1Справа № 335/10429/17 1-кп/335/180/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12015080060000507, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 січня 2015 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Сімферополь, громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, працює на посаді Голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Пленумом комітету Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 обрано головою Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (далі ТСО).

Наказом Голови Товариства сприяння обороні України № 11 від 02.02.2000, ОСОБА_5 затверджено на посаді голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

Відповідно доп.4.21статуту Запорізькоїобласної організаціїТовариства сприянняобороні України,зареєстрованого iззмінами Головнимуправлінням юстиціїу Запорізькійобласті наказом№1468/03/3,на ОСОБА_7 ,як головуобласної організаціїпокладені обов`язкищодо організаціїта керуванняроботою,затвердження структуриiштату апаратуобласного комітету,підпису фінансовихдокументів,приймання,звільнення зроботи працівниківштатного апаратуобласного комітетута штатнихкерівників організації обласного підпорядкування.

3гiдно посадової інструкції голови організації Автономної Республіки Крим, обласних, Київської i Севастопольської міських організацій ТСО України на ОСОБА_7 покладеш наступні обов`язки: приймати та звільняти з роботи працівників апарату обласного (йому piвнoгo) комітету й керівників підпорядкованих йому організацій Товариства згідно з номенклатурою, затвердженою бюро обласної (їй рівної) організації ТСО України, затверджувати штатний розпис апарату обласного (йому piвногo) комітету, розпоряджатися фінансовими коштами комітету та контролювати їх витрати.

3 огляду на викладене, ОСОБА_8 , займаючи посаду голови Запорізької обласної організації ТСО України, постійно виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі обов`язки, у зв`язку iз чим, відповідно до ст. 18 КК України, є службовою особою.

Відповідно до наказу № 109 - від 13.05.2004 року, підписаного головою Запорізької обласної організації ТСО України, ОСОБА_9 . ОСОБА_10 призначено на посаду директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння оборони України.

Наказом № 200 від 05.08.2013 року, підписаного головою Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України ОСОБА_11 , ОСОБА_10 звільнено з посади директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку iз реорганізацією ЗРТШ ТСО України, на підставі наказу № 110від 29.05.2013 року «Про реорганізацію Запорізької РТШ ТСОУ».

Згідно iз вимогами ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти coбi на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки i перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні i здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Частиною 6 ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 i 6 цієї стати, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до стати 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва i праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку iз змінами в організації виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових cпopiв» від 6 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зi звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо зміни в організації виробництва i праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Не погоджуючись iз звільненням, захищаючись у законний cпociб свoї конституційні права, ОСОБА_10 звернувся з позовом до Комунарського районного суду м. Запоріжжя про поновлення на роботі i оплату за час вимушеного прогулу. Рішенням Комунарського районного суду від 22.10.2013 року у справі №333/6925/13-ц, позов ОСОБА_10 до Запорізької обласної організації ТСО України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ №200 від 05.08.2013 року Голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України, поновлено ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_10 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.08.2013 року до дня поновлення на робота у розмірі 5145,80 грн. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.12.2013 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2013 року скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_10 до Запорізької обласної організації ТСО України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.02.2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11.12.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11.06.2014 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області по справі №22-ц/778/2179/14 за позовом ОСОБА_10 до Запорізької обласної організації ТСО України про поновлення на робота i оплату за час вимушеного прогулу залишено без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2013 року у cпpaвi №333/6925/13-ц, яким визнано незаконним та скасовано наказ №200 від 05.08.2013 року Голови Запорізької обласної організації ТСО України ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку iз реорганізацією Запорізької радіотехнічної школи ТСО України, поновлено ОСОБА_10 на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі ТСО України та визнано, що звільнення ОСОБА_10 відбулося з порушенням норм трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Таким чином, 05.08.2013 року у робочий час, знаходячись на своєму робочому місці за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ОСОБА_12 , перебуваючи на посаді голови Запорізької обласної opганiзaцiї Товариства сприяння обороні України, діючи з прямим умислом, здійснив грубе порушення законодавства про працю під час видачі наказу № 200 від 05.08.2013 року, яким ОСОБА_10 звільнено з посади директора Запорізької радіотехнічної школи ТСО України, яке виразилось в порушенні вимоги ст. 49-2 КЗпП України, щодо не пропонування йому наявних вакантних посад (з 19.07.2013 року була вакантною посада директора Жовтневого районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя). А також, в порушені вимоги п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки на момент звільнення та на момент розгляду справи №333/6925/13-ц в суді, станом на 11.06.2014 року, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних ociб та фізичних ociб - підприємців Запорізька радіотехнічна школа ТСО України не знаходилася в стадії припинення та реорганізація взагалі не проводилася, що було підтверджено ухвалою Апеляційного суду Запорізької області по cпpaвi №22- ц/778/2179/14.

Вказаними діями голова Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 незаконно звільнивши ОСОБА_10 з посади директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння оборони України, грубо порушив законодавство про працю.

Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбаченихч. 2 ст. 382, ч. 1 ст. 172 КК Українипід час судових засідань не визнав, дав покази на спростування висунутих йому обвинувачень. Зокрема зазначив, що Запорізькою ОО ТСО України, як Засновником ЗРТШ ТСОУ, за погодженням з центральною організацією було прийнято рішення про реорганізацію Запорізької РТШ. З вказаним рішенням, а також зі скороченням посади директора ЗРТШ був ознайомлений потерпілий ОСОБА_10 .

Відповідно до вказаних наказів ОСОБА_10 було зобов`язано підготувати накази про звільнення скорочених штатних одиниць, а також передати документи та товарно-матеріальні цінності комісії з реорганізації. Однак ним не було виконано вказаних наказів і ним утримувались статутні документи та печатки організації, що унеможливлювало державну реєстрацію процесу реорганізації та належне оформлення звільнення керівника. Неправомірно утримуючи печатки та документи організації потерпілий також не видав наказу про своє звільнення, що спричинило необхідність оформлення наказу № 200 від 05.08.2013 року з метою дотримання процедури звільнення та подальшого розрахунку з потерпілим. Однак в подальшому потерпілим була підписана та завірена печаткою ЗРТШ Форма-4, що подається державному реєстратору для зміни керівника юридичної особи, що підтверджує вчинення активних дій з боку потерпілого для складення повноважень керівника.

Щодо порушення вказаними діями конституційного права ОСОБА_10 на працю, то вказані права не були порушені. В ході розгляду інших справ було встановлено, що з 2007 року по теперішній час потерпілий зареєстрований, як фізична особа підприємець та здійснював активну господарську діяльність, реалізуючи своє право на працю здійснюючи підприємницьку діяльність, що спростовує можливість обвинувачення у здійсненні злочину, передбаченого ст.172 КК України і свідчить про відсутність складу злочину.

Щодо обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України ОСОБА_5 зазначив наступне. Запорізька ОО ТСОУ з погодженням центральної організації прийняла рішення щодо реорганізації ЗРТШ та створення комісії з реорганізації ЗРТШ, яке не могло бути зареєстроване у державному реєстрі у зв`язку з протиправним утримання печаток та документів та бездіяльність потерпілого. В подальшому було прийнято рішення про ліквідацію ЗРТШ ТСОУ.

В ході ліквідаційної процедури всі повноваження щодо управління справами юридичної особи переходять до ліквідаційної комісії, а в подальшому до ліквідатора і засновник втрачає можливість втручатись в управління та діяльність суб`єкта господарювання, що ліквідується.

Таким чином, вказане судове рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_10 не могло бути виконано ані обвинуваченим особисто, ані організацією ТСО України з об`єктивних причин, відповідно до норм діючого законодавства ні на момент набрання рішенням суду законної сили, ні на момент відкриття виконавчого провадження, ні протягом строку кримінального провадження, ні на даний момент з об`єктивних причин, що не залежали ні від колегіальних органів ТСО України, ні особисто від голови Запорізької ОО ТСО України. В штаті вакантних посад у 2013 році взагалі не було.

Також, вказане судове рішення, передбачало виплату ОСОБА_10 заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 5 145,80 грн., які були сплачені ОСОБА_10 ще в вересні 2014 року, що підтверджується банківськими виписками.

Проте, незважаючи на позицію обвинуваченого щодо невизнання вини, його винуватість у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, за обставин встановлених судом, доведена повністю, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів досліджених безпосередньо в судовому засіданні, а саме: показаннями потерпілого, свідків, іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження і які відповідають вимогам належності та допустимості, передбаченим ст.ст. 85-87 КПК України.

Зокрема, показаннями у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_10 , який пояснив суду, щозгідно з наказом голови Запорізької обласної організації ТСО України ОСОБА_5 № 109 від 13 травня 2004 року його призначено на посаду директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України.

Наказом голови Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 № 200 від 05 серпня 2013 року, ОСОБА_10 звільнено з посади директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької РТШ ТСОУ України, на підставі наказу № 110 від 29 травня 2013 року «Про реорганізацію РТШ ТСОУ». Зі звільненням потерпілий не погодився, звернувся з позовом до Комунарського районного суду м. Запоріжжя про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2013 року позов ОСОБА_10 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 200 від 05 серпня 2013 року Голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України, поновлено ОСОБА_10 на роботі, на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, на користь ОСОБА_10 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак рішення суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі директором Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 не було виконано. Також зазначив, що рішення суду про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2013 року до дня поновлення на роботі у розмірі 5 145 грн. 80 коп. виконано у вересні 2014 року.

Показами свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які в судовому засіданні своїми поясненнями підтвердили факт звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за наказом за підписом ОСОБА_5 .

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив, що з 2010 року працював на посаді заступника голови ТСОУ з питань організації та воєнно-патріотичної роботи, в його повноваження входив: контроль за структурними підрозділами громадських організацій та військово-патріотична робота. Чому була розпочата ліквідація Запорізької РТШ йому не відомо, тому що, ведення господарської діяльність Запорізької РТШ не входило до його повноважень. Процедуру приєднання Запорізької РТШ ТСОУ до Жовтневої СТК ТСОУ припинено у зв`язку з недоцільністю об`єднання різнопрофільних установ. Судове рішення щодо поновлення на роботі ОСОБА_10 свідок бачив і чому його не поновлено на посаді йому не відомо, тому що це не входить до його повноважень. Директор веде господарську діяльність, а ліквідатор ліквідує підприємство, а повноваження в них однакові. ОСОБА_10 було звільнено за погану роботу і після звільнення на його посаду нікого не брали. На момент звільнення вакансій не було.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснила, що працювала головним бухгалтером в Запорізькій обласній організації ТСОУ, була членом ліквідаційної комісії. Свідку відомо, що у 2013 році було звільнено ОСОБА_10 , він був директором Запорізькій радіотехнічній школі ТСО України. Станом на час звільнення вакантних посад не було. Наприкінці липня 2013 року директором був ОСОБА_18 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що працює бухгалтером Запорізького підприємства сприяння оборони України. Було рішення суду про виплату суми, вона виплачувала приблизно 5-6 тисяч, коли отримали рішення суду. Гроші були виплачені ОСОБА_10 , вона їх переводила за рішенням суду. Також ОСОБА_10 пропонували іншу посаду. Також зазначала, що після звільнення нікого на посаду ОСОБА_10 не приймали. ОСОБА_5 розпорядження не давав про звільнення.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що був головою ліквідаційної комісії ЗРТШ ТСОУ з березня 2015 року. Була проведена процедура ліквідації. З того моменту, коли його було призначено на посаду голови відомості про наявність працюючих робітників були відсутні. Коли він був головою комісії ОСОБА_10 до нього не звертався, виконавчі документи не надходили до комісії. На момент прийняття документів від попереднього голови не було вакантних посад, заяв від потерпілого не надходило, виконавча служба не зверталася.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила, що працювала інспектором відділу кадрів Запорізькій обласна організація Товариства сприяння обороні. Їй відомо, що від Центрального комітету за 2 тижні було отримано згода на звільнення ОСОБА_19 і за 2 тижні до звільнення було запропоновано посаду. ОСОБА_19 було вручено наказ про звільнення 05.08.2013 року, в присутності комісії вручена трудова книжка. На день звільнення вакансій не було. Рішення суду щодо поновлення на роботі ОСОБА_19 не виконано, так як пройшла реорганізація.

На підставі письмових доказів судом встановлено, що Пленумом комітету Товариства сприяння обороні України головою Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України обрано ОСОБА_5 (т. 4 а.с. 170).

Наказом Голови Товариства сприяння обороні України № 11 від 02 лютого 2000 року, ОСОБА_5 затверджено на посаді голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (т. 4 а.с. 168).

Відповідно до п. 4.21 статуту Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, зареєстрованого із змінами Головним управлінням юстиції у Запорізькій області наказом 1468/03/3, на ОСОБА_5 , як голову обласної організації покладені обов`язки щодо організації та керування роботою, затвердження структуру і штату апарату обласного комітету, підпису фінансових документів, приймання, звільнення з роботи працівників штатного апарату обласного комітету та штатних керівників організацій обласного підпорядкування (т. 2 а.с. 122-132).

Згідно посадової інструкції голови організації Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських організацій ТСО України на ОСОБА_5 покладені наступні обов`язки: приймати та звільняти з роботи працівників апарату обласного (йому рівного) комітету й керівників підпорядкованих йому організацій Товариства згідно з номенклатурою, затвердженою бюро обласної (їй рівної) організації ТСО України, затверджувати штатний розпис апарату обласного (йому рівного) комітету, розпоряджатися фінансовими коштами комітету та контролювати їх витрати (т. 2 а.с. 139-140).

Відповідно до наказу голови Запорізької обласної організації ТСО України, ОСОБА_5 № 109 - від 13 травня 2004 року ОСОБА_10 призначено на посаду директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України (т. 4 а.с. 169).

Наказом голови Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 № 200 від 05 серпня 2013 року, ОСОБА_10 звільнено з посади директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької РТШ ТСОУ України, на підставі наказу № 110 від 29 травня 2013 року «Про реорганізацію РТШ ТСОУ» (т. 2 а.с. 142).

Зрішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2013 року, слідує, що задоволено позов ОСОБА_10 до Запорізької обласної організації ТСО України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 200 від 05 серпня 2013 року Голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України, поновлено ОСОБА_10 на роботі, на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, на користь ОСОБА_10 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2013 року до дня поновлення на роботі у розмірі 5 145 грн. 80 коп. (т. 4 а.с. 173-174).

Оцінюючи кожний вказаний доказ окремо, як показання, які згідно з ч. 4ст. 95 КПК Українибезпосередньо сприйняті під час судового засідання, суд вважає їх належними, оскільки вони стосуються предмету доказування, та допустимими.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1ст. 172 КК України, передбачає порушення конкретної норми трудового законодавства, що пов`язане з незаконним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням законодавства про працю, і наявності грубого характеру цього порушення.

Під «грубим порушенням законодавства про працю» слід розуміти випадки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення. Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо.

Відповідно до постанови Верховного Суду України № 5-106кс15 від 01 жовтня 2015 року поняття "інше грубе порушення законодавства про працю", яке використане законодавцем у частині 1 статті 172 КК України, має оціночний характер, а тому для з`ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об`єктивних та суб`єктивних ознак вчиненого діяння.

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення законодавства про працю грубим, суд у кожному окремому випадку має виходити з характеру порушених трудових прав людини, обставин, за яких вчинено це порушення, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.

Так, за ч. 1ст. 172 КК України, об`єктом злочину є трудові права людини, які крім іншого включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату тощо.

Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника. Під працівниками розуміються особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин. Той факт, що саме потерпілий ОСОБА_10 перебував із Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України в трудових відносинах не заперечуєтьсяобвинуваченим, підтверджується іншими наданими та наведеними вище доказами.

За обставинами справи безперечно встановлений факт порушення процедури звільнення потерпілого. Тобто незаконне звільнення (що охоплює порушення процедури проведення звільнення) істотним чином порушило право ОСОБА_10 на працю та є грубим порушенням законодавства про працю і саме внаслідок існування тривалий час негативних наслідків злочину, передбаченого ч. 1ст. 172 КК України, права потерпілого зазнали істотної шкоди та останній був вимушенийзвертатися за захистом своїх прав до суду.

