Дата документу 24.05.2018

№ 554/1219/18

Справа № 554/1219/18

Провадження №2/554/1474/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

24 травня 2018 року суддя Октябрського районного суду м.Полтави Тімошенко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 поданої в його інтересах адвокатом ОСОБА_2 до ТОВ «Останній бастіон», громадської спілки «Останній бастіон», редакції газети «Останній бастіон» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2018 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката АО «Спілка столичних адвокатів» ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Останній бастіон», громадської спілки «Останній бастіон», редакції газети «Останній бастіон» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену 22 лютого 2017 на офіційному сайті газети «Останній бастіон»: «http://bastion.tv» за посиланням: «http://bastion.tv/news/bilenij-filkinim-rozporyadzhennyam-viddav-poltavavodokanal-doneckim», та у номері №1 (15) за березень 2017 року на сторінці 4 друкованого засобу масової інформації - газети «Останній бастіон» у публікації під заголовком «ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким». а саме:

-«ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким»,

-«Голова Полтавської обласної ради ОСОБА_1 своїм розпорядженням призначив донеччанина ОСОБА_3 на посаду в.о. гендиректора обласного комунального підприємства «Полтававодоканал» в обхід погодження кандидата з депутатським корпусом обласної ради та з кількома порушеннями законодавства, пише «Останній Бастіон» із покликаннями на офіційні документи»,

-«Одначе депутати на сесії проголосували проти призначення ОСОБА_3. «Останній Бастіон» і деякі депутати пов’язували неприкрите протягування луганця з кулуарними домовленостями між головою місцевої облдержадміністрації ОСОБА_4, головою облради ОСОБА_1 та його посередником ОСОБА_5»,

-«Після невдалого голосування, ОСОБА_1 в обхід рішенню депутатів 3 лютого завів ОСОБА_3 на підприємство в ролі заступника в.о. директора Єгорова, а 8 лютого видав Фількіне розпорядження про звільнення останнього за власним бажанням і призначення на вакантну посаду свою людину»,

-«Призначення ОСОБА_1 ОСОБА_3 гендиректором водоканалу з порушенням законодавства потрібно керівництву області для реалізації схеми зі збанкрутування підприємства, розповіли виданню джерела в облраді».

Прохав у позовній заяві зобов’язати відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Останній бастіон, Громадську спілку «Останній бастіон» (ГО «Останній бастіон») спростувати протягом одного місяця з дня від набрання рішенням у даній справі законної сили, в тому ж обсязі та в той же спосіб, як її було поширено, інформацію, розміщену 22 лютого на офіційному сайті газети «Останній бастіон»: «http://bastion.tv» за посиланням: «http://bastion.tv/news/bilenij-filkinim-rozporyadzhennyam-viddav-poltavavodokanal-doneckim», та у номері №1 (15) за березень 2017 року на сторінці 4 друкованого засобу масової інформації - газети «Останній бастіон» у публікації під заголовком «ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким».

Просив судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що поширена 22.02.2017 року в мережі інтернет на сайті «http://bastion.tv» за посиланням: «http://bastion.tv/news/bilenij-filkinim-rozporyadzhennyam-viddav-poltavavodokanal-doneckim», та у номері №1 (15) за березень 2017 року на сторінці 4 друкованого засобу масової інформації - газети «Останній бастіон» у публікації під заголовком «ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким» вищезазначене інформація щодо позивача не відповідає дійсності, є недостовірною, не підтверджена жодним доказом, оскільки зазначені вище твердження, про те, що ОСОБА_1 наче б то порушує чинне законодавство, є звинуваченням його, як Голову Полтавської обласної ради у вчиненні протиправних вчинків, а саме - посадових кримінальних або корупційних адміністративних правопорушень.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2017 та Ухвалою Апеляційного суду Полтавської обл., від 18.12.2017р., встановлено обставини стосовно особи ОСОБА_1, оскільки даними судовими рішеннями відмовлено у визнанні незаконними дій/бездіяльності Голови Полтавської обласної ради ОСОБА_6, пов’язаних з призначенням керівника КП «Полтававодоканал».

Таким чином, вважає, що оспорювана інформація, поширена відповідачами є недостовірною, підстави для тверджень про порушення позивачем законодавства - відсутні.

Крім того що всі наведені у вищезазначеній публікації твердження не відповідають дійсності, вони є образливими та такими, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача - ОСОБА_1.

Від представника позивача – адвоката ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та ОСОБА_1

Представники відповідачів в судове засідання не зявились, будучи повідомленими належним чином про день та час слухання справи, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні докази у справі, приходить до наступного висновку.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що 22.02.2017 року в мережі інтернет на сайті «http://bastion.tv» за посиланням: «http://bastion.tv/news/bilenij-filkinim-rozporyadzhennyam-viddav-poltavavodokanal-doneckim», та у номері №1 (15) за березень 2017 року друкованого засобу масової інформації - газети «Останній бастіон» розміщено публікацію під заголовком «ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким», в якій, зокрема,було зазначено:

-«ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким»,

-«Голова Полтавської обласної ради ОСОБА_1 своїм розпорядженням призначив донеччанина ОСОБА_3 на посаду в.о. гендиректора обласного комунального підприємства «Полтававодоканал» в обхід погодження кандидата з депутатським корпусом обласної ради та з кількома порушеннями законодавства, пише «Останній Бастіон» із покликаннями на офіційні документи»,

-«Одначе депутати на сесії проголосували проти призначення ОСОБА_3. «Останній Бастіон» і деякі депутати пов’язували неприкрите протягування луганця з кулуарними домовленостями між головою місцевої облдержадміністрації ОСОБА_4, головою облради ОСОБА_1 та його посередником ОСОБА_5»,

-«Після невдалого голосування, ОСОБА_1 в обхід рішенню депутатів 3 лютого завів ОСОБА_3 на підприємство в ролі заступника в.о. директора Єгорова, а 8 лютого видав Фількіне розпорядження про звільнення останнього за власним бажанням і призначення на вакантну посаду свою людину»,

-«Призначення ОСОБА_1 ОСОБА_3 гендиректором водоканалу з порушенням законодавства потрібно керівництву області для реалізації схеми зі збанкрутування підприємства, розповіли виданню джерела в облраді».

На думку сторони позивача, у наведених вище висловлюваннях містяться прямі твердження, що позивач - Голова Полтавської обласної ради ОСОБА_1 має «кулуарні домовленості», виносить розпорядження без згоди депутатського корпусу, призначив генерального директора КП Полтавської облради «Полтававодоканал» з порушенням законодавства, більше того, начебто якимось «фількіним» розпорядженням «віддав» його якимсь «донецьким» та «реалізує схеми» для збанкрутування даного комунального підприємства.

В письмових доказах стороною позивача наголошувалось на тому, що поширена інформація відповідачем не відповідає дійсності, є недостовірною, а твердження про те, що ОСОБА_1 наче б то порушує чинне законодавство, є звинуваченням його, як Голову Полтавської обласної ради у вчиненні протиправних вчинків, а саме - посадових кримінальних або корупційних адміністративних правопорушень, оскільки ОСОБА_1 не притягувався та не притягується, як на момент виходу вищезазначених публікацій, так і на момент звернення із даним позовом до суду, ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності, не є засудженим за вироком суду та не є особою внесеною до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, рішення про призначення генерального директора КП Полтавської обласної ради «Полтавводоканал» приймались у відповідності до діючого законодавства України, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2017 та Ухвалою Апеляційного суду Полтавської обл., від 18.12.2017р., встановлено обставини стосовно особи ОСОБА_1, та даними судовими рішеннями відмовлено у визнанні незаконними дій/бездіяльності Голови Полтавської обласної ради ОСОБА_6, пов’язаних з призначенням керівника КП «Полтававодоканал».

З вказаних підстав,вважає, що наведені у вищевказаній публікації твердження, є образливими та такими, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1

У відповідності до ЗУ «Про інформацію в системному аналізі вбачається, що коли мова йдеться про спростування інформації, поширеної у ЗМІ, весь інформаційний масив слід поділяти на наступні категорії: власне інформацію ( фактичні дані) та оціночні судження.

Так, в своїх письмових твердженнях стороною позивача не визначено та в ході судового розгляду не надано на адресу суду належних , допустимих та достатніх доказів на підтвердження визначення природи походження інформації у контексті ЗУ «Про інформацію».

Так, у відповідності до ст.1 даного Закону: інформація - будь-які фактичні відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

З аналізу даної норми закону вбачається, що інформація по своїй суті повинна містити певні факти, на основі яких можна робити висновки та приймати рішення.

При цьому, даним Законом дано визначення поняттю оціночним судженням, що у відповідності до ст. 20 Закону «Про інформацію» вказує, що оціночним судженням, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, з аналізу даної норми Закону, оціночні судження, на відміну від інформації не містять в собі фактів та не несуть в собі навантаження, оскільки носять оціночний характер та є по своїй природі судженням з того чи іншого приводу.

Законодавцем між даними поняття проведено чітку грань , з метою надання зокрема журналістам ( авторам) засобам інформації в умовах побудови демократичної, розвиненої держави з пріоритетом розвитку саме європейських принципів розуміння суспільства, свободи слова та поглядів, що виключає відповідальність автора, на відміну від подання та висвітлення відповідних фактів, які відповідають дійсності, що тягнуть за собою наслідки.

При цьому, слід вказати про те, що оціночні судження по своїй природі спрямовані на загал та на сприйняття аудиторією, загалом даної інформації, а інформація, це фактичні дані, які тягнуть за собою відповідні наслідки та засвідчують певні факти.

Дані висновки суду, знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про інформацію», де визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, оціночні судження не підлягають доведенню їх правдивості, а отже і не підлягають спростуванню.

При цьому, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ при винесенні рішень у справах даної категорії посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року ( заява № 72713/01) у справі « Українська Прес-Груп проти України» де у п. 41 зазначено, що у своїй практиці суд розділяє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини ( ратифікованою ЗУ від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). У пункті 42 визначено, що однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, для оспорюваного висловлювання, залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням , може бути перебільшеним за відсутності будь якого фактичного підгрунття. Тобто, факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим ( ухвала від 03.08.2016 року у справі №380/1571/15ц).

У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму ВССУ від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам розяснено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вони вправі скористатися наданим їй ч.1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи ( ст. 37 Закону «Про пресу», ст.. 65 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року визначено поняття недостовірної інформації, за яким недостовірна інформація розуміється, як інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З огляду на виклад тексту оспорюваної позивачем інформації судом встановлено, що дані публікації не містять фактів у розумінні та наведеному визначенні ЗУ « Про інформацію», а є по своєму змістовому навантаженню оціночними судженнями, що виключають по своїй природі доведення правдивості даної інформації. При цьому, дані оціночні судження не містять тверджень зазначених позивачем у позові.

Зважаючи те, що позивач розцінює дані судження такими, що порушують його честь та гідність, суд приходить до висновку про те, що стороною не вірно вибрано спосіб захисту, оскільки щодо оціночних суджень у розумінні ЗУ «Про інформацію», норми даного закону є нормами прямої дії, які визначають спосіб захисту щодо оціночних суджень виключно шляхом надання відповіді, а також у вигляді висловлювання власного тлумачення справи у тому ж самому ЗМІ, тим самим обґрунтовуючи безпідставність поширених стосовного нього суджень. Дані висновки суду узгоджуються з положенням частини 2 статті 30 ЗУ «Про інформацію».

Будь-якої відповіді, в тому числі у вигляді висловлювання власного тлумачення справи в тому самому ЗМІ, а саме політичній газеті "Останній Бастіон" позивачем, в порядку встановленому законом, надруковано не було, що вказує про визнання позивачем надрукованої інформації і відсутність у нього власного тлумачення справи, та в свою чергу свідчить про безпідставність позовних вимог останнього.

Так, у відповідності до частини 2 статті 30 ЗУ «Про інформацію» визначено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність , честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо субєктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують гідність, честь чи ділову репутацію. На особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обовязок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суду слід уважно розрізняти факти і оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, ця вимога є нездійсненною, вона є порушенням самої свободи поглядів - основній частини права, гарантованого ст. 10 Конвенції.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач є публічною особою, яка обіймає державну посаду та відповідно відіграє роль у суспільному житті, тому надання оцінки у формі суджень, міркувань, думок є нормою публічної діяльності і дані норми є загальноприйнятими та такими, що закріплені у декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд приходить до переконливого висновку про те, що публікація під заголовком «ОСОБА_1 Фількіним розпорядженням віддав «Полтававодоканал» донецьким» на офіційному сайті газети «Останній бастіон»: «http://bastion.tv» за посиланням:«http://bastion.tv/news/bilenij-filkinim-rozporyadzhennyam-viddav-poltavavodokanal-doneckim», та у номері №1 (15) за березень 2017 року друкованого засобу масової інформації - газети «Останній бастіон», є оціночними судженнями, які не є предметом судового захисту, оскільки по своїй природі є думками, переконаннями, надання критичної оцінки певних фактів і недоліків, які є висловлюванням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, та які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що свідчить про безпідставність та надуманість позовних вимог ОСОБА_1 та його представника.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12,13, 206, 264-265, 279 ЦПК України, Закону України «Про інформацію», Постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 поданої в його інтересах адвокатом ОСОБА_2 до ТОВ «Останній бастіон», громадської спілки «Останній бастіон», редакції газети «Останній бастіон» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформаціївідмовити за безпідставністю та необгнрунтваністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Н.В.Тімошенко