ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

Київ

справа №1805/2а-255/11

адміністративне провадження №К/9901/30300/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання рішення протиправним та нечинним, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

03 грудня 2010 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернулась до суду з адміністративним позовом до пенсійного органу, в якому просила визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми в частині відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» та зобов'язати відповідача призначити та виплатити з 25 серпня 2010 року вказану пенсію, як особі, яка має більше ніж 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що їй відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із відсутністю необхідних 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. До спеціального стажу не зараховані періоди роботи з 02 січня 1986 року по 15 червня 1988 року на посаді старшого інспектора по кадрах, з 15 червня 1988 року по 04 січня 1990 року на посаді провідного інспектора по кадрах Сумського районного агропромислового об'єднання, з 05 січня 1990 року по 30 вересня 1991 року на посаді провідного спеціаліста по кадрах виробничого агропромислового об'єднання «Сумське», мотивуючи тим, що ці посади не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми призначити та виплатити ОСОБА_2 з 25 серпня 2010 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», як особі, яка має більше ніж 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції виходили з того, що час роботи в агропромислових об'єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об'єднаннях та інших формуваннях, за умови їх реорганізації в управління сільського господарства і продовольства, зараховується до стажу державної служби. Тому, відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком є протиправною, оскільки суперечить як самому Закону України «Про державну службу», так і Порядку обчислення стажу державної служби, які регулюють порядок та підстави призначення пенсій державних службовців, та осіб, які мають право на призначення такої пенсії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 1805/2а-255/11, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 1805/2а-255/11 та призначив її до розгляду ухвалою від 09 листопада 2018 року у судовому засіданні 27 листопада 2018 року на 14 годину.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те що, позивач з 02 січня 1986 року по 15 червня 1988 року працювала на посаді старшого інспектора по кадрах, з 15 червня 1988 року по 04 січня 1990 року на посаді повідного спеціаліста по кадрах Сумського районного агропромислового об'єднання, з 05 січня 1990 року по 30 вересня 1991 року на посаді провідного спеціаліста по кадрах виробничого агропромислового об'єднання «Сумське», що підтверджується копією трудової книжки.

ОСОБА_2, по досягненню 55 років, 24 серпня 2010 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми з заявою про призначення їй пенсії за віком, згідно статті 37 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми, яке оформлене протоколом від 17 вересня 2010 року № 5/50593, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із відсутністю необхідних 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. До спеціального стажу не зараховані періоди роботи з 02 січня 1986 року по 15 червня 1988 року на посаді старшого інспектора по кадрах, з 15 червня 1988 року по 04 січня 1990 року на посаді провідного інспектора по кадрах Сумського районного агропромислового об'єднання, з 05 січня 1990 року по 30 вересня 1991 року на посаді провідного спеціаліста по кадрах виробничого агропромислового об'єднання «Сумське», оскільки відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу» посади керівних працівників і спеціалістів в агропромислових об'єднаннях не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Не погодившись із відповіддю позивач була вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що відповідно до Порядку про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1994 року № 239, посади спеціалістів апаратів міських Рад народних депутатів були віднесені до сьомої категорії посад державних службовців. Ця постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 № 1441 «Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад». Отже, підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача з 02 січня 1986 року по 30 вересня 1991 року відсутні.

Позивач подала заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якій просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Позивачем до заяви та пакету документів, необхідних для призначення пенсії, було додано і копію трудової книжки, з якої вбачається, що позивач з 02 січня 1986 року по 15 червня 1988 року працювала на посаді старшого інспектора по кадрах, з 15 червня 1988 року по 04 січня 1990 року на посаді повідного спеціаліста по кадрах Сумського районного агропромислового об'єднання, з 05 січня 1990 року по 30 вересня 1991 року на посаді провідного спеціаліста по кадрах виробничого агропромислового об'єднання „Сумське".

З архівної довідки від 25 жовтня 2010 року вбачається, що згідно з наказом начальника управління сільського господарства виконавчого комітету Сумської районної ради за № 53 від 30 грудня 1985 року про утворення комісії по припиненню діяльності управління сільського господарства виконавчого комітету райради народних депутатів, у відповідності до постанови ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 10 грудня 1985 року № 429 „Про подальше удосконалення управління агропромислового комплексу Української РСР" та рішенням IV сесії Сумської районної ради народних депутатів дев'ятнадцятого скликання від 19 грудня 1985 року, управління сільського господарства було скасоване.

Рішенням п'ятої сесії Сумської районної Ради народних депутатів дев'ятнадцятого скликання від 22 квітня 1986 року, на виконання рішення облвиконкому від 30 грудня 1985 року № 381 „Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом області" створено Сумське районне агропромислове об'єднання.

Рішенням п'ятої сесії дев'ятнадцятого скликання Сумської районної ради від 22 квітня 1986 року був затверджений склад ради районного агропромислового об'єднання.

Рішенням 12 сесії Сумської районної ради народних депутатів двадцятого скликання від 14 грудня 1989 року, згідно з Постановою ради Міністрів Української РСР від 16 жовтня 1989 року № 253 „Про удосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки" та рішенням 14 сесії двадцятого скликання обласної Ради народних депутатів від 07 грудня 1989 року, скасовано раду районного агропромислового об'єднання.

В документах архівного фонду Сумського районного агропромислового об'єднання в наказах з основної діяльності за період з січня 1990 року по жовтень 1991 року підприємство значиться: виробниче агропромислове об'єднання „Сумське".

Рішенням Сумської районної Ради народних депутатів від 18 січня 1990 року за № 9 було зареєстроване положення про виробниче агропромислове об'єднання „Сумське". Згідно з наказом голови ради виробничого агропромислового об'єднання „Сумське" від 05 жовтня 1991 року за № 29, згідно з Законом Української РСР „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" та про передачу міністерств і інших центральних органів управління Української РСР, Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 травня 1991 року № 12 про порядок реалізації цього Закону, а також рішенням сьомої сесії Сумської районної Ради народних депутатів двадцять першого скликання від 26 вересня 1991 року „Про створення управління сільського господарства райвиконкому, затвердження його начальника, рішенням зборів уповноважених представників колгоспів, радгоспів, підприємств та організацій агропромислового комплексу району", діяльність об'єднання було припинено.

Рішенням сьомої сесії Сумської обласної ради народних депутатів двадцять першого скликання від 18 жовтня 1991 року, у відповідності до Закону Української РСР „Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української РСР", та Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 травня 1991 року № 12 про порядок реалізації вказаного Закону, Сумська обласна Рада народних депутатів створила з 01 жовтня 1991 року Управління сільського господарства облвиконкому та рекомендувала районним Радам народних депутатів створити районні управління сільського господарства.

Згідно з пунктами 10, 11 Постанови ради міністрів Української РСР від 11 липня 1983 року № 299 „Про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об'єднань, організацій і установ республіканського та місцевого підпорядкування" реорганізація підприємств, об'єднань, організацій і установ провадиться в порядку, встановленому для створення відповідних підприємств, об'єднань, організацій і установ. Ліквідація підприємств, об'єднань, організацій і установ повадиться тими органами, за рішенням яких вони створені.

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради України „Про порядок введення в дію Закону України „Про Представника Президента України" від 05 березня 1992 року встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється. Їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міст Києва і Севастополя, за рішенням Ради народних депутатів передається в управління відповідної місцевої державної адміністрації.

Таким чином, Виробниче агропромислове об'єднання "Сумське" було реорганізоване в Управління сільського господарства Сумського райвиконкому.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Згідно з додатком до вказаного вище Порядку, до державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, входять місцеві органи державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявний у позивача стаж державної служби та час роботи на посадах старшого інспектора по кадрах з 02 січня 1986 року по 15 червня 1988 року, провідного спеціаліста по кадрах з 15 червня 1988 року по 04 січня 1990 року Сумського районного агропромислового об'єднання, з 05 січня 1990 року по 30 вересня 1991 року на посаді провідного спеціаліста по кадрах виробничого агропромислового об'єднання „Сумське", віднесених до категорій посад державних службовців, дає їй право на призначення пенсії державного службовця, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, у цій справі, суд бере до уваги наступне: на даний час пенсія як державному службовцю позивачу вже призначена та виплачується з 25 серпня 2010 року; судовий розгляд цієї справи триває з 2010 року (біля 8 років), в тому числі, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року справа направлялась до суду апеляційної інстанції на новий розгляд; відповідачем не було застосовано підходу, який був би найбільш сприятливим для позивача, коли в його справі законодавство припускає неоднозначне трактування.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його дій та рішення, що оскаржуються.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 234/8701/1.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria»], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, § 170).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» [«Cantoni v. France»], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко