Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м . Вінниця

05 грудня 2018 р. Справа № 0240/3294/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.,

за участю представників сторін:

позивача: Сердюка О.В.

відповідача: Савелової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

приватного акціонерного товариства "Інфузія"

до управління Держпраці у Вінницькій області

про скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Інфузія" до головного державного інспектора Управління Держпраці у Вінницькій області Хащевого Артура Ігоровича про скасування припису.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідачем, за результатами позапланової перевірки складено припис №ВН 1103/211/АВ/П від 18.07.2018. Не погоджуючись з прийняттям вказаного припису, позивач звернувся до суду з даним позовом,у якому просить суд скасувати вказаний припис.

Ухвалою суду від 25.09.2018 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов. Додатково зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі, шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Вказав на те, що гарантії даної статті розповсюджуються під час дії особливого періоду. Таким чином представник позивача вказує на те, що особливий період в Україні діяв 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, з 20.0.2015 по 22.08.2015, а починаючи з 23.08.2015 особливий період не діє. Мобілізацію ж в Україні було оголошено на 210 діб, починаючи з 21.01.2015 по 18.08.2015. З огляду на вказане гарантії статті 119 КЗпП України не можуть застосовуватись до ОСОБА_3, а як наслідок, на момент виникнення спірних правовідносин правових підстав для виплати вихідної допомоги немає.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову. Через відділ прийому подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що згідно листа Голови Верховного Суду України від 13.07.2018 р. №60-1543/0/2-18, Начальникові Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Генералу армії України Муженку В.М., щодо визначення тривалості особливого періоду в Україні у правових позиціях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повідомлено, що Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.

Крім того, Верховний Суд сформулював правову позицію, що гарантії, визначені частинами 3-4 ст. 119 КЗпП України, є безумовними і зберігаються за працівником упродовж одного року навіть за умови, якщо строк трудового договору може закінчитися раніше. Натомість право на поновлення на посаді, яку особа займала за строковим трудовим договором, не зберігається. Тобто жодне призупинення трудових правовідносин на час перебування на службі не відбувається, а відносини тривають і пролонгуються до закінчення фактичної військової служби (демобілізації чи закінчення військового контракту). Винятком із правила може бути ліквідація установи.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено.

Приватним акціонерним товариством «Інфузія» 18 липня 2018 р. отримано від Головного державного інспектора управління Держпраці у Вінницькій області Хащевого Артура Ігоровича припис про усунення виявлених порушень № ВН 1103/211/АВ/П від 18 липня 2018 р. складеного на підставі акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ВН 1103/211/АВ від 12 липня 2018 р.

Відповідно до Акта перевірки було встановлено порушення, а саме, позивачем не дотримано вимог ст.ст. 119, 116 та 44 КЗпП України стосовно звільненої ОСОБА_3 за п. 3. ст. 36 КЗпП України.

ПАТ «Інфузія» не погоджується з висновками позапланової перевірки, що набрала форму Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ВН 1103/211/АВ від 12 липня 2018 р., та виданого на підставі нього припис про усунення виявлених порушень №ВН 1103/211/АВ/П від 18 липня 2018 р., вважає такі необґрунтованими та незаконними з підстав невірного тлумачення та застосування відповідного законодавства Головним державним інспектором Управління Держпраці у Вінницькій області Хащевими Артуром Ігоровичем.

Позивачем зазначено, що вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України не поширюються е, що особливий період в Україні діяв 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, з 20.0.2015 по 22.08.2015, а починаючи з 23.08.2015 особливий період не діє. Мобілізацію ж в Україні було оголошено на 210 діб, починаючи з 21.01.2015 по 18.08.2015. З огляду на вказане гарантії статті 119 КЗпП України не можуть застосовуватись до ОСОБА_3, а як наслідок на момент виникнення спірних правовідносин правових підстав для виплати вихідної допомоги немає.

Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного припису відповідачем не враховано таку обставину, як відсутності в Україні на момент укладення ОСОБА_3 контракту на проходження військової служби та звільнення ОСОБА_3 особливого періоду та кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану. За таких обставин, на думку позивача, були відсутні підстави для збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за ОСОБА_3

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким державним органом є Держпраці України, відповідно до покладених на неї завдань.

Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295 (далі - Порядок 295), державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (надалі Управління) Державної служби України з питань праці в області затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295).

Відповідно до п. 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Так, частиною другою статті 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і Про альтернативну (невійськову) службу", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до п. 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущені порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору. Відповідно до п. 3 вказаної статті підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону №2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від № 1932-XII від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов'язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014 року (набрав чинності 18.03.2014 року), затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Даним Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

У відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

В подальшому, виконуючим обов'язки Президента України та Президентом України безпосередньо було видано низку Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року №875/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях"; від 2 березня 2014 року №189/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України"; від 14 квітня 2014 року №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"; від 14 листопада 2014 року №880/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки"; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"; від 24 березня 2014 року № 339/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України"; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року "Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці"; від 30 січня 2015 року № 40/2015 "Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією".

Крім того, згідно з п.5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "Повна готовність".

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Отже, з аналізу наведеного можна дійти висновку, що особливий період розпочався з 18.03.2014 року після прийняття вказаного Указу Президента України та станом на час виникнення спірних правовідносин його скасовано (припинено) не було, оскільки, як зазначалось вище, складовими частинами такого періоду є час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який в повному обсязі не завершений навіть станом на час вирішення спірних правовідносин у судовому порядку.

Судом встановлено, що 03.01.2018 року наказом ПАТ "Інфузія" ОСОБА_3 звільнено у зв'язку із призовом на військову службу.

Разом з тим, на момент призову вказаного працівника, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 389/274/17.

Відтак, звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із вступом на військову службу здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому припис про усунення виявлених порушень №ВН 1103/211/АВ/П від 18.07.2018, прийнято відповідачем на підставі, у спосіб та у межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства "Інфузія" слід відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства "Інфузія" про скасування припису, який винесено головним державним інспектором управління Держпраці у Вінницькій області Хащевим А.І. про усунення виявлених порушень №ВН 1103/211/АВ/П від 18 липня 2018 року - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач - приватне акціонерне товариство "Інфузія" (пр-т Московський, 21-а, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 31287944)

відповідач - управління Держпраці у Вінницькій області ( вул. Магістартська, 37, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 39845483 )

Суддя Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар