Провадження № 2/205/2419/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

за участю секретаря Сербена О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач 22 червня 2018 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з даним позовом (а.с.2-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на праві приватної власності вона є власником домоволодіння №21 по вул. Річкова у м. Дніпрі.

За вказаною адресою також зареєстрований син позивача – ОСОБА_2, але починаючи із серпня 2007 року фактично не проживає, його особистих речей у будинку не має.

Посилаючись на те, що вона вимушена сплачувати комунальні послуги за зареєстрованих у квартирі осіб, у той час як відповідач тривалий час не проживає у вищевказаному будинку, а також, у зв'язку із тим, що добровільно вирішити спір не має можливості, позивач вимушена була звернутися до суду із даним позовом, в якому просить, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: домоволодінням №21 по вул. Річкова у м. Дніпрі, що є підставою для зняття його із реєстраційного обліку.

Ухвалою суду від 16 липня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Письмових заяв та відзиву на позов відповідач не надавав.

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами ч.5 ст.. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України в редакції 2003 року).

Суд з’ясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння №21 по вул. Річкова у м. Дніпрі (а.с.13).

У вищевказаному домоволодінні зареєстрований, але фактично починаючи із серпня 2007 року не проживає син позивача – ОСОБА_2, його особистих речей в будинку не має (а.с.11,21,22).

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 150 ЖК України, ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В силу ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст..3,6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. Реєстрація місця проживання – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу.

Згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, оцінивши здобуті по справі докази, за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв’язку у сукупності, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому слід визнати ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Річкова, буд. №21, що є підставою для зняття його із реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст..141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 2, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 150, 156 Житлового кодексу України, ст. ст. 15-16, 317, 319, 321, 379, 382-383, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 279, 280-282 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Річкова, буд. №21, що є підставою для зняття його із реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Стягнути із ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП:НОМЕР_2, судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн.. 80 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 грудня 2018 року.

Суддя В.С. Шавула