ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа №916/1320/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ві Ес Сервіс» б/н від 19.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/846/18 від 30.10.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 (суддя Матвіїв Р.І., повний текст складено 04.10.2018)

у справі № 916/1320/18

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ві Ес Сервіс» (надалі ТзОВ «Джі Ві Ес Сервіс»), м. Одеса

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Велтс» (надалі ТзОВ «Велтс»), м. Львів

про стягнення 97 752,29 грн

за участю учасників справи:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла ухвала Господарського суду Одеської області від 05.07.2018 у справі №916/1320/18 про передачу справи за територіальною підсудністю та позовна заява ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" до ТзОВ "Велтс" про стягнення 97 752,29 грн. з підстав неналежного виконання умов договору доручення №22/112017 від 22.11.2017 (а.с. 2-3, 13-19 том І).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у справі № 916/1320/18 прийнято відмову ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" від позовних вимог в частині стягнення 80 000,00 грн. основного боргу та закрито провадження у справі в цій частині. Позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Велтс" на користь ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" 14 274,52 грн. пені, 1 421,14 грн. 3% річних, 282,98 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, 4 175,60 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, 40,95 грн. в рахунок відшкодування витрат на послуги перекладача. Відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 1 655,53 грн. пені, 401,10 грн. 3% річних та 21 824,40 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в зв'язку з оплатою відповідачем в процесі розгляду справи суми основного боргу в розмірі 80 000,00 грн, в цій частині провадження підлягає закриттю. Однак, подаючи заяву про відмову від частини позовних вимог, позивач не подавав суду заяви про відшкодування відповідачем судових витрат в цій частині, як це передбачено ч.3 ст. 130 ГПК України. Відтак, суд, враховуючи правила розподілу судового збору, визначені ст. 129 ГПК України, дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині відмови у стягненні з ТзОВ «Велтс» на його користь 401,10 грн 3 % річних, 1 479,02 грн судового збору, 2124,40 грн витрат на правову допомогу, 214,06 грн витрат на послуги бюро перекладів. В цій частині прийняти нове рішення, яким задоволити у повному обсязі 3 % річних та судові витрати. Зокрема, скаржник зазначає, що жодних заяв про відмову від заявлених витрат по відшкодуванню судових витрат позивачем не заявлялося, а отже вони залишилися чинними на момент винесення рішення. Щодо поданої заяви про часткову відмову від позовних вимог, то апелянт вважає, що суд занадто формально поставився до вимог ч.3 ст. 130 ГПК України і не врахував повний зміст поданої заяви, відповідно не вірно здійснив розподіл судових витрат. Крім того, відмовляючи позивачу в частині стягнення 3% річних за період з 02.07.2018 - 31.0.82018, судом не було надано жодного правового обґрунтування в такій відмові.

ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, надіслало заяву від 10.12.2018 про розгляд справи без його участі (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/1289/18 від 10.12.2018).

ТзОВ «Велтс» явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, хоча належним чином було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/716/18 від 19.11.2018)

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд, встановив наступне.

22.11.2017 між ТзОВ «Джі Ві Ес Сервіс» (повірений) та ТзОВ "Велтс" (довіритель) було укладено договір доручення №22/11/2017 в сфері транспортно-експедиторського обслуговування, згідно з умовами якого довіритель доручає, а повірений бере на себе обов'язки по організації транспортно-експедиторського обслуговування, у тому числі сухопутного та морського перевезення вантажу довірителя в ISO-стандартних морських контейнерах через Одеський морський торговий порт, Іллічівський морський торговий порт відповідно до постанови Кабінету міністрів України №770 від 21.09.1993 (а.с. 23-25 том І).

03.01.2018 ТзОВ "Велтс" видано ТзОВ «Джі Ві Ес Сервіс» довіреність №3 на здійснення транспортно-експедиторського обслуговування при перевезенні внутрішньоторгових та транзитних вантажів із порта Одеса, вчинення всіх необхідних дій, пов'язаних із експедируванням вантажу, що прибув на адресу ТзОВ "Велтс" в контейнерах №MEDU1678124, MEDU3466037, MEDU3507012, MSCU2597566 по коносаменту MSCUQW768702 (а.с. 26 том І).

В результаті наданих позивачем послуг, відповідач отримав свій вантаж у контейнерах.

10.01.2018 між сторонами підписано акт №ОУ-0000007 здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно з яким повіреним було здійснено по рахунку №10/01-02 від 10.01.2018 наступні роботи: страхування контейнерського обладнання, єдиний митний збір, ВРР лінійного агента, митне оформлення на євротерміналі, ТЕО та комплекс послуг з доставки контейнерів №MEDU1678124, MEDU3466037, MSCU2597566, MEDU3507012, загальна вартість яких 143 480,01 грн. Роботи виконані у повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають. Підстава складення акта: договір доручення №22/11/2017 від 22.11.2017, коносамент MSCUQW768702. Акт підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками (а.с. 28, 30-35 том І).

10.01.2018 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №10/01-02 на сплату його послуг та понесених витрат на суму 143 480,01 грн (а.с. 27 том І).

У п.3.1 договору зазначено, що послуги повіреного пов'язані із виконанням діючого договору, оплачуються довірителем протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунка, після отримання вантажу.

Проте, відповідач в порушення своїх зобов'язань щодо оплати, виконав не належним чином, розрахувався частково, на суму 63 480,01 грн. Згідно з платіжним дорученням №2327 від 06.03.2018 оплачено 43 480,01 грн. заборгованості за страхування та доставку вантажу, а згідно з платіжним дорученням №2454 від 12.04.2018 оплачено 20 000,00 грн. за комплекс послуг з доставки контейнера (а.с. 29 том І).

В результаті чого, у відповідача перед позивачем виник борг на суму 80 000,00 грн.

Дані обставини стали підставою звернення ТзОВ «Джі Ві Ес Сервіс» до суду з позовом про стягнення з ТзОВ "Велтс" 80 000,00 грн основного боргу, 15 930,05 грн пені та 1 822,24 грн 3% річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 643,00 грн сплаченого судового збору, 26 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 255,00 грн понесених витрат на послуги перекладача.

Відповідач позовні вимоги заперечує, стверджує, що через фінансові труднощі товариство не мало змоги у повному обсязі та у визначені терміни виконати зобов'язання. У зв'язку з наведеним просив зменшити розмір штрафних санкцій. У відзиві відповідач також заявив про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем не надано документального підтвердження розрахунку витрат на правову правничу допомогу, із поданих ним документів неможливо визначити дійсний розмір понесених витрат, їх оцінку на предмет співмірності зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, обсягом наданих робіт, ціною позову (а.с. 192-194 том І).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем сплачено решту суму боргу, що підтверджується платіжними доручення №422 від 16.07.2018 на суму 10 000,00 грн, №2786 від 23.07.2018 на суму 30 000,00 грн та №479 від 04.09.2018 на суму 40 000,00 грн (а.с. 196-199 том І).

В зв'язку із сплатою відповідачем суми основного боргу, 25.09.2018 позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог про стягнення 80 000,00 грн. основного боргу (а.с. 207 том І).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з укладенням договору доручення №22/11/2017 від 22.11.2017 у сфері транспортно-експедиторського обслуговування.

Згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ч.1 ст.1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст.1007 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст.931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як зазначено в акті здачі-прийняття робіт від 10.01.2018 (а.с.18) платою за експедиторські послуги є різниця між загальною сумою перерахованих коштів та вартістю витрат на сплату послуг третім особам, притягнутим позивачем для виконання своїх обов'язків на виконання договору.

Пунктом 2.1 договору серед обов'язків повіреного визначено представляти інтереси довірителя та діяти за його дорученням у відносинах з перевізниками, портами та іншими організаціями по перевезенню, перевалці та ТЕО вантажів довірителя; за дорученням довірителя і за його рахунок організувати перевезення імпортних та транзитних вантажів різними видами транспорту по території України та за її межами відповідно до заявки довірителя; за дорученням довірителя та за його рахунок надавати послуги з організації навантажувально-розвантажувальних робіт; за дорученням довірителя укладати договори та угоди з транспортними та експедиторськими організаціями для виконання зобов'язань за дійним договором.

Як зазначалося вище, позивач виконав договірні обов'язки по наданню транспортно-експедиторських послуг на підставі договору та виданої відповідачем довіреності. Відповідачем прийнято виконані позивачем роботи (надані послуги), вартістю 143 480,01 грн, про що складено акт здачі-прийняття робіт від 10.01.2018 і виписано рахунок-фактуру від 10.01.2018.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з порядком розрахунків, визначених договором, послуги повіреного оплачуються довірителем протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунка, після отримання вантажу(п.3.1).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що рахунок на оплату 143 480,01 грн виставлено позивачем 10.01.2018. Враховуючи, що третій день виконання зобов'язання припадав на суботу - 13.01.2018, то позивачем правильно визначено останнім днем здійснення оплати 15.01.2018.

Своєчасна оплата відповідачем не здійснювалася, так як перший платіж здійснено лише в березні 2018 року. Відповідно, з 16.01.2018 відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи оплати в березні 2018 року та квітні 2018 року, станом на час подання позовної заяви заборгованість становила 80 000,00 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було здійснено оплату основного боргу в розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 196-198 том І).

Згідно з п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Враховуючи, що відповідачем суму основного боргу було погашено вже після звернення з позовом до суду, позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог - 80 000 грн суми основного боргу, яка була прийнята судом (а.с. 207 том І).

У п.4 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було закрито провадження в частині стягнення 80 000,00 грн основного боргу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних, суд зазначає наступне.

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт порушення ТзОВ «Велтс» своїх зобов'язань щодо вчасної оплати підтверджується матеріалами справи та не заперечується і самим відповідачем, зокрема у відзиві на позовну заяву зазначає, що таке порушення відбулося в зв'язку із фінансовими труднощами (а.с. 192-194 том І).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що за прострочення платежу довіритель сплачує пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно поданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 15 930,05 грн за період 16.01.2018 по 16.06.2018 (а.с. 15 том І).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача та, здійснивши власний, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість розміру пені в сумі 14 274,52 грн., які підставно задоволенні судом. В решті стягнення пені в розмірі 1 655,53 грн. правомірно відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого розрахунку, позивач нарахував відповідачу 3 % річних в розмірі 1 822,24 грн за період з 16.01.2018 по 31.08.2018 (а.с. 15 том І).

Колегія суддів звертає увагу на те, що пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі.

Відтак, оскільки позовна заява складена 02.07.2018 та зареєстрована Господарським судом Одеської області 03.07.2018, то відповідно, здійснивши перерахунок 3% річних в межах періоду 16.01.2018-03.07.2018, суд зазначає про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 1 421,14 грн., які підставно задоволені судом першої інстанції. В решті стягнення 3% річних в розмірі 401,10 грн правомірно відмовлено.

Посилання ж скаржника на ч.10 ст. 238 ГПК України, згідно з якою суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки дана норма вводиться в дію з 01.01.2019, відповідно до п. 3 розділу X цього Кодексу.

Щодо прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то апеляційна інстанція погоджується з думкою місцевого господарського суду про необґрунтованість такого клопотання, відповідно відсутність правових підстав для його задоволення.

Так відповідач, у відзиві на позовну заяву, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України. При цьому посилається на неможливість виконання грошового зобов'язання через фінансові труднощі, однак жодних доказів в підтвердження таких доводів, заявником не долучено (а.с. 192-194 том І).

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України). Згідно зі ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Проте, ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Розмір пені у співвідношенні з сумою основного боргу, сплаченого лише після подання позовної заяви до суду, не є надмірно великим і відповідачем не доведено необхідності їх зменшення.

Щодо твердження скаржника про невірний розподіл судових витрат, а саме: судового збору, витрат на правову допомогу та витрат на послуги бюро перекладачів, в зв'язку з формальним тлумаченням вимог ч.3 ст.130 ГПК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вбачається з прохальної частини позовних вимог, позивач просить суд, зокрема стягнути з ТзОВ «Велтс» на його користь 2 643,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору (1 762,00 грн за подання позовної заяви та 881,00 грн за подання заяви про забезпечення позову), 26 000,00 грн на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та 255,00 грн на відшкодування понесених витрат на послуги перекладача (а.с. 18 том І).

При цьому на підтвердження вказаних судових витрат ТзОВ «Джі Ві Ес Сервіс» до позовної заяви долучено:

- платіжні доручення №1958 від 22.06.2018 про сплату судового збору в розмірі 1 762,00 та № 1959 від 22.06.2018 на суму 881,00 грн (а.с. 22 том І);

- договір № 15/06/2018 про надання професійної правничої допомоги від 15.06.2018, ордер серії ОД №316521 від 15.06.2018 та свідоцтво від 17.05.2017, рахунок № 15/06/18 від 15.06.2018 та платіжне доручення №1948 від 18.06.2018 про сплату гонорару в розмірі 26 000,00 грн (а.с. 101-106, 110-111 том І);

- рахунок № 150 від 22.06.2018 та платіжне доручення № 1960 від 22.06.2018 за переклад тексту на суму 255,00 грн (а.с. 107-108 том І).

Як зазначалося вище, позивачем було подано заяву про відмову від частини позовних вимог (а.с. 207 том І).

Суд першої інстанції зазначив, що, подаючи заяву про прийняття відмови від частини позовних вимог, позивач не надавав заяви про відшкодуванням відповідачем судових витрат в цій частині, як це передбачено ч.3 ст. 130 ГПК України.

Проте, проаналізувавши зміст поданої позивачем заяви, колегія суддів не погоджується з таким твердженням суду, оскільки в абз. 3-му заяви позивач чітко вказав, що понесені ним витрати по справі підлягають відшкодуванню з відповідача в повному обсязі.

Слід зазначити, що за змістом ст. 2 ГПК України вбачається, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Враховуючи, що ГПК України не ставить вимог чіткої форми до написання заяви про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат, то суд апеляційної інстанції вважає, що така заява була подана позивачем, зокрема в абз.3 заяви про відмову від частини позовних вимог, позивач просив суд стягнути судові витрати в повному обсязі (а.с. 207 том І).

Статтею 129 ГПК України зокрема визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги було задоволено частково, то відповідно судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд позовної заяви слід стягнути з відповідача на користь позивача 1 724,82 грн.

Судовий збір в розмірі 881,00 грн за розгляд заяви про забезпечення позову у зв'язку з відмовою у задоволенні такого клопотання залишено за позивачем, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Львівської області від 15.08.2018 (а.с. 175-178 том І).

Щодо відшкодування відповідачем понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу, розмір яких ТзОВ «Велтс» просить зменшити (а.с. 192-194 том І), суд вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання відповідача, з огляду на таке.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.1, ч.2 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ч.ч.3-6 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначалося вище, позивачем надано копію договору №15/06/2018 про надання професійної правничої допомоги від 15.06.2018, укладеного з адвокатом Бобриком Олексієм Артуровичем, для надання професійної правничої допомоги щодо захисту інтересів клієнта стосовно стягнення з ТзОВ "Велтс" боргу за договором доручення №22/11/2017 від 22.11.2017 у сфері транспортно-експедиторського обслуговування, а також штрафних санкцій, та копію ордеру серії ОД №316521 від 15.06.2018. Договором сторони визначили, що гонорар за послуги адвоката, пов'язаних з консультуванням клієнта, підготовкою і участю у розгляді справи в суді першої інстанції, дорівнює 26 000,00 грн, які сплачуються клієнтом адвокату протягом п'яти днів з моменту підписання цього договору на підставі відповідного рахунку (п.5.1). Згідно з платіжним дорученням №1948 від 18.06.2018 позивачем сплачено адвокату Бобрику О.А. 26 000,00 грн гонорару. Також, представником позивача подано детальний опис наданих адвокатом Бобриком О.А. послуг позивачу по договору №15/06/2018 про надання професійної правничої допомоги від 15.06.2018 за період 15.06.2018-25.09.2018 року, із зазначенням сукупно витраченого часу 23 год. 25 хв., підписаний представниками адвоката та клієнта (а.с. 210 том І).

Статтею 15 ГПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз наданих адвокатом Бобриком О.А. послуг ТзОВ "Джі Ві Ес Сервіс" дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та ціною позову. Дана категорія спорів - розрахунки, не належить до складних спорів.

Ціна даного позову становить 97 752,29 грн, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката 26 000,00 грн, що становить майже 37 % від ціни позову.

Натомість, колегія суддів, вирішуючи питання про співмірність заявлених до стягнення вказаних вище витрат на професійну правничу допомогу адвоката та ціни позову, беручи до уваги норми ст.15 ГПК України, критерії пропорційності та розумності, вважає, що вказаним критеріям відповідає сума, що дорівнює 10% від ціни позову, тобто 9 775,22 грн.

З огляду на викладене, з врахуванням ч.2 ст. 126, п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 9 583,54 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката (пропорційно задоволеним вимогам).

Щодо стягнення 255,00 грн. витрат, пов'язаних із отриманням послуг перекладача, то дана вимога до задоволення не підлягає, оскільки не є витратами в розумінні ст.127 ГПК України. Так, з аналізу рахунка № 150 від 22.06.2018 вбачається, що перекладачем було здійснено переклад з англійської мови на українську за коносамента MSCUQW768702 (а.с. 107-108 том І). Тобто ці послуги стосуються виконання умов договору доручення №22/11/2017 від 22.11.2017, а не витрат по розгляду справи.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково, а апеляційну скаргу частково задоволити.

Керуючись, ст.ст. 129, 130, 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у справі № 916/1320/18 скасувати в частині стягнення 282,98 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, 4 175,60 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, 40,95 грн. в рахунок відшкодування витрат на послуги перекладача та в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 21 824,40 грн. витрат на професійну правову допомогу.

В цих частинах прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтс" (код ЄДР 38581148, 79032, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пасічна, будинок 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі Ві Ес Сервіс" (код ЄДР 32230244, 65045, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Буніна, будинок 29, квартира 2-А) судовий збір в розмірі 1 724,82 грн за подання позовної заяви та 9 583,54 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В решті рішення залишити без змін.

Відмовити у задоволенні вимоги про стягнення 255,00 грн витрат на послуги перекладача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтс" (код ЄДР 38581148, 79032, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пасічна, будинок 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі Ві Ес Сервіс" (код ЄДР 32230244, 65045, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Буніна, будинок 29, квартира 2-А) судовий збір в розмірі 2 574,81 грн за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

М.І. Хабіб