Доповідач Санікова О.С.

Категорія 44

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Агєєва О.В., Будулуци М.С.,

за участю секретаря Самойленко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №243/3405/14

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4; ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Слов’янської міської ради, про виселення,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2018 року у цивільній справі,

(суддя - Мінаєв І.М. рішення ухвалено у м. Слов'янськ, повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2018 року),

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 року 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_1, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Слов?янської міської ради про виселення.

22 серпня 2014 року позивачем було уточнено позовні вимоги, а саме зазначено, що відповідачами за позовом є ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 16.02.2007 року уклали кредитний договір № 94М-07, відповідно до умов якого банк зобов?язався надати відповідачу кредит у виді кредитної лінії у розмірі 30000 доларів США строком до 15.02.2012 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов?язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зазначеного зобов?язання сторони уклали договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_1 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач свої зобов?язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач не надавала своєчасно грошові кошти банку для погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки - вищезазначену квартиру, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» у відповідності до ст.40 Закону України «Про іпотеку» було письмово повідомлено відповідачів про необхідність звільнити житлове приміщення протягом місяця, однак відповідачі житлове приміщення до теперішнього часу не звільнили. Посилаючись на положення ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, ПАТ КБ «Приватбанк» просило виселити відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з їх неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які зареєстровані та / або проживають у квартирі АДРЕСА_1

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2018 року залишені без задоволення позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх неповнолітніх дітей.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду від 26 жовтня 2018 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про виселення задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПАТ КБ «Приватбанк» Лещенко С.В. посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зокрема, представник позивача зазначає, що відмова у задоволені позову, яка ґрунтується на твердженні суду щодо неможливості виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення є хибною, оскільки відповідно до положень ЖК Української РСР таке приміщення повинно бути визначено в рішенні суду. Однак суд першої інстанції не перевірив наявність вільних приміщень фондів житла для тимчасового проживання у районі мешкання відповідачів. Крім того ч.2 ст. 109 ЖК Української РСР не покладає обов'язок визначити позивачем альтернативне житлове приміщення для відповідачів у разі виселення, бо такі повноваження делеговані виконавчому комітету державою. Також скаржник звертає увагу, що ст. 109 ЖК Української РСР не підлягає застосуванню до цього спору, бо розташована у главі 2 ЖК Української РСР, яка регулює правовідносини в сфері користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, а квартира належить відповідачам на праві приватної власності. На думку позивача ним були виконані всі вимоги Закону України «Про іпотеку» та ЖК Української РСР, враховуючи те, що ст. 150-174 ЖК Української РСР не мають обмежень щодо виселення власників з їх приватних житлових приміщень. Позивач не згоден із застосуванням судом положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виселення відбувається внаслідок вже ухваленого рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги, на його думку, підлягають задоволенню, оскільки у даному випадку має місце порушення прав позивача як іпотекодержателя щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та дату розгляду справи повідомлені повістками та телефонограмами.

Від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк». Із Слов’янської міської ради надійшов лист про розгляд справи без участи органу опіки та піклування.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 16.02.2007 року був укладений кредитний договір № 94М-07, за умовами якого банк зобов?язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 30000 доларів США на споживчі потреби, строком до 15.02.2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов?язань за вищезазначеним кредитним договором між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки (житлової нерухомості), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,5 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м.

Заочним рішенням Слов?янського міськрайонного суду від 12.11.2013 року по справі № 243/9537/13-ц в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № 94М-07 від 16.02.2007 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2000 року; у задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено за передчасністю.

12 лютого 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 повідомлення про необхідність у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги всім заінтересованим особам, в тому числі ОСОБА_1, згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку» добровільно звільнити квартиру загальною площею 61,50 кв.м., житловою площею 37,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, разом із усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім?ї та іншими мешканцями.

14 березня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлення, відповідно до якого на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 Житлового кодексу України ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх неповнолітні діти повинні звільнити житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, протягом 30 днів з дня отримання повідомлення, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до рішення суду від 12.11.2013 року. В разі невиконання банк вимушений звернутися до суду із позовом про примусове виселення. Зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 18.03.2014 року.

Згідно довідок про склад сім?ї ТОВ «Арагорн» за адресою: м.Слов?янськ, вул.К.Маркса, 43/66 зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири серії АВІ № 902003 від 29.02.2000 року ОСОБА_1 купила двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_1 зареєстроване у КП «БТІ» 02.03.2000 року.

Рішенням Слов?янського міськрайонного суду по справі № 243/9537/13-ц від 18 квітня 2017 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № 94М-07 від 16 лютого 2007 року, яка станом на 24 вересня 2013 року складається з: 20924,60 доларів США - заборгованості за кредитом, 23801,23 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 16802,91 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов?язань, а всього у розмірі 61528,74 доларів США, звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому 29 лютого 2000 року приватним нотаріусом Слов?янського міського нотаріального округу Соловар В.І., зареєстрованим в реєстрі №1152. В рішенні також зазначено, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 не підлягає виконанню на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII.

Висновком органу опіки та піклування Слов?янської міської ради від 01.10.2018 року № 29/01-1944 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини встановлено недоцільність надання дозволу на виселення неповнолітніх дітей - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, з житла.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодавець придбала квартиру, яка є предметом іпотеки не за рахунок взятих кредитних коштів; відповідачем не надано інше постійне жиле приміщення; виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об?єкти, не здійснюється до закінчення дії мораторію, що встановлений ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Такі висновки суду є правильними з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплено в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку». Так, згідно із частинами першою, другою цієї статті в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Спеціальним правилом, яким визначається порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення. У частині третій статті 109 цього Кодексу урегульовано порядок виселення осіб. За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, у частині другій статті 109 ЖК Української РСР встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і статті 109 ЖК Української РСР. Таким чином, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаного не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому, відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло має бути визначено в рішенні суду.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 06.03.2018 року у справі №303/1590/15-ц Такі ж правові висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 березня 2015 року у справі N 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі N 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16.

Посилання скаржника на неправильність застосування положень ст. 109 ЖК Української РСР є необґрунтованими, оскільки при вирішенні питання щодо виселення на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норми статті 109 ЖК Української РСР.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що місцевий суд зобов'язаний був з'ясувати, до компетенції якого органу належить право надавати житло у випадку виселення та перевірити наявність вільних житлових приміщень у фондах житла для тимчасового проживання, не ґрунтуються на вимогах закону, наведене не є обов'язком суду при вирішенні спору.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, позовні вимоги мають бути належним чином сформульовані та доведені саме позивачем, судом цивільні справи розглядаються в межах заявлених позовних вимог, а тому саме позивач у позові мав визначити те інше житлове приміщення, в яке підлягали виселенню відповідачі. Саме в цьому Верховний Суд у справі № 303/1590/15-ц визнає реалізацію законодавчих гарантій дотримання прав та законних інтересів осіб, споживачів фінансових послуг, у зв'язку з фінансовою кризою на ринку іпотечного кредитування, що запроваджені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».

Таким чином ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з їх неповнолітніми дітьми з квартири, яка є предметом іпотеки.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді :