Провадження № 2/344/4330/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Польської М.В.

секретаря Гули Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, третя особа – ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся в жовтні 2018р. до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про стягнення шкоди завданої законом, який визнаний неконституційним, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України – 50453.23грн..

Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач зазначив, що з 06.10.2016р. він як суддя у відставці перебуває на обліку у Тисменицькому об’єднаному управлінні ПФУ Івано-Франківської області, де отримує довічне грошове утримання. З часу призначення довічного грошового утримання, тобто з жовтня 2016р. згідно п.164.2.19 ПК України (який був чинний з 01.04.2014р.), таке оподатковувалось. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018р. визнано таким що є неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, отже до даного часу (з жовтня 2016р. до 27.02.2018р.) відбулось фактично звуження змісту обсягу прав позивача на майно у вигляді пенсійних виплат. Утримання за вказаний період складає 50453.23грн. (податку на доходи фізичних осіб – 46572.26грн. та військовий збір – 3880.97грн.). Такі утримані кошти є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою суду від 19.11.2018р. до участі у справі залучено третю особу що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Позивач просив позов задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві, подавши заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив, просив в позові відмовити з підстав зазначених у відзиві на позов від 09.11.2018р..Зазначив, що органи держказначейства не є державою Україна, , як орган влади незаконними діями якого можуть бути завдані збитки, а здійснюють платежі відповідних розпорядників коштів за ст.43,49 БК України та у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників за Постановою КМУ від 03.08.2011р. №845, а за постановою Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. №4 (зі змінами) може бути лише як установа, яка проводить операції на рахунку, на якому обліковуються кошти держбюджету.

09.11.2018р. відповідач також клопотав про заміну неналежного відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на належного – Державну казначейську службу України, а також про залучення співвідповідачами: Тисменицьке об’єднане управління ПФУ Івано-Франківської області та Тисменицьку ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Однак, 13.11.2018р. позивач подав суду відповідь на відзив, яким заперечив щодо заміну відповідача на належного, як і щодо залучення співвідповідачами вказаних у клопотанні установ. Зазначив, що предметом спору є не утримання податку з позивача, а шкода завдана законом, як упущена вигода за статтями 22, 1166, 1175 ЦК України, тому відповідача ним визначено вірно.

Третя особа ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 06.12.2018р. надало суду письмове пояснення на позов, в якому вказало про те, що позивач перебуває на обліку у Тисменицькому об’єднаному управлінні ПФ України, а не у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Разом з тим, вимоги позивача з вимогами завданої нібито йому шкоди, яким є законне оподаткування, не є обґрунтованою.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі наступного.

При розгляді даної справи суду слід встановити предмет спору, який позивач визначив як завдана йому шкода державою, визначена ним у розмірі проведеного оподаткування його грошового утримання як судді у відставці, а також спірні правовідносини, які регулюються ст.22, 1175 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач є суддею у відставці, та з 06.10.2016р. перебуває на обліку у Тисменицькому об’єднаному управлінні ПФУ Івано-Франківської області, де отримує довічне грошове утримання (а.с.9).

З часу призначення довічного грошового утримання, тобто з жовтня 2016р. згідно п.164.2.19 ПК України (який був чинний з 01.04.2014р.), грошове утримання оподатковувалось у встановленому порядку.

Так, відповідно до 164.1.1. ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно п.164.2.19 ПК України ( в редакції до 27.02.2018р.) суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Отже, щомісячне довічне грошове утримання, отримане позивачем з Пенсійного фонду України оподатковувалось, як таке, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення (в 2016р. – що перевищує 10740грн., в 2017р. – 12470грн., 2018р. – 13740грн.), що підтверджується довідкою Тисменицького об’єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області (а.с.8).

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27.02.2018р.

Згідно ст.91 ЗУ «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Оскільки, положення ПК України в частині оподаткування пенсії набрали чинності 01.01.2015 року і не визнанні такими, що не відповідають Конституції України з часу їх прийняття (щодо правомірності оподаткування до рішення КСУ висловився ВС у справі №755/3939/15-а від 22.05.2018р.), то Тисменицьке об’єднане управління ПФУ Івано-Франківської області, здійснюючи відповідні відрахування, діяло до 27.02.2018р. відповідно до чинного законодавства.

Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач вказав, що Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018р. визнано таким що є неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, отже до даного часу (з жовтня 2016р. до 27.02.2018р.) відбулось фактично звуження змісту обсягу прав позивача на майно у вигляді пенсійних виплат. Утримання за вказаний період складає 50453.23грн. (податку на доходи фізичних осіб – 46572.26грн. та військовий збір – 3880.97грн.). Такі утримані кошти є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Однак, за ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є в т.ч. доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до даної норми завдані збитки (у вигляді упущеної вигоди як визначає позивач) є наслідком порушення цивільних прав особи, які слід довести перед судом.

Окрім того за ст.. 1166 ЦК України, на які посилається позивач, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

А за статтею 1175 цього ж кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Отже, а вимогами цивільного законодавства зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами,класифікується: за особою заподіювача шкоди на в т.ч. зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень; за характером протиправного діяння на в т.ч. зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Такі зобов’язання з відшкодування є деліктними.

Особливості суб'єктного складу зобов'язань щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, полягають у тому, що заподіюваними шкоди виступають в т.ч. органи державної влади, а боржниками є в т.ч. держава.

При цьому слід враховувати, що держава, буде нести відповідальність за шкоду, завдану її органами або посадовими чи службовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів. Розпорядження ж таким майном здійснюється через відповідні фінансові органи держави, в т.ч. казначейську службу.

Звідси можна зробити висновок, що підстава деліктної відповідальності у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, виявляється у формах протиправності діяння, яким є і прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, - ухвалення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування офіційного письмового документа, в якому в односторонньому вольовому порядку незаконно встановлено, змінено чи скасовано норми права, у зв'язку з чим він був скасований і його дія була припинена. Незаконними нормативно-правовими актами є, зокрема, ті, що не відповідають Конституції України, у зв'язку з чим визнаються неконституційними Конституційним Судом України повністю чи в окремій частині та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а також ті, що прийняті без дотримання визначеної законом процедури.

Також суд зобов’язаний дослідити і встановити причинно-наслідковий зв'язок, який зумовлюється тим, що завдана шкода у разі її встановлення судом позивачу, є наслідком протиправного діяння саме відповідного органу влади, а не держави як боржника.

ОСОБА_1 визначив відповідачем державу, в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, однак, як зазначено вище держава у спірних правовідносинах щодо прийняття закону, який визнаний неконституційним, не діє через управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, оскільки останнє є тільки установою, яка проводить операції на рахунку, на якому обліковуються кошти держбюджету.

Так, як слідує з норм ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Залучення до участі у справі співвідповідача, заміна неналежного відповідача врегульовано ст.51 ЦПК України. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Позивач категорично заперечив у відповіді на відзив щодо заміни відповідача, яке здійснюється виключно за клопотанням позивача, – держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, чи залучення іншого співвідповідача.

А тому, зважаючи на визначене коло сторін у цивільній справі в т.ч. відповідача позивачем, а також відсутності встановленої судом завданої шкоди позивачу, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

А за ст.4 цього ж кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК ,звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі наведеного, ст..22, 1175 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 265-268, 353, 354 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, третя особа – ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текс рішення складено 20.12.2018 року.

Суддя Польська М.В.