – ? частинами квартири. За такого, з огляду на наведені норми матеріального права суд приходить до висновку, що договір дарування від 25.09.2015 року в частині дарування ? частини квартири слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав не заборонених законом.

Цивільне законодавство встановлює особливості щодо умов набуття права власності на спадкове майно, а саме: право власності на майно у випадку прийняття спадщини виникає з часу відкриття спадщини і жодним чином не пов’язує набуття права власності на успадковане майно з моменту державної реєстрації.

Таким чином позивачі, фактично прийнявши в установленому законом порядку спадщину, набули право власності на успадковану ? частину квартири з часу відкриття спадщини, тобто з 25.07.2001 року, та стали учасниками спільної часткової власності на зазначену квартиру.

Відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовились від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна – протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього права та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Відповідно до ст. 362 ЦК України підставою для пред’явлення співвласником позову про переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу частки майна у праві спільної часткової власності є такі порушення:

-продаж співвласником частки у праві спільної часткової власності без письмового попередження інших співвласників про намір продати свою частку, ціну та інші умови її продажу;

-укладання договору купівлі-продажу без одержання повідомлення від співвласників про відмову від здійснення ними переважного права купівлі до спливу одного місяця щодо нерухомого майна і десяти днів – щодо рухомого майна від дня отримання ними повідомлення про продаж;

-продаж проведено за істотно нижчої ціною і на більш легких умовах, ніж пропонувалося співвласникам.

Аналіз положень ст. 362 ЦК України свідчить про те, що суб’єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або не здійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 2765 було порушене переважне право позивачів, як співвласників, на придбання ? частин квартири, порушивши таким чином їх мирне право на володіння майном.

Згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, а також ратифіковано перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, судом встановлено, що договір квартири АДРЕСА_2, посвідчений 13.12.2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 укладено з порушенням переважного права позивачів купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Згідно з ч.4 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

На виконання вимог ч. 4 ст. 362 ЦК України позивачі внесли на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області 43484,25 гривень в рахунок вартості ? спірної квартири, яку сплатила ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу.Так, відповідно до п.3.,п.4 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13.12.2016року приватним нотаріусом ОСОБА_10 оціночна вартість спірної квартири становить 57979 грн. і саме вказану суму отримала продавець ОСОБА_7 до підписання цього договору. За такого, з огляду на зазначені норми матеріального права, суд вважає за необхідне перевести на позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 права та обов’язки покупця ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10

Доводи представників відповідачів про те, що фактично за вказаним договором була сплачена інша сума, набагато більша за вказану в договорі та наданий ними висновок судового експерта ОСОБА_20 про ринкову вартість квартири , суд до уваги не приймає, оскільки правові наслідки укриття дійсної продажної ціни , зміст ст.ст.190,212, КК України, ст.ст.182,229--231,233-235,655,659,660,681 ЦК України та зміст інших законодавчих актів нотаріусом сторонам було роз'яснено, а сторони договору їх зрозуміли, про що свідчить п. 19 договору купівлі-продажу квартири від 13.12.2016р.

За нормами ст.388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст.330 ЦК України).

Частиною 1 ст.388 ЦК України визначені випадки витребування майна від добросовісного набувача власником. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3 ст.388 ЦК України).

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації ст.19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15 та від 25.01.2017 року у справі №916/2131/15 про те, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених обставин справи та оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачів поза їх волею, суд вважає про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

За таких підстав суд вважає, зо позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст.ст.6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 , третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання часток у праві власності , визнання права власності в порядку спадкування, визнання договору дарування не дійсним, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, витребування майна задовольнити.

Визначити, що частка померлої 25.07.2001р. ОСОБА_12 в праві спільної сумісної власності на квартиру № 57 у житловому будинку № 7 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва ОСОБА_11) в м. Миколаєві становила ? частки.

Визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності на ? частину квартиру № 57 у житловому будинку № 7 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва ОСОБА_11) в м. Миколаєві, тобто по 1/8 частини за кожним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12, померлої 25.07.2001р.

Визнати частково недійсним договір дарування квартири № 57 у житловому будинку № 7 по вул. Георгія Гонгадзе (колишня назва ОСОБА_11) в м. Миколаєві, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 25.09.2015 року за реєстровим № 5-548, зареєстрований у Державному реєстрі речових на нерухоме майно 25.09.2015 року за № 728311048101, а саме в частині дарування ? частини квартири.

Перевести на ОСОБА_1 та ОСОБА_5 права та обов’язки покупця ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10

Припинити право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право власності на ? частини квартири в рівних частках, тобто по 3/8 часток за кожним, на квартиру АДРЕСА_2.

Виплатити ОСОБА_9 вартість 3/4 частини квартири АДРЕСА_2, придбаної нею за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідченого 13.12.2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 у розмірі 43484,25 гривень,внесених на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області згідно із квитанцією № П11095 від 27.11.2017 року.

Витребувати з володіння ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Павлова Ж.П.