ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 335/1819/16-ц

провадження № 61-6498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., Усика Г.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державне підприємство «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна служба України з питань праці, Профспілковий комітет Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці», Національне агентство з питань запобігання корупції,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року, ухвалене у складі судді Шалагінової А. В., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Савченко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» (далі - ДП «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна служба України з питань праці, Профспілковий комітет Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці», Національне агентство з питань запобігання корупції про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з грудня 2011 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймав посаду помічника директора з економічної безпеки та антикорупційної діяльності, а з грудня 2013 року - уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції. Наказом керівника підприємства № 212 від 31 грудня 2015 року припинені його повноваження як уповноваженої особи з питань запобігання корупції і наказом № 005-к від 22 січня 2016 року його звільнено з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із скороченням штату.

Вказує, що скорочення його посади економічно не обґрунтовано, проведено без згоди профспілкового комітету і Національного агентства з питань запобігання корупції та йому не були запропоновані інші посади.

За таких обставин просив скасувати накази, поновити його на роботі і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 75 451,10 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому підстав для його поновлення на роботі не має.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його обґрунтованість та законність.

У грудні 2016 року представник ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що надання згоди первинною профспілкової організацією на його звільнення відбулося з порушенням процедури, оскільки його не запрошували на засідання.

Вказує, що відповідач не запропонував йому посаду помічника директора підприємства за загальними питаннями, яка звільнилася перед його звільненням у зв'язку із подачею ОСОБА_5 заяви про вихід на пенсію.

Також зазначив, що його звільнення відбулося в порушення вимог статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» без погодження з Національним агентством з питань запобігання корупції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2017 року Державна служба України з питань праці подала заперечення на касаційну скаргу в яких просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що судові рішення відповідають фактичним обставинам справи, є правильними та обґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 29 грудня 2011 року ОСОБА_4 призначено на посаду помічника начальника з економічної безпеки та антикорупційної діяльності в Державне підприємство «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України», яке перейменовано на ДП «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці». 23 червня 2015 року назву посади змінено на помічника директора з економічної безпеки та антикорупційної діяльності. Наказом № 170 від 20 грудня 2013 року ОСОБА_4 призначено уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції.

Також судами встановлено, що наказом № 165 від 30 жовтня 2015 року з причин економічного характеру та з метою оптимізації штатної структури посад ДП «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» скорочено з 20 січня 2016 року посаду помічника директора з економічної безпеки та антикорупційної діяльності. Наказом № 172 від 16 листопада 2015 року затверджено працівника, що підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату: ОСОБА_4 - помічника директора з економічної безпеки та антикорупційної діяльності. 19 листопада 2015 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 20 січня 2016 року і відсутність вакантних посад, а також роз'яснено його право розірвати трудовий договір до закінчення двомісячного терміну.

Суди встановили, що наказом директора ДП «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» № 005-к від 22 січня 2016 року ОСОБА_4 звільнено у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників.

Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У пункті 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути проведене лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 листопада 2015 року профспілковому комітету ДП «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» надіслано подання директора підприємства про надання згоди на звільнення з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівника згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_4, який перебував на посаді помічника директора з економічної безпеки та антикорупційної діяльності.

26 листопада 2015 року відбулося засідання профспілковому комітету, на якому прийнято рішення про задоволення подання адміністрації підприємства і надання згоди на звільнення позивача.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що засідання профспілковому комітету 26 листопада 2015 року відбулося без запрошення позивача, тому, за клопотанням профспілкового комітету судом першої інстанції оголошено перерву для повторного розгляду вказаного подання. 28 липня 2016 року на засіданні профспілкового комітету повторно розглянуто подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_4, за наслідком якого надано таку згоду.

Доводи касаційної скарги щодо надання профспілковим комітетом повторної згоди на звільнення ОСОБА_6 із порушенням законодавства відхиляються касаційним судом, оскільки винесення профспілковим комітетом на повторний розгляд подання адміністрації про надання згоди на звільнення працівника під час розгляду справи судом не суперечить положенням статті 43 КЗпП України.

Твердження заявника про те, що його не запросили на засідання профспілкового комітету 28 липня 2016 року, спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, які з повідомлення про вручення телеграми встановили, що заявнику особисто вручено телеграму про виклик його на засідання профспілкового комітету.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 не запропоновано вакантну посаду помічника директора підприємства за загальними питаннями, яку займав ОСОБА_5, відхиляються касаційним судом, оскільки суди встановили, що ОСОБА_5 звільнено з вказаної посади 12 лютого 2016 року, а позивача звільнено 22 січня 2016 року, тому на час звільнення позивача вказана посада не була вакантною.

Доводи касаційної скарги про те, що при звільненні ОСОБА_4 не була отримана згода Національного агентства з питань запобігання корупції, також не спростовують висновків судів попередніх інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» уповноважені підрозділи (особи) з питань запобігання та виявлення корупції утворюються (визначаються), зокрема, в юридичних особах публічного права в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з Типовим положенням про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 (далі - Типове положення), відповідний уповноважений підрозділ (особа) утворюється (визначається) у порядку, визначеному законодавством.

За змістом абзацу 4 пункту 1 Типового положення, уповноважена особа визначається у разі недоцільності утворення на підприємстві підрозділу з огляду на структуру, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб'єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 як помічника начальника з економічної безпеки та антикорупційної діяльності наказом № 170 від 20 грудня 2013 року призначено уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції, тобто обов'язки уповноваженого підрозділу (особи) покладено на наявну штатну одиницю державного підприємства.

Статтею 64 Закону України «Про запобігання корупції», який набрав чинності 26 жовтня 2014 року, передбачено надання згоди Національним агентством на звільнення уповноваженого, який є посадовою особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми юридичної особи, зазначеної у частині другій статті 62 Закону, що призначається відповідно до законодавства про працю керівником юридичної особи або її учасниками (засновниками) у порядку, передбаченому ухваленою антикорупційною програмою.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що призначення ОСОБА_4 уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції відбулося до набрання чинності Законом України «Про запобігання корупції», дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не є особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми, тому Національне агентство з питань запобігання корупції не уповноважене надавати згоду на його звільнення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик