ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа №914/140/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства “Дрогобичводоканал”

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 (суддя Козак І.Б., повний текст складено 02.05.2018)

у справі №914/140/18

за позовом Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, м.Львів,

до Комунального підприємства “Дрогобичводоканал”, м.Дрогобич, Львівська область

про стягнення 55334,56 грн. пені, 14093,94 грн. інфляційних втрат, 6640,15 грн. 3% річних,

представники сторін:

- від позивача – ОСОБА_2,

- від відповідача – ОСОБА_3

22.01.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства (надалі – ПрАТ) “Львівобленерго” про стягнення з Комунального підприємства (надалі – КП) “Дрогобичводоканал” 55334,56 грн. пені, 14093,94 грн. інфляційних втрат, 6640,15 грн. 3% річних (а.с. 6-8, т.1).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 у справі №914/140/18 вказаний позов задоволено повністю (а.с. 185-189, т.1).

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, оскільки позивач належним чином виконав свій договірний обов’язок із поставки електричної енергії відповідачу, проте останній не оплатив повністю та вчасно її вартість. Окрім того, суд відмовив відповідачу у задоволенні заяви відповідача про зменшення пені, оскільки ГПК України в редакції, що діє з 15.12.2017, не передбачає права суду зменшувати заявлені до стягнення штрафні санкції за клопотанням сторони у випадку прийняття рішення судом.

Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що при його ухваленні суд порушив норми матеріального та процесуального права та неповно з’ясував істотні обставини, що мають значення у даній справі, у зв’язку з чим рішення в частині зменшення розміру пені просить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задоволити повністю.

Апеляційна скарга відповідача ґрунтується на наступних доводах:

а) при ухваленні рішення суд не дослідив та не надав оцінки спільним протокольним рішенням з погашення бюджетної заборгованості з пільг та субсидій КП «Дрогобичводоканал» з одночасним погашенням заборгованості за спожиту електроенергію перед ПрАТ «Львівобленерго», метою укладення яких було погашення заборгованості відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2015. Вказані протокольні рішення, на думку скаржника, змінюють строк та порядок погашення заборгованості, у зв’язку з чим для застосування штрафних санкцій необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами строків, визначених такими спільними протокольними рішеннями;

б) судом першої інстанції залишились неспростованими доводи відповідача про те, що він вже поніс відповідальність за несвоєчасну сплату за поставлену електроенергію у квітні 2017 року на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2017 у справі №914/1490/17;

в) з оскаржуваного рішення незрозуміло на підставі яких доказів суд дійшов до висновку про існування станом на дату розгляду справи заборгованості у відповідача;

г) суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені, оскільки можливість такого зменшення передбачена ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України;

ґ) дана справа була вирішена у першому судовому засіданні без присутності представника відповідача, хоча він повідомляв суд про неможливість забезпечити явку свого представника.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. У своєму відзиві позивач покликався на наступне:

а) нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних здійснюється на суму заборгованості відповідача, яка мала бути сплачена за власні кошти, тому покликання відповідача на спільні протокольні рішення є необґрунтованим. Крім того, вказані спільні протокольні рішення жодним чином не змінюють порядку та строків оплати, визначених договором, а лише передбачають механізм погашення заборгованості відповідача за рахунок коштів державного бюджету;

б) сума заборгованості відповідача станом на 09.06.2017 в розмірі 1661089,43 грн., з якої проводилось нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, визначена без врахування в складі цієї суми наступних складових: 400000,00 грн. (погашення заборгованості, здійснене 25.05.2017), 129529,86 грн. (погашення заборгованості, здійснене 31.05.2017), 300000,00 грн. (погашення заборгованості, здійснене 07.06.2017), 300000,00 грн. (погашення заборгованості, здійснене 08.06.2017), 79500,00 грн. (сума, передбачена спільним протокольним рішенням №20/10000 від 22.05.2017);

в) у справі №914/1490/17, на яку покликається відповідач, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат проведено до 30.05.2017, а предметом спору у даній справі є стягнення сум, розрахованих після вказаної дати;

г) з моменту підписання спільного протокольного рішення позивач не проводив нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань на суму 79500,00 грн.;

ґ) у своєму розрахунку відповідач наводить суми оплат за травень 2017 року за 20.06.2017, 21.06.2017, 23.06.2017, 26.06.2017 та 27.06.2017, що здійснені поза межами 5 операційних днів на оплату рахунку, як такі, що внесені своєчасно і безпідставно звільняє себе від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань;

д) можливість зменшення розміру неустойки є правом суду, а не обов’язком суду.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 160 ГПК України, відповідач подав відповідь на відзив, у якому звернув увагу, зокрема, на наступне:

1) у даному судовому провадженні позивач здійснює нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за травень 2017 року на дві суми: борг за квітень в розмірі 529529,86 грн. (сума якого є невірною, та за який відповідач поніс відповідальність згідно з рішенням суду) та нарахування за поставлену активну електроенергію в травні в розмірі 2340589,43 грн., з чим категорично не погоджується відповідач. У зв’язку з наведеним відповідач подав власний контррозрахунок без врахування боргу станом на 01.05.2017, який просить суд взяти до уваги, та, відповідно до якого, відповідач визнає обґрунтованими вимоги про стягнення 6633,97 грн. пені, 769,00 грн. 3% річних та 12167,30 грн. інфляційних втрат;

2) стосовно визначення вірної суми заборгованості, то відповідач просить врахувати суд таке: а) на його думку, позивач надає суперечливі пояснення з приводу того, за який місяць (квітень чи травень) підлягає зарахуванню здійснене відповідачем погашення заборгованості в розмірі 400000,00 грн. та 79500,00 грн. (сума згідно спільного протокольного рішення); б) твердження позивача про те, що низку сум прострочених оплат за травень 2017 року, відповідач наводить як такі, що внесені своєчасно, є необґрунтованими та спростовуються контррозрахунком відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

28.02.2007 між ПрАТ «Львівобленерго» (постачальником) та КП «Дрогобичводоканал» (споживачем) було укладено договір №90132 про постачання електричної енергії, відповідно до якого постачальник зобов’язався продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с. 38-45, 47-55, т.1).

01.03.2010 до вказаного договору були внесені зміни на підставі додаткової угоди. Вказані зміни полягали у викладенні в новій редакції п.2 додатку №2 до договору «Порядок розрахунків» та п.1 додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (а.с. 46, т.1).

Спір у даній справі стосується правовідносин сторін, що склалися у період з 09.06.2017 по 21.08.2017 з приводу поставки активної електроенергії.

З матеріалів справи вбачається, що за спірний період позивач виставив відповідачу наступні рахунки:

1) рахунок за активну електроенергію №300506/104220-1 за червень 2017 року (а.с. 20, т.1), відповідно до якого у вказаному місяці відповідачем було спожито 1166354 кВт/год загальною вартістю 2323394,28 грн. Крім того, з вказаного рахунку вбачається, що борг відповідача станом на 01.06.2017 становив 2340589,43 грн.; у вказаному місяці відповідачем було оплачено 2029500,00 грн.; сума яка підлягала до оплати згідно рахунку становила 2634483,71 грн. На вказаному рахунку міститься відмітка про те, що він підлягав оплаті до 07.07.2017, а також міститься відмітка про його отримання представником відповідача;

2) рахунок за активну електроенергію №300507/106375-1 за липень 2017 року (а.с. 26, т.1), відповідно до якого у вказаному місяці відповідачем було спожито 1130518 кВт/год загальною вартістю 2273727,97 грн. Крім того, з вказаного рахунку вбачається, що борг відповідача станом на 01.07.2017 становив 2322483,71 грн.; у вказаному місяці відповідачем було оплачено 1386900,00 грн.; сума яка підлягала до оплати становила 3209311,68 грн. На вказаному рахунку міститься відмітка про те, що він підлягав оплаті до 07.08.2017, а також міститься відмітка про його отримання представником відповідача;

3) рахунок за активну електроенергію №300508/108607-1 за серпень 2017 року (а.с. 32, т.1), відповідно до якого у вказаному місяці відповідачем було спожито 1223933 кВт/год загальною вартістю 2368038,10 грн. Крім того, з вказаного рахунку вбачається, що борг відповідача станом на 01.08.2017 становив 2274711,68 грн.; у вказаному місяці відповідачем було оплачено 631100,00 грн.; сума яка підлягала до оплати становила 4011649,78 грн. На вказаному рахунку міститься відмітка про те, що він підлягав оплаті до 07.09.2017, а також міститься відмітка про його отримання представником відповідача.

Факт поставки електроенергії у відповідній кількості не заперечується жодною зі сторін та підтверджується актами про використану електроенергію за відповідні періоди (а.с. 21-25, 27-31, 33-37, т.1), що підписані обома сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював часткову оплату за поставлену електроенергію в червні – серпні 2017 року.

Відповідно до призначення платежів, що зазначені у відповідних платіжних дорученнях, відповідач здійснював погашення заборгованості наступним чином (а.с. 84-97, т.1):

а) за червень 2017 року – 2234600,00 грн. (платіжні доручення №2069 від 20.07.2017 на суму 300000,00 грн., №2074 від 21.07.2017 на суму 100000,00 грн., №2081 від 25.07.2017 на суму 300000,00 грн., №2084 від 26.07.2017 на суму 300000,00 грн., №2108 від 27.07.2017 на суму 300000,00 грн., №2112 від 28.07.2017 на суму 934600,00 грн.);

б) за липень 2017 року – 530000,00 грн. (платіжні доручення №2185 від 17.08.2017 на суму 146000,00 грн., №2186 від 17.08.2017 на суму 48900,00 грн., №2184 від 17.08.2017 на суму 5100,00 грн., №2201 від 22.08.2017 на суму 321000,00 грн., №2202 від 22.08.2017 на суму 9000,00 грн.);

в) за серпень 2017 року – 878400,00 грн. (платіжні доручення №2308 від 11.09.2017 на суму 250000,00 грн., №2314 від 12.09.2017 на суму 300000,00 грн., №2318 від 13.09.2017 на суму 328400,00 грн.).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що частина заборгованості відповідача перед позивачем підлягала погашенню на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, укладених між Головним управлінням державного казначейства України в Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, ПрАТ «Львівобленерго» та ДП «Енергоринок» з погодженням Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 №20 (надалі – Спільні протокольні рішення):

- від 22.05.2017 (а.с. 108-119, т.1), яке стосується погашення заборгованості за електроенергію станом на 01.05.2017, в т.ч. заборгованості КП «Дрогобичводоканал» в розмірі 79,5 тис.грн.;

- від 19.06.2017 (а.с. 143-153, т.1), яке стосується погашення заборгованості за електроенергію станом на 01.06.2017, в т.ч. заборгованості КП «Дрогобичводоканал» в розмірі 86,9 тис.грн.;

- від 18.07.2017 (а.с. 131-142, т.1), яке стосується погашення заборгованості за електроенергію станом на 01.07.2017, в т.ч. заборгованості КП «Дрогобичводоканал» в розмірі 101,1 тис.грн.;

- від 18.08.2017 (а.с. 120-130, т.1), яке стосується погашення заборгованості за електроенергію станом на 01.08.2017, в т.ч. заборгованості КП «Дрогобичводоканал» в розмірі 1656,1 тис.грн.

Факт отримання коштів згідно вказаних протокольних рішень визнається позивачем у своїх письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що відповідач неналежно виконував свої обов’язки та невчасно оплачував вартість поставленої активної електроенергії, позивач звернувся із позовом у даній справі про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.06.2017 по 21.08.2017.

Відповідно до ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору про постачання електричної енергії, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2.3.3 договору, споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Так, додатком №2 до договору №90132 від 28.02.2007 встановлено, що розрахунковим періодом вважається період з 28 числа попереднього місяця до 27 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії (п.2).

Пунктом 4 додатку №2 «Порядок розрахунків» сторони погодили, що споживач протягом розрахункового періоду здійснює 3 планових платежі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях: до 08 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання; до 18 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання; до 25 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання.

Відповідно до п.5 Порядку розрахунків, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показниками розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період

Як визначено п.7 Порядку розрахунків, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електроенергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (п.8 Порядку розрахунків).

Як було зазначено вище, оплата за електричну енергію, поставлену позивачем згідно договору №90132 від 28.02.2007 , здійснювалася:

а) за рахунок власних коштів відповідача;

б) за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень укладених відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з держаного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.01.200. №20 та згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688.

Як було зазначено вище, спір у даній справі стосується стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.06.2017 по 21.08.2017.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість, яка існувала станом на 01.06.2017 в розмірі 2340589,43 грн. (див. рахунок №300506/104220-1 за червень 2017 року) була погашена відповідачем частково, в розмірі 2262000,00 грн., на підставі платіжних доручень, оплачених в період з 07.06.2017 по 27.06.2017 (а.с. 76-83, т.1). При цьому, з врахуванням оплат, здійснених відповідачем 07.06.2017 та 08.06.2017 на загальну суму 600000,00 грн. (а.с. 76, 77, т.1), а також беручи до уваги спільне протокольне рішення від 22.05.2017 (яке передбачає компенсацію позивачу 79,5 тис.грн за рахунок коштів державного бюджету), колегія суддів вважає доведеною заборгованість відповідача станом на 09.06.2017 в розмірі 1661089,43 грн.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач наводить у додатку до позовної заяви (а.с. 13, т.1).

При цьому, як вбачається з вказаного розрахунку, позивач розпочав нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1661089,43 грн. (тобто такої, яка враховувала часткові погашення заборгованості, здійснені відповідачем, а також суму виплати згідно спільного протокольного рішення від 22.05.2017).

При подальшому нарахуванні пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач враховував всі суми фактичних оплат, які здійснював відповідач та суми, які підлягали виплаті відповідно до спільних протокольних рішень від 19.06.2017, 18.07.2017 та 18.08.2017.

Таким чином, відповідні нарахування позивач здійснював виключно на суму заборгованості, яка підлягала погашенню відповідачем за рахунок власних коштів відповідно до положень договору №90132 від 28.02.2007.

Зважаючи на наведене, колегія суддів спростовує покликання скаржника на те, що позивач не врахував факту укладення спірних протокольних рішень при нарахуванні стягуваних сум, а також, зазначає, що вказані спірні протокольні рішення не змінюють порядку виконання договору в цілому, через що позивач вправі нараховувати пеню та виплати, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, на суму заборгованості, яка підлягала сплаті відповідачем за рахунок власних коштів.

Таким чином, перевіривши правильність нарахування позивачем 6640,15 грн. 3% річних, 14093,94 грн. інфляційних втрат та 55334,56 грн. пені, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість цих сум.

Стосовно рішення суду першої інстанції в частині відмови в клопотанні відповідача про зменшення суми пені, суд зазначає таке:

Попри те, що Господарський процесуальний кодекс України в редакції, що діє з 15.12.2017, не передбачає права суду зменшувати заявлені до стягнення штрафні санкції за клопотанням сторони у випадку прийняття рішення судом, однак така можливість передбачена положеннями Цивільного та Господарського кодексів України. Таким чином, відповідне клопотання відповідача повинно бути розглянуте по суті (а.с. 159-160, т.1).

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Керуючись ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, суд дійшов висновку про можливість зменшити розмір пені на 50%. При цьому, з матеріалів справи вбачається наявність наступних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій:

1) КП «Дрогобичводоканал» засноване на комунальній власності, єдиним видом діяльності підприємства є забір, очищення та постачання води споживачам, вагомою категорією яких є населення та бюджетні установи й організації, а відповідно до умов договору №90132 від 28.02.2007 основними об’єктами електропостачання є очисні споруди та водонасосні станції;

2) наявність складної фінансової ситуації на підприємстві за результатами фінансово-господарської діяльності 2017 та 2018 років, внаслідок чого відповідач не мав змоги вчасно та у повному обсязі розрахуватися з позивачем за поставлену електроенергію, підтверджується довідкою про фінансові результати, балансом та звітом про фінансові результати підприємства (а.с. 161-164, т.1), з яких вбачається наявність у підприємства значних обсягів кредиторської та дебіторської заборгованості, в т.ч. заборгованості держави щодо відшкодування підприємству різниці в тарифах, та невеликого розміру чистого прибутку;

3) стягнення пені у повному обсязі матиме наслідком збільшення збитків підприємства, що може потягнути за собою нестабільність у роботі цього підприємства щодо ефективного та безаварійного виконання ним своєї діяльності у сфері водопостачання та водовідведення;

4) з матеріалів справи вбачається, що попри порушення строків та обсягів оплати за поставлену електроенергію, відповідач вживав всіх заходів для вчасної оплати;

5) позивач не обґрунтував завдання йому збитків через порушення відповідачем зобов’язань за договором саме у вказаному розмірі;

6) пеня – це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню у зв’язку з незастосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Незважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, слід покласти на скаржника. Суд наголошує на тому, що застосування ним положень ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Дрогобичводоканал” задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 у справі №914/140/18 скасувати в частині суми пені яка підлягає до стягнення з відповідача, у зв’язку з чим викласти п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

« 2. Стягнути з Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул.Федьковича, 11, ідентифікаційний код 03348910) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м.Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 27652,00 грн. пені, 6640,15 грн. 3% річних, 14093,94 грн. інфляційних втрат та 1762,00 грн. судового збору».

В решті рішення залишити без змін.

Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 26.12.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н .А. Галушко

суддя М .Б. Желік