За наслідками розгляду позовним вимог потерпілого, 22.10.2013 року Комунарським районним судом прийнято рішення про поновлення порушених трудових прав, однак таке рішення не виконано до теперішнього часу, а поновлені ним права фактично не відновлені.

У суду також не виникає сумніву щодо свідомих дій обвинуваченого, вчинених з прямим умислом і саме в діях ОСОБА_5 безперечно встановлені всі складові обставини, які утворюють склад злочину, передбаченого ч. 1ст. 172 КК України.

Отже, зібрані у справі докази у своєму взаємозв`язку дають достатні підстави вважати, що стороною обвинувачення в судовому засіданні доведено допущення ОСОБА_5 грубого порушення трудового законодавства.

Дії ОСОБА_5 кваліфікуються судомза ч.1ст.172КК Українияк вчиненняіншого грубогопорушення законодавствапро працю.

Суд перевірив показання обвинуваченого щодо невизнання вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України і критично їх оцінює та вважаєобраним обвинуваченим способом захисту.

Покази свідків на підтвердження факту відсутності вакансій на момент звільнення ОСОБА_10 , як і пояснення з цього питання обвинуваченого, судом оцінюються критично в силу того, що преюдицією встановленою судовим рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012 року визнано, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_10 перед звільненням пропонувалася інша робота, як то передбачено статтею 49-2 КЗпП України, або про відсутність такої роботи надано не було. Між тим, не заперечується сторонами, що у період вирішення питання щодо скорочення посади, яку займав ОСОБА_10 , з 19 липня 2013 року була вакантною посада директора Жовтневого районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України міста Запоріжжя, на яку за наказом № 182 від 22 липня 2013 року було прийнято ОСОБА_20 . Також судом встановлено, що на момент звільнення позивача фактично скорочення посади директора Запорізької радіотехнічної школи товариства сприяння обороні України не відбулося, оскільки за наказом № 223 від 16 вересня 2013 року (після звільнення позивача) на вказану посаду прийнято ОСОБА_20 .

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 172 КК України, суд виходить із встановленоїст. 50 КК Українийого мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винними та іншими особами нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним, (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 66, ст. 67 КК України судом під час розгляду кримінального провадження встановлено не було.

Згідно ч. 2ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до довідок Запорізького обласного психіатричного диспансеру та Запорізького обласного наркологічного диспансеру, на обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_5 не перебуває.

При визначенні ОСОБА_5 покарання, суд також враховує характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно достатті 12 КК Українивідноситься докатегорії злочинівневеликої тяжкості,обставини справита особуобвинуваченого,який винуне визнав,проте,вперше притягуєтьсядо кримінальної відповідальності, має постійне місце роботи і проживання, працює, має сім`ю, по місцю проживання та роботи характеризується позитивно, його вік та стан здоров`я.

Частина 1ст. 172 КК України, в редакції яка діяла на момент вчинення злочину, передбачала кримінальну відповідальність за дане діяння на час його вчинення, у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Зважаючи на викладені обставини та враховуючи положення ч.ч. 2, 4ст. 5 КК України, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 за ч. 1ст. 172 КК України слід призначити покарання у вигляді штрафу.

На погляд суду, враховуючи всі обставини справи у їх сукупності та з урахуванням особи обвинуваченого, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і досягне мети не лише кари останнього за вчинене, а й буде слугувати для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

З урахуванням положень п. 2 ст. 12КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 172КК України є злочином невеликої тяжкості, оскільки передбачено покарання у вигляді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, тобто це покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Згідно вимог ч. 5ст. 74 КК Українисудне може звільнити особу від кримінальної відповідальностіу зв`язку з закінченням строківдавності, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою підставою, але можезвільнити таку особу від покарання в зв`язку ззакінченням строків давності.

Обвинувачений ОСОБА_5 під чассудового слідства своєї вини в інкримінованих йому злочинах не визнав, злочин вчинено ОСОБА_5 у момент фактичного вчинення діяння - 05.08.2013 року, від слідства та суду він не ухилявся, тому суд звільняє його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Окрім того, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується також у тому, що ухвалою Апеляційного суду Зaпорізької області від 11.06.2014 року по cправі № 22-ц/778/2179/14 за позовом ОСОБА_10 до Запорізької обласної організації ТСО України про поновлення на роботі i оплаті за час вимушеного прогулу залишено без змін рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22 жовтня 2013 року, яким визнано незаконним звільнення та скасовано заказ № 200 від 05 серпня 2013 року Голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_10 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння оборони України та визнано що звільнення ОСОБА_10 відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівників.

Таким чином, 11.06.2014 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2013 року набрало законної сили та було обов`язковим до виконання на всій території України відповідно до ст. 124 Конституції України. На підставі вказаного судового рішення, Комунарський районний суд 26.09.2014 року видав виконавчий лист № 333/6925/13-ц про поновлення на роботі ОСОБА_10 на посаді директора в Запорізької радіотехнічної школи ТСО України.

09.10.2014 року державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ЗМУЮ ОСОБА_21 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та боржнику Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України встановлено строк для добровільного виконання рішення суду до 15.10.2014 року. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення боржником постанову отримано 13.10.2014 року, що свідчить про обізнаність останнього про відповідне рішення суду та обов`язок його виконати.

19.11.2014, 28.11.2014, 08.12.2014 року державним виконавцем направлено вимоги Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України про поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, у яких боржника згідно п. 11 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» повідомлено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання piшення суду.

17.12.2014 року державним виконавцем проведено перевірку виконання керівництвом Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України рішення суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі, про що складено акт державного виконавця від 17.12.2014 року та встановлено, що станом на 17.12.2014 року рішення суду не виконано, ОСОБА_10 на роботі не поновлено.

Керівником Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних ociб та фізичних осіб-підприємців, є ОСОБА_5 , якого наказом Голови ТСО України № 17 від 27.02.2015, затверджено на посаді голови Запорізької обласної організації ТСО України.

Відповідно до п. 4.21 статуту Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, зареєстрованого iз змінами Головним управлінням юстиції у Запорізькій області наказом №1468/03/3, на ОСОБА_7 , як голову обласної організації покладено обов`язки щодо організації та керування роботою, затвердження структури i штату апарату обласного комітету, підпису фінансових документів, приймання, звільнення з роботи працівників штатного апарату обласного комітету та штатних керівників організації обласного підпорядкування.

З огляду на викладене, ОСОБА_8 , займаючи посаду голови Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, постійно виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі обов`язки, у зв`язку iз чим, відповідно до ст. 18 КК України, є службовою особою.

Так, згідно обвинувального акта, ОСОБА_8 , діючи умисно, всупереч ст. 124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення ухвалюються судами Іменем України i є обов`язковими до виконання на всій території України, знаючи про відповідне рішення суду, та маючи можливість добровільно його виконати, проігнорував вимоги державного виконавця, внаслідок чого, 09.12.2014 року керуючись ст. 76, 89 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на керівника ЗОО ТСОУ ОСОБА_5 , який згідно квитанції ПАТ «АБ Радабанк» сплачено 22.01.2015 року державним виконавцем проведено перевірки виконання керівництвом Запорізької обласної організації ТСО України рішення суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі, про що складено акт державного виконавця від 22.01.2015 року.

22.01.2014 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на керівника ЗОО ТСОУ ОСОБА_8 у подвійному pозмipi.

Накладення штрафів у зв`язку з невиконанням рішення суду Запорізька обласна організація ТСО України не оскаржувала, штрафи оплатила.

Однак, в період часу з 11.06.2014 по 26.05.2015 року, незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи рішення суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі директором ЗРТШ ТСО України ОСОБА_5 не виконано, у зв`язку з чим державним виконавцем 22.01.2015 року до Орджонікідзевського РВ ГУМВС України в Запорізькі області направлено подання про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за невиконання рішень суду.

За таких обставин у голови ЗОО ТСО України ОСОБА_5 були відсутні будь-які правові підстави для невиконання рішень суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі і він як службова особа, умисно не виконав рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22.10.2013 року у справі №333/6925/13-ц, що набрало законної сили 11.06.2014 року.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 2 ст. 382 КК України, як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, вчинене службовою особою.

Разом із тим, вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 337 КПК України розгляд справи проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Так, з об`єктивної сторони невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання.

Таке невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання.

Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення.

Ухилення - та сама відмова, яка має завуальоване небажання особи виконати судове рішення, тобто фактично є тією ж відмовою, але яка не здійснюється відкрито.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації.

Така протидія може виражатися у прямому невиконанні вимог державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.

Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади - суду.

Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню.

Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до особи, яка повинна його виконувати та/або отримання вимоги державного виконавця про необхідність його виконанняі строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.

Але, за умовищо судове рішення не вдалося виконати на підставіЗакону України «Про виконавче провадження», який, як раз і покликаний забезпечити умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Суб`єктом злочину може бути лише особа, яка повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Згідно досліджених матеріалів виконавчого провадження, 06 жовтня 2014 року до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції надійшов виконавчий лист та заява про відкриття виконавчого провадження від ОСОБА_10 щодо примусового виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України (т. 2 а.с. 90).

09 жовтня 2014 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_21 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та боржнику Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України встановлено строк для добровільного виконання рішення суду до 15 жовтня 2014 року. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення боржником постанову отримано 13 жовтня 2014 року (т. 2 а.с. 87).

15.10.2014 року Запорізька обласна організація товариства сприяння обороні України звернулася до начальника Орджонікідзевського ВДВС із клопотанням про продовження строку для добровільного виконання рішення суду до 20.10.2014 року, обґрунтовуючи заяву тим, що це питання згідно до п. 4.20 Статуту Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України повинно бути узгоджено з Центральним комітетом ТСО України (т. 2 а.с. 92).

Матеріали виконавчого провадження не містять даних про розгляд даного клопотання відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження».

19 листопада 2014 року, 23 листопада 2014 року, 28 листопада 2014 року, 08 грудня 2014 року державним виконавцем направлено вимоги Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України про поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, у яких боржника згідно п. 11 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» повідомлено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (т. 2 а.с. 83 зворот, 84-86).

17 грудня 2014 року державним виконавцем проведено перевірки виконання керівництвом Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України рішення суду про поновлення ОСОБА_10 на роботі, про що складено акт державного виконавця від 17 грудня 2014 року та встановлено, що станом на 17 грудня 2014 року рішення суду не виконано, ОСОБА_10 на роботі не поновлено (т. 2 а.с. 80).

У матеріалах виконавчого провадження міститься заява Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України від 24.12.2014 про відстрочення виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_10 на посаді директора Запорізької радіотехнічної школи Товариства сприяння оборони України, обґрунтована тим, що Запорізька радіотехнічна школа ТСО України знаходиться у процесі ліквідації, посаду директора ЗРШ ТСОУ скорочено відповідно до наказу №110 від 29.05.2013 року. Питання поновлення ОСОБА_10 повинно бути узгоджено з Бюро ЦК України ТСО України. З таким листом на ім`я голови Товариства сприяння обороні України звернувся голова Запорізької обласної організації ТСОУ ОСОБА_5 , в якому просив розглянути дане питання на черговому засіданні Бюро ЦК України ТСО (11-12.03.2015) або у робочому порядку прийняти рішення (т. 2 а.с. 96).

25.12.2014 року державним виконавцем ОСОБА_21 винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій до 16 січня 2015 року (т. 2 а.с. 95).

Більш того, що не заперечується і самим потерпілим, у вересні 2014 року ОСОБА_10 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2013 року до дня поновлення на роботі у розмірі 5 145 грн. 80 коп.

Також, відповідно до ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09.12.2014 року, представник Запорізької обласної організації ТСОУ звернувся до суду із заявою про роз`яснення способу виконання рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22.10.2013 року, у задоволенні заяви про роз`яснення способу виконання рішення суду відмовлено (т. 4 а.с. 182).

Допитаний в ході судового засідання свідок ОСОБА_21 , працюючий на час подій державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ЗМУЮ показав, що 6 жовтня 2014 року до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції надійшов виконавчий лист та заява про відкриття виконавчого провадження від ОСОБА_10 щодо примусового виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, в зв`язку з чим відкрито виконавче провадження та боржнику Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України встановлено строк для добровільного виконання рішення суду до 15 жовтня 2014 року. 19 листопада 2014 року, 28 листопада 2014 року, 08 грудня 2014 року державним виконавцем направлено вимоги Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України про поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді директора в Запорізькій радіотехнічній школі Товариства сприяння обороні України, у яких боржника згідно п. 11 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» повідомлено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Однак станом на 22 січня 2015 року рішення суду було не виконано, про що держвиконавцем складений акт та винесена постанова про накладення на боржника штрафу, який було сплачено.

Разом із тим, покази державного виконавця ОСОБА_21 не доводять наявності у ОСОБА_5 інкримінованого органом досудового розслідування прямого умислу в невиконанні судового рішення так і наявність суб`єктивної сторони цього злочину, як то відмови виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбаченихКПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Тобто, жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, наявність у діях ОСОБА_5 умислу на невиконання рішення суду в світлі добровільної виплати потерпілому за рішенням суду середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 5145,80 грн. та неодноразового звернення до державного виконавця із клопотанням про продовження строку на добровільне виконання рішення суду та відкладення виконавчих дій, звернення до суду із заявою про роз`яснення порядку і способу виконання рішення суду.

Більш того, з тексту обвинувачення неможливо встановити суть обвинувачення, яке, виходячи із визначених законом ознак та форми вини злочину за ч. 2 ст. 382 КК України, є неконкретним. При цьому судом обвинувальний акт у даному провадженні вже повертався прокурору для усунення зазначених недоліків, однак ці недоліки повною мірою усунуті не були.

Обвинувальний акт фактично не містить формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 382 КК України, а містить лише викладення деяких епізодів фактичних подій без визначення ознак злочину, що відобразилось на кваліфікації дій обвинуваченого, які також фактично в обвинувальному акті не розкриті. У акті взагалі не викладено об`єктивної сторони невиконання судового рішення, яке може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Зазначена обставина, на думку суду, викликає обґрунтований сумнів в доведеності обвинувачення.

Крім того, сумнів в доведеності обвинувачення викликає також та обставина, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_5 вчиняв дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця, способу вчинення кримінального правопорушення, враховуючи, що відповідно до викладу фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті ОСОБА_5 вчиняв такі дії неодноразово.

А тому, суд враховуючи те, що відповідно до ч. 2ст. 17 КПК Україниніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно дост. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За нормоюст. 25 КПК Українипрокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Тобто, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно дост. 9 КПК України.

Згідно ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінальногоправопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

А, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбаченихст.91КПК України покладається на прокурора (ст. 92 КПК України).

Суд же відповідно дост. 26 КПК Україниу кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Суд вважає, що, усі докази сторони обвинувачення є такими, що залишать місце сумнівам, тобто не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Ст. 9 КПК України,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду зправ людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що при розгляді справ суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно ч. 2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Стаття 2 КПК Українипередбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно дост. 7 КПК Українизміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Так, зокрема, згідно з ст.ст.8,9,17 КПК Україникримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

А, відповідно до ч. 3ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, суд в черговий раз наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбаченийКПК України, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про те, що є недоведеним наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення - умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили, а саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 382 КК України.

Згідно положень ч.7ст. 284 КПК України- якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першоїст.284КПК України виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Однією із таких обставин, яка передбачена п. 2 ч.1ст. 284 КПК Україниє встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 373 КПК України- виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Аналіз наведених обставин дозволяє суду зробити висновок про те, що органом досудового розслідування та прокурором у суді не доведено поза розумним сумнівом наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 382 КК України, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необхідність визнання невинуватим ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину з підстав відсутності в його діянні складу зазначеного кримінального правопорушення та про необхідність ухвалення виправдувального вироку у відповідності до п. 3 ч. 1ст. 373 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Арешт на майно по кримінальному провадженню не накладався.

Цивільний позов відсутній.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 17, 368, 369-371, 373-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України і призначити йому покарання за ч. 1 ст. 172 КК України (в редакції Закону від 04.08.2013 року, що діяла на момент вчинення злочину) у вигляді штрафу у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

На підставі ст.ст. 49,ч.5ст.74КК України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від призначеного покарання за злочин, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: ОСОБА_1