ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/4370/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018

у справі № 910/4370/17 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", м. Київ

до комунального підприємства "Київський метрополітен", м. Київ

про стягнення 165 541 грн. 75 коп.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київський метрополітен" (надалі- відповідач) заборгованості за договором № 2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 17.05.2006 у загальному розмірі 165 541 грн. 75 коп., з них: 148 200 грн. 00 коп. - основний борг, 3 707 грн. 35 коп. - 3% річних, 13 634 грн. 40 коп. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, яка є несплаченою відповідачем, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у справі №910/4370/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017, позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 148 000 грн. 00 коп. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів, 200 грн. 00 коп. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування, 3 707 грн. 35 коп. плати за порушення грошового зобов'язання та 13 634 грн. 40 коп. інфляційних втрат.

Постановою Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/4370/17 вищевказані постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у справі №910/4370/17 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставини виконання або не виконання в період з 05.04.2016 по 30.04.2016 банком послуг, від яких відмовився відповідач листом від 04.04.2016, з інкасування виручки в порядку, визначеному додатковою угодою № 4 від 01.01.2008 та додатковою угодою № 25 від 25.11.2013, як підстави для оплати таких послуг. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність надання оцінки доводам відповідача про те, що ним визнано частково позовні вимоги в частині оплати послуг з інкасування за період з 01.04.2016 по 04.04.2016 в сумі 19 436 грн. 07 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 вирішено розглядати справу № 910/4370/17 за правилами загального позовного провадження.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав свої вимоги, та зазначав про те, що в положеннях спірного договору сторонами було погоджено сплату саме абонентської плати за надані позивачем послуги із розрахунку відповідної вартості на місяць, а тому відповідне зобов'язання відповідача мало виконуватися не в залежності від фактичного отримання таких послуг, а розірвання відповідного договору з 05.04.2016 чи зміни порядку і розміру оплати наданих послуг сторонами не здійснювалося.

Відповідач в своїх поясненнях зазначав про те, що протягом 05.04.2016 - 30.04.2016 відповідач спірними послугами позивача не користувався, а останній такі послуги не надавав, тому оплата за договором № 2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 17.05.2006 має здійснюватися виключно за фактично надані послуги, у зв'язку з чим відповідача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості у розмірі 19 436 грн. 07 коп., оскільки відповідні вимоги визнаються відповідачем, а іншій частині (в тому числі заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати) в задоволенні позову відмовити.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4370/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" борг у загальній сумі 22 074 грн. 38 коп., з них: 19 733 грн. 33 коп. - абонентська плата за послуги по збиранню готівкових коштів; 26 грн. 67 коп. - абонентська плата за розрахунково-касове обслуговування; 1 820 грн. 65 коп. - інфляційні втрати; 493 грн. 73 коп. - плата за порушення грошового зобов'язання (3% річних). В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на користь комунального підприємства "Київський метрополітен" судовий збір, сплачений за подачу апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 764 грн. 28 коп. Окрім того, повернуто публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Хрещатик" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 145 грн. 77 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 16_198833 від 16.03.2017.

Місцевий господарський суд, посилаючись на ст. ст. 173-175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 625, 629, 901-903 Цивільного кодексу України, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.ст. 13, 14, 46, 73-75, 191 Господарського процесуального кодексу України, зазначав наступне:

- надання позивачем послуг за договором у квітні 2016 року, які полягають у тому, що фактично спірні послуги надавалися та споживалися відповідачем лише у період 01.04.2016 - 04.04.2016, визнаються учасниками справи, а тому не підлягають доведенню;

- позивачем було підтверджено, що спірні послуги у період з 05.04.2016 не надавалися відповідачу не у зв'язку із його відмовою від них, а саме у зв'язку із фактичної неможливістю їх надання внаслідок введення в банку згідно постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 № 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" тимчасової адміністрації;

- посилання позивача на те, що погоджена сторонами оплата спірних послуг за договором була визначена, як абонентська плата, а тому з огляду на чинність договору протягом всього квітня 2016 року відповідач зобов'язаний сплачувати такі послуги в повному обсязі (місячному розмірі) не в залежності від фактичного їх надання (споживання) не прийнято судом до уваги, адже за своєю правовою природою абонентська плата є сумою коштів, яку споживач на підставі відповідного договору сплачує за користування певним видом послуг;

- існування правових підстав для оплати відповідачем на користь позивача коштів за надані згідно з договором у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 послуги збирання готівкових коштів та розрахунково-косового обслуговування загальною вартістю 19 760 грн. 00 коп. належним чином підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнано відповідачем;

- за перерахунком суду, здійсненим з урахуванням встановлених сум невиконаного відповідачем спірного грошового зобов'язання, заявлені до стягнення позивачем нарахування, визначені ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, публічне акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі-скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4370/17 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в повному обсязі.

13.11.2018 позивачем було подано до суду уточнення до прохальної частини апеляційної скарги, згідно з яким він просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4370/17 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 143 467 грн. 37 коп. і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.

Скаржник, зокрема, звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- відповідач не повідомив позивача про намір розірвати укладений між сторонами договір на умовах, встановлених таким договором;

- позивач не надавав послуги з інкасації грошової виручки з кас метрополітену виключно з вини відповідача, а тому останній має сплатити на користь позивача плату у повному обсязі;

- оскільки умовами укладеного між сторонами договору передбачено оплату послуг у вигляді абонентської плати, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу таку абонплату незалежно від факту надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн. Х 100 = 176 200 грн.).

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є стягнення 165 541 грн. 75 коп., то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4370/17 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

09.11.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від комунального підприємства «Київський метрополітен» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки судом було всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та дотримано вимоги чинного законодавства.

Загалом доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом. Водночас, зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- віднесення позивача до категорії неплатоспроможних сталося у зв'язку з порушенням ним вимог чинного законодавства під час здійснення своєї діяльності, тобто з вини власників та керівництва банку. Такі дії унеможливили своєчасне вжиття відповідачем заходів щодо розірвання/зміни укладеного між сторонами договору;

- позивачем не доведено виключної вини відповідача у ненаданні послуг з інкасації грошової виручки з кас метрополітену та не наведено правових підстав для стягнення з відповідача плати за послуги у повному обсязі в порядку ч. 2 ст. 903 ЦК України;

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачем послуг відповідачу у спірному періоді.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасування, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 17.05.2006 між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Хрещатик" (після зміни організаційно-правової форми - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик") (надалі-банк) та комунальним підприємством "Київський метрополітен" (надалі-клієнт) було укладено договір № 2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (надалі - договір).

За умовами договору (п.п. 1.1) банк зобов'язався відкрити клієнту поточні рахунки відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування згідно з нормативно-правовими актами НБУ, чинним законодавством України, внутрішніми правилами та процедурами банку.

Зобов'язання сторін визначені у розділі 2 договору, згідно з п.п. 2.1, 2.2.1 якого Банк, серед іншого, зобов'язується: забезпечувати збереження коштів клієнта на його рахунках; належним чином виконувати комплексне обслуговування клієнта відповідно до умов цього договору та Тарифів ВАТ КБ "Хрещатик", у відповідності до тарифного пакету VIP-тарифний план; своєчасно здійснювати розрахункові операції клієнта відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ; здійснювати приймання та видачу готівки відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ; обслуговувати клієнта в межах режиму роботи для розрахунково-касового обслуговування клієнтів, визначеного банком; забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок клієнта; надавати клієнту виписку з рахунку з доданням необхідних документів.

В свою чергу клієнт зобов'язується сплачувати своєчасно плату за розрахунково-касове обслуговування по кожному поточному рахунку відповідно до Тарифів ВАТ КБ "Хрещатик".

01.01.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору, в якій сторони дійшли згоди доповнити розділ VIII договору пунктом 8.3, згідно з умовами якого банк зобов'язався власними силами і засобами в погоджені дні та години здійснювати збирання готівкових коштів у клієнта та доставляти їх до каси банку в опломбованих сумках. Банк проводить приймання готівкових коштів від уповноважених працівників банку і здійснює своєчасне зарахування коштів на рахунки клієнта, а клієнт сплачує плату за надані послуги банку в розмірі та строки, що передбачені цією додатковою угодою.

В п. 8.3.12 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 01.01.2008) визначено, що оплата послуг банку, за збирання готівкових коштів, клієнтом проводиться один раз на місяць 30 (31) числа, шляхом перерахування з рахунку клієнта на рахунок банку не пізніше 7-го робочого дня з дати оформлення банком дебетового повідомлення.

За послуги по збиранню готівкових коштів клієнт з 01.11.2013 сплачує банку плату в розмірі фіксованої абонентської плати 148 000,00 грн. на місяць. Зміна плати за послуги узгоджується сторонами шляхом укладання додаткової угоди не пізніше ніж за 20 (двадцять) днів до їх введення (п.п. 8.3.11 договору в редакції додаткової угоди № 25 від 06.11.2013).

В п.п. 3, 8 додатку 1 до додаткової угоди № 33 від 30.04.2015 до договору сторони погодили наступні тарифи: за ведення рахунку та надання виписок (з кожного рахунку в місяць) - абонплата 250 грн. 00 коп. в місяць; за надання послуг по інкасації (з кожної точки інкасації) та перевезення валютних цінностей (за одну доставку) при сумі грошових коштів еквівалентній: до 100 000 грн. 00 коп.; понад 100 001 грн. 00 коп. - абонплата 148 000 грн. 00 коп. в місяць в цілому по клієнту.

Відповідач звернувся до позивача з листом від 04.04.2016 № 212-НДФ, в якому просив призупинити інкасування грошової виручки з кас станцій метрополітену, починаючи з 05.04.2016, відповідно до додаткової угоди № 4 від 01.01.2008 до договору.

Позивачем було виставлено відповідачу дебетове повідомлення від 28.04.2016 № 0/22/45 на сплату абонентської плати у розмірі 148 000 грн. 00 коп. за квітень 2016 року.

Відповідач в листі від 06.05.2016 № 288-НДФ повідомив позивача про те, що погоджується розрахуватися за послуги інкасації по договору тільки за період з 30.03.2016 по 04.04.2016 згідно з виставленим банком рахунком, оскільки листом від 04.04.2016 № 212-НДФ відповідач призупинив інкасування грошової виручки.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно ухиляється від сплати абонентської плати за надання послуг по інкасації у сумі 148 000 грн. 00 коп. та 200 грн. 00 коп. за ведення рахунку та надання виписок, чим порушує умови укладеного між сторонами договору та права позивача.

З урахуванням наведеного позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та, окрім суми основного боргу у розмірі 148 200 грн. 00 коп., просив стягнути з відповідача 3 707 грн. 35 коп. 3% річних та 13 634 грн. 40 коп. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд за позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з відповідача 22 074 грн. 38 коп., з яких: 19 733 грн. 33 коп. - абонентська плата за послуги по збиранню готівкових коштів; 26 грн. 67 коп. - абонентська плата за розрахунково-касове обслуговування; 1 820 грн. 65 коп. - інфляційні втрати; 493 грн. 73 коп. - 3% річних. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

В ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналогічні положення містять ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), згідно з якими зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 901-903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як уже зазначалося вище, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за договором за квітень 2016 року, у зв'язку з чим в даному випадку необхідним є встановлення фактичного надання позивачем та споживання відповідачем спірних послуг за договором у період з 01.04.2016 по 30.04.2016.

На необхідності дослідження обставин щодо надання позивачем та споживання відповідачем спірних послуг за договором у період з 01.04.2016 по 30.04.2016 під час нового розгляду наголошував Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2018 у справі № 910/4370/17.

Як вбачається з матеріалів справи, остання не містить доказів на підтвердження фактичного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо надання послуг інкасації чи будь-яких інших у спірний період, тобто з 01.04.2016 по 30.04.2016.

Водночас з наданих суду пояснень (відзиві, відповіді на відзив та поясненнях) вбачається, що сторонами визнається той факт, що спірні послуги за договором, зокрема, послуги з інкасації готівки, надавалися позивачем у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, а з 05.04.2016 інкасація останнім не здійснювалася на прохання відповідача призупинити з 05.04.2016 інкасування грошової виручки з кас станцій метрополітену (лист від 04.04.2016 № 212-НДФ).

При цьому судом враховано загальновідомий факт щодо введення у позивача тимчасової адміністрації з 06.04.2016 на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 № 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", що в силу встановленого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку проведення відповідної процедури вказувало на фактичну неможливість Банку (позивача) надавати такі послуги.

Нормами ч. 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що обставини надання позивачем послуг за договором у квітні 2016 року, які полягають у тому, що фактично спірні послуги надавалися та споживалися відповідачем лише у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, визнаються учасниками справи, а відтак дана обставина не підлягає доведенню.

До того ж, позивачем підтверджено, що спірні послуги у період з 05.04.2016 не надавалися відповідачу не у зв'язку із його відмовою від них, а саме у зв'язку із фактичної неможливістю їх надання внаслідок введення в банку згідно постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 № 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" тимчасової адміністрації.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, визначаючи вартість послуг у вищевказаному періоді необхідно враховувати погоджену сторонами у п.п. 3, 8 додатку 1 до додаткової угоди № 33 від 30.04.2015 до договору місячну вартість надання відповідних послуг, у зв'язку з чим вартість фактично наданих позивачем та спожитих відповідачем на підставі договору спірних послуг у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, що визнається сторонами, становить 19 733 грн. 33 коп. (за збирання готівкових коштів) та 26 грн. 67 коп. (за розрахунково-касове обслуговування).

У поясненнях по справі та в апеляційній скарзі позивач зазначав про те, що погоджена сторонами оплата спірних послуг за договором була визначена саме як абонентська плата, а тому зважаючи на чинність укладеного між сторонами договору протягом всього квітня 2016 року, відповідач зобов'язаний сплачувати такі послуги в повному обсязі (місячному розмірі), незалежно від фактичного їх надання (споживання).

Однак, поза увагою позивача залишено те, що за своєю правовою природою абонентська плата є сумою коштів, яку споживач на підставі відповідного договору сплачує за користування певним видом послуг, натомість в даному випадку матеріалами справи належним чином підтверджується і не заперечується сторонами, що з 05.04.2016 за зверненням відповідача надання відповідних послуг (їх споживання) припинилося, а позивач був позбавлений фактичної можливості їх надавати з огляду на введення тимчасової адміністрації та встановлених у зв'язку з цим положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежень.

Доводи скаржника про те, що припинення надання (споживання) послуг за Договором було зумовлено діями відповідача, у зв'язку чим в силу ч. 2 ст. 903 ЦК України відповідач зобов'язаний виплатити встановлену договором плату в повному обсязі, є безпідставними.

Як було з'ясовано судом воля відповідача на припинення споживання послуг за договором зумовлена незалежними від нього обставинами запровадження в Банку тимчасової адміністрації, тобто, діями, спрямованими на збереження власних коштів, що виключає можливість висновку про наявність його вини, в той час, як оплата відповідачем вартості фактично спожитих послуг (у період з 01.04.2018 по 04.04.2018) відповідає закріпленому в абзаці 1 ч. 2 ст. 903 ЦК України поняттю розумної плати.

Зважаючи на норми ч. 1 ст. 530 ЦК України, п.п. 8.3.12 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 01.01.2008), та дати виставлення/отримання дебетового інформаційного повідомлення № 0/22/45 від 28.04.2016 грошове зобов'язання відповідача по оплаті фактично наданих позивачем спірних послуг у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 мало бути сплачено (виконано) по 12.05.2016 (протягом 5-ти робочих днів).

Однак відповідач вартість фактично наданих послуг за 01-04.04.2016 у визначений строк не оплатив, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у загальній сумі 19 760 грн. 00 коп.

Заперечення відповідача з приводу того, що строк виконання ним відповідного грошового зобов'язання не настав, оскільки виставлене позивачем дебетове інформаційне повідомлення № 0/22/45 від 28.04.2016 містило в призначенні платежу посилання на інший договір ніж той, що було укладено між сторонами, а саме: було зазначено № договору 26000009901432, тоді як укладений між сторонами договір має № 2600000990432, не можуть бути прийняті судом до уваги.

По-перше, суду не надано доказів існування між сторонами інших договорів, за якими у спірний період між ними могли існувати правовідносини з приводу надання послуг інкасації, що дає підстави для висновку про допущення технічної описки в такому дебетовому повідомленні.

По-друге, відповідач в своєму листі від 06.05.2016 № 288-НДФ, направленому на адресу позивача за наслідками отримання відповідного дебетового повідомлення, жодних претензій щодо виставлення його з підстав визначення іншого номеру договору не заявляв, а навпаки погоджувався розрахуватися за послуги інкасації по Договору тільки за період по 04.04.2016.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наданими до справи матеріалами підтверджено, що за надані у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 позивачем за договором спірні послуги відповідач був зобов'язаний здійснити їх оплату у загальному розмірі 19 760 грн. 00 коп. Відповідачем відповідне зобов'язання не заперечується та визнається його представником в поданому до суду відзиві на позовну заяву № 12/04-452 від 09.07.2018.

Суд встановив, що відзив на позовну заяву № 12/04-452 від 09.07.2018 (який містить, по суті, заяву про визнання позову) підписаний представником відповідача Кравченко Т.В., повноваження якої підтверджуються довіреністю від 14.12.2017 № 121, а визнання позову відповідачем в частині позовних вимог про стягнення основного боргу не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб і узгоджується з положеннями ст.ст. 46, 191 ГПК України.

Належних та допустимих доказів на спростування викладеного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в поданому до суду відзиві відповідачем фактично визнаються заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості за надані згідно договору спірні послуги у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, тобто, визнається існування його обов'язку по необхідності оплати вартості таких послуг, обрахованої за чотири дні, однак вказується на те, що їх сума становить 19 436 грн. 07 коп., в той час, як за перерахунком суду вартість таких послуг становить 19 760 грн. 00 коп. Тобто, має місце невірного обрахування відповідачем спірної вартості, що однак не спростовує правомірність дій по визнанню позову в цій частині.

Зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 733 грн. 33 коп. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів та 26 грн. 67 коп. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування, що разом становить 19 760 грн. 00 коп., є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення основного боргу не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено фактичного надання таких послуг відповідачу за Договором у період з 05.04.2016 по 30.04.2016, тобто, їх фактичного споживання відповідачем у вказаний період, а відтак, і виникнення у останнього обов'язку з їх оплати.

В ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 3 707 грн. 35 коп. та інфляційні втрати у розмірі 13 634 грн. 40 коп., нарахованих за загальний період прострочення з 12.05.2016 по 12.03.2017.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача вартості послуг, наданих за період з 01.04.2016 по 04.04.2016, то в даному випадку є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За перерахунком суду, здійсненим з урахуванням встановлених сум невиконаного відповідачем спірного грошового зобов'язання (вартості спожитих у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 спірних послуг), дати закінчення визначених договором строків виконання відповідного грошового зобов'язання (12.05.2016), визначеного позивачем загального періоду прострочення та наданого ним розрахунку, за відсутності контррозрахунку відповідача, заявлені до стягнення позивачем нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню у сумі 493 грн. 73 коп. 3% річних та 1 820 грн. 65 коп. інфляційних втрат.

В решті названі вимоги обраховані позивачем, виходячи із більших сум заборгованості відповідача, ніж встановлено судом, з невірним визначенням дати, з яких відповідач є таким, що прострочив своє грошове зобов'язання, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Також судом враховано, що відповідач в добровільному порядку виконав рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у даній справі ще до його скасування постановою Верховного Суду від 17.04.2016, про що свідчать надані відповідачем платіжні доручення № 3434 від 01.08.2017 та № 3435 від 01.08.2017 щодо перерахування на користь позивача відповідних коштів. Водночас за відсутності заяви відповідача у суду в силу приписів ч. 5 ст. 333 ГПК України відсутні правові підстави для вирішення питання повороту виконання рішення Господарського суду міста від 02.06.2017 у справі № 910/4370/17.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що кошти у встановленому судом обсязі заборгованості відповідача перед позивачем за договором (у загальній сумі 22 074 грн. 38 коп.) фактично вже було перераховано на рахунок позивача за наслідками виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у даній справі, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду від 17.04.2016, у зв'язку з чим правові підстави для їх повторного стягнення відсутні, як відсутня необхідність у видачі судового наказу на виконання даного рішення у вказаній частині, адже наведене може зумовити подвійне стягнення таких коштів, що заборонено приписами Конституції України.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

В ст.ст. 76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наявні в матеріалах справи пояснення та докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов э частково обґрунтований та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК , з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 76-79, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4370/17 залишити без змін.

3. Справу № 910/4370/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано -27.12.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка