П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 800/284/17

Провадження № 11-899заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,

представника позивача та третьої особи - ОСОБА_3,

представника відповідача - Русакової І.Г.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2018 року (судді Васильєва І.А., Пасічник С.С., Юрченко В.П., Ханова Р.Ф., Хохуляк В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_6, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, у редакції чинній на час звернення позивача до суду) з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, правонаступник - Вища рада правосуддя, далі - ВРП) з вимогами про визнання протиправною бездіяльності ВРЮ, яка рішенням від 18 лютого 2016 року відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_7, та зобов'язання відповідача розглянути питання про звільнення судді за особливих обставин, а саме за порушення присяги судді.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на незаконність рішення ВРЮ від 18 лютого 2016 року № 405/0/15-16 «Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_7.» (далі - Рішення), оскільки вважає, що суддя ОСОБА_7 23 лютого 2012 року безпідставно відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_3 на судові рішення у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності, чим позбавила позивача доступу до касаційного суду, а тому ці її дії є порушенням присяги судді.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 вересня 2016 року відмовив у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що адміністративно-процесуальна дієздатність заявника у відносинах вирішення питання дисциплінарної відповідальності судді законодавчо обмежена (стаття 99 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI)), що вказує на відсутність законодавчих підстав для порушення адміністративної справи.

Позивач, не погодившись з наведеною вище ухвалою Вищого адміністративного суду України, як такою, що перешкоджає доступу до суду, звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали з підстав, передбачених статтею 237 КАС.

Постановою Верховного Суду України від 13 червня 2017 року заяву ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року скасовано, а матеріали за позовною заявою передані до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Підставою для передачі справи, Верховний Суд України вважав ту обставину, що висновок Вищого адміністративного суду України про те, що ця справа є адміністративною, але її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є суперечливим, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи) адміністративна справа - це переданий на вирішення саме адміністративного, а не будь-якого іншого суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Крім цього, Верховний Суд України зазначив, що в разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 109 КАС, Вищий адміністративний суд України, дійшовши висновку, що жоден адміністративний суд України не може розглянути справу за поданим позовом, відповідно до вимог частини шостої цієї статті повинен був роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Проте ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі такого роз'яснення не містить.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС та на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) справу за позовною заявою ОСОБА_5 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалою цього суду від 11 січня 2018 року прийнято до провадження.

21 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5, оскільки оскаржене рішення ВРЮ відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС у редакції Закону № 2147-VIII, зокрема, є таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 23 липня 2018 року подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема не відповідає вимогам статей 242, 246 КАС у редакції Закону № 2147-VIIIщодо законності й обґрунтованості судового рішення. Крім того, скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято судом з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (набрала чинності 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція).

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП не погоджується з вимогами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

У судовому засіданні представник позивача і третьої особи та представник ВРП підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС у редакції Закону № 2147-VIII провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представника ВРП, заслухавши доводи представника позивача і третьої особи та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, у червні 2014 року до ВРЮ надійшла скарга ОСОБА_6 щодо порушення чинного законодавства, зокрема, суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_7 під час здійснення правосуддя.

За результатами розгляду зазначеної скарги ВРЮ прийняла Рішення, яким відмовила у відкритті дисциплінарної справи.

На час прийняття вказаного Рішення, порядок дисциплінарного провадження щодо судді було врегульовано пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 92-99 Закону № 2453-VI, статтями 3, 37-44 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції».

За змістом частини сьомої статті 95 Закону № 2453-VI питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

Спеціальний порядок дисциплінарного провадження щодо суддів, визначений Законом № 2453-VI, передбачав можливість суддями оскаржити рішення, зокрема ВРЮ, що передбачено статтею 99 цього Закону.

Таким чином, право на оскарження рішення ВРЮ, що здійснює дисциплінарне провадження, мають лише його суб'єкти в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення визначених законом органів (у цьому випадку ВРЮ) за результатами такого провадження.

Наведене узгоджується із чинними законами України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» та від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», які закріплюють порядок дисциплінарного провадження щодо суддів та надають право будь-якій особі на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (статті 55 Конституції України).

Розглядаючи цю справу повторно, з урахуванням висновків Верховного Суду України при направленні справи для вирішення питання про відкриття провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваному рішенні надав оцінку оспорюваному Рішенню ВРЮ та відмовив ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог, оскільки вважав Рішення ВРЮ таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, із чим Велика Палата Верховного Суду не може погодитись.

Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність скаржника у відносинах вирішення питання дисциплінарної відповідальності судді законодавчо обмежена, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначену справу порушено без законних на те підстав, у зв'язку із чим рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2018 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС у чинній редакції.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС у редакції Закону № 2147-VIII судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись статтями 238, 250, 266, 292, 310, 315, 319, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2018 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_6, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. КнязєвСуддя-доповідач О.Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська