Дата документу 19.12.2018

№ 554/7269/18

Провадження №2/554/2995/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.

за участю секретаря Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

позивач: ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 кооперативного коледжу ОСОБА_4 облспоживспілки про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду з позовом ОСОБА_4 кооперативного коледжу ОСОБА_4 облспоживспілки про стягнення заробітної плати, в якому просила зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй невиплачену протягом 2010-2018 років заробітну плату у розмірі 90126 гривень. В обґрунтування вимог позивач вказала, що 30.09.1997 року її було прийнято на роботу до ОСОБА_4 кооперативного коледжу; наказом №45-к від 28.05.2002 року переведено на посаду бібліотекаря 2-ї категорії; 01.11.2005 року встановлено кваліфікаційну категорію бібліотекаря першої категорії. Наказом відповідача №54-к від 02.07.2011 року позивача було призначено на посаду завідуючої бібліотекою коледжу. Наказом №35-к від 17.05.2018 року звільнено з навчального закладу «за угодою сторін».

Позивач вважає, що відповідач протягом 2010-2018 років заборгував, не виплатив їй значну суму заробітної плати.

Так, протягом 2010-2018 років не виплачено кошти на оздоровлення ОСОБА_1 під час щорічної відпустки. Розмір боргу становить: 2010 рік – 1014 гривень; 2011 рік -1441 гривень; 2012 рік – 1700 гривень; 2013 рік – 1806 гривень; 2014 рік – 1806 гривень; 2015 рік – 2145 гривень; 2016 рік – 2512 гривень; 2017 рік – 3392 гривень; 2018 рік – 3795 гривень, а всього: 19551 гривень.

Крім того, протягом 2010-2018 років відповідач не виплачував кошти як матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які повинні були бути у розмірі одного посадового окладу. Розмір боргу становить: 2010 рік – 1014 гривень; 2011 рік -1441 гривень; 2012 рік – 1700 гривень; 2013 рік – 1806 гривень; 2014 рік – 1806 гривень; 2015 рік – 2145 гривень; 2016 рік – 2512 гривень; 2017 рік – 3392 гривень; 2018 рік – 3795 гривень, а всього: 19551 гривень.

Протягом 2010-2018 років позивачу не виплачували доплату у розмірі 15% від посадового окладу за роботу з фондом підручників. Розмір боргу становить: 2010 рік – 1440 гривень; 2011 рік -1728 гривень; 2012 рік – 2040 гривень; 2013 рік – 2160 гривень; 2014 рік – 2160 гривень; 2015 рік – 2568 гривень; 2016 рік – 3012 гривень; 2017 рік – 4068 гривень; 2018 рік – 3376 гривень, а всього: 23652 гривень.

Позивач переконана в тому, що відповідач має нарахувати та виплатити їй індексацію невиплаченої заробітної плати. Розмір інфляції становив: 2010 рік – 109,1%; 2011 рік -104,6%; 2012 рік – 99,8%; 2013 рік – 100,5%; 2014 рік – 124,9%; 2015 рік – 143,3%; 2016 рік – 112,4 %; 2017 рік – 113,4%; 2018 рік – невідомо позивачу. Відповідач повинен виплатити 11423,91 гривень. Загальний борг заробітної плати становить 90126 гривень.

Позивач зазначила, що коледж мав достатньо коштів для оплати праці, оскільки іншим працівникам виплачували надбавки в розмірі 50% посадового окладу, інші надбавки; працівникам відповідача надані кошти на придбання квартири, проведення весілля; відповідач у 2014 році купив легковий автомобіль, купував щомісячно пальне на його заправку.

Ухвалою суду від 12.09.2018 року було відкрито провадження по даній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 12.09.2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 12.09.2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Відповідач ОСОБА_4 кооперативний коледж ОСОБА_4 облспоживспілки надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що позивач не обґрунтувала вимоги про стягнення заборгованості на оздоровлення під час щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. ОСОБА_4 кооперативний коледж належить до установ приватної форми власності та відповідно до положень Колективного договору передбачено виплата цих грошових сум у разі наявності коштів. Як видно з відомостей про оплату праці, що містяться у розрахункових листках ОСОБА_4 кооперативного коледжу щодо ОСОБА_1, починаючи з січня 2010 року остання отримувала заробітну плату у строки та в розмірах, що передбачені законодавством, зокрема позивачу нараховувались посадовий оклад, вислуга років та надбавка за особливі умови праці, а також виплачувались відповідачем премії, матеріальна допомога, відпускні та лікарняні відповідно до обсягу відпрацьованого часу з врахуванням розміру посадового окладу за відповідний період. Позивач протягом 2010-2018 років не зверталася до керівництва щодо виплати їй коштів на оздоровлення та матеріальної допомоги.

Крім того, ОСОБА_1, як бібліотекарю 1 категорії, постійно підвищувався посадовий оклад, починаючи з 2010 року.

ОСОБА_1, зазначаючи про розмір інфляції за період 2010-2018 роки, не наводить жодного розрахунку за непроведення та невиплату індексації заробітної плати за вказаний період, не враховує систематичного підвищення розміру заробітної плати, не співвідносить збільшення заробітної плати (посадового окладу) із індексом інфляції. Крім того, відповідач у власній довідці наводить інформацію щодо нарахування індексації за період 2010-2018 років та роз’яснює, що в певні роки індексація не проводилася у зв’язку з підвищенням заробітної плати, що відповідає положенням Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078.

Твердження позивача про купівлю автомобіля в 2014 році та витрату коштів на його обслуговування не може бути підставою для стягнення грошових коштів, оскільки відповідач є приватним навчальним закладом, має, зокрема, самостійно забезпечувати власне існування, своєчасно та в повному обсязі виплачувати заробітну плату (т.1 а.с.27-29).

У відповіді на відзив позивач вказала, що відповідач жодним чином не спростував її позовні вимоги (т.1 а.с.83-84).

Ухвалами суду від 11.10.2018 року позивачу відмовлено у задоволенні заяв про забезпечення доказів та забезпечення позову у справі (т.1 а.с.99- 102).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03.12.2018 року ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 11.10.2018 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову і відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів залишено без змін (т.2 а.с.2-7).

Згідно заперечень на відповідь на відзив, відповідач вказав, що закон дозволяє роботодавцю, а не зобов’язує його встановлювати надбавки та доплати в межах затвердженого фонду оплати праці працівників бібліотек. Закон України «Про бібліотеку та бібліотечну справу» в жодній статті не говорить, що працівники бібліотек, які відносяться чи є структурними підрозділами приватних навчальних закладів користуються тими ж соціальними гарантіями та доплатами, що й працівники державних та комунальних закладів. ОСОБА_1, яка була звільнена 17.05.2018 року за наказом №37-К, донарахована індексація з квітня 2015 року по грудень 2016 року в сумі 2204,06 гривень (т.1 а.с.112-116).

Ухвалою суду від 07.12.2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків у справі – відмовлено (т.2 а.с.107).

В заяві про зменшення позовних вимог від 17.12.2018 року позивач ОСОБА_1 фактично відмовилася від позовних вимог в частині стягнення індексації за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року в сумі 2778,21 гривень.

Ухвалою суду від 19.12.2018 року за заявою позивача ОСОБА_1 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 кооперативного коледжу ОСОБА_4 облспоживспілки про стягнення заробітної плати - закрито в частині позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_4 кооперативного коледжу ОСОБА_4 облспоживспілки про стягнення індексації за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року в сумі 2778,21 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити з підстав, вказаних у позові. Зазначив, що строк позовної давності не може бути застосовано тому, що позивач просить стягнути виплати, які є заробітною платою.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні безпідставних вимог, відповідач надав відзив на позов. Вказав, що індексація позивачу проводилася, їй виплачено необхідну суму; до заробітної плати платилися надбавки. Просив застосувати позовну давність, бо кошти, які просить стягнути позивач не є заробітною платою, є іншими виплатами. Оскільки, в постанові Полтавського апеляційного суду зазначено обставини, які необхідно встановити в цій справі, відповідач надав необхідні документи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до матеріалів справи, 30.09.1997 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ОСОБА_4 кооперативного коледжу; наказом №45-к від 28.05.2002 року її переведено на посаду бібліотекаря 2-ї категорії; 01.11.2005 року встановлено кваліфікаційну категорію бібліотекаря першої категорії; наказом №54-к від 02.07.2011 року позивача було призначено на посаду завідуючої бібліотекою коледжу; наказом №37-к від 17.05.2018 року звільнено з навчального закладу за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) (т.1 а.с.3 – трудова книжка).

Позивач наполягає, що їй відповідач заборгував, не виплатив значні суми заробітної плати протягом 2010-2018 років.

Відповідач стверджує, що позов є безпідставним та недоведеним, всі виплати позивач отримала.

Суд вважає слушними доводи відповідача, виходячи з наступного.

Законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу Законів про працю України, Закону України "Про колективні договори і угоди", та інших актів законодавства України.

Згідно зі ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України, в колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановленню форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

За змістом ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.

Стаття 94 КЗпП України визначає поняття заробітної плати.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організації, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності з іншим уповноваженимна представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналогічні положення викладені у статті 15 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, діюче законодавство тільки зобов’язує власника встановлювати конкретні розміри надбавок на умовах та в розмірі, що визначені нормативно-правовими актами з урахуванням вимог колективного договору, а у разі, якщо вони не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми відповідно до вимог колективного договору. Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри надбавок, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника надбавок обов’язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором або іншим локальними документами підприємства.

Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2790цс16.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_4 кооперативний коледж ОСОБА_4 облспоживспілки належить до установ приватної форми власності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.74-77).

Позивача ОСОБА_1 28.05.2002 року переведено на посаду бібліотекаря 2-ї категорії, а 02.07.2011 року позивача було призначено на посаду завідуючої бібліотекою коледжу, яку вона займала до 17.05.2018 року.

Позивач посилається на те, що п.58 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти від 15.04.1993 року №102, їй була передбачена доплата у розмірі 15% від посадового окладу за роботу з фондом підручників, яку їй не виплачували протягом 2010-2018 року.

Проте, вказана Інструкція з 01.03.2001 року застосовується в частині, що не суперечить умовам оплати праці, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року №134 «Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Тобто, стосується виключно працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.

Також, позивач вказує на те, що бібліотека, в якій вона працювала була бібліотекою навчального закладу, тож відноситься до групи спеціальних.

Статтею 12 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" встановлено, що бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками); у статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності. Статтею 13 вищезазначеного закону встановлено, що державна реєстрація бібліотек незалежно від форми власності проводиться за їх місцезнаходженням.

Однак, в ході судового розгляду не надано даних про статус «Бібліотека», в якій працювала позивач, в розумінні Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», оскільки відсутні дані про реєстрацію як «Бібліотека» відповідно до вимог даного Закону.

Відповідно до ч.4 ст. 30 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" працівникам бібліотек можуть встановлюватись надбавки в межах затвердженого фонду оплати праці працівників бібліотек.

Таким чином, закон дозволяє роботодавцю, а не зобов’язує його встановлювати надбавки та доплати в межах затвердженого фонду оплати праці працівників бібліотек.

Тому, вимоги ОСОБА_1 про виплату доплати у розмірі 15% від посадового окладу задоволенню не підлягають, оскільки не доведені та спростовуються матеріалами справи, зокрема і наданим позивачем ОСОБА_5 інспекційного відвідування Управління Держпраці у Полтавській області від 29.08.2018 року (т.2 а.с.62-70).

Крім того, безпідставними є вимоги позову про стягнення з відповідача на користь позивача коштів на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з наступного.

Згідно п.п.5 п.4 Наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26.09.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» (зі змінами та доповненнями), керівникам навчальних закладів, установ освіти та наукових установ надати право в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання; затверджувати порядок і розміри преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах коштів на оплату праці.

Преміювання керівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ, установлення їм надбавок і доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюються за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Зокрема, і підпунктом б) пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2002 року № 1298 надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, підтвердженого в кошторисах доходів і видатків, надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік.

Отже, іншим працівникам установ та закладів освіти, які не обіймають посади педагогічних працівників, керівники мають право надавати в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах, матеріальну допомогу в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік (п. 4 постанови № 1298 та п.п. 5 п. 4 наказу № 557). При цьому, до матеріальної допомоги, яка може бути виділена працівнику на рік, включають як допомогу на оздоровлення, так і інші види матеріальної допомоги (на соціальний побут, лікування, крім допомоги на поховання).

Відповідач, заперечуючи вимоги щодо виплати коштів на оздоровлення під час щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, посилається на положення Колективного договору, згідно яких такі виплати проводяться виключно при наявності коштів. Проте, згідно кошторисів, штатних розписів, якими затверджено структуру заробітної плати кожного окремого працівника, довідкою про результати виконання кошторису коледжу, підтверджується відсутність коштів на виплату інших видатків працівникам поза межами фонду заробітної плати відповідача. Зазначене не було спростовано стороною позивача.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не були порушені вимоги закону та діючі в установі положення Колективного договору та інші локальні нормативі акти, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.

Вимога позивача про стягнення з відповідача суми індексації за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року передбачена діючим законодавством і була сплачена позивачу відповідачем в ході розгляду справи, тому за заявою позивача було закрито провадження у справі в частині стягнення індексації в сумі 2778,21 гривень. Вказане підтверджується і актом, наданим позивачем, Управління Держпраці в Полтавській області від 29.08.2018 року (т.2 а.с.65).

Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці"у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2Закону України "Про індексацію грошових доходів населення",пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078).

Згідно ст.5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

Враховуючи вказані норми закону, позовні вимоги ОСОБА_1 про нарахування та виплату індексації невиплаченої заробітної плати за періоди 2010-2014 років, 2017-2018 років є безпідставними та недоведеними.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд вважає, що стороною позивача ані в позовній заяві, ані в ході судового розгляду не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості своїх позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, відповідач обґрунтовано послався на вищезазначені обставини, а саме відсутність порушень трудового законодавства відносно ОСОБА_1

Суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що відповідач в порушення норм трудового законодавства безпідставно недоплачував кошти, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для обмеження строком звернення позивача до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.94-97 КЗпП України суд,-

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 кооперативного коледжу ОСОБА_4 облспоживспілки про стягнення заробітної плати.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач -ОСОБА_1, проживаюча за адресою: 36009, м.Полтава, вул.Юнацька,22, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1;

відповідач -ОСОБА_4 кооперативний коледж ОСОБА_4 облспоживспілки, місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул.Небесної Сотні,9/17, код ЄДРПОУ: 01788094.

Повний текст судового рішення складено 28.12.2018 року.

Суддя : А.М.Чуванова