ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа №2а-11202/10/1570

адміністративне провадження №К/9901/11614/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 (суддя Бутенко А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: Федусик А.Г., Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є.) у справі № 11202/10/1570 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Відділу міліції на промтоварному ринку 7 км Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_5, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - відповідач-1, ГУМВС України в Одеській області) Відділу міліції на промтоварному ринку 7 км Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - відповідач-2, Відділ міліції на промтоварному ринку 7 км ГУМВС України в Одеській області), третьої особи ОСОБА_5, в якому, з урахуванням уточнень до позову, просив скасувати наказ від 06.10.2010 № 506 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України, зобов'язати поновити його на службі в ОВС та стягнути з відповідача-2 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Справа неодноразово переглядалась судами різних інстанцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 18.08.1997 проходив службу в органах внутрішніх справ та на час звільнення обіймав посаду начальника сектора карного розшуку відділу міліції на промтоварному ринку 7 км ГУМВС України в Одеській області.

Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області від 06.10.2010 № 506 о/с майора міліції ОСОБА_1, начальника сектора карного розшуку відділу міліції на промтоварному ринку 7 км ГУМВС України в Одеській області звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого 29.07.1991 Постановою Кабінету Міністрів України № 114, за дискредитацію, (далі - Положення № 114).

30.10.2010 позивач отримав листа ГУМВС України в Одеській області від 06.10.2010 № 9/4814, яким його повідомлено про звільнення з органів внутрішніх справ України.

Спірний наказ був винесений на підставі наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.10.201 № 1067«Про покарання співробітників СКР ВМ на промринку ГУМВС».

Винесення наказу від 06.10.2010 № 506 о/с та звільнення позивача стало підставою для його звернення з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що дискредитація позивачем органів внутрішніх справ полягала у проведенні оперативно-розшукових заходів без відома та дозволу керівництва, неповідомленні до чергової частини про встановлення осіб, які скоїли або мали намір скоїти злочин, незатриманні цих осіб, вступ з ними та членами їх родини у стосунки поза інтересами служби, неповідомленні на наступний день про зазначені події керівництву, - що підриває авторитет та довіру до органів внутрішніх справ. Також суди вважали, що висновки відповідача щодо дискредитації органів внутрішніх справ є правильними, а тому наказ від 06.10.2010 № 506о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідає вимогам діючого законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що під час нового розгляду справи судами не вжито заходів щодо повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи та не дано їм належну юридичну оцінку. Зазначає, що факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним. Всі обставини скоєння позивачем такого вчинку мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування. Проте, судами не взято до уваги, що відповідачем порушено пункт 1 статті 14 Дисциплінарного Статуту та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 06.12.1991 № 552, адже останнім було проведено службову перевірку, а не службове розслідування. Крім того, зазначає, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону № 565-XII (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114.

Відповідно до пункту 66 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22.02.2006 (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу, серед яких, зокрема, у разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Наказом МВС України від 04.10.2003 № 1155 затверджено Інструкцію з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події (далі - Інструкція), пунктом 1.1 якої передбачено, що ця Інструкція регламентує діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ з питань реагування на заяви, повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, а також організаційні і практичні заходи щодо вдосконалення цієї роботи.

Відповідно до підпункту 2.2.10 пункту 2.2 Інструкції працівник органів внутрішніх справ на території України незалежно від посади, яку він обіймає, місцезнаходження і часу, у разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою, повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний, зокрема, негайно сповістити про ці події будь-якими каналами зв'язку до найближчої чергової частини органу внутрішніх справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставами для покарання позивача та винесення спірного наказу було проведення ВВБ в Одеській області Служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України перевірки за скаргою ОСОБА_6 на неправомірні дії працівників Відділу міліції на промтоварному ринку 7 км ГУМВС України в Одеській області, які в ніч з 4 на 5 вересня 2010 року вимагали від нього та ОСОБА_7 грошові кошти та примусили сплатити їх частину.

