Провадження № 2/487/688/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участі секретаря Гречаної А.Д., позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування квартири із незаконного володіння та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

21.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири від 22.11.2011 року за яким позивач подарував відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та договір дарування квартири від 22.11.2011 року, за яким позивач подарував відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 та витребування із незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 подаровані йому відповідачем ОСОБА_3 за договорами дарування від 27.10.2017 року вищезазначених квартир. Ухвалою суду від 08.12.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_3 та витребування квартири із незаконного володіння повернуто позивачеві для подачу до належного суду. 26.12.2017 року позивач позовні вимоги уточнив, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири від 22.11.2011 року, за яким позивач подарував відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 та просив витребувати зазначену квартиру із незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 подаровану йому відповідачем ОСОБА_3 за договором дарування від 27.10.2017 року. 26.03.2018 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 179350,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 серпня 2008 року він від свого імені та від імені його матері ОСОБА_5 продав належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_4 та на отримані кошти придбав за договором купівлі продажу квартири від 04.09.2008 року квартиру АДРЕСА_1. Дану квартиру зареєстрував на себе, оскільки квартира була придбана за його та його матері особисті кошти, а не за рахунок спільних коштів подружжя. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.03.2011 року він отримав після смерті матері у спадок квартиру АДРЕСА_2 яка до цього була придбана на кошти мами. 20 жовтня 2010 року під час руху на своєму автомобілі ВАЗ 21124, державний номер НОМЕР_4, у темну пору доби, за межами населених пунктів, ОСОБА_1 збив пішохода, який від отриманих в результаті наїзду травм, помер та місті ДТП. Після чого була порушена кримінальна справа відносно нього, яка розслідувалася до кінця листопада 2011 року. Тому не очікуючи остаточних результатів, порушеної кримінальної справи, та розуміючи, що єдине майно, на яке може бути звернуто стягнення за судовим рішенням у випадку подання та задоволення цивільних позовів родичів загиблого, є вказана вище квартири. З метою запобігання втрати житла та його приховання від можливого стягнення, вимушено, під впливом виниклих тяжких обставин, подарував вищезгадані квартири ОСОБА_3 З 2013 року ОСОБА_3 виїхала на заробітки до Польщі, після чого у них змінилися сімейні відносини. На його питання щодо можливості повернення йому квартир, від відповідача ОСОБА_3 отримано відмову. Ознайомившись з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартир позивач з'ясував, що станом на 12.11.2017 року ОСОБА_3 таємно, без повідомлення його та узгодження з ним, 27.10.2017 року подарувала сину ОСОБА_4 квартири, що спонукало позивача звернутися до суду із зазначеним позовом. Договори дарування позивачем були укладені хоча і добровільно, але під впливом на позивача тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, зазначив, що відповідачу ОСОБА_4 було відомо з вересня 2017 року про наявність спору щодо вищевказаних квартир між позивачем та відповідачем ОСОБА_3, тому він не може вважатись їх добросовісним набувачем за договорами дарування від 27.10.2017 року. Знаючи про наявність спору ОСОБА_4 повинен був відмовитись від укладання договорів дарування із ОСОБА_3 Крім того у заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що спільними узгодженими діями відповідачів, направленими на позбавлення позивача зазначених квартир позивачу було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 179350,00 грн., яка полягає у наступному. З серпня 2017 року, коли між позивачем та відповідачами розпочався конфлікт щодо спірних квартир і до теперішнього часу позивач знаходиться в стані глибокого стресу. Від постійної перевтоми та нервової напруженості значно погіршився стан здоров'я позивача, при наявності у позивача тяжких хронічних серцево-судинних хвороб почастішали серцеві напади. На підставі викладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві представник відповідачів зазначив, що позовна заява ОСОБА_1 є незаконним та необґрунтованим, виходячи з наступного. Так, 22.11.2011 року квартира АДРЕСА_2 подарована позивачем відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири. Спірна квартира була особистою власністю позивача згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Ініціатива щодо укладення оспорюваного договору дарування квартири виходила від позивача, який сам звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням відповідної нотаріальної дії., зібрав всі документи та повідомив ОСОБА_3, з якою перебував у шлюбі, про день, час і місце коли ОСОБА_3 мала прибути до нотаріуса для підписання цього правочину. Посилання позивача на те, що оспоруваний договір дарування квартири треба було укласти в зв'язку з тим, що він став учасником дорожньо-транспортної пригоди 20.10.2010 року є надуманим. 20.10.2010 року дійсно сталося ДТП за участі автомобіля під керуванням позивача, внаслідок якого позивач допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який від одержаних тілесних ушкоджень загинув на місці ДТП. Але кримінальної справи, порушеної проти ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України немає. Після ДТП позивач спокійно користувався іншим належним ОСОБА_3 автомобілем та ніяких психічних або моральних розладів у ОСОБА_1 не було, він вів звичний для себе спосіб життя, про те, що хтось з родичів загиблого в ДТП ОСОБА_6 звертався до нього за відшкодуванням нанесеної шкоди. Позивач був практично здоровий, у медичні установи не звертався. З постанови про закриття кримінальної справи вбачається , що в діях ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху України не вбачається. Виходячи з наведеного вищезазначене ДТП не могло бути для позивача тяжкою обставиною, яка вплинула на нього та змусила його подарувати спірну квартиру відповідачу ОСОБА_3 як своїй дружині, оскільки це було спільне сімейне рішення. Крім того, під час укладання договору дарування спірної квартири 27.10.2017 року порушень прав позивача не було, цей договір є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства до такого типу правочинів. Жодної тяжкої обставини для укладання позивачем з відповідачем ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування квартири не було, як і не було вкрай невигідних умов для укладання цього договору, оскільки спірна квартира залишилась у користуванні сім'ї подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Також зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Крім того, представник відповідача надав відзив на заяву позивача про збільшення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, у якому зазначив, що на момент підписання 22.11.2011 року оспорю ванного договору дарування квартири АДРЕСА_2 позивач був практично здоровий, одержував дохід, у нього були відсутні члени сім'ї чи родичі, які мали тяжкі хвороби. Після підписання оспорюваного договору дарування позивач як чоловік відповідача ОСОБА_3 не був позбавлений права користування спірною квартирою. Позивач не був позбавлений житла. Тільки у 2017 році позивач прийшов до висновку, що його права порушені шляхом дарування спірної квартири ОСОБА_3 ОСОБА_4 Посилаючись на недоведеність спричинення моральної шкоди позивачу просив відмовити позивачу повністю у задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшла відповідь на відзив представника відповідачів на позовну заяву, в якому позивач зазначив, що порушення кримінальної справи за фактом ДТП або відносно певної особи не змінює суті самої ситуації та загроз матеріальних втрат, які вона може викликати. Коли слідчий перший раз закрив кримінальну справу через декілька місяців з моменту її відкриття, а прокуратура скасувала його постанову про закриття кримінальної справи та направила справу на дорозслідування з вимогою проведення додаткових слідчих дій. Позивач хоча і був внутрішньо впевнений в своїй невинуватості, але ця подія заставила позивача замислитись. що це все може реально загрожувати йому втратити в найближчому майбутньому його квартири. В подальшому позивач відчував страх від можливого притягнення до кримінальної відповідальності та можливих тяжких наслідків цивільної відповідальності, оскільки у ОСОБА_3 ніколи не було жодної власності, а перед позивачем постала реальна загроза втратити єдине власне житло. При цьому позивач вбачає, що представник відповідачів у відзиві навмисно перекручує обставини щодо ДТП на користь відповідачів. Спірна квартира всі роки з моменту вимушеного дарування її ОСОБА_3 до моменту, коли позивач дізнався про її передарування ОСОБА_3 ОСОБА_4, який не є рідним сином позивача, а є чужою для нього людиною, знаходилась у володінні позивача. Всі питання щодо спірної квартири позивач вирішував самостійно та одноособово, навіть тоді, коли вона формально перебувала у власності ОСОБА_3, яка не мала морального права розпоряджатись квартирою без участі позивача та його згоди. Відповідач ОСОБА_3 скористалась тяжкими обставинами, а саме скоєною позивачем ДТП з загибеллю людини, порушеною внаслідок чого кримінальною справою та у власних корисних інтересах подарувала всупереч волі позивача, спірну квартиру своєму сину ОСОБА_4 в той час, коли між ними же існувала суперечка щодо квартири та настав кінець у подружніх стосунках. Щодо позовної давності позивач зазначив, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права про особу яка його порушила. Оскільки позивач дізнався про порушення його права 12.11.2017 року, то вважає, що строк позовної давності на звернення з цим позовом не є порушеним.

Також від позивача надійшла відповідь на відзив представника відповідачів на заяву про збільшення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, який мотивований наступним. Так, у відзиві на заяву про збільшення позовних вимог представником відповідачів зазначено що позовна вимога про стягнення з відповідачів завданої позивачу моральної шкоди не визнається відповідачами лише з підстав не визнання ними позову в цілому. Жодна обставина, викладена позивачем у заяві про збільшення позовних вимог, залишилась неспростованою, тому що у відповідачів немає аргументів та доказів проти цього. Тобто фактично відповідачі визнали, що наведені в заяві про збільшення позовних вимог обставини є обґрунтованими та такими, що відповідають дійсності. Посилаючись на викладене у відповіді на відзив на заяву про збільшення позовних вимог позивач просив вирішити справу у відповідності з законодавством.

09.07.2018 року представник відповідачів надав спільне заперечення відповідачів на відповіді позивача на відзиви представника відповідачів на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, які мотивовані наступним, позивач намагається виставити ДТП як тяжку обставину, яка змусила його подарувати 22.11.2011 року спірну квартиру своїй дружині ОСОБА_3, з якою він перебував у шлюбі понад 4 роки. В кримінальній справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач порушив Правила дорожнього руху. Також позивачем не надано доказів притягнення його до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного або обвинуваченого, доказів про виставлення йому зі сторони загиблого матеріальних чи моральних претензій, пов'язаних з ДТП. Також зазначив, що форма і зміст оспорюваного договору повністю відповідають вимогам чинного законодавства для такого виду правочинів. Позиція позивача про те, що договір на момент його укладання частково відповідав дійсним намірам його сторін приховати квартиру від можливого звернення стягнення на неї, але не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним є хибною та нічим не обґрунтованою. оскільки реально йому жодних претензій як матеріального так і морального характеру з боку родичів загиблого в ДТП ОСОБА_6 не було. Виходячи з цього згадана ДТП ніяк не могла бути для ОСОБА_1 тяжкою обставиною. Жодної тяжкої обставини, яка була у позивача на момент піписання оспорюваного договору дарування квартири позивач не навів, а дарування майна від чоловіка до жінки, що перебувають у шлюбі і ведуть спільне домашнє господарство, мають спільний бюджет, не може бути вкрай невигідною умовою для дарувальника. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Невигідні умови безпоседньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину, тобто внаслідок вчинення тяжкого правочину особа отримує можливість вирішити цю проблему, яка змусила її зробити. Таким чином на момент підписання 22.11.2011 року оспорюваного договору дарування квартири між позивачем та відповідачем, позивач був практично здоровий,одержував дохід, у нього були відсутні члени сім'ї чи родичі, які мали тяжкі хвороби, у нього не було реальної загрози втратити спірну квартир, тобто тяжкі обставини, які змусили позивача підписати цей договір відсутні. Вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди відповідачі не визнають, повністю заперечують проти стягнення моральної шкоди та вважають її надуманою і нічим не обґрунтованою. Крім того в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва знаходиться на розгляді повністю ідентична заява про збільшення позовних вимог. Просив позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, встановивши обставини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 2007 року, що підтверджується копією паспорту позивача.

14 серпня 2008 року ОСОБА_1 від свого імені та імені його матері ОСОБА_5 продали належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_4, свідченням чого є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойко І.Д. На отримані від продажу кошти 04.09.2008 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_3, свідченням чого є договір купівлі-продажу від 04.09.2008 р. посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М.

Після смерті матері позивача ОСОБА_5 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2

20 жовтня 2010 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 та порушена кримінальна справа № 11430062 за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України.

22 листопада 2011 року ОСОБА_1 подарував належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування квартири від 22.11.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шалапуха М.В., зареєстрованого в реєстрі за №1305; та квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором дарування квартири від 22.11.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шалапуха М.В., зареєстрованого в реєстрі за №1307.

Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, договір дарування квартири від 22.11.2011 року, укладений згідно вимог чинного законодавства. Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шалапуха М.В. особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 квартири, що відчужується, перевірено. Згідно п. 5 договору, дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

26 листопада 2011 року постановою старшого слідчого по ВВС СУ УМВС України в Миколаївській області Дуровим Р.Б. закрито кримінальну справу № 11430062 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованого 12.11.2017 р.; та квартиру АДРЕСА_3 і, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованого 12.11.2017 р.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є юридичні факти. Ними можуть бути дії та події. Найбільш поширеною підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є правочини (договори), які є діями, спрямованими на виникнення, зміну та припинення цивільних прав і обов'язків (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом (ч.ч.1,4 ст.12 ЦК України).

Порушене суб'єктивне право підлягає примусовому захисту способами, передбаченими частиною 2 статті 16 ЦК України. Зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Статтею 725 ЦК України передбачено, що договором дарування може бути встановлений обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення ( передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим , визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдарованого особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Згідно частини третьої ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин можу бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину. Всі ці складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір дарування є одностороннім правочином, який за загальним правилом не створює будь-яких обов'язків для обдаровуваного.

Відповідно до вимог ст. 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Частиною 2 Даної статті передбачено, що при визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як зазначено в п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК (435-15), якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Також, необхідно враховувати, що договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року з наступними змінами, під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

На виконання вказаної норми закону, під час посвідчення оспорюваного договору дарування укладеного між сторонами, нотаріусом чітко зазначено про встановлення дієздатності сторін та про те, що сторони даного договору дарування перебувають при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміють значення своїх дій, а також дарувальник стверджує, що він здійснює дарування без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, що стверджується підписами сторін на договорах дарування від 22.11.2011 року.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Такі правочини мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад важка хвороба особи чи близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене майно, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.

Зазначене підтверджується зокрема й пунктом 25 Постанови пленуму Верховного суду України від 09.11.2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» міститься роз'яснення щодо застосування положень ст. 233 ЦК України, де зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування.

Вказане узгоджується з позиціями ВСУ викладеними в постановах №6-2цс14, №6-551цс16.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на той факт, що договори дарування квартир були укладені в період тяжких обставин, а саме порушення кримінальної справи відносно нього.

В той же час з досліджених в ході розгляду справи доказів, вбачається, що стосовно ОСОБА_1 кримінальне провадження не порушувалось, у кримінальному провадженні порушеному по факту дорожньо-транспортної пригоди яка сталась 20.10.2010 року він був допитаний у якості свідка, інформація щодо наявних позовів до суду щодо стягнення шкоди, або інші позови майнового характеру відносно ОСОБА_1 відсутня. Кримінальна справа по факту ДТП 26.11.2011 року була закрита у зв'язку в діях водія ОСОБА_1 складу злочину передбаченому ст. 286 КК України. Під час кримінального провадження арешт на майно позивача не накладався.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не подано належних та допустимих доказів і судом не отримано таких доказів на підтвердження факту того, що договори дарування, вчинено позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Позивачем не доведено наявність існування обставин передбачених нормами ст. 233 ЦК України, внаслідок яких оспорюваний договір дарування може бути визнаний недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, підстави для визнання договору дарування недійсним в межах заявлених вимог відсутні. Відповідно відсутні і правові підстави для стягнення моральної шкоди, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Крім того, відповідачами заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки договір дарування укладений в 2011 році, а позов поданий лише у грудні 2017 року.

Відповідно до ст. 265 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтями 256,257,258 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік.

З позовом до суду до позивач звернувся про визнання договорів дарування недійсними в грудня 2017 року, тобто з порушенням строку позовної давності встановленої ст. 257 ЦК України.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки на думку суду позивачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження фактів та доводів позовної заяви, не підлягає застосування позовної давності, оскільки недоведеність є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно із ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

В даному випадку між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування квартири від 22.11.2011 року, згідно якого позивач подарував належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 Згідно п.5 вказаних договорів, дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування квартири із незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проте в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт спричинення відповідачами позивачу моральних страждань, а тому і в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження судових витрат, суду надано посадочні документи від ПАТ «Укрзалізниця» на загальну суму 2355,24 грн., квитанцію № 3659458 від 19.03.2018 року на оплату ОСОБА_3 за послуги у сфері права за договором про надання правничої допомоги від 26.02.2018 року № 26-1/02/18 у розмірі 5000,00 грн.; квитанцію № 15401443 від 19.03.2018 року про сплату ОСОБА_3 комісії банку у розмірі 50 грн.; квитанцію № 3621642 від 02.03.2018 року на оплату ОСОБА_4 за послуги у сфері права за договором про надання правничої допомоги від 12.02.2018 року № 12/02/18 у розмірі 5000,00 грн. квитанцію № 12246224 від 02.03.2018 року про сплату ОСОБА_4 комісії банку у розмірі 50 грн.

У якості належних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, суд приймає докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 гривен з кожного з відповідачів, оскільки відповідно до приписів статті 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймання житла, несуть сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що підлягають стягненню з позивача на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу по 5000 грн. на користь кожного з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 16, 76-82, 259,263- 268,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування квартири із незаконного володіння та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстрований: АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідачі: ОСОБА_3, зареєстрована: АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_2;

ОСОБА_4, зареєстрований: АДРЕСА_5, РНОКПП НОМЕР_3.

Повний текст рішення складено 26.12.2018 року.

Суддя Гаврасієнко В.О.