ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2018 року м. Дніпро Справа № 904/2422/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Білецької Л.М., Пархоменко Н.В.
при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Рудь І.А.), ухвалене у м. Дніпро 21.08.2018р. о 14.39. (дата складання повного тексту рішення – 22.08.2018) у справі № 904/2422/18
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13", м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про стягнення 971 522 грн. 30 коп. за договором-зобов'язанням від 10.07.2003 № 60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 № 2/47, -
ВСТАНОВИВ :
У червні 2018р. Дніпровська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" про стягнення заборгованості у розмірі 971 522 грн. 30 коп., з яких: 528 534 грн. 80 коп. - сума пайового внеску, 47 568 грн. 13 коп. - 3% річних, 395 419 грн. 37 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору-зобов'язання від 10.07.2003 № 60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 № 2/47.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 року у справі № 904/2422/18 в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернулася Дніпровська міська рада із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 року у справі № 904/2422/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, зокрема вказує наступне:
- укладений між сторонами договір-зобов'язання від 10.07.2003 № 60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 № 2/47 є чинним та підлягає виконанню відповідачем;
- пайова участь забудовника у розвитку інфраструктури міста передбачена ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;
- збудований відповідачем об’єкт введено в експлуатацію, але в порушення умов договору-зобов'язання від 10.07.2003 № 60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 № 2/47 відповідачем на користь територіальної громади не передані квартири, тому згідно з умовами договору позивач має право на одержання їх вартості.
Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд з 03.10.2018 року припинив здійснення правосуддя у зв'язку із публікацією в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Центрального апеляційного господарського суду.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 31 ГПК України, у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На виконання вказаних правових норм забезпечено передачу справи № 904/2422/18 з Дніпропетровського апеляційного господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи № 904/2422/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Чередко А.Є. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2018р. поновлено Дніпровській міській раді строк подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 року у справі № 904/2422/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 року у справі № 904/2422/18, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 26.11.18р.
У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 26.11.18р. по 26.12.18р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018р. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 26.12.2018р. № 104/18 щодо автоматичної зміни складу колегії суддів у зв’язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А., що унеможливлює участь її у розгляді даної справи, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018р., апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 року у справі № 904/2422/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Чередко А.Є. (доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2
У судовомі засіданні представник Дніпровської міської ради доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною, посилаючись при цьому на втрату чинності Законом України «Про планування і забудову територій, вирішення судом спору між сторонами у справі № 904/54/14 та пред’явлення позову з пропуском строку позовної давності.
Представник третьої особи у судовому засіданні та в письмових поясненнях по справі підтримує доводи апеляційної скарги позивача, просить оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсягу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 10.07.2003 року між Приватною фірмою «Віктор» (замовник), та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (виконком) було укладено договір-зобов'язання № 60, згідно з п.п. 1.1. якого, замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового будинку, секція в осях 10:14 по Донецькому шосе в районі будинку № 15, кадастровий номер 1210100000:01:435:0085.
За умовами п. 1.2. договору на замовника покладене зобов'язання передати виконкому 5% від загальної площі квартир при введенні будинку в експлуатацію.
Розрахунки, передбачені у п. 1.2. договору, здійснюються шляхом оформлення права власності на квартири за територіальною громадою міста (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 3.1 договору, у випадку порушення замовником п. 2 договору, виконком залишає за собою право вирішувати питання введення будинку в експлуатацію і підключення його до мереж міста, а також затребувати вартість житла, зазначеного у п. 2 договору в судовому порядку за ціною, що склалася на момент здачі будинку в експлуатацію.
Згідно із п. 4.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.
08.08.2006 року за № 2/47 між сторонами укладені зміни до договору-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р., згідно з якими у зв'язку з перереєстрацією Приватної фірми «Віктор» на Приватну фірму «Віктор-13» всі зобов’язання за договором № 60 від 10.07.2003р. покладаються на останнє.
Вищенаведений договір та зміни до нього затверджені міським головою ОСОБА_3, тобто фактично Дніпропетровська міська рада, головою якої був ОСОБА_3, є учасником спірних правовідносин.
17.05.2012 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України у Дніпропетровській області зареєстровано декларацію № ДП 14312077072 про готовність об'єкта до експлуатації “Житловий будинок (секція № 1) по Донецькому шосе в районі будинку № 15 Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, код об'єкта 1122.1”. Замовник: Приватне підприємство “Приватна фірма “Віктор-13”, ідентифікаційний номер ЄДРПОУ 20266272, м. Дніпропетровськ, 49098, АДРЕСА_1, тел. 23 88 18.
Таким чином, зазначений об'єкт прийнятий в експлуатацію, але за територіальною громадою міста право власності на квартири не оформлено, розрахунки замовником з виконкомом у відповідності до вимог договору-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р. не проведені, що і стало причиною виникнення даного спору та підставою для звернення Дніпровської міської ради з позовом до господарського суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що договір-зобов'язання № 60 від 10.07.2003 укладено сторонами у відповідності із нормами Закону України “Про планування і забудову територій”, який втратив чинність 12.03.2011 на підставі Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” № 3038-VI, але умови договору не були приведені у відповідність до вимог п. 7 розділу V Закону України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності".
Проте, апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.
Станом на час укладення між сторонами договору-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р. та змін до нього правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлювалися Законом України “Про планування і забудову територій” № 1699-ІІІ від 20.04.2000р., в якому на той час були відсутні норми щодо здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Закон України “Про планування і забудову територій” було доповнено ст. 27-1, якою встановлено підстави та порядок здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 № 509-VI.
Зокрема, ст. 27-1 Закон України “Про планування і забудову територій” були встановлені граничні розміри пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, який для житлових будинків не міг перевищувати 5 відсотків загальної вартості будівництва об'єкта містобудування та згодом був зменшений до 4 відсотків.
12.03.2011р. набув чинності Закон України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", внаслідок чого втратив чинність Закон України “Про планування і забудову територій”.
Частинами 2, 3, 5, 6 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", встановлено що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
Отже, п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено приведення у відповідність до цього Закону лише договорів про пайову участь у випадку встановлення ними сплати пайової участі в інших обсягах ніж визначено цим Законом та приведення у відповідність до цього Закону рішень органів місцевого самоврядування.
Виходячи зі змісту договору-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р. та часу його укладення, слід дійти висновку, що він не є договором про пайову участь та укладався не у відповідності до вимог Закону України “Про планування і забудову територій”.
Доказів визнання недійсним цього договору, розірвання чи виконання матеріали справи не містять, відтак встановлене ним зобов’язання відповідача передати на користь територіальної громади міста, від імені якої діє Дніпровська міська рада, певний обсяг квартир у збудованому будинку, або сплатити їх вартість, не припинилося.
Отже, не приведення договору-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р. у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може бути підставою для його невиконання та відмови у позові про стягнення вартості квартир внаслідок не виконання замовником своїх зобов’язань з їх передачі територіальній громаді міста.
Разом з цим, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати до позовних вимог позивача позовну давність про застосування, якої було заявлено відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Так, відповідно статті 256 Цивільного кодексу України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 даного Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом у червні 2018 року, а введення житлового будинку в експлуатацію, з чим договір-зобов'язання № 60 від 10.07.2003р. і пов’язує настання строку виконання зобов’язання відповідача з передачі квартир, відбулось травні 2012р., тобто позивач звернувся з даним позовом поза межами встановленого 3-х річного строку позовної давності.
З матеріалів справи, також вбачається, що з метою виконання приписів абз. 2 п. 7 Прикінцевих положень Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” Дніпропетровська міська рада зверталася до господарського суду з позовом про спонукання відповідача укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська у новій редакції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014р. у справі № 904/54/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено з підстав не приведення спірного договору-зобов’язання у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та відсутність правових підстав для укладання нового договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська.
Під час розгляду зазначеної вище справи, зокрема було встановлено факт реєстрації 17.05.2012 року інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області введення в експлуатацію житлового будинку (секція № 1) по Донецькому шосе в районі будинку № 15 Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, код об'єкта 1122.1 (відноситься до класу наслідків СС2 3 (третьої) категорії складності), що знайшло своє відображення у тексті рішення суду у справі № 904/54/14.
Отже, позивачу з березня 2014р. достеменно було відомо про введення в експлуатацію житлового будинку та про порушення своїх прав внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов’язань, встановлених договором-зобов'язанням № 60 від 10.07.2003р.
Окрім цього, апеляційний суд враховує, що суть і призначення строку позовної давності полягає у забезпеченні стабільності цивільних правовідносин, у гарантуванні принципу правової визначеності між сторонами таких відносин. Ставити під сумнів після спливу значного періоду часу певні обставини, що склалися, суперечить основним засадам розумності, добросовісності і справедливості, та завдає значного негативного впливу як цивільному обігу, так і правам учасників правовідносин. Законом надано достатній час (три роки) протягом якого особа має змогу визначитися з характером порушеного права, суб'єктом порушення та звернутися до суду з позовом про захист своїх прав.
Таким чином, позовні вимоги Дніпровської міської ради не підлягають задоволенню внаслідок спливу позовної давності для їх пред’явлення.
Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, проте це не призвело до прийняття неправильного рішення у справі, тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 21859,25грн. слід покласти на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018р. у справі № 904/2422/18 – залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018р. у справі № 904/2422/18 – залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровську міську раду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 29.12.2018 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.М. Білецька
Суддя Н.В. Пархоменко