Службовою перевіркою встановлено, що 04.09.2010 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заступили на чергування по охороні складів по АДРЕСА_1 на промтоварному ринку 7 км Овідіопольської дороги, де під час чергування побачили невідому особу на території складів, яка, побачивши їх, втекла, кинувши ножиці для різки арматури, які підняв ОСОБА_6 До них підійшли працівники міліції та звинуватили їх в намаганні скоїти крадіжку та за непритягнення до кримінальної відповідальності вимагали 50 000,00 доларів США. Під психологічним тиском вони погодились сплатити зазначену суму та сплатили її частину.

Позивач заперечував зазначені факти та отримання грошей, при цьому фактично підтвердив факт знаходження на території складів для перевірки інформації про скоєння крадіжки.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем фактично було підтверджено несповіщення ні свого безпосереднього керівництва, ні будь-який орган внутрішніх справ щодо виявленої події, яка загрожує громадській безпеці, а саме: про факт можливої крадіжки (намагання).

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з постанови старшого помічника прокурора Овідіопольського району про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.10.2010, опитані начальник ВМ на промтоварного ринку ГУМВС України в Одеській області підполковник міліції ОСОБА_8 та заступник начальника райвідділу підполковник міліції ОСОБА_9, який 05.09.2010 був відповідальним по райвідділу, пояснили, що не давали вказівок ОСОБА_1 щодо організації та відпрацювання складських баз на вул. Базовій. Позивач не повідомляв їм про наявну інформацію стосовно осіб, які вчинили або готувалися вчинити злочини, пов'язані з розкраданням майна зі складських приміщень, розташованих за цією адресою. Крім цього, у вказаній постанові зроблено висновок, що працівниками міліції ОСОБА_1, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не доведено до відома керівництву райвідділу про дану пригоду, ними порушено Інструкцію про порядок приймання, реєстрацію та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, в зв'язку з чим вони заслуговують на притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказана постанова оскаржена та скасована не була.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що дискредитація органів внутрішніх справ полягала у проведенні оперативно-розшукових заходів без відома та дозволу керівництва, неповідомленні до чергової частини про встановлення осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які скоїли або мали намір скоїти злочин, незатриманні цих осіб, вступ з ними та членами їх родини у стосунки поза інтересами служби, неповідомленні на наступний день про зазначені події керівництву, - що підриває авторитет та довіру до органів внутрішніх справ.

Отже, враховуючи, що, зокрема, позивачем не повідомлено про наявну інформацію відносно осіб, які скоїли (намагалися скоїти) злочин, або готують скоєння злочину, не повідомлено про проведені ним заходи на наступний день ні в усній ні в письмовій формі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ ГУМВС України в Одеській області «Про покарання співробітників СКР ВМ на промринку ГУМВС» від 04.10.2010 № 1067, що став підставою для винесення наказу від 06.10.2010 № 506 о/с, позивачем не оскаржений.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав до скасування наказу від 06.10.2010 № 506 о/с про звільнення позивача у запас Збройних сил.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності твердження позивача стосовно знаходження останнього у стані тимчасової непрацездатності, як підставу для визнання неправомірним наказу про звільнення, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем підтверджено відсутність будь-яких документів, які б свідчили про знаходження позивача на лікуванні під час звільнення.

Щодо твердження скаржника, що він не отримував накази та не відмовлявся від їх отримання, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, наказ про покарання № 1067 та наказ про звільнення № 506 о/с містять відмітки про ознайомлення з ними та підписи позивача, датовані 24.11.2010. Крім того, як правильно зауважено судом першої інстанції, ці обставини не можуть бути підставою для скасування наказу про звільнення.

Посилання скаржника на те, що відповідачем в порушення пункту 1 статті 14 Дисциплінарного Статуту та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 06.12.1991 № 552 було проведено службову перевірку, а не службове розслідування, колегія суддів відхиляє, оскільки оцінка та кваліфікація вищевказаним діям ОСОБА_1 була надана в наказі ГУМВС України в Одеській області від 04.10.2010 № 1067, який і є рішенням суб'єкта владних повноважень - ГУМВС України в Одеській області про притягнення позивача до відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, і який останнім не оскаржувався. В той же час, спірний наказ від 06.10.2010 № 506 о/с є похідним від наказу від 04.10.2010 № 1067 та прийнятий на реалізацію останнього, будь-яких порушень щодо процедури прийняття наказу від 06.10.2010 № 506 о/с судами попередніх інстанцій не встановлено.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 у справі № 11202/10/1570 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець